Структура прикладної політології

Належачи до системи політичних наук, прикладна по­літологія також є складною системою, що має у своїй структурі такі складові:

1. Державне управління і політичне життя. Цей струк­турний підрозділ прикладної політології дає змогу фор­мально відстежувати конституційно регламентовану си­стему державного управління, виявляти реальну специфі­ку функціонування політичних режимів, давати виважені оцінки політичним режимам. Головне завдання його поля­гає в забезпеченні ефективного управління суспільством. Для такого типу управління важливе поєднання розуму, теоретичних і практичних знань, уявлень, стилю керів­ництва, технології, системи мотивацій. Щоб отримати знання про ступінь ефективності управління, необхідно визначити його критерії та показники (кількість держав­них службовців, структура організації управління, органі-

18 Предмет і специфіка прикладної політології

заційно-психологічний клімат в управлінській системі; ступінь розвиненості інформаційних структур; ієрархічні відносини і характер взаємодії елементів управлінської си­стеми; індивідуальні характеристики керівництва, рівень спеціальної підготовки та інтелекту управлінських кадрів; мобільність у системі прийняття державно-політичних рі­шень; мотиваційна спрямованість управлінської діяльно­сті; адекватність і точність планування та прогнозування суспільного розвитку).

2. Політичні технології та їх практична реалізація. Цей структурний елемент охоплює спілкування, політичні орієнтації та політичну участь, регулювання електораль­ної поведінки у процесі виборів. Політичні технології спрямовуються на досягнення необхідного політичного ре­зультату і передбачають насамперед детальне вивчення об'єктивних умов, у яких відбувається діяльність суб'єк­тів політики: рівня доходів соціальних груп, які прожива­ють у регіоні; асоційованих соціальних інтересів; сприй­няття населенням діяльності органів державної та місце­вої влади; інформації про розстановку політичних сил. На основі цієї та іншої інформації здійснюється свідомий вплив на суспільство чи його сегменти, цілеспрямоване формування стратегії і тактики, орієнтування засобів ма­сової інформації. Успішне застосування політичних техно­логій передбачає врахування менталітету народу, психоло­гічних особливостей і традицій конкретного регіону, мо­жливостей законодавства, лідерських якостей керівників.

3. Політичний маркетинг. За своєю суттю він є сукуп­ністю методів, способів збору, організації, виробництва і трансляції інформації з метою досягнення необхідного по­літичного ефекту. До маркетингових засобів належать: дослідження політичного ринку; вивчення громадської думки; виборча інженерія; іміджеві технології; політичне рекламування. Наприклад, політичний маркетинг у перед­виборній кампанії зосереджується на створенні пози­тивного іміджу кандидата або політичної партії, забезпе­ченні симпатії до них і отриманні внаслідок цього більшої кількості голосів виборців. Головними завданнями у зв'яз­ку з цим є дослідження електорату (з'ясування прагнень і бажань виборців), а також формування стратегії передви­борної кампанії, передусім розроблення аргументації, здатної переконати кожну групу виборців голосувати за певну партію чи кандидата.

4. Політичний менеджмент. Суть його полягає в орга­нізації та керуванні тактикою регулювання відносин у різ-

Сутність, функції і структура прикладної політології 19

них царинах політичного життя завдяки поєднанню світо­вого досвіду та позитивних надбань національної культу­ри. Він є важливим різновидом управлінських відносин у політичній сфері. Передбачає вивчення та оптимізацію функціонування команди у правлячих групах та під час виборчих кампаній.

Уміле використання його можливостей сприяє зміц­ненню авторитету державного, політичного діяча, створен­ню стратегічних умов для діяльності державної установи, політичної партії, формуванню політичних коаліцій і бло­ків, допомагає впливати на опонентів у політичних кон­фліктах. Особливістю політичного менеджменту є те, що в його рамках суб'єкт управління, прагнучи досягнути по­ставлених цілей, не використовує право легітимного на­силля, статусні ресурси політичної влади, нормотворчість. Він використовує специфічні механізми і методи, які за­безпечують вплив на погляди і поведінку людей, що відпо­відає його політичним цілям та інтересам.

