Консультація. Час поширення романтизму – від останніх років XVIII - до середини XIX ст

Час поширення романтизму – від останніх років XVIII - до середини XIX ст. У різних країнах його апогей датується неоднаково. Найбільшого розквіту цей напрям набув приблизно в 1796–1830 рр., під час європейських революцій, піднесення національно-визвольного руху. Уперше слово «романтизм» як термін, як визначення літературного напряму почали використовувати в Німеччині наприкінці XVIII ст. Там була створена перша, досить ґрунтовна теорія романтизму. Вона, як і практика цього німецького напряму, мала вплив на романтизм англійський, французький, український, російський – на всі течії європейського романтизму, що набули широкого розповсюдження та розвитку на початку XIX ст. Сьогодні романтизм вважається одним з найвизначніших напрямів у європейській та американській літературі кінця XVIII – першої половини XIX ст., що набув всесвітнього значення та поширення.

Поміж інших літературних напрямів романтизм вирізняє передусім суб'єктив­на природа творчості. Романтики заглиблюються у внутрішній світ особистості і намагаються передати приховані порухи людської душі. Об'єктом романтичної літератури стає не навколишня дійсність, як це було, наприклад, у класицизмі, а людина як суб'єкт; неповторна індивідуальність. Почут­тя й переживання людини завжди на першому плані у романтиків, а якщо вони й зображують реальні явища і події, то роблять це передусім з точки зору особис­тості, виходячи з її бажань, мрій, прагнень та ідеалів. Романтики зробили акцентне на зображенні світу, а на вираженні свого ставлення до нього, до природи, до вічних проблем буття.

Тому і герой романтизму принципово відрізняється від героїв попередніх епох. Романтики відкрили нові духовні виміри особистості. Вони поставили її в центр світобудови і показали, що людина є величезним і розмаїтим світом, безмежним у своїх проявах. Романтичний герой переймається глобальними питаннями буття, його хвилює не тільки власне існування, а й життя всього людства. Він бере на себе весь тягар філософських, морально-етичних і суспільно-історичних проблем світу. В цьому плані образ романтичною героя є всезагальним, універсальним, бо в ньому втілено ідеї романтиків про величезні можливості людського духу в пізнанні світу. Романтичний герой пізнає не розумом, а душею, серцем, інтуїцією. Тонко відчуваючи атмосферу епохи, він належить їй і водночас зазирає за межі реально­го – у світ можливого.

Романтичний герой наділений великою творчою силою. Він здатен не тільки осягати дійсне, а й творити у своїй уяві нові світи, де його душа знаходить сама себе. Особистість, внутрішній світ романтичного героя підноситься митцями на високий щабель, навіть виший за реальну дійсність, бо саме тут відбувається реальне життя людини, тут вона живе п дихає на повні груди, тут, у своєму власному світі, вона є, врешті-решт; сама собою, вільна й незалежна від будь-яких обставин.

Романтики проголосили свободу і творчий політ фантазії однією з основних умов існування особистості. Без внутрішньої свободи людина не існує, вона не може бути в повній мірі людиною. Втім, митці стверджували необхідність волі й у суспільному житті. І прагнення до свободи, духовне звільнення людини й усього людства визначає пафос багатьох творів романтиків. Суспільній залежності, підко­ренню обов'язку, що становили зміст класицизму, представники романтичного напряму протиставили абсолютну свободу особистості.

Людина у творчості романтиків стоїть на перетині історичних епох і суперечли­вих начал. Світ навколо неї сповнений протиріч і борінь, стихійних сил і нерозгада­них таємниць. І романтичний герой намагається проникнути в нерозкриту таїну світу і природи, аби досягти бажаної гармонії. Однак цей процес є надзвичайно напруженим і драматичним, що визначає високий ступінь напруги в душі роман­тичного героя. У його внутрішньому світі не просто змінюються певні почуття й переживання, психологічні стани, а відбувається справжня особистісна драма. Драматизм романтичного героя відображає і його власний душевний біль, і не­влаштованість світу загалом, і проблеми високого духовного значення. У романтизмі немає приглушених тонів і кольорів, тут все – порив, пристрасть, бурхливі поривання людського духу. Внутрішнє напруження сягає крайньої межі. Особистість – оголений нерв епохи та всесвіту, а її внутрішні конфлікти виража­ють моральну атмосферу дійсності.

Велике значення романтики надають зануренню у світ підсвідомого, ірраціонального, таємничого. У їхніх творах чимало містики, фантастики, які допомагають розкрити приховані душевні колізії. Людина для них – це таємниця, до кінця ще не розгадана. Вона живе внутрішнім життям духу, яке оспівується митцями. Возвеличення «буття духу» є однією із визначальних рис романтизму.

Романтична свідомість характеризується також зміною ставлення до світу. Якщо в попередні віки світ у мистецтві поставав у завершених і досконалих формах, то у романтиків світ представлений як живе і рухливе ціле, розмаїтий у своїх проявах, мінливий і аж ніяк не довершений. Стихія руху, динаміка світу виразно пере­дається романтиками різноманітними засобами. Тут усе пов'язане одне з одним, і людина є невід'ємною часткою цього постійного світового руху. Грандіозні описи природи, боротьба різних стихій, протиборство «дня» і «ночі», контрастні образи передають напругу, що панує у світі. Цей вічний рух і взаємозв'язок усього з усім і становить таїну світу, яку намагаються розгадати романтики. Вони прагнуть проникнути в глибини світового буття, пізнати внутрішню сутність подій та явищ. Проте таємниця світу так і лишається остаточно не розгаданою, тому у романтич­них творах багато недоказаного, загадкового, що дає простір читацькій уяві.

