Консультація

Реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Починаючи з 1830-х років у європейських країнах (Франції, Росії, Англії та ін.) під впливом певних філософських, соціально-економічних та естетичних чинників утверджується реалізм. Слід пам'ятати, що термін «реалізм» з'явився пізніше, ніж саме явище, – в працях маловідомих французьких письменників Ж. Шанфльорі та Л.-Е. Дюранті, які виступили з утвердженням принципів реалізму у збірці «Реалізм» (1857) та журналі «Реалізм» (1856–1857). Протягом першої половини XIX століття для значення реалістичних явищ, як правило, вживався термін «романтизм», а починаючи з другої половини століття поняття «реалізм» стає загальновживаним.

Теоретичне обґрунтування нового напряму міститься у працях Стендаля, О. де Бальзака та ін. У трактаті «Расін і Шекспір» Стендаль критикує естетичну систему класициста Ж. Расіна і пропонує наслідувати В. Шекспіра у способі вивчення явищ. Порівнюючи В. Скотта і письменницю XVIII ст. М. де Лафайєт («Вальтер Скотт і «Принцеса Клевська»), він надає перевагу її роману «Принцеса Клевська»), в якому майстерно зображені душевні переживання, соціальний стан і по­бут.

О. де Бальзак у передмові до «Людської комедії», одному з програмних документів реалізму, обґрунтовує свій задум – відобразити сучасну Францію. «Са­мим істориком повинно бути французьке суспільство, мені залишається тільки бути його секретарем, – зазначає він, – Зображуючи характери, відбираючи головні події з життя суспільства, створюючи типи шляхом об'єднання окремих рис численних однорідних характерів, можливо, мені поталанило б написати істо­рію, забуту стількома істориками – історію звичаїв». І цей грандіозний план, под­ібний до наполеонівського, письменник втілив у «Людській комедії».

Бальзак доходить висновку, що суспільство подібне до природи: у ньому, як і в природі, існують певні види. Щоб вивчити їх, він звертається до досвіду природничих наук, до праць філософів, згадуючи імена видатних учених: Ж. Кювьє, Ж. Сент-Ілера, Г.-В. Лейбніца, Ж.-Л. Бюффоната ін. Це важливо для розуміння філософських засад нового напряму. Розвиток природничих наук, філософії позитивізму вплинув на формування реалістичного світогляду.

Реалізм має свою специфіку у відображенні життєвих явищ. До типологічних рис реалізму належать:

- тяжіння до достовірності, об'єктивності;

- втілення діалектичного зв'язку між закономірно-загальним та індивідуально-особистісним;

- звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над «спільними»;

- відмова від поділу стилів на «високі» та «низькі» залежно від сфер зображення, а також відмова від розмежування явищ на «естетичні» та «неестетичні»;

- пізнавальне спрямування (зв'язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);

- аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну
єдність;

- увага до проблем взаємодії людини і середовища;

- зображення типових характерів за типових обставин;

- перенесення центру уваги на соціальну сферу;

- переважання епічного начала;

- романізація жанрів та драматизація роману;

- поява синтетичних індивідуальних стилів, які поєднували реалістичні та
романтичні елементи;

- психологізація всієї атмосфери твору, його предметно-емоційного світу
(портрет, інтер'єр, пейзаж тощо).

Реалізм відзначається передусім тим, що він пов'язаний із конкретикою жит­тя, з його різноманітними формами та взаємовідносинами. Для цього напряму характерно тяжіння до наслідування життю, природі (в широкому значенні), тобто використання міметичних засобів письма (відображення життя у формах самого життя).

Реалізм відрізняється від попередніх художніх систем, зокрема класицизму з його нормативною естетикою та романтизму з його увагою до незвичайного, виняткового, намаганням втекти від буденної реальності у світ мрій, фантастики та екзотики. Проте реалісти запозичували прийоми, засоби, теми у своїх попе­редників. Вони, як і романтики, вільні від догм і правил, їм близький роман­тичний історизм, реалісти використовують досягнення романтиків у відтворенні внутрішнього світу людини, але водночас для них велике значення має суспіль­ний бік людського буття загалом. Відомо, що нове у літературному розвитку не перекреслює попередніх надбань. У XIX столітті реалізм деякий час розвивається паралельно з романтизмом, враховуючи кращі його здобутки.