5. Політична конфліктологія. У політичній сфері кон­флікти породжують:

— активізацію національних рухів (груп), налаштова­них на безкомпромісне вирішення своїх об'єктивно назрі­лих проблем або суб'єктивно визначених інтересів;

— виникнення корелятивної інформаційної експансії з жорсткими звинуваченнями на адресу політичних опо­нентів, пошуками «образу ворога», вимогами запрова­дження надзвичайних заходів, що включають обмеження свободи та ін.;

— спонтанну міграцію населення, появу біженців;
формування «внутрішнього пролетаріату», показ­
никами якого є абсентеїзм, соціальна апатія, протестні ва­
ріанти голосування та ін.

Роль прикладної політології щодо політичних кон­фліктів полягає у всебічному вивченні й осмисленні мо­жливих культурних, історичних, соціально-економічних і політичних передумов їх виникнення, а також у виявлен­ні ознак небезпеки ще в зародковій стадії конфлікту або на стадії його перебігу. Визначення, своєчасне прогнозування та професійне врегулювання конфліктів передбачає роз­робку ефективних міждисциплінарних методик аналізу та експертизи конфліктних ситуацій, що передбачає оціню-^вання схильності особистості або соціальної групи до еска­лації (англ. escalation — поступове розширення, підсилен-^Ня) чи продуктивного вирішення конфлікту і задіяння партнерських відносин, діалогічного потенціалу групи до

20 Предмет і специфіка прикладної політології

співробітництва і пошуку альтернатив; визначення гос­троти, стадії перебігу, явних і прихованих особливостей учасників, психологічного змісту конфлікту (культури, стереотипів поведінки, схильності до ініціатив учасників конфлікту).

6. Політична психологія (фігурує як наукова дисци­пліна і соціальна практика). Ця дисципліна є відносно са­мостійною складовою політичної науки. Вона висвітлює особливості стереотипного сприйняття політичних подій, засвоєння людьми політичних цінностей; досліджує на­строї масового суспільства; оцінює якості політичних ліде­рів; виявляє інтереси, потреби і мотиви соціальних груп, індивідів. Важливими змістовими елементами політичної психології є ментальність, переконання, свідомість і са­мосвідомість, політична поведінка. Знання політичної психології є необхідним чинником функціонування полі­тичної системи, розвитку держави, етносів, особистості, особливо в період докорінних змін у суспільно-політично­му житті, що супроводжується, як правило, різкими змі­нами у масовій свідомості та політичній культурі.

7. Принципи формування та функціонування політич­них партій. У сучасній практиці необхідною умовою фор­мування демократичного правління є наявність конкурент­ної політичної системи. Метою кожної партії є створення, тривале існування певної організаційної структури, нала­годження відповідних взаємин між основними її елемента­ми, що сприяє зниженню зовнішніх ризиків і підвищенню її конкурентоспроможності на політичному ринку. Систе­му сучасних принципів формування політичних партій утворюють: відображення структури потенційного електо-рату і консолідація прихильників певної програми; гнучка реакція на динамічні зміни в суспільстві, а особливо у по­літичній сфері; вироблення механізму прийняття адекват­них, відповідальних рішень; чітке визначення власних ор­ганізаційних меж і розвиток демократичної практики (плюралізм, терпимість до опонентів, свобода висловлю­вання думок, підзвітність партійних лідерів рядовим чле­нам партії).

8. Політична участь. У суспільно-політичному житті політична участь охоплює систему форм, методів і засобів впливу на політичні інститути з боку суб'єктів політичних відносин задля досягнення власної мети. Проблема полі­тичної участі пов'язана з електоральним процесом, який включає:

Сутність, функції і структура прикладної політології 21

— передвиборний етап (цілеспрямовану підготовку
до виборів, під час якої основні актори електорального
процесу визначають стратегію і тактику політичної бо­
ротьби); ^, g.

— етап виборів (активні дії основних суб єктів виборчо­
го процесу, які вступають у змагання за голоси виборців);

— поствиборний етап (відкритий загальнонаціональ­
ний політичний дискурс, що означає підготовку до наступ­
них виборів).

9. Інформаційні технології. Включають технології
добору і обробки інформації, які передбачають аналіз до­
кументів, спостереження як метод добору первинної со­
ціальної інформації, опитування та механізм його засто­
сування. Ці технології забезпечують всебічне вивчення
першоджерел, з'ясування особливостей функціонування
державних інститутів, громадського впливу на їх діяль­
ність тощо. Інформаційні технології в сучасних умовах ак­
тивно використовують для узгодження стереотипів, цілей,
соціальних норм, орієнтацій індивідів і соціальних груп.
До них належать: Інтернат, ПР-технології, політична ре­
клама, нейролінгвістичне програмування, формування
громадської думки.

