Структура зобов'язань українських банків

СКЛАД І СТРУКТУРА АКТИВІВ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ

Активи	Обсяг на 01.01.05, млн грн	Питома вага у загальних активах,%	Обсяг на 01.01.06, млн грн	Питома вага у загальних активах,%	Обсяг на 01.01.07, млн грн	Питома вага у загальних активах,%
Грошові кошти та залишки на рахунках вНБУ	13851,1	10,3	24918,9	11,7	26493,5	7,8
Цінні папери, еміто­вані НБУ	2703,6	2,0	6487,2	3,0	4567,7	1,3
Кошти в інших бан­ках	19359,4	14,4	25591,3	12,0	42309,6	12,4
Цінні папери	5267,0	3,9	7583,2	3,5	9319,0	2,7
Кредити та заборго­ваність клієнтів	87519,4	65,1	142276,8	66,5	245522,5	72,2
Інвестиції в асоційо­вані та дочірні ком­панії	186,6	0,1	267,7	ОД	535,1	0,2
Основні засоби та нематеріальні активи	8752,7	6,5	11617,6	5,4	18554,2	5,5
Нараховані доходи до отримання	1422,2	1,1	1938,3	0,9	2823,8	0,8
Інші активи	2434,7	1,8	2342,6	1,1	2960,3	0,9
Резерви під активні операції	-7148,7		-9145,6		-12906,4
Разом активи	134347,9		213878,0		340179,3	134347,9

Таблиця 1.3

Зобов'язання	Обсяг на 01.01.05, млн грн	Питома ва­га, %	Обсяг на 01.01.06, млн грн	Питома ва­га, %	Обсяг на 01.01.07, млн грн	Питома ва­га, %
Кошти банків	20350,5	17,6	31998,7	17,0	76644,7	25,8
Кошти клієнтів	90934,6	78,4	147094,1	78,0	202929,0	68,2
Емітовані банками сертифікати	477,7	0,4	833,8	0,4	991,5	0,3
Емітовані банками інші боргові цінні папери	149,7	0,1	2020,8	1,1	5173,1	1,7
Нараховані витрати	999,3	0,9	1857,5	1,0	3056,7	1,0
Відстрочені податко­ві зобов'язання			664,0	0,4	1681,8	0,6
Інші зобов'язання	3014,7	2,6	3958,2	2,1	7136,5	2,4
Усього зобов'язань	115926,5	100,0	188427,1	100,0	297613,2	100,0

Незважаючи на інтенсивне зростання цінних паперів власного боргу у пасивах українських банків, які за рік збільшилися майже у 2,6 рази— до 5,1 млрд грн, їхня питома вага у зобов'язаннях залишається незначною.

Темп зростання клієнтських коштів у 2006 р. поступався їх­ньому зростанню у попередньому р. та темпу зростанню вкла­день у кредитний портфель і склав 38 % за 2006 р. (у 2005 р. — 61,8 % відповідно), що свідчить про диверсифікацію джерел ре­сурсів для проведення активних операцій.

Іноземні інвестиції та посилення конкуренції у банківській сфері стимулювали нарощення банками статутних фондів, в ре­зультаті чого темп приросту власного капіталу по банківській си­стемі України (67,3 %) перевищив темп зростання їхніх активів (59,1 %), а рівень забезпечення активних операцій власним капі­талом зріс з 11,9% станом на 01.01.06 р. до 12,5 % станом на 01.01.07 р.

Нарощення статутних фондів українськими банками обумови­ло приріст цієї складової капіталу на 62,7 % — до 26,3 млрд грн, а перевищення ринкової ціни акцій над їх номінальною вартістю

обумовило дворазове зростання емісійних різниць — з 0,6 млрд грн станом на 01.01.06 р. до 1,2 млрд грн станом на 01.01.07 р.

