Літосфера, земна кора. Геологічні процеси, що діють у літосфері 1 страница

Літосфера — верхня «тверда» оболонка Землі, до складу якої входять земна кора і верхня мантія Землі. Потужність літосфери від 50 до 200 км. По­тужність верхньої її частини — земної кори — сягає 30-70 км під континен­тами і 5-20 км під океанами. Під ними на материках лежить гранітний гори­зонт (породи, які за своїми фізичними властивостями подібні до граніту), а ще глибше — більш твердий базальтовий горизонт, фізичні властивості якого нагадують базальт. Разом вони складають материкову земну кору (табл. Ту.

Таблиця 7. Основні відомості про земну кору (за Роновнм А. Б., Ярошевськнм А. А.)

Типи земної кори	Обсяг, 10* км^3	Середня Середня Маса, і товщина, км щільність, гУсм^3 16"^4 г
Континентальний		43,6 2,7В 18,07
Субконтинентальний		23,7	2,79 4,30
Океанічний			2,81 6,09
Земна кора у середньому		20.0	2,79 28,46

Під океанами немає гранітного горизонту взагалі, або він дуже тон­кий — це океанічна кора. Для визначення хімічного складу кори доступні її верхні частини — до глибини 15-20 км. Вміст хімічних елементів у земній корі (за А. Є. Ферсманом) такий, що на 8 елементів за масою припадає 97,24% від усього складу земної кори (кисень— 49,13%, кремній— 26%, алюміній— 7,45%, залізо— 4,2%, кальцій— 3,25%, калій— 2,35%, маг­ній — 2,35%, натрій —2,24%). На інші елементи таблиці Менделєєва припа­дає менше однієї десятої долі відсотка.

Рухи земної кори, зумовлені глибинними процесами, викликають пору­шення земної кори— тектонічні дислокації. Вони бувають двох видів: складчасті і розривні. До складчастих дислокацій належать антикліналі, синкліналі, монокліналі та флексури. Розривними дислокаціями є тектонічні розриви, які відбуваються зі зміщенням блоків гірських порід. Глибокі роз­риви, що сягають мантії землі, називають глибинними розламами. Блоки гір­ських порід, що опускаються між двома розломами, іменують грабенами* а

*-!._г-.—,.-,.,, >;_и Людина і природне середовище:

Соціальна екологія " ^д і* г «г

особливості взаємодії

блоки, що піднімаються— горстами- Великі грабени та системи граоенш, то простягаються на сотні і тисячі кілометрів, а у глибину — на кілька кіло­метрів, називають ркфтамн та рифтовими системами. До них належить запа­дина озера Байкал.

Серед тектонічних рухів розрізняють горизонтальні та вертикальні. За гіпотезою німецького геофізика Вегенера, на початку палеозойської ери на Землі існував єдиний велетенський материк Пангея, який згодом розколовся і, дрейфуючи, утворив сучасні материки: Північну Америку, Південну Аме­рику, Євразію, Африку, Австралію та Антарктиду. Такі рухи континенталь­них плит є горизонтальними. Проте в геосинклінальних зонах при горотво­ренні переважають вертикальні рухи, які відзначаються значною амплітудою і порівняно великою (в геологічному розумінні) швидкістю.

Материкові плити можуть зазнавати також коливальних вертикальних рухів значно меншої амплітуди, які називаються епейрогенічними. При цьо­му вовн частково або повністю занурюються під рівень мілкого епіконтинен-тального моря і вкриваються осадовими морськими відкладами, а потім знову стають суходолами. Один край платформи може опускатися, а інший підні­матися. Узбережжя Голландії у наш час опускається зі швидкістю 0,5-0,7 ач/рік.

Від довільних рухів земної кори відрізняються раптові стрибкоподібні зміщення поверхні Землі, що називаються землетрусами. Тектонічні земле­труси— це пружні хвильові коливання, що виникли в глибинах земної кори або навіть у мантії і викликають масштабні розривні та складчасті деформації земної кори протягом дуже короткого часу. Багато тектонічних землетрусів призводять до катастрофічних наслідків, суттєвих руйнувань і загибелі значної кількості людей. Меншими за масштабами є вулканічні землетруси, що пере­дують виверженню вулканів і викликаються підйомом магми до кратера вул­кана.

