Особливості взаємодії 5 страница

1 Розкрийте поняття і місце екологічного права у ся

2 Яка структура екологічного права?

3. Які є джерела екологічного права?

4. Система екологічного законодавства України.

5. Які екологічні права і обов'язки громадян?

6. У чому сутність поняття соціально-екологічної по

7. Які основні напрямки політики України в галузі о

8. Як відбувалося формування міжнародного є колон

9. Які основні принципи міжнародного співробітнк сфері?

10. У якій форми Україна бере участь у міжнародном питань охорони довкілля?

Література

/. Андрейцев В. І. Екологічне право. — К.. 1996. \2. Екологія і закон: Екологічне законодавство Укра К.: Юрінком Інтер, 1997.

3, Крисаченко В. С. Екологічна культура: творі
К.: Заповіт, 1996. — С. 312-345.

4. Малишко М. І. Основи екологічного права України. —
р. Марчиишн С. М. Екологічний словішк-довідник (осш

ниття). — К: Рідна мова, і 998. — С. 151-160.

6. Основи соціоекології / За ред. Г. О. Бачинсь школа, 1995. — С. 186-187.

7. Салтовський О. /. Основи соціальної екології: Курс леї С 150-159.

овкамміньаіі

8, Соколовський О. Кордубан В., Бойчук О. Методі стосуванню нормативних актів з питань охорої довища, —- Тернопіль, Мальвіз-ОСО. 2900,

9, Шемшученка Ю. С. Правовше проблвмьі жаяогиі

ИФ

Соціальна екологія

Прикладні аспекти взаємодії суспільства і природи

Тема 15. Елементи екологічної культури

/. Екологізація суспільноїсвідомості.

2. Екаюгічна етика і гуманізм.

3. Екологічна культура як діяіьність.

і. Екологізація суспільної свідомості

Важливим чинником формування екологічної культури є екологізація людської діяльності та суспільної свідомості. Вона охоплює усі сфери бут­тя — від духовно-теоретичної до предметно-практичної (світогляд, науку, виробництво тощо). На думку Крисаченко В. С. (1996), екологізацію за свої­ми масштабами можна порівняти з такими універсальними зрушеннями, як, наприклад, гуманізація суспільства за часів Відродження або ж раціоналіза­ція науки і практики Нового часу. Це об'єктивний процес розвитку цивіліза­ції пов'язаний із гуманізацією суспільства, у ході якої формується морально-екологічний імператив та створюються умови для реалізації екологоетичних принципів співіснування людини і природи. Таким чином, довкілля, його охорона та відтворення перетворюється в один з найцінніших вимірів існу­вання суспільства. А людина стає головним об'єктом екологічного пізнання. Яскравим прикладом екологїзашї є формування і розвиток самої соціоеколо-гії, спрямованої на вивчення коеволюції суспільства і природи, взаємодії ци­вілізації з природним середовищем, закономірностей антропосоціогенезу та єкорозвнтку.

Свідомість трактують як вишу форму найбільш загальної властивості матерії— відображення. Вона полягає в узагальненому та цілеспрямованому відображенні дійсності, в її конструктивно-творчому перетворенні, мислено-му моделюванні подій, передбаченні їхніх наслідків, раціональному регулю­ванні та самоконтролі людської діяльності. При розгляді структури суспіль­ної свідомості, поряд з її традиційними формами (релігійною, моральною, ес­тетичною, правовою, політичною тощо) виділяють також таку її сучасну фо­рму, як екологічна свідомість.

Російський соціоеколог Є. В. Прусов зазначає (1983), що екологічна свідомість — це сукупність поглядів, теорій та емоцій, що відображають проблему співвідношення суспільства і природи в плані оптимального їхньо­го вирішення відповідно до конкретних потреб суспільства та можливостей природи. Доволі часто, з практичної точки зору, екологічну свідомість визна­чають як усвідомлення людиною (суспільством) загострення екологічної си­туації та негативних наслідків розвитку екологічної кризи; вміння та звичку діяти стосовно до природи так, щоб не порушувати зв'язків та кругообігу, природного середовища; сприяти покрашенню та охороні довкілля заради пе лише нинішнього, але й майбутніх поколінь.

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

У загальному вигляді екологічна свідомість (Салтовський О. І.. 1997) є відтворенням людьми екологічних умов життя та відносин між суспільством і природою у вигляді екологічних теорій, ідей, уявлень, що відображають ставлення до природи в дану історичну епоху. Тому соціальна екологія ви­ступає теоретичним ядром екологічної свідомості. Але останню доволі часто визначають як відображення соціальних та специфічних соціально-екологіч­них законів функціонування системи «суспільство— природа». Екологічна свідомість в життєдіяльності суспільства виконує такі функції:

• регулятивну — забезпечення наявності певних розумних механізмів ра­ціонального управління взаємовідносинами суспільства і природи;

• пізнавальну — з'ясування характеру соціоприродних відносин, причин глобальної екологічної кризи та пошук шляхів її уникнення в інтересах виживання як самої людини, пиж і природи;

• нормативну — розробка на основі пізнання закономірностей розвитку системи «суспільство — природа», норм раціональної природо-перет-ворюючої діяльності;

• прогностичну — передбачення можливих негативних впливів господар­ської діяльності та пошук засобів їхньої мінімізації або й цілковитого уникнення;

• виховну — створення підґрунтя для формування екологічної культури. екологічної відповідальності та екологічної поведінки як окремих інди­відів, так і суспільства в цілому.

