Функції прикладної політології

1.

VI. Учебно-методическое обеспечение курса.

1. Рекомендуемая литература (основная)

1. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. – 7-е международн. изд. – СПб.: Питер, 2002.

2. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. – СПб., 2002

3. Вассерман Л.И., Щелкова О.Ю. Медицинская психодиагностика: теория, практика, обучение. – СПб.: Ювента, 2003

4. Общая психодиагностика / Под ред. А.А.Бодалева, В.В.Столина. – СПб.: Речь, 2004.

5. Психологическая диагностика: Учебное пособие / Под ред. К.М.Гуревича, Е.М.Борисовой. – 2-е изд., испр. – М., 2000.

6. Рубинштейн С.Я. Экспериментальные методики патопсихологии и опыт применения их в клинике: Практическое руководство. – М., 1970; СПб., 2004.

7. Суслов В. И., Чумакова Н.П. Психодиагностика. – СПб., 1992.

8. Червинская К.Р., Щелкова О.Ю. Медицинская психодиагностика и инженерия знаний. – СПб., 2002.

9. Шмелев А.Г. Основы психодиагностики: Учебное пособие. – М., Ростов-на-Дону, 1996.

10. Щелкова О.Ю. Клиническая психодиагностика. Часть 1. История Клинической психодиагностики: Учебное пособие. – СПб., 2006.

2. Рекомендуемая литература (дополнительная)

1. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. –Изд. 2-е, перераб., доп. – СПб., 1999.

2. Головей Л.А., Рыбалко Е.Ф. – Практикум по возрастной психологии. – СПб., 2001.

3. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А.А.Крылова. – Л., 1990.

4. Проективная психология / Под ред. Р.Римской, И.Кириллова. – М., 2000.

5. Соколова Е.Т. Проективные методы исследования личности. – М., 1980.

6. Собчик Л.Н. Введение в психологию индивидуальности. – М., 1998.

7. Тестовые методики для медицинской психодиагностики: программы обучения и компьютерный психодиагностический инструментарий / Под ред. Л.И.Вассермана. – СПб., 2002.

8. Червинская К.Р. Компьютерная психодиагностика. – СПб.: Речь, 2003.

3. Перечень обучающих, контролирующих компьютерных программ, диафильмов, кино- и телефильмов, мультимедиа и т.п.

компьютерная экзаменационно-обучающая программа «ЭКЗАМЕНАТОР-MMPI» (Червинская, Щелкова, 2002).

Предмет і специфіка прикладної політології

Політологія як наука функціонує на теоретичному і прикладному (практичному)рівнях, які, взаємодіючи, до­повнюють один одного. Адже без збору, класифікації, ана­лізу матеріалу, який дає політична діяльність, вона при­речена на виродження в схоластику. Водночас без теоре­тичного осмислення подій і фактів неможливо зрозуміти їх сенс, логіку виникнення і розвитку, побачити цілісну картину політичного буття. Саме взаємодія цих рівнів політичного знання зумовлює повноцінний розвиток по­літичної науки. Крім того, політологія формує здат­ність до критичного мислення, оцінювання політичних режимів, інститутів, окремих акцій. Як прикладне екс­пертне знання вона описує і прогнозує індивідуальну, гру­пову поведінку у сфері владних відносин.

1.1. Сутність, функції і структура прикладної політології

У широкому значенні політологія є комплексом різних дисциплін, що вивчають політику; вона системно охоплює теорію і практику політичного розвитку та політичної

10 Предмет і специфіка прикладної політології

діяльності. До теорії політики передусім належить завдан­ня пізнання, осмислення і пояснення різноманітних полі­тичних явищ.

Сутність прикладної політології

Прикладна політологія розглядає проблеми, пов'язані з ефективною реалізацією політики в суспільній практиці, сприяє забезпеченню інтересів суб'єктів політики (сус­пільства, держави, особистості). За теоретичним рівнем політології вгадується постать ученого, науковця, за при­кладним — особистість консультанта, політтехнолога, по­кликаного аналітично оцінити конкретну проблему й за­пропонувати рекомендації щодо реалізації інтересів суб'єкта політики, пошуку оптимальних шляхів їхнього забезпечення.