10. Виборчі технології. Основою забезпечення резуль­
татів виборчої кампанії є її ефективна організація й упра­
вління нею. Для цього створюється команда фахівців (на­
чальник штабу, прес-секретарі, політологи, юристи, жур­
налісти, виконавці різних рівнів). Технологічна схема
супроводження виборчої кампанії передбачає: оцінювання
співвідношення сил кандидатів, орієнтацію виборців та рі­
вень їх можливої участі. Важливе значення під час вибор­
чої кампанії має правильна побудова агітаційної роботи.
Так, на першій стадії увагу зосереджують на популяриза­
ції імені кандидата з метою зробити його відомим для ви­
борців, збудити до нього інтерес. Надалі основні зусилля
спрямовуються на формування образу кандидата. Потім
висвітлюють основні положення його політичної платфор­
ми, одночасно зосереджуючись на нейтралізації суперни­
ків свого кандидата.

Досвід інформаційно-аналітичного супроводження ви­борчої кампанії дає змогу виокремити основні складові прикладних аналітичних досліджень у цій сфері:

а) попередні дослідження, які допомагають кандидато­ві прийняти рішення про участь у виборах або відмовитись від неї;

22 Предмет і специфіка прикладної політології

б) моніторингові дослідження, які забезпечують відсте-
ження соціально-політичних орієнтацій виборців, фіксу­
вання змін в їхньому середовищі щодо ставлення до канди­
датів;

в) спеціальні дослідження: виявлення специфічних пи­
тань, які виникають під час виборчої кампанії (релігійна
приналежність, сімейний стан, науковий потенціал кан­
дидатів), а також впливу нових чинників породжених пе­
ребігом виборчої кампанії;

г) підсумкові дослідження, за допомогою яких виявля­
ються мотиви голосування, ефективність засобів пропа­
гандистського впливу, розстановка політичних сил та
інша інформація, важлива для діяльності переможця на
виборах та учасників майбутніх виборів.

11. Зв'язки з громадськістю (Publick Relations). Па-блік рілейшнз як наука про особливості функціонування системи зв'язків з громадськістю й управлінська діяль­ність включає: діяльність, функції, права і обов'язки засо­бів масової інформації, механізм їхньої взаємодії з суспіль­ством; організаційні форми соціального і державного управління; розвиток політичної системи через вдоскона­лення діяльності самоврядних громадських структур; фор­мальні та неформальні міжнародні зв'язки; формування і використання корпоративного іміджу.

12. Аналітика, прогнозування і консультації у сфері політики. Розглядають основні типи і можливості викори­стання прогнозів, принципи, методи і основні етапи їх здійснення; розроблення політичних сценаріїв; моделю­вання соціально-політичних процесів; надання консуль­тативних послуг політичним партіям і лідерам; реалізацію стратегії і тактики державно-політичного розвитку; меха­нізм прийняття і забезпечення ефективності державно-управлінських рішень.

Така структура певною мірою є умовною, оскільки прикладна політологія тісно пов'язана з політичною практикою, яка динамічно розвивається і відповідно про­дукує нові завдання та новий досвід для політичного знання. Зміст прикладної політології перебуває в залеж­ності від орієнтації політичної науки на інструментальне, експертно-прикладне застосування потенціалу загально­теоретичних здобутків з метою подолання авторитаризму, догматизму, бюрократизму, корупції, утопічного мислен­ня, вестернізації, різного роду симуляцій, елітократії, по­пулізму тощо.

Сутність, функції і структура прикладної політології 23

Методологія і методи прикладної політології

Методологія здійснення прикладних політологічних досліджень є складним процесом, наповненим різними ви­дами діяльності, науковими процедурами і операціями. Важливу роль у ньому відіграє організаційне і мате­ріально-технічне забезпечення збору актуальної інформа­ції про різноманітні аспекти. Як правило, ця інформація ві­дображає приховані від буденного погляду факти, процеси і явища, які потрібно враховувати при здійсненні зв'язків із громадськістю, підготовці і прийнятті політичних рі­шень, у політичному прогнозуванні. Усе це потребує за-діяння кваліфікованих експертів, формування аналітич­них груп із компетентних фахівців.