2. Екологічна етика і гуманізм

Основною функцією екологічної свідомості є забезпечення оптимізації взаємовідносин у системі «суспільство— природа», запобігання глобальній екологічній катастрофі, подолання глобальної екологічної кризи. Це можливо досягти лише шляхом переходу від агресіівно-споживацької поведінки до не­насильницько-обмежувальної лінії розумного компромісу у стосунках з при­родою. «Золотим правилом» екології, на думку російського вченого Горсло-ва А. О. (1998), повинен бути такий вислів: «стався до всієї природи так, як хочеш щоб ставилися до тебе».

Один із засновників екологічної етики, яку ще називають «етикою Зем­лі», О. Леопольд (1983) розумів останню як обмеження свободи дії у боротьбі за існування. Принципи скоетики притаманні для праць багатьох мислителів та філософів. Найбільш чітко вони проявилися у творчості та діяльності та­ких < видатних людей, як Л. Толстой та М. Ґанді, А. Камю та А. С&п» Екзгопері, Папи Римського та Долай Лами. Але найяскравішим представни­ком подібних поглядів визнають філософа А. Швейцера, який головний принцип своїх екоетичних поглядів розкриває, як «безмежну відповідаль­ність за все живе на Землі».

Со««і»ьн««ж-ія Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

Поряд із відповідальністю, основою екоетикп с любов до природи. Але щоб зрозуміти, наскільки це важливо для людства в цілому, потрібно кожно­му відчути себе частинкою Природи, частинкою єдиного великого цілого, яке ми називаємо Всесвіт. Сьогодні доволі часто можна почути дещо незвичний термін — «екологія душі», під яким розуміють виховання з раннього дитинс­тва гуманістичного ставлення до оточуючого нас світу, до матері-природи, особливо через шанування вікових традицій і звичаїв. Саме в таких нестанда­ртних, а тому дещо неправильних з наукової точки зору поняттях, відчува­ється біль і переживання за майбутнє життя на планеті. І тоді кожен розуміє; шо екологічний гуманізм дозволяє поєднати етику і культуру з природою і довкіллям.

Екологічний гуманізм, як сучасна форма гуманізму, поєднує боротьбу за соціальну справедливість й антимілітаристські акції, зелений громадський рух тз діяльність щодо захисту прав тварин, вегетаріанство та милосердя. Йо­го принципи узагальнені російським вченим А. О. Гореловим:

1. Гармонія людини з природою.

2. Рівноцінність усього живого.

3. Відмова від насильства (ахімса).

4. Самообмеження замість росту споживання.

5. Становлення творчої особистості.

6. Необхідність морального самовдосконалення.

7. Особиста відповідальність за мир.

8. «Золоте правило екології».

9. Збереження різноманіття природи, людини і культури. Екологічний гуманізм базується на засадах єдності людини і природи та

визнанні положення про рівність усього живого. Він стимулює нас до такої поведінки, яка подекуди вимагає від нас не лише терпіння, але й самопожер­тви. В екологічному гуманізмі людина приходить до розуміння існування в мирі з природою не тільки теоретично, але й на практиці, через власну куль­туру та поведінку.

3. Екологічна культура як діяльність

Екологічна культура — це внутрішня суть людини та людського суспі­льства, що знаходиться «всередині нас» і проявляється в певних діях щодо природи. Відомий український еколог Злобін (О. А. (1998) вважає, що наша епоха — час великої дисгармонії між зовнішньою культурою, що проявля­ється в здатності людини створювати видатні твори, та внутрішньою культу­рою, дефіцит якої і викликав глобальну екологічну кризу. Недаремно в мате* ріалах конференції Ріо (1992) зазначається, шо формування екологічної куль­тури населення планети має стати пріоритетним завданням людства.

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

Ми повинні адаптувати культуру до природи відповідно до тенденцій розвитку цивілізації, яка бореться за виживання в умовах екологічної кризи, яку вона ж і породила.

Російський учений Е. С. Маркарян вважає, шо культура — це результат розвитку взаємовідносин між людиною і природою; від рівня її розвитку за­лежать способи і форми взаємодії людства з довкіллям. У структурі культури він виділяє три підсистеми:

1. Природно-екологічну — що відображає адаптацію суспільства до біофі­зичного оточення.

2. Суспільно-екологічну — що відображає впорядкованість відносин між окремими елементами суспільства.

3. Соціально-регулятивну — спрямовану на підтримання самої соціальної системи як єдиного цілого,— що, власне; пояснює місце екологічної культури у структурі сучасної культури.