Отже, у горішніх геосферах Землі — літосфері, гідросфері та атмосфері відбувається безперервний геологічний кругообіг речовин, викликаний внут­рішніми (ендогенними) та зовнішніми (екзогенними) геологічними процеса­ми. Внаслідок глибинних ендогенних процесів тектонічні рухи піднімають, опускають і зминають у складки цілі блоки земної кори, формуючи рельєф земної поверхні. Поверхневі екзогенні процеси — геологічна діяльність віт­ру, текучих вод та льодовиків, а також викликані гравітаційними силами зсу­ви, обвали та осипи намагаються знівелювати, вирівняти цей рельєф. Висту­пи рельєфу поступово руйнуються, заглибини заповнюються новоутворени­ми осадовими відкладами. Крім того, розломами з глибин Землі піднімається розплавлена магма, яка застигає на поверхні або біля поверхні Землі у вигля­ді магматичних порід. Ці породи, що є нестійкими у поверхневих умовах, ви­вітрюються, вступають у хімічні реакції з водою, киснем, вуглекислим газом

Людина і природне середовище: Соціальна екологія

особливості взаємодії

гідросфери та атмосфери, перетворюються на нові осадові пороли, що знову відкладаються на поверхні Землі екзогенними процесами.

2. Надра — мінеральна основа біосфери

Мінеральною основою біосфери є надра. Упродовж мільярдів років на­копичувалися і проходили підземну переробку велетенські маси гірських по­рід, породжених діяльністю живої речовини, і з'явились родовища біогенних (народжених за безпосередньої участі живих організмів) корисних копалин, наприклад, вугілля, фосфоритів, нафти. Усі осадові гірські породи, шо скла­дають значну частину земної кори, і продукти їхньої підземної переробки (майже всі метаморфічні породи) накопичувалися колись біля поверхні Землі, у біосфері. Отож, на них прямо чи опосередковано впливала життєдіяльність організмів. Тому земну кору нерідко називають областю колишніх біосфер (палеобіосферою), безпосередньо продуктом біосфери.

Мінеральна сировина займає чільне місце у всесвітньому господарстві' а нерівномірність розподілу обумовлює її важливу роль у міжнародних від­ношеннях. Найінтенсивніше ведеться видобуток енергетичних ресурсів (наф­ти, газу, вугілля), а також поліметалевих руд.

Якщо у 1960 році морський видобуток складав 25 млн т (4% від світово­го видобутку), у 1985 році — 78,5 млн т (28,4%), то у 2000 році батько 50% нафти і газу поступило з надр Світового океану. Основними районами мор­ського видобутку нафти і газу є: країни Перської затоки, Мексиканської зато­ки, узбережжя Венесуели, західне узбережжя Африки, акваторія Північного та акваторія Каспійського морів.

Серед твердих корисних копалин найбільш важливими є родовища ме­талоносних мінералів, алмазів, бурштину, будматеріалів. Провідне місце у видобутку розсипних металоносних мінералів належить Австралії. З рудних металів— найбільше видобувають залізної руди, міді і нікелю, марганцю, залізо-марганцевих конкрецій (ЗМК).

3. Геологічне середовище. Причини нераціонального використання ресурсів надр

Гірські породи верхньої частини літосфери, що перебувають під вази вом інженерно-господарської діяльності людей називають геологічним се­редовищем. Із розвитком людського суспільства антропогенний вплив на геологічне середовище безперервно зростає. Цей вплив злпнює природні гео­логічні процеси, перетворює їх на антропогенні (інженерно-геологічні) про­цеси, ЯКІ ПОШКОДЖУЮТЬ НаВКОДИШНЄ СереДОВИЩе. ВсереДИНІ XX СТ. ДЮДНН&.

за визначенням В. І. Вернадського, стала найбільшою геологічною сивою на нашій планеті, господарська діяльність людей порушила планетарний геоло-

С«>«н»ь«««жмгі» Людина і природне середовище:

особливості взаємодії

гічннй кругообіг речовин і почала викликати інженерно-геоюпчні процеси, сумірні з природними і навіть потужніші від них.