Зростання цін на нерухомість протягом року дало можливість українським банкам проводити переоцінку власних активів, зок­рема, приміщень, у результаті чого резерви переоцінки у капіталі збільшилися з 2,5 млрд грн на початок 2006 р. до 5,4 млрд грн.

Структуру власного капіталу українських банків наведено у табл. 1.4.

Таблиця 1.4

СТРУКТУРА ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ

Капітал	Обсяг на 01.01.05, млн грн	Питома ва­га, %	Обсяг на 01.01.06, млн грн	Питома ва­га, %	Обсяг на 01.01.07, млн грн	Питома ва­га, %
Статутний капітал	11648,3	63,2	16144,4	63,4	26266,2	61,7
Викуплені акції або паї	-45,0	-0,2	-36,3	-0,1	-6,7	0,0
Емісійні різниці	417,3	2,3	542,5	2,1	1198,4	2,8
Резерви, капіталізо­вані дивіденди та ін­ші фонди банку	1841,6	10,0	2968,9	11,7	4804,5	11,3
Резерви переоцінки	2035,8	11,0	2536,7	10,0	5445,9	12,8
Накопичений фінан­совий результат ми­нулих років	1259,5	6,8	1124,5	4,4	713,4	1,7
Результат поточного року	1263,8	6,9	2170,1	8,5	4144,5	9,7
Усього власного ка­піталу	18421,5	100,0	25450,9	100,0	42566,1	100,0

Загальні доходи банківської системи за 2006 р. склали 41,5 млрд грн, що на 51,7 % перевищує доходи 2005 року. Зрос­тання процентних доходів склало 59,1%, комісійних -44,0%, прибутку від участі в капіталу — 44,0 %, результату від торгове­льних операцій — 72,4 %. Натомість, обсяг інших доходів та ди­відендного доходу зменшився на 36,7 % та 19,5 % відповідно, попри їхнє значне зростання у попередньому році.

ЬІСЬЦ-

14М

Загалом, зростання доходів українських банків у 2006 р. пере­вищило зростання їхніх витрат за аналогічний період. Обсяг ви­трат, понесених українськими банками у 2006 році, склав 36,0 млрд грн, що на 47,5 % перевищує витрати 2005 року. Стру­ктура витрат у поточному році не зазнала суттєвих змін та є на­ступною: процентні витрати складають 46,1 % загальних витрат, загально-адміністративні витрати та витрати на персонал —

13.6 % та 19,4 % відповідно, витрати на формування резервів —

12.6 %. Обсяг та питома вага інших статей витрат є незначною. Операційний прибуток банків за 2006 р. склав 10,1 млрд грн,

чистий прибуток— 4,1 млрд грн (у 2005 р.— 5,8 млрд грн та 2,1 млрд грн відповідно). Загалом, протягом 2006 р. спостеріга­ється покращення ефективності функціонування банківської сис­теми, про що свідчить підвищення рентабельності активів з 1,01 % у 2005 р. до 1,22 % у 2006 р. та рентабельності власного капіталу з 8,53 % до 9,74 %, відповідно.

1.2. Предмет, об'єкти, суб'єкти аналізу, його функції і завдання

Кожна наука має свій предмет дослідження, який вона вивчає з відповідною метою властивими їй методами.

Предметом аналізу банківської діяльності є дослідження при-чинно-наслідкових зв'язків економічних явищ і процесів, які прямо або опосередковано впливають на діяльність банку.

Обумовленість економічних явищ і процесів причинним зв'язком потребує від аналізу вивчення факторів, що викликають зміни тих чи інших показників. За допомогою аналізу установ­люються найсуттєвіші факторні показники, які впливають на змі­ни результатів діяльності банку. Виявлення і вимірювання взає­мозв'язку між показниками, що аналізуються, забезпечує комплексне, органічно взаємозв'язане дослідження роботи коме­рційного банку.

Основним об'єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку.

