Анатомічна будова кореня

Корінь

ВЕГЕТАТИВНІ ОРГАНИ ВИЩИХ РОСЛИН

Органи рослин

Комплекси тканин

Ксилема – складається з елементів провідної тканини (трахей і трахеїд), елементів механічної тканини (дерев’янистих волокон) і елементів основної тканини; входить до складу провідних (судинно-волокнистих) пучків.

Розрізняють:

- первинна ксилема:

o протоксилема – утворюється прокамбієм, здатна розтягуватись, оскільки механічні елементи в ній відсутні;

o метаксилема – утворюється камбієм, не здатна розтягуватись і рости;

- вторинна ксилема (деревина) – утворюється васкулярним камбієм, не здатна розтягуватись і рости.

Флоема – складається з елементів провідної тканини (ситоподібних трубок і клітин-супутників), елементів механічної тканини (луб’яних волокон і склереїд), елементів основної тканини; входить до складу провідних (судинно-волокнистих) пучків.

Розрізняють:

- первинна флоема:

o протофлоема – утворюється прокамбієм, здатна розтягуватись, оскільки механічні елементи в ній відсутні;

o метафлоема – утворюється камбієм, не здатна розтягуватись і рости;

- вторинна флоема (луб) – утворюється васкулярним камбієм, не здатна розтягуватись і рости.

Провідні (судинно-волокнисті) пучки містяться у коренях, стеблах, утворюють сітку жилок у листках.

Розрізняють:

- закриті провідні пучки (не містять камбію);

- відкриті провідні пучки (містять камбій).

Із тканин складаються органи рослини.

Орган – частина тіла, яка має певну будову, певне місце розташування і виконує одну чи кілька функцій.

У багатоклітинних водоростей тканини не розвинені, тіло не диференційоване на органи – представлене сланню (таломом).

У мохів тканини розвинені слабо, тіло або представлене сланню (у печіночних мохів), або дещо диференційоване на несправжні органи (у листяних мохів).

У папоротеподібних (папоротей, хвощів і плаунів) є добре розвинені тканини і справжні органи.

У насінних рослин (особливо у покритонасінних) тканини і органи розвинені найкраще.

Розрізняють такі органи вищих рослин:

- вегетативні – служать для підтримання індивідуального життя рослини (забезпечують процеси життєдіяльності) і для вегетативного розмноження:

o корінь;

o пагін (стебло з листками і бруньками);

- генеративні – забезпечують розмноження (спорами – у вищих спорових, насінням – у насінних), є видозміненими пагонами:

o спороносний колосок (стробіл)– у хвощів і плаунів;

o чоловічі і жіночі шишки (стробіли) – у голонасінних;

o квітка, з якої розвивається плід із насінням – у покритонасінних.

Корінь – вегетативний орган з необмеженим ростом, який виконує такі функції:

основні:

- закріплює рослину у субстраті;

- здійснює поглинання і транспорт води та розчинених речовин;

- здійснює синтез деяких органічних речовин;

- забезпечує виділення у субстрат продуктів обміну;

додаткові:

- запасає поживні речовини;

- забезпечує вегетативне розмноження;

- забезпечує дихання, створює опору тощо.

Види коренів за походженням:

- головний корінь – формується із зародкового корінця;

- додаткові корені – відходять від стебел і листків;

- бічні корені:

o першого порядку – відходять від головного або додаткового кореня;

o другого порядку – відходять від бічних коренів першого порядку;

o третього порядку – відходять від бічних коренів другого порядку (і т. д.).

Різновидності коренів за відповідністю до певного субстрату:

- підземні корені (субстрат – ґрунт);

- водяні корені (субстрат – вода);

- повітряні корені (субстрат – повітря);

- гаусторії або присоски (субстрат – тіло рослини-хазяїна) – характерні для паразитичних (повитиця) або напівпаразитичних (омела) рослин.

Видозміни кореня, пов’язані з виконанням додаткових функцій:

- коренеплоди – утворені головним коренем, який запасає поживні речовини (у моркви, буряка);

- кореневі бульби – утворені бічними коренями, які запасають поживні речовини (у жоржини, батату);

- дихальні корені (пневматофори) – ростуть вгору і піднімаються над поверхнею ґрунту (у мангрових – тропічних рослин, що ростуть на болотах);

- ходульні корені – утворюються на надземних пагонах, закріплюються у ґрунті і утримують рослину (у фікуса-баньяна, кукурудзи);

- корені-причіпки – забезпечують прикріплення до опори витких і лазячих рослин (у плюща).

Коренева система – сукупність усіх коренів рослини.

Типи кореневої системи:

- стрижнева – добре виражений головний корінь (характерна для голонасінних та дводольних покритонасінних рослин);

- мичкувата – головний корінь не розвивається (із зародка проростає кілька корінців, які згодом відмирають), в основі стебла формується багато додаткових коренів, майже однакових за розмірами (характерна для однодольних покритонасінних рослин).

1. Зона ділення (2-3 мм) – верхівка кореня (конус наростання), утворена апікальною меристемою, вкрита кореневим чохликом, який захищає її від механічних пошкоджень (клітини чохлика відмирають і злущуються, на зміну їм утворюються нові за рахунок апікальної меристеми).

2. Зона росту і початку диференціації (кілька мм) – ділянка, де клітини ростуть (розтягуються) і починають спеціалізуватися.

3. Зона всмоктування (1-6 см) – характеризується наявністю кореневих волосків, які функціонують 10-20 діб, потім відмирають і злущуються.

4. Провідна зона – найбільша частина кореня, розташована між зоною всмоктування і кореневою шийкою (місцем переходу кореня в стебло); у цій зоні завершується формування провідної тканини, утворюються бічні корені.

Дата добавления: 2015-06-27