Прикладне політологічне дослідження — система організаційно-технічних процедур на основі методів політичного аналізу, спря­мованих на отримання науково обґрунтованих даних про прогно­зовані політичні події, явища та процеси з метою використання їх у практиці політичного управління.

Система організаційно-технічних процедур приклад­ного політологічного дослідження охоплює такі етапи:

— підготовка дослідження;

— збір первинної інформації про політичні події (на­приклад, відповіді опитуваних на питання анкети, інтер­в'ю, аналіз документів та ін.);

— підготовка зібраної інформації до обробки та її об­робка на ЕОМ;

— аналіз обробленої інформації і формулювання вис­новків за результатами дослідження;

— підготовка рекомендацій для прийняття політич­них рішень.

Отже, основними різновидами прикладних політоло­гічних досліджень є:

а) пошукове прикладне політологічне дослідження.
Ґрунтується воно на спрощеній програмі та обмежене певним
методичним інструментарієм (анкета, бланк-інтерв'ю, ви­
вчення документів тощо). Для з'ясування ставлення людей до
актуальних політичних подій, ефективності політичних ак­
цій може використовуватися експрес-опитування, для уточ­
нення предмета чи об'єкта широкомасштабного досліджен­
ня — опитування спеціалістів (експертів) з цієї проблеми;

б) описове прикладне політологічне дослідження. Це
досить складний вид дослідження, його завжди проводять
за повною програмою і на базі методично апробованого ін­
струментарію. Найчастіше об'єктом такого дослідження є

24 Предмет і специфіка прикладної політології

масштабна політична подія з різноманітними характери­стиками;

в) аналітичне прикладне політологічне дослідження. Метою його є не лише описування структурних елементів певного явища, а й з'ясування причин, що зумовили його, визначають його характер, поширеність, гостроту та інші параметри. Якщо під час описового дослідження встано­влюють наявність зв'язку між характеристиками політич­них подій, процесів, то аналітичне дослідження поклика­не з'ясувати, чи має зв'язок між цими подіями, явищами, процесами причинний характер.

Кожне аналітичне дослідження зосереджується не на одному факторі, а на їх сукупності, серед яких виокремлю­ють основні і другорядні, тимчасові й сталі, контрольовані та неконтрольовані, керовані і некеровані. Різновидом аналітичного дослідження є експеримент (лат. experimen-tum — проба, дослід), під час якого особливо ретельно вив­чають включені в експериментальну ситуацію фактори, які додають досліджуваному об'єкту нових властивостей. Розрізняють ці фактори за особливостями збору інформа­ції (опитування, спостереження, аналіз документів), а та­кож за формою і характером дослідження.

Для упорядкування різнопланових досліджень їх мож­на умовно згрупувати за такими характеристиками:

а) за завданнями і фазами циклу політичної діяльно­
сті. Такі дослідження зорієнтовані переважно на ситуацій­
ний аналіз, діагностику і прогнозування позиціонування
та співвідношення політичних сил, підготовку і прийнят­
тя політичних рішень, створення технологій політичної дії
(мобілізація, маневрування, маніпулювання та ін.);

б) за аналітичними інструментами, методами і методи­
ками, які застосовують для вирішення поставлених зав­
дань (івент-аналіз, сегментація електорату тощо);

в) за об'єктами (парламентське голосування, управлін­
ня муніципалітетом, техніка лобіювання та ін.).

Основними функціями прикладних політологічних досліджень є моделювання (дослідження політичних об'єктів на основі побудови їх аналогів, відмінних від форми їх реального існування) та цільове програмування (ґрунтується на аналізі статистичних матеріалів, програм партій, рухів, звітів про офіційні переговори, стено­грам засідань парламенту, стратегії і тактики виборчих кампаній, політичної поведінки електорату, можновлад­ців тощо). Прикладні політологічні програми і моделі створюють із залученням сучасних технічних засобів та математичних методів. Так, використання комп'ютерів у

Сутність, функції і структура прикладної політології 25

політичних цілях дає змогу моделювати політичні ситуа­ції, виробляти стратегію діяльності.