Суб 'єктами анаїізу виступають як самі комерційні банки, так і Національний банк, аудиторські фірми, реальні та потенційні клієнти. У зв'язку з цим виокремлюють різні напрями та критерії аналізу:

для акціонера — можливість одержати максимальні дивіденди на вкладений капітал;

для підприємства — спроможність банку швидко проводити розрахунки, надавати якісні послуги;

для фізичної особи — надійно зберегти свої збереження, захи­стити їх від інфляції та отримати певну величину доходу.

Разом з тим методика аналізу балансу має бути єдиною для порівняння одержаних результатів. Для цього застосовується за­гальновідома система рейтингу CAMEL та інші.

Зовнішній аналіз фінансово-економічної діяльності банків із позиції державного моніторингу їх діяльності проводить Націо­нальний банк України. У ході аналізу визначається ступінь до­тримання ними встановлених нормативів. По суті результати пе­ревірки дотримання банками встановлених вимог є оцінкою їх фінансового стану, а певною мірою і фінансової стійкості.

Для керівництва це є підставою для прийняття відповідних управлінських рішень щодо розвитку банківського сектору та за­безпечення його надійності й стабільності. Національний банк України націлює банки на відповідальне ставлення до прийняття певного комерційного рішення і на відкритість реальної фінансо­вої інформації.

Об'єктами аналізу банківської діяльності є такі:

1) фінансово-економічна ситуація у країні;

2) заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;

3) якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кре­дитно-інвестиційного портфеля банку);

4) показники прибутковості функціонування банку, що дають змогу судити про ефективність його роботи;

5) темпи зростання банку;

6) показники ліквідності та платоспроможності банку, які ха­рактеризують його фінансову стійкість;

7) показники економічних нормативів.

Серед основних функцій аналізу банківської діяльності варто виділити такі:

• вивчення впливу різних макроекономічних і соціальних чинників на розвиток банківської системи, встановлення законо­мірностей і тенденцій економічних явищ та їх впливу на стан ба­нківської системи (наприклад, зміни ринкової ситуації, ринкових ставок, валютних-курсів);

• обгрунтування поточних і перспективних заходів;

• моніторинг виконання програми розвитку банківської сис­теми;

• пошук резервів підвищення ефективності діяльності банків;

2"

• оцінка результатів діяльності банківської системи і вико­нання розроблених планів, оцінка повноти використання всіх ре­сурсів банківської системи (вона дає змогу оперативно регулюва­ти банківську діяльність з метою усунення виявлених недоліків);

• розробка комплексу заходів та прийняття нормативно-правових актів з метою підвищення ефективності роботи банків­ського сектору, мінімізації ризиків і підтримки ліквідності на на­лежному рівні.

Чинники, які слід враховувати у процесі аналізу банківської ді­яльності:

• економічна, соціальна і політична структура країни (регіо­ну), на території якої діють банки (законодавство, нормативні вимоги Національного банку України, економічна політика уряду тощо);

• комплексний науковий підхід;

• новітні розробки в галузі оцінки різних напрямів банківської діяльності та досвід їх використання на практиці;

• всебічність аналізу банківської діяльності, що важливо для підготовки пакета комплексних заходів, необхідних для усунення виявлених недоліків і підвищення результативності роботи;

• системний підхід до аналізу, за якого кожний елемент бан­ківської системи розглядається як складова єдиного комплексу, котрому притаманні численні взаємозв'язки — як усередині сис­теми, так і із зовнішнім середовищем;

• точна і вірогідна інформація, підкріплена відповідними роз­рахунками й аналогічно обґрунтованими висновками;

• система отримання інформації, а також здійснення контро­лю за її достовірністю;

• оперативність, регулярність і системність аналізу (його ре­зультати відповідають саме тій ситуації, яка склалася на даний момент, і тому лише в даний момент висновки аналізу можуть бути ефективно використані);

• дані щодо очікування повернення кредитів, ринкової вартос­ті цінних паперів, які перебувають у портфелях банків, ринкової вартості основних засобів та банківського майна, необхідності вкладення коштів у освоєння нових банківських технологій, фо­рмування резервів під майбутні проблемні активи;

• відповідна база даних за результатами досліджень розвитку банківської діяльності впродовж кількох років;

• активне застосовування результатів аналізу з метою обґрун­тування, коригування та уточнення стратегічних показників роз­витку банківської системи.