Теоретичні аспекти політичної науки переважно розро­бляють в університетах і науково-дослідницьких центрах, а прикладну політологію впроваджують у життя агенції і радники уряду, політичних партій тощо. Теорія політоло­гії збирає, аналізує і систематизує інформацію, створює концепції, моделі, які можуть бути використані в подаль­ших наукових дослідженнях. Прикладна політологія зби­рає та обробляє актуальну інформацію, необхідну для уточнення, коригування або реформування поточної полі­тики. Теорія зорієнтована на довготривалу перспективу, прикладна наука — на конкретну політичну ситуацію. При цьому не існує жорсткої відокремленості політичної теорії від політичної практики, яка завжди підтверджу­ється конкретними теоретичними положеннями. Для роз­межування теоретичної і прикладної сторін політичної науки використовують різноманітні критерії (табл. 1.1).

Фундатором прикладної політології вважають амери­канського вченого Чарлза Мерріама (1874—1953), який у 1921 р. звернувся до фахівців із закликом про створення прикладної науки про політику, головними прийомами якої мають бути методи, що використовують у психології й статистиці. Цей заклик підтримали соціальний психолог, психіатр, фундатор соціометрії Джекоб-Леві Морено (1892 — 1974), політичний психолог Гарольд Лассвел (1902— 1978), спеціаліст у галузі кількісного аналізу поглядів і позицій людей Джон Геллап (1901—1984), засновник тео­рії груп Артур Бентлі (1870—1957) та ін. Розвитку при­кладних політологічних досліджень слугували ідеї Тол-

Сугність, функції і структура прикладної політології 11

Таблиця 1.1

Критерії розмежування фундаментальних і прикладних досліджень у політології

	Критерії	Фундаментальне дослідження	Прикладне дослідження
	Мета (функція)	Пізнавальна (пізнання механізмів, закономірностей)	Перетворювальна (використання пізнаних механізмів)
	Роль суб'єкта аналізу	Об'єктивна (відсторонено- нейтральна)	Суб'єктивна (активно-зацікавлена)
	Зв'язок теорії з практикою	Опосередкований	Безпосередній
	Фаза пізнавального циклу	Від збору й опису емпірично -конкретних даних до абстрактно-теоретичних моделей	Від абстрактно-теоретичних моделей до конкретного їх синтезу в практичних технологіях
	Просторово-часові виміри	В основному не жорстко лімітовані простір і час	Локальність простору і ліміт часу

котта Парсонса (1902—1979), який досліджував взає­мозв'язок між структурою і функціями основних складо­вих соціальних систем; Девіда Істона (нар. 1917), котрий аналізував механізм зворотного зв'язку між результатами політичного курсу, підтримкою політичної системи населен­ням та вимогами громадян до неї; Карла Дойча (нар. 1912), який вивчав подібність між процесами комунікації та кон­тролю, що розвиваються в людському мозку, та відповід­ними функціями елементів політичної системи; Габріеля Алмонда (1911—2002), який зосереджував увагу на порів­нянні політико-системних характеристик промислових та аграрних країн; фундаторів загальної системної методоло­гії К. Вінера та Л. Берталанфі, які пропонували перетвори­ти системне мислення на новий світогляд, що сприяв би збереженню позитивних людських цінностей.

Формування прикладної політології відбувалося пере­важно на американських теренах. Це було спричинено неможливістю в міжвоєнній Європі (1920—1940) незалеж­ного політичного аналізу, оскільки у більшості європейсь­ких країн політичні дослідження підпорядковувались ідеологічним і політико-пропагандистським завданням.

12 Предмет і специфіка прикладної політології

Утвердження на європейському континенті фашистських режимів змусило багатьох учених (П. Лазарсфельд, К. Ман-гейм, Г. Моргентау, Л. Страусе, 3. Фройд, Г. Маркузе) ви­їхати за океан, що надало нового імпульсу американській політичній науці, в т. ч. прикладним політичним дослі­дженням.