Цільове програмування виконує такі функції:

1) встановлення зв'язків між цілями, ресурсами, стро­ками, керівництвом, управлінням та виконанням політич­них завдань;

2) комплексне управління органами політичної влади політичними справами суспільства й держави на різних рівнях, контроль за перебігом політичних відносин.

Прикладна політологія послуговується різноманітни­ми методами досліджень, що є сукупністю прийомів, опе­рацій, спрямованих на теоретичне відображення, прак­тичне опанування об'єкта пізнання чи діяльності.

Сутнісні особливості, предмет дослідження, завдання прикладної політології передбачають використання як за-гйльнонаукових, так і специфічних методів пізнання, що забезпечує відповідне продукування нею ідей і механізмів їх реалізації. Найбільш використовуваним у прикладній політології є біхевіористський метод.

Біхевіористський метод у прикладній політології. Цей метод спершу утвердився в американській експеримен­тальній психології. Особливості використання його в полі­тології обґрунтував американський політолог Д. Істон, роз­робивши принципи системного аналізу політики.

Біхевіоризм (англ. behavior — поведінка) — метод політичної психології, спрямований на дослідження різноманітних аспектів доступної для спостереження індивідуальної поведінки учасників політичних подій, процесів безвідносно від мікро- і макросоціаль-них факторів.

Політологи, які сповідують біхевіористський метод, цікавляться передусім механізмами індивідуальної, між-особистісної і групової поведінки. Політику як суспільне явище вони намагаються тлумачити на основі пізнання психічних мотивів участі в ній окремих людей. Вважаєть­ся, що участь індивідів у політичних явищах і процесах є наслідком їхнього психічного стану. У своїх дослідженнях вони найчастіше послуговуються категорією «політична поведінка» — дії особистості, які мають певні політичні наслідки незалежно від того, наскільки усвідомленими вони є.

Аналізу політичної поведінки передує отримання емпі­ричної інформації одним або кількома методами: безпосе­реднім спостереженням, контент-аналізом документів та інформаційних потоків, експериментом, анкетним опиту-

26 Предмет і специфіка прикладної політології

ванням, інтерв'ю. Ефективність використання біхевіори-стичних методів, за переконаннями їх прихильників, обу­мовлена тим, що всі форми спільнот є результатом дій і взаємодій індивідів, зв'язків між ними.

Біхевіористичні дослідження зосереджені передусім на електоральній поведінці громадян. Розгортаються вони на таких рівнях:

а) «мікро — мікро»: дослідження зв'язків між біогра­
фічними даними, ролями та мотиваціями людини та її по­
літичними настроями, рішеннями;

б) «макро — макро»: дослідження впливу структурних
зв'язків на рівень політичних рішень, стабільність і спря­
мованість «мікро — мікро»-зв'язків;

в) «мікро — макро»: дослідження впливу громадян на
політику, стратегію й тактику політичних структур (пар­
тій, суспільних організацій, рухів, процедури прийняття
рішень);

г) «макро — мікро»: дослідження, спрямовані на піз­
нання особливостей підтримування, легітимізації та стабі­
лізації політичної системи.

З часом біхевіоризм став об'єктом критики за надмірне захоплення фактами, просту описовість. На цій хвилі ви­ник постбіхевіоризм (лат. post — після і англ. behavior — поведінка) — напрям у західній позитивістській політич­ній психології, зорієнтований на дослідження соціальних цінностей; конфлікту в суспільстві у ставленні до ідеалів; інтересів та рішень політичних сил.

З біхевіористськими тісно пов'язані кількісні методи досліджень у прикладній політології, оскільки політична практика потребує кількісного вимірювання політичних процесів і явищ. З цією метою використовують електрон­но-обчислювальну техніку для з'ясування політичних орі­єнтацій, позицій і поведінки громадян стосовно політич­них інститутів суспільства, виборів тощо. Найчастіше ви­користовують такі кількісні методи, як контент-аналіз, івент-аналіз, статистичний метод, опитування громадсь­кої думки, експеримент та ін.

Метод контент-аналізу. Суть його полягає в інтерпре­тації текстової інформації мовою цифр (відсотків), що на­дає йому ознак універсальності.

Контент-аналіз (англ. content — зміст) — аналіз змісту політичних та інших текстів і переведення його у цифрові дані.