Лише в разі використання зазначених вище чинників аналіти­чна робота буде справді ефективною, а її наслідком стане підви­щення фінансової стійкості, прибутковості і рентабельності як конкретного банку, банків окремого регіону, так і банківської си­стеми в цілому.

Метою аналізу є визначення фінансового стану та результатів діяльності банку, доцільності та перспектив подальшої його дія­льності.

Завданнями аналізу є:

• визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів;

• дотримання всіх вимог щодо ліквідності;

• підтримання стану адекватності і достатності капіталу;

• порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з результатами діяльності інших банків;

• узагальнення результатів аналізу і підготовка рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на покращен­ня діяльності окремого банку.

Одним із елементів аналізу ефективності регулювання банків­ської діяльності є вивчення якості стратегічного планування, яке дає змогу встановити довготермінові цілі розвитку банківської системи і включає розробку планів поточної діяльності. Оцінка програми розвитку банківської системи дає змогу визначити пріоритетні напрями діяльності на наступний період і зробити відповідні висновки щодо якості стратегічного планування.

1.3. Методи та прийоми аналізу і моделювання банківської діяльності

Методом аналізу банківської діяльності комерційного банку є комплексне органічно пов'язане дослідження діяльності комерційного банку з використанням статистичних, економіко-математичних, облікових та інших способів обробки інформації. Особливостями методу аналізу банківської діяльності є: викорис­тання системи показників, які характеризують діяльність банку; вивчення факторів та причин їх зміни; виявлення і вимірювання взаємозв'язку між ними.

Вибір методів аналізу конкретної ситуації залежить від:

• періоду охоплення;

• мети аналізу;

• часу його здійснення (у момент проведення операції; за да­ний період часу; на перспективу).

Під час аналізу діяльності банківського сектору найчастіше використовують такі методи (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Методи аналізу банківської діяльності

Методом зіставлення передбачається зіставлення:

• планових і фактичних показників з метою виявлення ступе­ня виконання програми розвитку банківського сектору;

• фактичних показників результатів діяльності банківського сектору з нормативними показниками, встановленими банківсь­ким законодавством, нормативно-правовими актами Національ­ного банку України;

• фактичних показників із показниками попередніх періодів для визначення тенденцій розвитку банківського сектору;

• показників діяльності вітчизняного банківського сектору з показниками інших банківських систем з метою визначення міс­ця банківської системи України на міждержавному банківському ринку та його конкурентоспроможності;

• результатів досліджень розвитку різних елементів діяльності банківського сектору, що дає змогу дійти загального висновку стосовно якості його роботи (наприклад, зіставлення аналізу до­ходів та аналізу витрат);

• результатів діяльності банківського сектору (його прибутко­вості й рентабельності) до та після упровадження будь-яких но­вих технологій (такий аналіз дає змогу оцінювати окупність цих технологій);

• результатів діяльності боржників;

• показників ринкової вартості цінних паперів, майна тощо.
Метод зіставлення базується на приведенні всіх показників

діяльності банківської системи, що використовуються під час аналізу, до порівнянного вигляду (наприклад, приведенні кількі­сного виразу всіх показників до єдиної валюти, враховуючи курс, що склався на ринку на конкретну дату).

Метод порівняння базується на зіставленні між собою зна­чень аналогічних фінансових показників. Найпоширеніша форма цього методу — порівняння фактичних показників зі встановле­ними нормами функціонування банківського сектору і прогно­зом. Практикується також порівняння з фактичними показниками банківської діяльності за минулі звітні періоди, наводяться очіку­вані показники на майбутнє. Порівнюються фінансові показники банківського сектору України з показниками банківських секто­рів інших країн.

