Приазовська височинна область

Вона більш-менш чітко виділяється своїми ландшафтними особ­ливостями в північностеповій підзоні. Це зумовлено, головним чи­ном, геолого-геоморфологічною будовою та деякими кліматичними показниками. Область займає Приазовську височину, морфострук-турні й морфоскульптурні риси якої пов'язані з Приазовським мегаблоком Українського кристалічного щита. Тут докембрійські граніти, гнейси, магматити, сієніти, базальти високо підняті й відсло­нюються не тільки по річкових долинах, а й на вододільних просторах. За характером рельєфу це структурно-денудаційна височина з окремими останцями і пасмами, складеними докембрійськими по­родами. На більшій частині території на них залягають антропо­генні відклади. Тільки на схилах височини, зокрема південному, зустрічаються неогенові вапняки і піщано-глинисті відклади. Се­ред антропогенних відкладів найбільш поширені лесоподібні су­глинки. Панівні абсолютні висоти — 200—250 м, а максимальна сягає 324 м (Бельмак-Могила). Виділяються в рельєфі також дену­даційні останці — могили Корсак, Синя, Темрюк. Річкові долини (річки Обитічна, Берда, Кальчик, Кальміус) глибокі й вузькі, значно розвинуті балки і яри.

Із кліматичних особливостей області слід зазначити зростання середньомісячних температур (січень — -4,5...-5 °С, липень — +22,5...23,5 °С), збільшення середньої кількості опадів до 425—450 мм на рік та нестійкий сніговий покрив і незначну його висоту.

Серед ґрунтів найбільш поширені звичайні чорноземи, зустріча­ються також південні чорноземи. У багатьох місцях вони щебеню­ваті та еродовані. У південно-східній частині області розвинені ґрунти з потужним гумусовим горизонтом, які одержали назву приазов-ських. В окремих місцях збереглися байрачні ліси і чагарники, різ-нотравно-ковилово-типчакові степи. Значний розвиток і традиції має полезахисне лісонасадження.

Серед ландшафтних місцевостей найбільші площі займають міждолинні лесові хвилясті рівнини на кристалічних породах з так званими приазовськими чорноземами, сформованими під пирійно-ковиловою рослинністю, яка збереглася лише на малопридатних для використання ділянках. Тепер тут панують сільськогосподарські угіддя з посівами пшениці, кукурудзи, соняшнику та інших куль­тур. Поля розділені полезахисними смугами та прямокутниками.

Значні площі займають яружно-балкові місцевості зі змитими звичайними чорноземами. На схилах зустрічаються байрачні ліси, переважно дубові та тернові чагарники і трави (рис. 34).

Придолинно-схилові місцевості з еродованими чорноземними ґрунтами і різнотравно-ковилово-типчаковою рослинністю найчас­тіше використовуються як пасовища.

Останцево-привододільні місцевості, не займаючи великих площ, надають цій області своєрідного вигляду. Для них характерні дену­даційні останці ("могили") і пасма, складені кристалічними порода­ми або продуктами їх вивітрювання з щебенистими чорноземними ґрунтами, зайнятими різнотравно-злаковими сухолюбними росли­нами.

У Приазовській височинній області знаходяться заповідні уні­кальні об'єкти і серед них — заповідник "Кам'яні Могили" — відділ Українського степового заповідника. Заповідник "Кам'яні Моги­ли" розташований у Володарському районі Донецької області та Куйбишевському районі Запорізької області. Його створено в 1927 р., площа — 404 га. Він характеризується пануванням унікальних природно-територіальних комплексів і, зокрема, — останцево-при-ію до діленими ландшафтними місцевостями.

Великоанадольський лісовий заказник у Волноваському районі Донецької області, площею 2543 га, охороняється з 1968 р. Це уні­кальний штучний лісовий масив, закладений у 1843—1845 рр. лісівником В.Є. Граффом на площі близько 150 га. У заказнику переважають насадження дуба, ясена, граба, липи, тополі, сосни та ін. Тут проведено значні науково-дослідні роботи зі степового лісороз­ведення, зокрема під керівництвом академіка Г.М. Висоцького.

Дата добавления: 2015-06-26