За одиницю аналізу, як правило, беруть один чи кіль­ка параметрів, згідно з якими аналізують, оцінюють пев­не явище, подію, суб'єкта політики, про які йдеться в

Сутність, функції і структура прикладної політології 27

текстах, що розглядаються. Досліджувати можна як один політичний текст, так і декілька, наприклад кілька виступів політичного лідера протягом певного періоду. Якщо у своїх промовах якійсь доктрині він 10 разів дав негативну оцінку, 2 — нейтральну і 3 — позитивну, то можна з високою вірогідністю охарактеризувати його ставлення до неї.

Використовують контент-аналіз і під час вивчення по­відомлень різних засобів масової інформації про одну й ту саму подію чи особу. Проаналізувавши у такий спосіб пові­домлення засобів масової інформації, можна отримати до­сить об'єктивну картину громадської думки з певної про­блеми. А якщо протягом тривалого часу досліджувати по­відомлення засобу масової інформації, то можна зробити висновок про його власні політичні симпатії та антипатії.

Використання цього методу передусім потребує підго­товлених експертів для отримання первинних оцінок, які, однак, можуть бути доволі суб'єктивними. Складно його і комп'ютеризувати, оскільки комп'ютер часто не може аде­кватно оцінити різноманітні смислові відтінки, підтекст, якими нерідко насичені політичні документи.

Метод івент-аналізу. Цей метод був спеціально створе­ний для державного департаменту СІЛА і використовував­ся в експертній системі WEIS (світогляд подій і взаємодій). Суть його полягає у баченні політичного процесу як цілі­сності, яка складається з певних політичних подій.

Івент-аналіз (від англ. event — подія) — метод прикладної політо­логії, який грунтується на припущенні, що політичний процес скла­дається з первинних клітинок, якими є політичні події.

Під час використання цього методу події структурують за такими компонентами:

— суб'єкти подій (ініціатори акцій та їх цілі);

— типи дій і взаємодій;

— сфера і контексти подій;

— тимчасові параметри подій;

— джерело інформації.

Аналіз передбачає виокремлення трьох категорій по­дій — явних, прихованих, тіньових. Також створюється п'ятирівнева проблемна мережа, яка розподіляє події за п'ятьма типовими блоками: лідери, офіційні інститути, групи інтересів, суб'єкти держави, електорат. Далі намі­чають основні тенденції політичних подій, маючи на меті прогнозування за допомогою методів екстраполяції і побу­дови сценаріїв альтернатив розвитку соціально-політич-

28 Предмет і специфіка прикладної політології

них ситуацій. На завершення здійснюють експертне оці­нювання потенціалу політиків за такими параметрами, як контроль над фінансовими, організаційними і адміністра­тивними ресурсами; розпізнавання серед виборців; сприяння ЗМІ та ін.

Статистичний метод. До нього вдаються переважно при дослідженні результатів голосування виборців (під час ви­борів, референдумів, опитувань), аналізі даних державних статистичних органів.

Статистичний метод — вивчення та аналіз закономірностей у по­літичній поведінці виборців залежно від специфіки виборчих окру­гів, стану суспільної свідомості громадян тощо.

Статистичне моделювання включає розроблення й ана­ліз моделей, створених на основі минулого і поточного ста­тистичного матеріалу. Статистичні моделі як інструмент розроблення політичних прогнозів використовують за умо­ви, що показники окремого процесу, явища є постійними впродовж певного часу. Однак це досить рідкісні випадки, пов'язані зі статистичними закономірностями. Більшість політичних процесів, як правило, має амбівалентний харак­тер, що перетворює політичне прогнозування на складний технологічний процес, який повинен враховувати значну кількість суперечливих чинників розвитку системи. Отже, статистичне моделювання використовувати необхідно, але без абсолютизації даних, на які воно спирається.

Опитування громадської думки. Цей метод дає змогу з'ясувати безпосереднє (не інтерпретоване) ставлення сус­пільства чи певних структурних елементів соціуму до полі­тичних подій, явищ, процесів. Опитування може відбувати­ся безпосередньо (у так званих польових умовах), за допомо­гою анкетування, інтерв'ю через засоби масової комунікації (телефон, телебачення, радіо, преса, пошта), через комп'ю­терні мережі та ін. Техніка опитування полягає в тому, що респондентам пропонують зазделегідь підготовлені анкети, які складаються із закритих і відкритих запитань.