Методом коефіцієнтів передбачається використання не абсо­лютних, а відносних показників. За допомогою цього методу оці­нюються показники ліквідності, платоспроможності, рентабель­ності банківського сектору.

Метод групування полягає у відповідному групуванні різних статей балансу банку з метою виявлення даних, необхідних для проведення аналізу конкретного напряму його діяльності. На­приклад, групування може здійснюватися за ступенем ліквіднос­ті, економічної сутності банківських операцій, рівнем дохідності активів та вартості пасивів.

Балансовий метод є порівнянням активної і пасивної частин балансу, зіставленням протилежних величин, які характеризують одне й те ж явище (наприклад, надходження ресурсів і їх викори­стання, доходи та видатки тощо).

Графічний метод — відображення виявлених у процесі ана­лізу діяльності банківського сектору даних у вигляді графіків, ді­аграм, малюнків. Такий метод сприяє більшій наочності резуль­татів проведеного аналізу.

Табличний метод — це презентація виявленої у процесі ана­лізу інформації у вигляді таблиць. Зазначений метод найефекти­вніший з точки зору подальшого створення бази даних за резуль­татами аналізу за різні періоди часу. Він дає змогу детально простежити розвиток діяльності банківського сектору в динаміці протягом певного часу та визначити перспективу.

Процес управління банківською діяльністю потребує застосу­вання різноманітних аналітичних процедур, а саме:

• визначення показників поточного і майбутнього фінансового стану банку;

• прогноз виконання окремих фінансових угод і стану балансу банку в цілому;

• оцінка привабливості окремих фінансових угод;

• синтез певних управлінських рішень;

• оцінка ефективності прийнятого управлінського рі­шення;

• оцінка повноти й оптимальності наборів показників фінан­сового стану банку тощо.

Виконання кожного із цих завдань зумовлює (крім застосу­вання певних аналітичних процедур) і потребу моделювання фі­нансової діяльності банку. Адже воно може допомогти визначити ступінь впливу різних норм прийняття рішень на окремі фактори банківського менеджменту та вибрати з усіх заздалегідь розроб­лених варіантів прийняття рішення той, що забезпечить найкра­щий результат.

Зрозуміло, для розв'язання багатьох управлінських задач не­обхідний певний математичний апарат. Це актуальна й доволі складна проблема, адже достатність зазначеного апарата зумов­люється не лише колом розв'язуваних задач, а й обставинами, що спонукають до їх вирішення.

Складність моделювання фінансової діяльності банку пов'я­зана з тим, що він є системою, в якій водночас проходять і детер­міновані, й випадкові процеси, тісно пов'язані між собою. До то­го ж істотну роль у діяльності банку відіграють суб'єктивні управлінські рішення. Через це на практиці іноді дуже складно застосувати математичну модель аналізу фінансової діяльності банківської установи. Та все ж — можливо, адже й арсенал від­повідних математичних методів теж доволі різноманітний. Лише серед тих, що застосовуються для дослідження різних аспектів банківського менеджменту, можна виділити балансові, оптимі-заційні, імітаційні, імовірнісні, статистичні, рівновісні, із за­стосуванням підходів теорії ігор та інші.

Найпоширеніші в банківській сфері — балансові та рівновісні методи, оскільки підтримка збалансованості, платоспроможності і ліквідності є одним із найважливіших завдань кожного банку.

Застосування методів оптимізації — один із найважливіших напрямів банківського менеджменту. Прикладом може слугува­ти широко використовувана модель оптимального управління активами. Щоправда, вона, як і оптимізаційні моделі загалом, має суттєвий недолік, пов'язаний із надмірним спрощенням, схематизацією реальної дійсності. Тому отримані за допомогою цієї моделі рекомендації часом не мають практичної цінності. Аналітикам варто поєднувати принципи оптимізаційних та імі­таційних моделей. Адже останні дають змогу розглядати як єдине ціле діяльність усіх підрозділів банку, що є підґрунтям ефективної організації всієї системи оперативного і стратегічно­го планування банківської діяльності. Отже, цей напрям розвит­ку моделювання в грошово-кредитній сфері можна вважати до­волі перспективним.