Геологічне середовище є важливою частиною навколишнього середо­вища, з ним щільно пов'язані інші природні компоненти глобальної соціое-косястемн. Від складу та будови приповерхневої товщі гірських порід і рухів земної кори залежать особливості рельєфу земної поверхні. Гірські породи безпосередньо впливають на грунти і рослинний покрив, які на них розвива­ються, а опосередковано — також і на тваринний світ, клімат тощо. З іншого боку, рельєф, клімат та інші фізико-географічні умови впливають на стан геологічного середовища. Палеогеографічні умови, в яких відбувалося фор­мування тієї чи іншої осадової породи, відобразились на її будові та механіч­ному, мінералогічному і фазовому складі, від чого значною мірою залежать мі­цність та деформатнвніегь породи, тобто ті її властивості, які мають особливо важливе значення для інженерно-господарського освоєння геологічного сере­довища.

Геологічне середовище людство використовує у трьох напрямах; як джерело мінеральної сировини, необхідної для народного господарства; як місце нагромадження відходів виробництва; як основу для будівництва різ­номанітних будівель та інженерних споруд. Тому, найбільш негативно впли­вають на геологічне середовище гірничодобувна і будівельна промисловості. Тільки 10% мінеральної сировини, яку людина добуває з надр планети, пере­творюється на готову продукцію, решта — 90% — забруднює біосферу. Цей процес, на жаль, безперервно прискорюється. Впродовж останніх 80 років із надр Землі добуто більше корисних копалин, ніж за всю історію цивілізації. Кожні 15 років обсяг видобутих корисних копалин подвоюється. До 1962 р. на поверхні Землі накопичилось 861 млрд т техногенних геологічних відкла­дів. За три останні десятиріччя ця цифра потроїлася. Для порівняння варто нагадати, що природним шляхом (поверхневими текучими водами) на нашій планеті щорічно переноситься близько 13 млрд т уламкових гірських порід.

За нераціонального використання геологічного середовища руйнується не лише це середовище, а н пов'язані з ним інші компоненти біосфери: ґрун­товий та рослинний покрив, поверхневі та підземні води тощо. При цьому мають місце не дише процеси механічного руйнування та засмічення навко­лишнього середовища, але й геохімічного забруднення. Адже хімічні елемен­ти в товщі нашої планети розподілені нерівномірно. Живі організми присто­сувалися до тих елементів, які найбільш поширені у приповерхневій товщі земної кора. Однак людська діяльність піднімає з глибин Землі величезні ма­си ендогенних мінералів, збагачених рідкісними для поверхні хімічними еле­ментами — важкими металами, радіонуклідами тощо, навіть незначні конце­нтрації яких небезпечні для живих організмів. Внаслідок видобутку збага­чення та переробки корисних копалин, нагромадження пустої породи та від­ходів виробництва відбувається концентрація цих шкідливих елементів на 92

Людина і природне середовище: Соціальна екологія

особливості взаємодії

значних площах, що призводить до тяжких захворювань і навіть масової за­гибелі рослин, тварин та людей.

Пошкодження геологічного та всього природного середовища відбува­ється вже при пошуках корисних копалин — на стадії геологорозвідувальних робіт. При бурінні сучасних надглибоких свердловин на поверхню Землі під­німаються великі об'єми гірських порід, які забруднюють околиці місця роз­ташування свердловин. Залишені у вигляді відвалів, ці техногенні відклади розмиваються дощовими і талими водами і забруднюють довкілля шкідливи­ми для живих організмів сполуками.

При бурінні свердловин часто використовують бурові розчини, до скла­ду яких входять водорозчинні солі, органічні речовини, які забруднюють не лише земну поверхню в місцях буріння свердловин, а й підземні водоносні і водопроникні горизонти. При бурінні глибоких свердловин інтенсивно за­бруднюється атмосферне повітря викидами отруйних газів двигунів бурових установок (близько 260 тис. м^ на добу).

Поверхневі розвідувальні виробки: шурфи, канави тощо активізують ерозійний процес, стимулюють утворення ярів, що вилучає із сільськогоспо­дарського обігу значні площі родючих земель. Крім того, у місцях проведен­ня геологорозвідувальних робіт грунтово-рослинний покрив, як правило, за­знає значних пошкоджень транспортними засобами, забруднюється нафто­продуктами, засмічується виробничими та побутовими твердими відходами.

