ГіЧПОЇ Освіти

А Формм і методи екологічного навчання

1. Екологічна культура* освіта, виховання

Екологічна культура, освіта і виховання — це категорії, які відобра­жають певну етавдість у формуванні людської особистості. Екологічна осві­та представлена системою знань, направлених на засвоєння теорії і практики загальної екології, включає елементи географічних, біолого-медичних, геохі­мічних, соціально-економічннх і технічних галузей знань.

Екологічне виховання здійснюється шляхом впливу на свідомість у процесі формування особистості з метою розвитку соціально-психологічних установок і активної громадянської позиції.

Екологічна культура — складова загальноосвітньої культури, характе­ризується глибоким і узагальнюючим осмисленням важливості екологічних проблем для майбутнього розвитку людства.

Екологічна освіта озброює людину необхідними знаннями про особли­вості взаємодії суспільства і природи, хід природних процесів, вплив на них антропогенних навантажень і несприятливих наслідків такого впливу.

Екологічне виховання формує певні навички поведінки людини у при­родному середовищі. Лише осмислена поведінка у природі відповідно до отриманих знань і навичок є свідченням екологічної культури особистості.

Триєдність екологічної освіти, виховання, культури передбачає їхній послідовний взаємопов'язаний розвиток. Кожна з названих компонент займає відведену їй «екологічну ніигу», а процес формування можна вважати цілесп­рямованим за умови поточної реалізації освітніх і виховних екокультурних

Екологічну культуру розуміють як цілісну систему, яка об'єднує:

• екологічні знання:

• екологічне мислення;

• культуру вчинків:

• культуру екологічно виправданої поведінки, яка характеризується сту­пенем перетворення екологічних знань, мислення, культури почуттів у щоденну норму вчинків.

Проявом екологічної культури є екологічно обумовлена діяльність. Формування екологічної культури особистості як мети екологічної осві­ти передбачає комплексний вплив на сфери свідомості: когнітивну, вфектив-

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

ну, діяльну. Отже, екологічна освіта повинна включати загальнонаукові, мо-ральио-естетичиі і практичні аспекти.

Специфіка екологічної освіти полягає в тому, шо вона повинна базува­тись на принципі «випереджуючого відображення». Тобто необхідно, щоб у свідомості людини постійно відбувалося прогнозування можливих наслідків втручання у природу.

Специфіка екологічного виховання полягає у формуванні такого світо­глядного становлення до цілісної суперсистеми «суспільство — природа», яке базується на діяльній участі особистості в її розвитку.

Основними принципами екологічного виховання є: принцип матеріаль­ної єдності світу, краєзнавчий принцип, принцип комплексності, принцип безперервності, принцип патріотизму тощо.

Провідним принципом екологічної освіти і виховання є «мислити гло­бально — діяти локально».

2. Екологічні проблеми і моделі їхнього вивчення у системі шкільної екологічної освіти

Особливості змісту екологічної освіти школярів доволі повно висвітлені в низці праць (І. Д. Звєрєва, А. Н. Захлебного, І. Т. Суравєгіної та інших). Се­ред особливостей екологічної освіти необхідно відзначити такі:

• її" кінцевою метою є формування екологічної свідомості і громадянської позиції, а не тільки оволодіння певною сутою знань і вмінь:

• носієм екологічної свідомості, який детермінує вчинки, є все населення країни, в ідеалі — планети, а не тільки певні групи людей;

• комплексний характер екологічної освіти і виховання означає його реа­лізацію засобами різноманітних предметів.

Звідси виходять вимоги до організації екологічної освіти, яка повинна базуватись на ряді підходів:

• багаторівневої організації екологічної безперервної освіти;

• екологізації навчальних предметів — екологічні аспекти присутні в усіх навчальних дисциплінах як обоє 'язкова компонента;

• запровадження інтегрованих узагальнюючих екологічних курсів для учнів старших класів, студентів.

При цьому екологічну освіту потрібно розглядати як необхідний атри­бут системи освітніх закладів.