Тарасенко М. Ф. (1985) інтерпретує екологічну культуру як своєрідний світоглядний «образ світу», в якому відображено такий стан соціально-природних залежностей, що характеризує їхню гармонійну єдність, раї лона-льне освоєння людиною природної та соціальної дійсності й утвердження в цьому процесі власної природної самобутності.

Екологічна культура виступає регулятором людської діяльності. Вона за своєю суттю є своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі еколо­гічної діяльності та екологічної поведінки. За змістом н слід розглядати як сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в оточую­чому її природному світі.

Цікава точка зору на екологічну культуру розкрита у праці українського вченого В. С. Крисаченко (1996), де автор знайомить читача не лише з теоре­тичними засадами, але й практичними вимірами екологічної культури. Останню пропонується розглядати із двох сторін: по-перше, це — сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують при­наймні стійку рівновагу у системі «людина — довкілля»; по-друге, це—тео­ретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, органі­зуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого чинника регуляції стану біосфери. В основі цієї екокультурної концепції покладено діяльний підхід. Автор вважає, шо це одна з методологічних парадигм сучас­ної науки, яка дає змогу зрозуміти як причини і мотивацію людських вчинків, так і сам механізм перетворення «світу у собі» у «світ для себе»; світу нату­рального, природного, у світ трансформований згідно з потребами, цілями та можливостями людини.

У цьому контексті екологічне культура є такою життєдіяльністю лю­дини, за якої досягається адаптація (трансформація) навколишнього природ­ного світу до людини, а її самої— до довкілля. Тому екологічна культура включає коло питань, пов'язаних із використанням людиною природи, пере-

О>чй»*ив«омвгм Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

творенням її у власних інтересах, а також з наслідками такої діяльності, що найповніше виявляється у феномені природокористування. Смисловим і формотворчим ядром останнього і виступає екологічна культура як конкрет-но-ієтортічне уособлення адаптивної стратегії людства.

Рис 39. Окультурене середовище в межах природного національного парку

Тому екокультурні норми не є сталими та незмінними. Вони змінюють­ся і розвиваються під впливом пануючого у суспільстві способу перетворен­ня і використання природи. А екологічна культура водночас виступає і як транслятор досвіду екологічної діяльності попередніх поколінь, і як рушій прогресу. Йдеться, у першу чергу, про створення через механізм екологізації суспільної свідомості, із застосуванням принципів екологічної етики і гумані­зму, якісно нової системи засобів і дій, що сприятимуть розв'язанню пробле­ми глобальної екологічної кризи.

Екологічна культура не може виникнути стихійно. Вона формується че­рез спеціальні види діяльності — екологічну освіту і виховання. Саме вони дозволять сформувати особистість, якій належатиме вільне від екологічних проблем майбутнє. Лише формування екологічно свідомої людини майбут­нього з високим рівнем екологічної культури і поведінки дозволить зберегти природні умови існування цивілізації і вивести її на шлях екорозвитку.

Питання для самоконтролю

I

I. Що розуміють під екояогізацією людської діяльності? 2. Розкрийте суть поняття «екологічна свідомість».

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

3. Які функції виконує екологічна свідомість?

4. Яке значення має практична реалізація основних принципів екологі­чної етики?

5. Який зв'язок існує між екологічним гуманізмом та екологічною культурою?

6. Чому екологічна культура є регулятором людської діяльності?

7. Поясніть двоєдиний характер поняття «екологічна культура».

Література

1. Гирусов 3. В., Ширкова И. Ю. Екология и культура. — М, 1989.

2. Гирусов 3. В. Зкологическое сознание как условие оптимизации взаи-модействия общества и природьг. // Философские проблеми глобаль­ної! жологии. — М., 1983. — С. 105-120.

3. Горелов А. А. Зкояогия: учебное пособие. — М: Центр. 1998. — С. 175-207.

4. Крисаченко В. С. Екологічна культура: теорія і практика. — /С; За­повіт, 1996.

5. Леопольд О. Календарь песчаного графства. — М., 1983.

6. Основи екологічних знань. II За ред. В. 1. Поліщука, Л. П. Царика. — Тернопіль, 1994. — С. 143-147.

7. Основи соціоекології. // За ред. Г. О. Бачинського. — К.: Вища шкаю, 1995.

8. Салтовський О. І. Основи соціальної екологи: курс лекцій. — К., 1997. — С. 105-116.

9. Тарасенко Н. Ф. Природа, шехнологшг, культура. — ІС, 1985.

10. Швейцар А. Бяагоговение перед жизнью. — М.: Мисль, 1992.

0>ч»'«г^мв «амлЧ* Прикладні аспекти взаємодії

суспільства 1 природа

Тема і б. Елементи екологічної педагогіки

/. Ехадодчілг.чп-льнлу);?. освіта, виховання.

2. Екологічні проблеми і моделі 'їхнє вивчення у системі шкільної екопо-

Дата добавления: 2015-06-28