При видобутку корисних копалин діють ті ж чинники руйнування сере­довища, як і при геологорозвідувальних роботах, але значно більших масш­табів. На нафтопромислах грунти забруднюються на глибину понад 25 см. При підземному видобутку твердих корисних копалин підземні гірські виро­бки (штреки, штольні тощо), як правило, залишаються незаповненими від­працьованою породою і над ними починається осідання земної поверхні, що захоплює значні території. Це осідання часто супроводжується заболочуван­ням земель, що частково або повністю вилучає їх зі сфери природокористу­вання. Крім того, при видобутку та збагаченні твердих корисних копалин на поверхні землі накопичуються величезні маси гірських порід. Ці нагрома­дження техногенних відкладів у вигляді териконів або відвалів вилучають із природного кругообігу значні площі, псують навколишні ландшафти, а при розмиванні дощовими і талими водами, забруднюють навколишнє середови­ще шкідливими для живих організмів хімічними елементами. Особливо не­безпечні нагромадження радіоактивних порід.

При видобутку корисних копалин відкритим способом геологічне сере­довище порушується виїмками гірських порід — кар'єрами, шюща яких мо­же сягати десятків квадратних кілометрів, а глибина — сотень метрів. Руйну­вання геологічного й усього навколишнього середовища відбувається і при видобутку сірки методом її підземної виплавки.

Соціальна «колегія Людина і природне середовище!

особливості взаємодії

Геохімічне забруднення навколишнього середовища відбувається також у місцях розташування металургійних і хімічних заводів та інших підпри­ємств, що переробляють мінеральну сировину. Тверді» рідкі та газоподібні відходи виробництва інтенсивно забруднюють на прилеглих територіях грун­ти, рослинність, поверхневії підземні води та атмосферне повітря.

Спалювання горючих копалин: кам'яного та бурого вугілля, торфу, на­фти, газу, горючих сланців веде до збіяншення концентрації вуглекислого га­зу в атмосфері, потепління клімату та йоеияєння геохімічної діяльності річок. Кпім того, у багатьох горючих копалинах утих чи інших кількостях присутня списа, внаслідок чого в атмосферу щорічно потрапляє близько 150 млн т сір­чистого газу — основної компоненти кислотних дощів. Значний негативний вплив на геологічне середовище має будівництво та експлуатація інженерних споруд. Суттєво порушують геологічне середовище і штучно викопані підзе­мні порожнини: тунелі, гірничі виробки тощо.

4. Заходи щодо раціонального використання ресурсів надр.

Роль інженерної геолога в розробці наукових основ охорони та

раціонального використання геологічного середовища

У зв'язку з широкомасштабним руйнуванням господарською діяльністю геологічного середовища актуальною стає проблема його раціонального ви­користання. Вона полягає, з одного боку, у максимально повному вилученні і використанні мінеральної сировини при видобутку, збагаченні та переробці корисних копалин, а з іншого —у зведенні до мінімуму шкоди, якої завдають ці процеси довкіллю. Максимально повне використання мінеральної сирови­ни може бути досягнуто застосуванням нових прогресивних технологій, які дозволятимуть комплексно використовувати родовища корисних копалин, максимально повно добувати з вміщуючих порід і покривних товщ корисні ре­човини і допоміжні компоненти. Ефективне використання корисних копалин можливе за умови максимальної утилізації залишкової породи, шлаків, шламів та інших відходів гірничодобувної та переробної промисловості для потреб бу­дівництва, сільського господарства тощо.

Щодо мінімізації шкоди, яку завдає господарська діяльність геологіч-юму и усьому навколишньому середовищу, то вона можлива за умови під­вищення загальної виробничої культури і суворого виконання всіх природоохоронних правил та норм.