Під час проведення опитувань громадської думки вкрай важливо правильно побудувати респондентський масив — вибірку, яка має бути репрезентативною, тобто відповідати структурі населення в досліджуваному об'єкті (країні, області, місті, районі, селі). Контрольними параметрами вибірки можуть бути стать, вік, освіта, соціально-професій­ний статус опитуваних, їхні політичні уподобання тощо.

За правильної побудови вибірки помилка у прогнозах, наприклад під час голосування на виборах, не перевищує

Сутність, функції і структура прикладної політології 29

двох відсотків. Нерідко в політичній практиці використо­вують експертні опитування, коли респондентами є не ши­рокий загал (від кількох сотень до кількох тисяч опита­них), а лише кілька фахівців у галузі політики. За належ­ного добору експертів і відповідного рівня їхньої кваліфікації результати таких опитувань можуть бути дуже корисними.

Експериментальні дослідження. Такі дослідження є класичним способом наукового доказу. Вони ґрунтуються на припущенні, що динаміка значення однієї змінної зумо­влює зміни в значенні іншої. Розрізняють лабораторні і польові експерименти.

Лабораторні експерименти використовують під час моделювання політичних ситуацій з метою розроблення правдоподібних сценаріїв можливих політичних подій та відповідних політичних рішень. Суть лабораторного екс­перименту полягає, як правило, в тому, щоб віднайти зв'язки між психологічними, політичними та іншими яко­стями людей, котрі ухвалюють політичні рішення, та їх­ньою ймовірною політичною поведінкою.

Польові експерименти дають змогу точніше відобра­жати те, що відбувається у навколишньому світі. В якості можливого польового експерименту можуть слугувати, скажімо, дослідження впливу вищої освіти на поведінку виборців, залежності тих чи інших категорій населення від політичних гасел, наявності чи відсутності конфлікто-генних чинників у певній частині суспільства.

Ігрові методи. Ці методи спрямовані на попереднє кон­струювання політичної ситуації, імітацію певного варіан­ту розвитку процесу, конфлікту. Це дає змогу розробити різні моделі дій управлінських структур, розподілити ролі учасників подій, уточнити їх поведінку і взаємовідносини між ними. Завдяки таким прийомам вдається з високою ймовірністю передбачити варіанти зміни ситуації, підготу­вати управлінський персонал до прийняття рішень в неор­динарних ситуаціях, віднайти якісно важливі зв'язки і су­перечності у відповідних процесах.

Методи когнітивних карт. Вони передбачають викори­стання своєрідних матриць, у яких фіксують типові реакції суб'єктів політики, мас на кризові ситуації, зразки дій у ста­більних умовах, біографічні дані та іншу інформацію, що дає змогу прогнозувати їх майбутню поведінку. Картографуван­ня створює можливості для системного розгляду об'єкта Піляхом послідовного чи комбінованого перегляду аналізу і синтезу всіх вірогідних комбінацій його складових.

ЗО Предмет і специфіка прикладної політології

Системна методологія. Ця методологія включає сукуп­ність методів, прийомів пізнання політичної реальності, обираючи предметом дослідження виявлені в політичному бутті системи — комплекси взаємопов'язаних елементів, які перебувають у специфічній взаємодії між собою та з со­ціальним оточенням.

Системному підходу в політології властиве прагнення надати математичного вираження явищам політичного життя, застосувати при їх вивченні концепції та методи кі­бернетики. Його логіка пов'язана з тим, що, формулюючи ідеї та гіпотези про політичні явища, дослідник на концеп­туальному рівні прагне змоделювати політичний процес в усій його складності, відтворити в поняттях існуючу полі­тичну систему. Головною вимогою системної методології є комплексний підхід до політики, виявлення її взає­мозв'язків із соціальними, економічними, культурними феноменами, з'ясування взаємозалежностей між елемен­тами політичної системи.

Прикладна політологія, маючи чітко окреслений пред­мет своїх досліджень, активно послуговується у пізнанні політичної реальності методами інших наук, передусім психології, соціології, кібернетики, що дає їй змогу ефек­тивно досліджувати і цілеспрямовано впливати на полі­тичну практику.

Дата добавления: 2015-06-04