Моделі аналізу діяльності банку можна ранжувати як часткові та повні. Найпоширенішими є часткові, які описують окрему сферу діяльності банку й засновані на певних гіпотезах щодо йо­го поведінки в навколишньому середовищі.

Так, моделі аналізу та управління банку на основі АСФ-технології застосовуються переважно для порівняльної оцінки функціонування банківської установи; підходи із застосуванням теорії ігор використовуються здебільшого для аналізу впливу на її діяльність різноманітних факторів та для побудови відповідної стратегії поведінки. Низка часткових моделей ґрунтується на гі­потезі про слабку керованість ринку депозитів. Вони здебільшого застосовуються в процесі дослідження поведінки банку на ринку і кредитів та для аналізу його взаємозв'язку з відповідними рин­ками. Ці поведінка та взаємодія віддзеркалюють процес форму­вання структури активів з урахуванням або без урахування влас­них і залучених коштів, необхідності дотримання певних вимог та резервів, розподілу активів за окремими напрямами.

Ще один різновид часткових моделей базується на тезі про за­лежність від банківської діяльності ринку кредитів. У цьому ви­падку аналітики основну увагу зосереджують на ринку депозитів. При цьому як випадкова величина розглядається пропозиція де­позитів або ж як аргумент функції пропозиції досліджується за­лежність процентної ставки.

Серед інших часткових моделей — сукупність підходів до аналізу фінансових інструментів кредитної політики банку, різ-

номанітні методи управління ризиками, зокрема кредитним, про­центним, ризиком ліквідності тощо.

Повні моделі діяльності банку (більшість із них — агреговані), як правило, відображають його функціонування загалом. Дещо відрізняється від усіх розглянутих вище загальна модель банку відкритої складної динамічної системи, яка має вигляд такої за­лежності:

(1.1)

де Т— часовий інтервал;

X — множина можливих за відповідних умов внутрішніх станів;

U — входи системи;

Q — клас функціональних перетворень, які діють на заданому інтервалі часу;

Y — виходи системи;

Г — множина припустимих вихідних значень (або обме­жень на виходи), зумовлена функціональними зв'язками Z ек­зогенних факторів у фіксований момент часу зі вхідними па­раметрами;

G — функціональні перетворення, що зв'язують внутрішні стани системи у два моменти часу зі входами системи в перший із них.

Базисом описаної вище системи моделювання є компонен­ти, які зумовлюють особливості кредитної діяльності. Тобто загальна модель банку відкритої складної динамічної систе­ми теж по суті зорієнтована на окремі види банківської діяль­ності.

Отже, недоліком усіх перелічених вище моделей є їх обмеже­ність — вони придатні для аналізу лише окремих напрямів бан­ківського менеджменту. Як бачимо, навіть повні моделі не охоп­люють усіх сторін діяльності банку, хоча вони все ж точніше відображають основні складові його менеджменту і дають змогу конкретніше описати часткові напрями у моделюванні банківсь­кої діяльності.

Більшість моделей, про які йдеться, спирається на класичні математичні методи: математичне програмування, дослідження операцій, теорію ігор, теорію оптимізації тощо. Але значна кіль­кість економічних явищ і процесів через активний вплив на них суб'єктивних факторів недостатньо формалізована. Тому в про­цесі розробки повної моделі банку доцільно застосовувати підхо­ди, які базуються на теорії нечіткої множини або нейронних ме­реж, і так званий потоковий підхід. Тобто роботу банку слід

відображати як процес управління різними потоками. Через при­зму структури балансу серед них слід виділити такі:

• потік зобов'язань банку, який є вхідним потоком банківсь­ких ресурсів;

• потік активів банківської установи, який є вихідним потоком ресурсів банку;

• потік банківського капіталу, який можна вважати комбіно­ваним, тобто вхідним та вихідним потоками банківських ре­сурсів.