зокрема, на місці та в околицях ведення геологорозвідувальних та гір­ничодобувних робіт слід уникати засмічення території побутовими та вироб­ничими відходами, крім місць, спеціально відведених для їхнього нагрома­дження; здійснювати повний збір відходів буріння з кожного виду окремо; обов'язково засипати розвідувальні гірські виробки; оснащувати транспортні засоби гумовими гусеницями та пневмокатками, які завдають значно меншої

Людина і природне середовище: Соціальна екологія

особливості взаємодії

шкоди грунтово-рослйнному покриву; скидати у водойми шахтні та бурові ВОДИ-лише після повното їхнього очищення; переходити до безвибухових ме­тодів проходження гірських виробок; застосовувати мікробіологічні препара­ти для очищення грунтів від забруднень нафтопродуктами тощо.

Рис. 25. Рекультивований кар'єр став окрасою ландшафту

Необхідно здійснювати рекультивацію земель на місці відпрацьованих відкритим способом родовищ корисних копалин. Це поняття охоплює весь комплекс робіт, спрямованих на відновлення родючості й народногосподар­ської цінності порушених земель. У вузькому розумінні рекультивація — це відновлення шару грунту, попередньо знятого з ділянок, де передбачається його механічне руйнування або сильне забруднення. Для того, щоб уникнути осідання земель над підземними виробками при видобутку корисних копалин закритим способом, необхідно заповнювати їх після відпрацювання відхода­ми видобутку мінеральної сировини (пустою породою). Ці заходи, крім осно­вного ефекту, допомагають також запобігати додатковому забрудненню на­вколишнього середовища звалищами відпрацьованої гірської породи.

Щоб уникнути руйнування геологічного середовища при будівництві, необхідно обов'язково виконувати весь комплекс інженерно-геологічннх розвідувань, щоб, залежно від конкретних інженерно-геологічннх умов, пра­вильно визначити характер фундаменту, висотність та інші особливості прое­ктованих будівель та споруд. Адже навантаження на гірські породи не пови­нні перевищувати межу їхньої міцності та деформаційної стійкості. Особливо слід якнайповніше враховувати інженерно-геодогічні умови при будівництві

Соціальне ««шия Людина і природне середовище!

особливості взаємодії

будівель та споруд у місцевостях з нерівною земною поверхнею, на карсто­вих породах тощо, щоб не викликати такі шкідливі геодинамічні процеси, як зсуви, обвали, осідання, карстово-провальні явища.

На сучасній стадії розвитку стосунків між людським суспільством та навколишнім середовищем, в умовах порушеної динамічної рівноваги глоба­льної соціоекосистеми, взаємодії суспільства та геологічного середовища не­можливо оптнмізувати, не беручи до уваги наслідків антропогенного впливу на інші середовища, без комплексного вивчення соціоекосистем як цілісних об'єктів. Тому науковий підрозділ геології, що вивчає взаємозв'язки людсь­кого суспільства і геологічного середовища, повинен виступати водночас як галузевий підрозділ соціоекології. У наш час такою спільною галуззю геоло­гічної науки стала інженерна геологія. Найбільш актуальними завданнями сучасної інженерної геології є розробка наукових основ охорони та раціона­льного використання геологічного середовища з урахуванням необхідності збереження динамічної рівноваги соціоекосистеми.

Питання для самоконтролю

2. Яка будова земної кори під континентами? Під океанами?

3. Що таке тектонічні дислокації?

4. Наведіть приклади горігзонтальних та вертикальних тектонічних рухів.

5. Назвіть біогенні корисні копалини.

6. Що таке мінеральна сировина? ІРІЇ

7. Дайте визначення геологічного середовища.

8. Назвіть причини нераціонального використання ресурсів надр.

9. Назвіть найважливіші заходи для раціонального використання ре-

іспсрна

геологія?

Література

1. Аникеев В. А. и др. Технологические аспекти охраньї окружающей оре-дн. — Л.: Гидрометеоиздат, 1982. — С. 171-178, 209-214.

2. Гжзовская М.А. Геохимия природних и техногенних ландшафтов СССР. — М.: Висіиая школа, 1988. — 328 с.

3. Мшишова Е.В., Рябчшов АЖ Изпользование природних ресурсов и охрана природи. — М.: Висшая школа, 1986. — С, 218-224.

4. Основи екологічних знань // За ред. Л. П. Царика. — Тернопіль: Терно­піль. —1994. — 173 с.

5. Основи соцюеко.іагїї//3аред. Г. О. Бачинського. — К.: Вища школа, 1995. — 238 с.

