Особливості взаємодії 3 страница

Соціальна екологія

Прикладні аспекти взаємодії суспільства і природи

логічних знань на практиці суспільного виробництва (створення біотехнічних систем, біотехнології, біоіндустрії) (рис. 34).

Екологія

Біологія

Хімі

Ботаніка

Фізика

Зоологія

БІОТЕХНОЛОГІЯ

і Математика

Цитологія

Генна інженерія

Анатомія

Генетика

Технічні науки

Рисунок 34. Зв'язок біотехнології з іншими науками

У цілому під біотехнологією у наш час прийнято розуміти комплекс фундаментальних наукових знань і їхній практичний додаток у різних галу­зях господарства, які направленні на отримання і використання в технологіч­них процесах клітин мікроорганізмів, рослин і тварин.

Розрізняють три напрямки розвитку біотехнології. Перший об'єднує порівняно нові наукові результати і полягає у використанні клітин рослин і тварин, не тільки існуючих у природі, але й отриманих штучно. Другий на­прямок пропонує отримання ферментів, білкових речовин, які знаходяться у клітинах і здатні значно (інколи в тисячі разів) прискорювати хімічні реакції. Третій напрямок полягає в розробці технологічних процесів отримання біо­маси мікроорганізмів, продуктів їхньої життєдіяльності.

Структурна організація біотехнології, яка включає зв'язки з багатьма науками, дозволяє віднести її до сучасної науки. Проте форми інтеграції біо­технології і виробництва якісно відрізняються від форми інтеграції інших на­ук із виробництвом.

Синтез і взаємодія наукових досліджень і дисциплін в основах сучасних біотехнологій виливаються в нові науково-виробничі процеси і засоби (генну, клітинну, білкову, ферментну інженерію, синтезатори генів, бїореакгорц то­що). Значення цих компонент біотехніки в конкретно-історичних умовах, що характеризуються рівнем задоволення потреб, полягає в можливості змінити виробничі засоби і методи, а в кінцевому рахунку — і весь процес відтворен­ня (прикладом цього можуть бути організми, які мають властивості, що при­зводять до збільшення обсягів та поліпшення якості продовольчих ресурсів, охорони навколишнього середовища, виробництва ліків і які піддаються про­грамуванню) поряд з одержанням економії суспільної праці. Поєднання нау-

13?

Оии'вигтглчивля Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

кя вотехнологп і виробництва та поступове впровадження інновацій умож­ливили перехід від простого використання живої природи до управління біо­логічними об'єктами і процесами з можливістю цілеспрямованої оптимізації кількісних і якісних пропорцій на обраних ділянках відтворення.

Сьогодні ми є свідками збагачення процесу біологізації за рахунок роз­витку бютехнояогій, переходу до виробничо-прикладних результатів, а також впровадження біологізації в усі головні виробничі напрями використання бютехнологїй (сільське господарство, харчова промисловість тощо).

Питання для самоконтролю

1. Що таке соціоекологічна криза, які форми її прояву ви знаєте?

2. доведіть на прикладах, що соціоекологічна криза пов'язана з науко­во-технічним прогресом.

3. Розкрийте суть понять «технологія», «технологічний процес», «ви­робничий процес». Як класифікуються технологічні процеси?

4. Які види прироаозберігаючих технологій ви знаєте? Поясніть їхню суть.

х Класифікуйте і охарактеризуйте методи навколишнього природного середовища.

6. Розкрийте суть основних напрямків екологізацн виробництва.

7. Що таке «біотехнодогія» як еталон безвідходного виробництва?

Літера тура

1. Бачинськмй Г. А. Основи соціальної екології // Технологічні аспекти еза-ехода суспільства і природи. — К.: Вища школа, 1992.

2. Дорагушщов С1-, Коценко К Ф., Абяова О. К. та ін. Екологія: навчаяьно- методичтш посібник. — К: КНЕУ, 1999. — С. 152.

3. Зффектиююсть природоохранних мероприятий // Под ред. Хачатуро-ва Г. С, Папенова К.В.— М.: Изд-во МГУ, 1990. — 224 с.

4. Охрана окружающей природи ой средьі: Учебник для вузов // Под. ред. ДугамоваГ. В. — К: Вища шкала, 1988. — 304 с.

5. Т. Сербвш «Основні кратери чистого виробництва», (Грінпіс, ІЛЯЕР), 1995.

6. Охрана окружающей средьі: Учеб. для техн. спец, вузов // Под ред. Бе-лова С. В. 2-е изд., испр. и до». — М.: Висш. шк., 1991. — 319 с.

7. Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід: Посібник з екологічного менеджменту // Шевчук В. Я. та ін., — К.: СИМВОЛ-Т, 1997. —245 с.

Тема 13, Економічні аспекти соціоекології

/. Види природокористування як чинник зміни і перетвореності при­роди. Природні ресурси та їхня класифікація.

2. Принципи раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

3. Способи регулювання природокористування: 3.1 нормативно-правові;

3.2. організаціино-управлінські; 3.2. економічні

4. Підходи до економічної оцінки впливу людини на природу.