У СІЛА прикладні політичні дослідження активно під­тримували держава і приватний бізнес. Проголошена Ч. Мерріамом орієнтація на практичну корисність науко­вих досліджень у політичній сфері була глибоко обґрунтова­на і продемонстрована передусім Чиказькою школою полі­тології. Саме тут були розроблені перші програми емпіричних досліджень з використанням кількісних і експерименталь­них методів (вивчення орієнтацій виборців під час виборів мера Чикаго в 1923, демографічних характеристик основ­них груп населення, впливу на результати голосування ці­леспрямованої агітації та ін.). Представники цієї школи ви­ступали за точність емпіричних досліджень, обґрунтова­ність висновків при вивченні політичних проблем, започаткували психологічну і соціологічну інтерпретацію політики. Завдяки їм було обґрунтовано і використано у практичній діяльності метод інституціонального вимірю­вання, а також поведінковий методологічний підхід, який значно вплинув на розвиток західної політології.

Діяльність Чиказької школи була припинена напри­кінці 30-х років XX ст. у зв'язку з недовірою адміністрації університету до цінності емпіричних досліджень у галузі суспільних наук, що змусило провідних її представників покинути роботу або перейти в інші навчальні заклади. Од­нак започаткована ними традиція поширилась на дослі­дження міжнародних відносин, порівняльну політологію, вивчення груп інтересів, політичних партій, електораль­них процесів та громадської думки.

Значно зросла роль прикладних політологічних дослі­джень у роки Другої світової війни. Метою цих досліджень було з'ясування ставлення населення до ворогів і союзни­ків у війні, способів забезпечення високого рівня продук­тивності праці в сільському господарстві та промисловості в умовах скорочення чисельності робочої сили, найвигідні-шого розміщення облігацій тощо.

У повоєнний час прикладні дослідження розвивалися на базі організованої у 1947 р. при Мічиганському універ­ситеті літньої ніколи, в якій навчалося багато фахівців з європейських країн. Після створення у 1949 р. Міжнарод­ної асоціації політичних наук принципи і стандарти аме­риканської політичної науки активно почали використо-

Сутність, функції і структура прикладної політології 13

вувати європейські вчені. Особливого пожвавлення набули прикладні політичні дослідження в 60-ті роки XX ст. У 1985 р. уже було офіційно зареєстровано 2,5 тис. євро­пейських вчених, які займалися політичною наукою, в т. ч. й у сфері прикладної політології.

Провідні позиції у цьому процесі займали Американсь­кий національний комітет електоральних досліджень, Дослідницька комісія з суспільних наук (США), Міжуні-верситетський консорціум політичних і соціальних дослі­джень (СІЛА), Європейський консорціум політичних і со­ціальних досліджень, створений у 1970 р. на кошти фонду Форда, за сприяння якого було налагоджено випуск «Євро­пейського журналу політичних досліджень».

У 70-ті роки XX ст. політична наука та її важлива скла­дова прикладна політологія набули статусу загальновизна­них, організаційно оформлених самостійних дисциплін з розгалуженою системою освітніх та науково-дослідних за­кладів, наукову діяльність яких координує Міжнародна асоціація політичних наук.

У прикладній політології існує тісний взаємозв'язок між безпосереднім суб'єктом політичної дії (замовником) і політичним консультантом (виконавцем), завдання якого полягає у тому, щоб на основі аналізу складних ситуацій рекомендувати найнадійніші шляхи політичної діяльно­сті. Це є свідченням того, що прикладна політологія аку­мулює і продукує інструментальні знання, спрямовані на розв'язання конкретної проблеми в конкретній ситуації, на вироблення реалістичних, ефективних політичних рі­шень, забезпечення оптимальної діяльності суб'єкта полі­тики, кваліфіковане використання інтелекту у вирішенні суспільних проблем.

Важливим сутнісним чинником прикладної політоло­гії є прагматизм. Вивчення та вирішення конкретних колі­зій політичного життя зорієнтоване не на ідеальне, а на ре­альне спрямування зусиль державних інститутів, партій, рухів, груп інтересів та інших суб'єктів. Основним її пріо­ритетом є вплив на існуючу політику. Вона зосереджує свою увагу на політичних силах, які формують політику, безпосередньо відповідають за втілення певної політичної стратегії. У сфері інтересів прикладної політології перебу­вають партії, вибори, громадська думка, засоби масової ін­формації, суспільно-політичні об'єднання, а також полі­тичні цілі і наміри, політичний вплив, політичні конфлік­ти, різноманітні форми опозиційної діяльності тощо.