Застосування такого підходу виправдане ще й тим, що інфор­мація про діяльність банківської установи набуває стислої форми й легко сприймається. Це сприяє і вдосконаленню, і спрощенню процесу оперативного управління та перспективного планування.

Графічно потокову модель доцільно зображати як тривимір­ний рух ресурсів банку. У ній він матиме вигляд певної структу-рованої тривимірної фігури із зовнішніми та внутрішніми повер­хнями. Зовнішні утворюватимуться рухом ресурсів між банком і зовнішнім середовищем. Зазначимо, що зовнішні множини різ­них поверхонь будуть віддзеркаленням відповідної структури ак­тивів, зобов'язань та капіталу банку, яка використовується для класичного аналізу банківської діяльності. Внутрішні поверхні моделі відображають відповідні трансформації ресурсів, що пе­ребувають під впливом як зовнішніх поверхонь, так і певної сис­теми нормативів, законодавчих обмежень та власних вимог бан­ківської установи стосовно свого розвитку.

Взаємодію між окремими елементами різних поверхонь мож­на зобразити:

• або у вигляді багатошарової нейронної мережі, зважена су­ма виходів якої розраховується на підставі відповідних вхідних потоків та крайових обмежень, що ототожнюються з певними вимогами щодо формування резервів, дотримання нормативів тощо;

• або у вигляді нечіткої множини, в якій окремі трансформації ресурсів зумовлюють деякі рівневі відображення та узагальню­ють певні операції над нечіткими множинами.

Інакше кажучи, взаємозв'язок між окремими елементами різ­них поверхонь (відповідне узгодження окремих завдань управ­ління банківською діяльністю) може розглядатися як відобра­ження однієї нечіткої множини на іншу. Наприклад, транс­формація ресурсів методом послідовних заміщень (у процесі якої короткострокові депозити або позики, терміни яких закінчують­ся, заміщуються іншими) може означати відображення однієї не-

чіткої множини на іншу. При цьому перший внутрішній шар по­верхонь моделі доцільно розглядати як певний фільтр, який за­безпечує дотримання відповідних нормативів та виконання вимог стосовно формування встановлених законодавством резервів. Се­ред елементів поверхонь можуть бути й окремі вимоги банку що­до його діяльності за певними напрямами.

Потоковий підхід і відповідна модель дають змогу з'ясувати характер діяльності банку як загалом, так і за окремими аспекта­ми. Це певною мірою наближає її до АСФ-технології. Однак, на відміну від зазначеної технології, зорієнтованої на порівняльну характеристику банківської діяльності, перетини та профілі, вио­кремленні за допомогою потокової моделі, віддзеркалюють ефек­тивність роботи лише досліджуваного банку. Серед профілів, про які йдеться, наприклад, залежність потоку зобов'язань банку від рівня депозитних ставок, співвідношення кредитних і депозитних ставок, залежність потоку кредитних вкладень від наявної струк­тури зобов'язань банківської установи тощо. Зазначимо, що бі­льшість існуючих лінійних моделей визначення ефективності ді­яльності банку не дають однакових результатів за різними напрямами оцінки. Це пояснюється тим, що за умови різних ви­мірів можна отримати різні результати. Наведена модель дає змо­гу побудувати процедуру саме узагальненої оцінки діяльності банку. Тобто за цією моделлю банк можна охарактеризувати за допомогою набору різноманітних даних, що дає змогу оцінити його діяльність у, так би мовити, різних системах координат. Просте порівняння досліджуваної банківської установи з іншими банками може ґрунтуватися, наприклад, на порівнянні профілів відповідних фільтрів, які доволі суттєво впливають на ефектив­ність банківської діяльності.

Дата добавления: 2015-07-02