Аналітичне начало – одне з провідних в естетиці реалізму, на відміну від емоційного, особистісного начала, на яке орієнтувалися романтики. Так, перш ніж описати почуття кохання в художніх творах, Ф. Стендаль вивчає його як учений і пише трактат «Про кохання» (1822), в якому виокремлює різні види цього почуття і простежує етапи його зародження. Аналітизм Г.Флобера став навіть предметом жартів: художник Ж. Лемо зобразив письменника, який розглядає серце своєї ге­роїні, наколоте на вістря ножа. Відомо, що сам Флобер називав роман «Пані Боварі» анатомічним, а сучасники порівнювали перо його автора зі скальпелем

Однією з рис реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні характерів, обставин, найменших подробиць життя. Силою своєї уяви реалісти XIX ст. створювали новий художній світ, а читачеві він часто здавався не менш реальним, ніж справжній. Епіграф «Правда, гірка правда» і підзаголовок «Хроніка XIX століття» до роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне» свідчать про намагання автора наблизитися до реального життя.

Об'єктивована манера оповіді у творах багатьох реалістів справляє вражен­ня саморозвитку подій і характерів, невтручання автора в їхній хід. «Автор пови­нен бути невидимим у своєму творі, як Бог у Всесвіті», – писав Г. Флобер. Майстерність письменника виявляється у вмінні примусити героя здійснювати вчинки відповідно до логіки розвитку його характеру. Це важлива закономірність реалістичної поетики.

Якщо у романтиків провідну роль відігравала виняткова особистість за виняткових обставин, то реалісти керуються у своїй творчості іншим правилом – типовий характер в типових обставинах. Літературні типи концентрують у собі риси характеру, погляди та спосіб мислення, властиві певній групі людей або нації, але при цьому залишаються індивідуальними і неповторними.

Реалісти XIX століття підкреслювали соціальну зумовленість суспільних взаємовідносин. Вони досліджували зв'язок людини і середовища, вплив влади гро­шей на формування характерів. Реалізму як напряму, який утвердився в літературі 30-40-х років XIX століття, відповідала певна система жанрів. Провідну роль у ній відігравали прозові твори, зокрема роман, повість та фізіологічний нарис. У цей час реалізм набуває чітко визначених ознак, що дало підставу дослідникам назвати його класичним.

ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

1. Романтизм як літературний напрям
2. Особливості романтичного світобачення
3. Жанри романтичної літератури
4. Концепція романтичного двоєсвіту
5. Своєрідність художнього досвіду німецьких романтиків
6. Філософська і художня спадщина ієнських романтиків
7. Гейдельберзька школа німецького романтизму
8. Жанри творчості Е.Т.А. Гофмана
9. Романтична іронія і гротеск в казках Е.Т.А. Гофмана
10. Світогляд та естетична програма Г. Гейне
11. Французький романтизм: періодизація, жанри, представники
12. «Собор Паризької Богоматері» В. Гюго як романтичний історичний роман
13. Творчість Жорж Санд в контексті французького романтизму
14. Англійський романтизм: періодизація, жанри, представники
15. Естетика і художні відкриття поетів-лейкістів
16. В. Скотт – творець жанру історичного роману
17. Дж.Г. Байрон як представник естетики романтизму: світогляд, мотиви творчості
18. Поняття «байронічного героя» та «байронізму»
19. Загальна характеристика американського романтизму
20. Реалізм як літературний напрям: хронологія, естетичні принципи. представники
21. Концепція типового в літературі реалізму
22. Принципи реалістичної естетики в творчості Стендаля
23. Роман Стендаля «Червоне і чорне»: значення назви, концепція дійсності і героя
24. «Людська комедія» О. де Бальзака: задум, структура, значення передмови
25. Своєрідність використання техніки перехідних персонажів в «Людській комедії» О. де Бальзака
26. Роман О. де Бальзака «Батько Горіо»: сюжет, засоби зображення епохи, психологізм.
27. Новелістика П. Меріме: сюжети, конфлікти, засоби творення характерів
28. Новела П. Меріме «Кармен»: сюжет, ідейний зміст, риси романтизму і реалізму
29. Феномен вікторіанського роману: проблематика, поетика, жанрова еволюція
30. Основні періоди творчого розвитку Ч. Діккенса
31. Англійська дійсність в романі Ч. Діккенса «Посмертні нотатки Піквікського клубу»
32. Естетичні погляди В.М. Теккерея
33. Роман В.М. Теккерея «Ярмарок марнославства»: сюжет, конфлікт, концепція героя.
34. Дж. Остен як представниця жіночої літератури вікторіанської Британії: творчий доробок, естетичні принципи
35. Особливості світосприйняття та естетична програма Г. Флобера
36. Принципи «об`єктивного мистецтва» в романі Г. Флобера «Пані Боварі»

Дата добавления: 2015-06-26