14 Предмет і специфіка прикладної політології

Кінцевим продуктом прикладної політології є прак­тичні рекомендації і пропозиції конкретним учасникам політичного процесу, обґрунтування переваг відповідних способів і засобів здійснення політики, довгострокові і ко­роткострокові прогнози розвитку політичних подій. її про­позиції й узагальнення, як правило, адресовані особам, на­діленим владними повноваженнями у сфері управління, від яких безпосередньо залежить спрямування державної політики. Висновки її можуть бути використані для обґрунтування чи спростування типових установок сус­пільної думки, збереження або порушення політичної ста­більності, надання конкретним політичним процесам пев­ної спрямованості.

Суб'єктами практичної політології є аналітики, екс­перти, радники політичних діячів, працівники владних структур і установ державного управління, фахівці з полі­тичної реклами, які здійснюють налагодження відносин з громадськістю, формування й реалізацію виборчих техно­логій, політичного прогнозування і безпосередньо пов'яза­ні з виробленням політичної лінії політичних лідерів, ор­ганів управління з прийняття політичних рішень.

Прикладне дослідження з політології, як правило, є міждисциплінарним, оскільки до його сфери разом із мо­делями політичної системи належать і фактори (економіч­ні, психологічні, соціокультурні та ін.), які потребують за­лучення надбань інших фундаментальних наук. Приклад­не політологічне знання у цьому сенсі є не еклектичним (грец. eklektikos — той, що вибирає) поєднанням конкрет­но-емпіричних висновків різних дисциплін, а технологіч­ним синтезом, єдиною картиною різних абстрактних моде­лей, що дає змогу теоретично проінтерпретувати конкретну політичну ситуацію, поєднуючи можливості теоретичного, емпіричного (грец. empeiria — досвід) і практично зорієнто­ваного ставлення до дійсності. Це дає підстави для твер­дження, що предметом прикладної політології є сукуп­ність теоретичних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження, а також політичних тех­нологій, програм і рекомендацій.

Прикладна політологія — соціоінженерна і політична субдисциплі-на, предметом якої є розроблення принципів і методів аналізу, діа­гностики і прогнозування політичних ситуацій, проектування і виро­блення варіантів типових політичних рішень і процедур, конструю­вання алгоритмів і технологій, які впливають на політичний процес.

Вона відповідає на питання «для чого?» і «як?». її ме­тою є вироблення оцінок, настанов щодо конкретних дій,

Сутність, функції і структура прикладної політології 15

поведінки, способу життя. Такі оцінки і настанови мають бути адекватними реальним проблемам, відповідати кри­теріям практичного мислення, що спирається на прак­тичний досвід, здебільшого пов'язаний із конструюван­ням, реалізацією механізмів консервування або розвитку чи докорінної зміни політичних систем, їх суб'єктів, по­літичної практики тощо. За словами австрійського філо­софа і політолога Карла Поппера (1902—1994), якщо проблемою теоретичного мислення у сфері політики є те, хто повинен правити, то практичне мислення шукає від­повіді на питання «як організуввати політичні установи, щоб некомпетентні правителі не заподіяли надто багато шкоди?».

Отже, для прикладної політології важливою є перед­усім практична користь політичних дій, а не примножен­ня знань. Вона різнобічно досліджує основних учасників політичних подій (класи і внутрікласові утворення, партії, маси, регіональні, територіальні, релігійно-етнічні і со­ціально-економічні групи та ін.), їх роль у прийнятті та ре­алізації політичних рішень. Сферою її інтересів є політич­на обстановка; аналіз конкретної політичної ситуації; рі­вень сили учасників політичних подій, їх інтереси щодо здобуття й утримання політичної влади; розстановка сус­пільно-політичних сил і основні їх методики; використо­вувані інформаційні технології в політиці, моделювання політичних процесів, політичне прогнозування; вибори в органи політичної влади і технології виборчих кампаній; управління політичними подіями і політичні ризики; ал­горитм прийняття політичного рішення; логічна гра («стратегія невразливості» (з позиції структурно-логічної моделі «восьми коліс»)) у стратегічному плануванні і прийнятті рішень, а також використання політичного мо­ніторингу, контент-аналізу та ін.