Такий підхід до організації екологічної освіти продиктований у тому числі і комплексним характером екологічних проблем. Екологічні проблеми виступають змістовним «стержнем» інтеграції знань шкільних, дисциплін. Не випадково В. 1. Вернадський відзначав, що в майбутньому ми об'єднува­тимемось не за науками, а за проблемами. При розкритті суті екологічних проблем важливо опиратись на систему міждисциплінарних понять: навко-

Соціальна скп. югія

Прикладні аспекти взаємодії суспільства і природи

лишнс середовище, природні умови, ресурси, антропогенний чинник, чабру, лнення. екологічна криза, екологічна катастрофа, моніторинг, охорона при­роди, екологічна культура, здоров'я.

Кожен навчальний предмет повинен розглядати свої аспекти екологіч­них проблем. Так, екологічні проблеми класифікують за часом, генезисом, наслідками, територісю (табл. 8).

Табл. 8. Підходи до класифікації екологічних проблем

За часом За генезисом	За наслідками	За територісю
І Екологічні пробле-1 ми минулого	Забруднення атмосфери	Антропо- екологічні	Глобальні
Екологічні пробле­ми сучасності	Скорочення біоло­гічного різноманіття	Ресурсно-господарські	Регіональні
Екологічні пробле­ма» ...ял.... Деградації грунтів МН МЗИО\' і НЬОГО	Природно-ландшафтні	Локальні

Прираяні умови

Універсальна цінність природи

Природні ресурси

Антропогенний фактор Вплив димити на природу

"1

Охорона природи

розкривають екологічну проблему можна зобразити

0Е	і	Витоки екологічної
= 1		проблеми	—1
І	Суть
І її		екологічної проблеми
	Шляхи
= 5		вирішення
я		еколої ічної
—		проблеми

Рис, 40. Схема системи понять, які розкривають екологічну проблему Основний недолік міжпредметиої моделі в тому, що цілісна проблема влучно поділена на багатоаслектні складові не забезпечуючи продуманих міжпредмегиих зв'язків між ними. Таким чином втрачається інтегрований аналіз проблеми, який замінюється сумою галузевих аспектів. Як відомо з системного аналізу, цілісність системи не адекватна простій сумі компонент, а є такою їхньою взаємопов'язаною єдністю, за якої формується якісно ио.в|і шле. При цьому підході економічні, соціальні, політичні проблеми розі ються окремо від природних.

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

ідея однопредметної моделі реалізується у створенні спеціальних інтег­рованих навчальних предметів, за допомогою яких провозяться вивчення екологічних проблем. Запровадження таких курсів дозволяє логічно побуду­вати програму для розгляду ідей сучасної екології. За даної моделі екологічні знання підпорядковуються логіці даного предмети. Такий підхід реалізований у багатьох країнах світу і, як правило, в усіх ланках, навчання (у початкових класах, середніх класах, старших класах). Для прикладу, в Росії у початковій школі запроваджено курс «Екологія для молодших школярів»; у дев'ятому класі читається курс «Загальна екологія» й у старших класах — курс прикла­дних аспектів екології «Природокористування». Враховуючи структуру су­часної екологічної науки в початковій школі, доцільно читати вступ до еко­логії; у середній ланці — курс біоекологічного спрямування; у старших кла­сах — курс соціоекологічної направленості.

Вузівська ланка екологічної підготовки повинна включати узагальнюю­чий курс глобальної екології, головна ідея якого— комплексі» розкриття глобальних екологічних проблем, їхній прояв на регіональному рівні, а також його відповідність ідеї коеволгоції суспільства і природи, сталого розвитку цивілізації.

3. Форми і методи екологічного навчання

Форми і методи навчання тісно пов'язані з іншими компонентами на­вчального курсу і є важливою умовою організації взаємин учителя й учнів. Визначальним чинником вибору форм і методів навчання с мета і зміст про­грамного матеріалу.

На етапі осмислення єдності людини іі світом природи доцільно ви­користовувати методи і форми, які здатні актуалізувати ціннісні орієнтації, усвідомити важливість екологічної проблеми, викликати емоційний стан, співчуття.

І акин стан можна створити за допомогою емоційної розповіді, вірша, показу слайдів, відвідування парку,: лісу тощо. Важливе місце тут віїшодиться навчальним завданням.