6. Сергеев Е. М. Инженерная геология. — М.: Из-во МГУ, 1982. Знциклопедический словарь юного географа-кравведа. Сост. Г. В. Кар — М.: Педагогика, 1981. — 384 с

96

Людина і природне середовище: Соціальна екологія

особливості взаємодії

'Гема 10. Людина і біосфера

/. Біосфера та Ті роль у житті людей, основні підходи до розв'язання проблеми взаємовідносин суспільства і природи.

2. Біоекологія як фундамент сучасної екології, Ті предмет та основні завдання.

3. Вплив антропогенних чинників на живі організми.

4. Заходи щодо збереження та відтворення генофонду планети.

1. Біосфера та їїроль у житті людей, основні підходи до розв 'язання проблеми взаємовідносин суспільства і природи

Середовищем проживання людини є біосфера, яка розташовується н земній поверхні, формується, функціонує та розвивається завдяки взаємод Сонця, Землі, Місяця та їхньої енергії. Згідно з поглядами В. 1. Вернадськоп біосфера є природною сферою, що займає простір, який включає атмосфер (до озонового шару), гідросферу та літосферу, а також живу речовину: міхре організми, гриби, рослинний та тваринний світ. Центральною ланкою бк сфери виступають живі організми, включаючи людину. В. І. Вернадський в* ділив у складі біосфери 7 різних, але геологічно взаємозв'язаних, речовин, щ є основними компонентами біосфери:

1) жива речовина — рослини, тварини та мікроорганізми;

2) біогенна речовина — органічні та органо-мінеральні продукти, створеі живими організмами впродовж геологічної історії: кам'яне вугілля, гх рючі сланці, торф, нафта тощо;

3) нежива речовина— гірські породи неорганічного походження і вод які є субстратом або середовищем для проживання живих організмів;

4) біокосна речовина — результат синтезу живої та неживої речовин: без дові породи, кора вивітрювання, грунти, мули;

5) радіоактивне, електромагнітне та інші види випромінювання;

6) космічна речовина (метеорити, космічний пил);

7) розсіяні атоми.

Уся діяльність живої речовини в біосфері зводиться до кількох основі положних функцій. Це насамперед енергетична, яка пов'язана з накопнчеі ням енергії у процесі фотосинтезу, передачею її по ланцюгу живлення та ро; сіюванням. Газова функція — це здатність змінювати й підгримувати певнн газовий склад середовища проживання. Концентраційна функція проявлі сться у вилученні і накопиченні живими організмами біогенних елементі (Но, С, 8, СІ2, К, Са) оточуючого середовища. Концентрація цих елементів тілі живих організмів у сотні і тисячі разів вища, ніж в оточуючому середс вищі. Цим пояснюється неоднорідність хімічного складу біосфери. Окисно відновна функція пов'язана з процесами окислення (відбувається збагачена середовища киснем) і відновлення (у тих випадках, коли здійснюється роз

СЬимлмм «коякжя Людина і природне середовище:

особливості взаємодії

дання живих речовин за дефіциту кисню), які значно пришвидшуються під впливом живої речовини. Деструктивна функція — це руйнування орга­нізмами та продуктами їхньої життєдіяльності як решток органічної речови­ни, так і коєної речовини. Транспортна функція пов'язана з перенесенням речовин та енергії в результаті активного руху організмів.

Упродовж тривалої еволюції біосфери в ній склалася стійка динамічна рівновага (гомеостаз), яка визначалася споживчо-відтворювальною функці­єю, тобто спожиті природні ресурси постійно і своєчасно (у межах одного або кількох вегетаційний періодів) відтворювалися. При цьому спостерігала­ся безперервна трансформація енергії без утворення речовинних відходів. Це досягалося за рахунок того, що до відносно недавнього часу жодна з чис­ленних живих істот не загрожувала гомеостазу біосфери та не порушувала механізмів, які забезпечували кругообіг речовин і пов'язану з ним невичер­паність окремих хімічних елементів та їхніх сполук. З появою гомо сапієнс динамічна рівновага природи порушилася. Це пояснюється невідповідністю між відтворенням природних ресурсів та зростанням темпів їхнього спожи­вання людством. На існування даної проблеми ще у 1798 р. вказував Т. Мальту є. Він стверджував, що чисельність нашої планети зростає у геомет­ричній прогресії, а природні ресурси, необхідні для задоволення потреб насе­лення, — в арифметичній.