Прикладна політологія реалізує себе на таких рів­нях:

— загально-методологічному (теоретична, концепту­альна позиція дослідження, яка є основою інтерпретації політичної проблеми, предмета, результатів дослідження);

— методичному (виявляється в теорії виміру і заснова­них на ній методах збору, оброблення первинної політич­ної інформації);

— процедурному, технологічному (сукупність необхід­них для реалізації технології політичного аналізу органі­заційних, технічних і фінансових заходів).

16 Предмет і специфіка прикладної політології

Особливості предмета і завдань прикладної політології зумовлюють і специфіку її функцій, які загалом спрямова­ні на політичну реальність і передбачають певний вплив на неї. Найважливішими є такі функції:

1. Дослідження і переведення у практичну площину актуальних політологічних проблем. Відповідно до цієї функції здобутки теоретичного і прикладного рівнів полі­тичної науки мають органічно поєднуватися з метою виро­блення політичних рекомендацій зацікавленим держав­ним і недержавним структурам, політичним інститутам. Завдання політолога полягає не у виробленні комплексу дій для влади щодо досягнення цілей модернізації суспіль­ства, а в застереженні щодо небезпек, які очікують на по­літиків, котрі приймають соціально значущі рішення.

2. Експертно-аналітичне і прогностичне обґрунтування політичних рішень. Досвід функціонування розвинених демократій засвідчує, що на кожному етапі прийняття по­літичних рішень потрібна участь фахівця в галузі при­кладної політології, що дає змогу виявити реальні інтере­си суб'єктів політики, рівень прагнення учасників полі­тичного процесу до змін, здійснити добір необхідної для забезпечення конкретного рішення інформації. Професіо-нали-політологи, як правило, відстежують небажані дії учасників політичних подій щодо прийнятих рішень, роз­робляють відповідні програми протидії їм, здійснюють по­літичний аналіз позицій прибічників і противників полі­тичного рішення. У процесі прийняття перспективних, значущих для майбутнього рішень політологи виявляють нові форми людського співіснуввання, пропонують нові знання, сценарії політичного розвитку, здійснюють полі­тичну експертизу.

3. Розроблення технологій політичних процесів, кампа­ній, акцій (виборів, мітингів, політичних переговорів тощо). Ця функція передбачає формування іміджу певних організа­цій, політичних лідерів, розв'язання політичних конфлік­тів, оцінювання політичної обстановки. Все це потребує врахування специфіки політичної дійсності конкретної країни, суспільства, недопущення механічного перенесен­ня технологій, які виявили свою ефективність в інших умовах. Завдання політолога, який пропонує певні техно­логії, полягає в попередженні можливих негативних нас­лідків певного рішення.

4. Соціокультурне супроводження політичного проце­су. Прикладна, як і теоретична, політологія покликана

Сутність, функції і структура прикладної політології 17

сприяти формуванню в суспільстві політичної культури з урахуванням національних традицій, політичних норм і цінностей, політичних ідеалів. Важливість політологічно­го супроводу політичного процесу особливо зростає в умо­вах демократизації суспільства, оскільки політична куль­тура населення вирішально впливає на відповідальні дії політичної еліти, становлення громадянської відповідаль­ності в суспільстві.

5. Кадрове та змістове забезпечення основних взаємо­пов'язаних напрямів прикладної політології — «політоло­гії радників» і «політології консультантів». Специфіка «політології радників» полягає у наближеності політоло­гів до влади. У зв'язку з цим основним завданням політо-лога-радника є розуміння своєї ролі як спаринг-партнера представника влади. Цей напрям прикладної політології не слід плутати з «політологією порадників» (політологіч­ною публіцистикою) — тих, хто публічно обговорює полі­тичні проблеми, дає поради представникам влади без від­повідного на це замовлення та відповідальності за свої про­позиції. Роль «політологів-консультантів» полягає в забезпеченні незалежних емпіричних досліджень. Як пра­вило, вони володіють методами глибинного інтерв'юван­ня, вторинної обробки соціологічних опитувань; викори­стовують з урахуванням запитів політичної практики над­бання академічної політичної науки.

Дата добавления: 2015-06-04