,Ца етапі формування екологічної проблеми як реального протиріччя у взаєминах суспільства і природи застосовують метода, які знавальну діяльність. При цьому ефективними с евристична! ний ник.тад матеріалу, диспут, виконання завдань типу «цю от

На етапі теоретичного обгрунтування Щ_ ди необхідно поєднувати різні форма і методи наачаная] завдання з моделювання ситуацій морального вибору:! жив висловити ваше ставлення до природа?»).

Соціальна екологія Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

Важливе місце в обгрунтуванні взаємодії суспільства і природи займа­ють спостереження під час екскурсій, практикумів у природі, походів. Спі­лкування з природою викликає емоційно значимі переживання.

Практична діяльність школярів повинна бути орієнтована на вирі­шення реальних місцевих екологічних проблем, проведення природоохорон­них акцій (ялинка, первоцвіт, джерело тощо). Реальна проблема завжди захо­плює школярів.

Методи навчання тісно пов'язані з методами екологічних досліджень: спостережень, вимірів, взяття проб, експериментального картування, моде­лювання, прогнозування тощо.

Значна кількість прийомів і методів знаходять своє відображення у фронтальній, індивідуальній, колективній формах організації навчальної дія­льності та їхньому поєднанні.

До фронтальної роботи звертаються при ознайомленні школярів з екологічним матеріалом, при запровадженні екологічних понять, поясненні практичних завдань на уроці, під час екскурсії на природу.

При індивідуальній формі організації навчальної діяльності кожен школяр виконує завдання самостійно. Ця форма важлива для відпрацювання вмінь, виховання почуття індивідуальної відповідальності при прийнятті рі­шень (робота над рефератом, доповіддю, кросвордом тощо).

Важливе місце у формуванні екологічної культури мають рольові ігри, які розвивають екологічне мислення, емоційність, творчість, самостійність школярів. Цим напрацьовується соціальний досвід у прийнятті екологічно грамотних рішень. У рольовій грі присутня імітаційна модель реальної дійс­ності (заповідник, експедиція). Особливість рольової гри — їхня міжпредме-тна і краєзнавча направленість.

У формуванні екологічної культури особливе місце займають дискусії. Проблемність у поєднанні з груповим обговоренням створюють ситуацію «конфлікту» ідей. Це можуть бути і міжпредметні уроки-дискусії, коли на дану проблему дивляться з різних позицій.

Робота у парах — основа для організації самостійної роботи на уроці, проведення взаємоперевірок. Особливо цінного ця форма роботи є на факуль­тативах, практикумах, коли школярі зайняті науковими дослідженнями, пра­цюють у польових умовах.

В останні роки при виборі методів навчання перевагу надають блоч/ю-модульному принципу групування матеріалу. Це робота з логічно заверше­ними блоками навчальної інформації. їхній вибір повинен відповідати меті комплексного впливу на всі форми свідомості (інтелектуальну, емоційну, ціннісну, вольову), що створює умови для розкриття екологічних проблем і формування знань учнів.

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

Питання для самоконтролю

1. У чому сутність екологічної культури?

2. У чому особливості підходу екологічної освіти?

3. У чому полягає специфіка екологічного виховання?

4. Охарактеризуйте міжпредметну й однопредметну моделі організації екологічної освіти. У чому їхні відмінності?

5. Навіть особливості фронтальної та індивідуальної форм організації навчання.

6. Розкрийте навчальну спрямованість ролевих ігор, дискусій, роботи в парах та блочно-модульного принципу групування матеріалу.

Література

/. Горелов А. А. Зкология. — М; Центр, 2000. — С. і92-208.

2. Крисоченко В. С. Екологічна культура: теорія і практика — К.: Запо­віт, 1996. — С. 13-23, 216-251.

3. Реймерс Н. Ф. Природопользование. Словарь-справочтік. — М.: Мьіс.іь. 1980.

4. Современние проблеми жологии //ред. А. Касьяна. — М.: Просвещение. 1997. — 94 с.

5. Зкология и учебньїй процесе. — К.: УМК В О, 1990. — 100 с.

6. Царик Л., Грубінко В. До концепції регіональної програми екологічній освіти і виховання у загальноосвітній школі // Еколого-географічні до­слідження у сучасній науці. — Тернопіль, 1999. — С. 83-84.

Дата добавления: 2015-06-28