Велику роль у романтичний творах відіграє іронія, яка виконує різноманітні функції. З одного боку, вона є вираженням звільнення людського духу, здобуття внутрішньої свободи, а з іншого – допомагає героєві тверезо оцінити недоскона­лий світ, побачити його й себе у реальному вигляді.

Серцевину романтизму становлять вічні питання: сенс буття, кохання, воля, стосунки між людьми, таємниці природи тощо. Ці глобальні проблеми вимагали й особливої поетики. Характерною особливістю романтизму як художньої системи є використання символіки, яка дозволила митцям говорити про найважливіше для всього людства. Символ, на відміну від тропів, не містить у собі прямого зіставлен­ня предметів та явищ, він є вираженням глибинної сутності певного об'єкта через суб'єктивне сприйняття. Символ якнайкраще втілює особистісне ставлення до світу і пошук того прихованого смислу, що містить у собі цей світ.

Характерною для романтизму була й поетика контрастів. Через контрасти митці показували протиборство різних начал у світі, внутрішні конфлікти особистості, несумісність високих ідеалів з буденною дійсністю, недосконалістю людства тощо. Контраст стає структуроутворюючим принципом у романтиків. Він орган­ізує образну систему, простір і час, систему тропів та ін. Контраст був вираженням того буремного й бентежного духу, що визначав пафос романтизму.

Шукаючи нових шляхів розвитку мистецтва, романтики звертаються до національних традицій, фольклорних основ. У їхній творчості нерідко використовуються традиційні народні жанри (пісня, романс, плач тощо), усталені образи, постійні тропи тощо. Однак митці переймають не лише формальні засоби фольклору, вони проймаються всім духом, способом мислення, художньою будовою народної твор­чості. Фольклорні форми давали великі можливості для реалізації зв'язку літерату­ри та дійсності (адже фольклор, за висловом Й.Г.Гердера, не може бути «абстрак­тним», він завжди пов'язаний з реальними фактами людського буття) і водночас були прекрасним засобом вираження особистісного світовідчуття.

Велику роль у творах романтиків відіграє природа. Романтики бачили у природі не «породження своєї безладної уяви», а «абсолютну реальність» (Л.Тік). Приро­да для них – не об'єкт підкорення, а поклоніння. Вона – взірець гармонії, живого й розмаїтого буття, рухливої і органічної цілісності. Водночас природа – осереддя потаємних, стихійних, суперечливих сил, втілення одвічної гаєм ниці світу. Згідно з філософією романтизму, поезія і мистецтво – це засоби, що здатні проникнути в глибини природи, не порушивши її первісної гармонії. На думку романтиків, поет має говорити мовою самої природи.

Романтики приділяли надзвичайну увагу створенню образів природи, які часто ставали символічними: наприклад, розбурхане море – символ бентежної людсь­кої душі і символ свободи, зірка – символ ідеалу, небо – символ пошуку смислу буття тощо. Митців приваблювали прекрасні земні пейзажі, нерідко екзотичні, у яких вони знаходили співзвуччя своїм душевним станам.

Слід підкреслити й велике значення міфологізму для розвитку романтичного напрямку. Міф дозволяв романтикам говорити про універсальні закони людського буття, про глобальні проблеми суспільства і про вічні питання особистості. Міф був засобом поєднання минулого і сучасного, відкриваючи вікно у світ можливо­го майбутнього. Завдяки міфу людина у творах романтиків постає в широкому філософському, культурному та історичному аспектах.

Романтизм зруйнував нормативну систему жанрів і змінив її на культ змішаності протилежних рис. Так виникли ліро-епічний і ліро-епіко-драматичний жанри (Байрон, Шеллі). Зацікавленість у фольклорі призвела до створення літературної казки (Тік, Гофман, Андерсен). Зацікавленість у всьому оригінальному, неповторному призвела до відкриття колориту, а зацікавленість в історичному колориті – до створення жанру історичного роману (Скотт).

Отже, романтизм утвердив цінність людської особистості, багатство її внутріш­нього світу, право на вільне життя, здатність одухотворювати світ. Водночас ро­мантики змінили своє ставлення до дійсності. Протиставивши їй світ більш доско­налий і гармонійний (ідеальний світ романтичного героя), вони разом з тим прагнули осягнути таємниці буття, вічного руху, що відбувається в історії, природі, суспільстві. Поетиці романтизму властиві різноманітні контрасти, багатство сим­воліки, звернення до фольклору та міфології, романтична іронія та ін. Усе це дозво­ляє говорити про романтизм як про справжній художній переворот, який відбувся у Європі наприкінці XVIII - на початку XIX століть.

Хрестоматійний додаток до теми «Романтична поезія Західної Європи»

Дата добавления: 2015-06-26