Нестача природних ресурсів, техногенна діяльність призвели до того,
що в сучасній соціоекосистемі відбуваються глобальні, швидкоплинні зміни
у довкіллі, які загрожують цілісності біосфери і виживанню людства. Дедалі
частіше спостерігаються ознаки зміни клімату, складу повітря, руйнування
озоносфери, порушеная глобальних циклів (вуглецевого, водного, киснево­
го), посилення спустошення, деградації всіх природних систем. Зростання
суспільних потреб збільшило й об'єми забруднюючих речовин (канцерогенів,
мутаге: ікиди яких у природну сферу також сприяють

порушенню законів саморегуляції біосфери. Тому взаємовідносини суспільс­тва і природи на сучасному етапі визначаються конфліктом між циклічним і безвідходним характером біогенних процесів обміну речовин та енергії в біосфері і затратним характером виробництва: великими витратами сировини та енергії. Виходячи з цього, важливе значення має оптимізація відносин людства з природою, в основі якої лежить пошук шляхів знешко­дження негативних наслідків антропогенних змін природи.

літературі існує три різних підходи до розв'язання проблеми суперечності між людиною і природою на сучасному етапі та в перспективі; Один із них орієнтований на абсолютне підкорення природи людському сус­пільству з метою задоволення всезростаючих потреб людей без врахування природних закономірностей. Цей безапеляційний підхід вже призвів до су­часної соцюекояогічної кризи. Інший альтернативний напрям проголошує доцільність повного і свідомого підкорення людини природі. Однак такий

Людина 1 природне середовище: Соціальна екологія

особливості взаємодії

підхід також не розв'язує проблеми взаємовідносин суспільства з природним середовищем, оскільки передбачає відмову від інтенсивного природокорис­тування, що призведе до загибелі від голоду мільярдів людей.

Третій погляд на розв'язання даної проблеми є найбільш конструктив­ним. Він передбачає гармонізацію взаємовідносин людського суспільства і природного довкілля. У цьому контексті особливе значення мають біологічні науки, які є фундаментом сучасної екології. Це обумовлено, перш за все, тим, що без виявлення та вивчення закономірностей функціонування природних екосистем, кругообігу речовин у біосфері, без дослідження впливу антропо­генних чинників на природні екосистеми, на різні види тварин, рослин і окремі організми неможливо вирішити питання охорони живої природи, ра­ціонального використання і поновлення біологічних ресурсів та прийняти на­уково обгрунтовані рішення щодо реалізації планів розвитку цивілізації.

2. Біоекологія як фундамент сучасної екологи, її предмет та основні завдання

Екологія є комплексною, складною й інтегрованою наукою, яку вважа­ють філософією виживання людства і часто називають новою екологічною філософією. За сучасними уявленнями, екологія — це наука про взаємовід­носини живих організмів між собою та з неорганічною природою, що й ото­чує, про зв'язки у системах, яким підпорядковане існування організмів, про структуру і функціонування цих систем. Як самостійна наука, вона сформу­валася наприкінці ХІХ ст. Термін «екологія» запровадив німецький- біолог Ернст Геккель у 1866 р.

Екологія, як і будь-яка інша наука, має теоретичний і прикладний ас­пект. Теоретичний- аспект сучасної екології спрямований на встановлення закономірностей у взаємовідносинах між живими організмам» і навколишнім природним середовищем, а прикладний аспект — використання цих зако­номірностей у довсякденнін діяльності людського суспільства для створення задовільних умов існування. Сьогодні жодне з важливих практичних питань не вирішується без урахування зв'язків між живими та неживими компонен­тами природи, власне тому біоекологія і є фундаментом сучасної екології та науковою базою раціонального природокористування.

Змістом біологічної екології є дослідження взаємовідносин організмів між собою та з середовищем на популяційно-біоценотичному рівні і вивчен­ня життя біологічних макросистем вищого рангу: біогеоценозів (екоеистемХ біосфери та їхньої продуктивності й енергетики.

Дата добавления: 2015-06-28