1. Види природокористування як чинник зміна і перетворювано- спи природи. Природні ресурси та їхня класифікація

Термін «природокористування», введений у науковий обіг у 1959 році Ю. Н. Куражковським, у наш час є загальноприйнятим і має доволі широкий спектр трактувань та інтерпретацій.

Отже, природокористування — об'єктивний процес, який відбувається між суспільством і природою та відображає освоєння, використання, відтво­рення природних ресурсів, а також вплив на природу у процесі господарсько­го та інших видів діяльності людини, перетворення і охорона природі в інте­ресах суспільства. В усіх випадках під природокористуванням розуміють су­купність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів щодо його збереження, вирізняючи у цьому процесі три аспекти:

1) видобуток і переробка природних ресурсів, їхнє відновлення чи відтво­рення;

2) використання та охорона природних умов середовища проживання;

3) збереження, відтворення (відновлення) екологічної рівноваги природ­них систем, що служить основою збереження прнродно-ресурсаого по­тенціалу розвитку суспільства.

Усе це підтверджує формула природокористування (рис 35).

Якщо з такими процесами, як «видобуток», «використання», «перероб­ка» природних ресурсів людство знайоме давно, то з «відтворенням», воно зі­ткнулося нещодавно. Розглядаючи його через призму рощонального приро­докористування, бачимо, що він усе більше стає економічним процесом, що включає, по-перше, відновлення природи як джерела предметів і засобів пра­ці (рекультивація грунту, лісівництво тощо); по-друге, відновлення природи, як просторового базису (ландшафту територій, порушеного внаслідок будїв> ництва тощо); по-третє, відновлення середовища існування людини (очнщем-ня атмосфери, водойм, відновлення лісів тощо). Витворення ж невідновних ресурсів повинно відбуватися у виді приросту розвіданих їхніх, запасів, а та-

Соціальна екологія Прикладні аспекти взаємодії

суспільства І природи

кож ощадливого використання наявних за рахунок кращого опрацювання, заміни одних видів сировини іншими.

Природне середовище

▼

ПС

ПС

ВК

ОХ

вд

ПР

і)

ПР

т

і

»і

І

використання

охорона

відтворення

Природні ресурси

Рис 35. Формула природокористування (за Туницею Ю. Ю.)

Процес природокористування розвивається на стику суспільства і при­роди й відображає їхню взаємодію на конкретній території.

Об'єктом природокористування як науки виступає комплекс взаємовід­носин між природними ресурсами, природними умовами життя суспільства і його сошально-економічним розвитком. Предметом природокористування можна рахувати оптимізацію цих відносин, устремління до збереження та відтворення навколишнього середовища. А. М. Маринич виділяє такі види природокористування:

1) галузеві— водокористування, землекористування, лісокористування, використання ресурсів надр тощо;

2) комплексно-територіальні (регіональні): планетарне, міждержавне, дер­жавне, республіканське, локальне, а також природокористування в окремих галузях — у промисловості, сільському господарстві, будівни­цтві, меліорації, охороні здоров'я тощо.

Під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища і проце­си, які людина використовує у виробничій діяльності. Природні ресурси можна поділити на дві великих групи — вичерпні і невичерпні. Вичерпні, у свою чергу, поділяють на невідновні та відновні. До невідновних відно­сять запаси надр. До відновних ресурсів належать ґрунти, рослинність, тваринний світ, деякі мінеральні ресурси, наприклад, солі та інші. При не­раціональному використанні деякі види відновних ресурсів можуть пере­йти в ранг невідновних.

Широке поширення має класифікація природних ресурсів на реальні та потенційні. Ревльні використовуються у виробництві на даному рівні розвит-

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

ку виробничих сил. Потенційні, хоч і потрібні для виробництва, але не мо­жуть бути задіяні з деяких причин, наприклад, за можливостей технічного устаткування.

2. Принципи раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища

Виникнення зон екологічного лиха, регіонів кризових екологічних ситу­ацій свідчить про те, що не завжди природокористування було раціональним. Раціональне природокористування має забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, але при цьому зберегти високу якість сере­довища проживання людини. Це досягається завдяки економічній експлуата­ції природних ресурсів і умов та найефективнішому режимові їхнього відтво­рення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збере­ження здоров'я людей.

Через обмеженість самовідновлювальних і компенсаційних функцій біосфери процеси людської діяльності мають відбуватися у суворих рамках відповідно до законів розвитку суспільства і природи та законів взаємодії між ними. Ці закони потрібно сформулювати таким чином, щоб процес природо­користування перебував під суворим контролем і регулювався державою. Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить роз­робити заходи щодо охорони довкілля, відновити порушені взаємозв'язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій.

/. Принцип «нульового рівня» споживання природних ресурсів. Цей принцип використовується в багатьох економічно розвинених країнах для ре­гулювання споживання первинних природних ресурсів у державному масш­табі. Називається він так тому, що за нульовий рівень береться обсяг первин­них природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний — перевищення цього рівня споживання обмежується в держав­ному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом. Дотримання коефіцієнта обов'язкове, оскільки з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства.

2. Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону. Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалан­сованому циклові використання і відновлення. Порушення законів функціо­нування природних систем відбувається у двох випадках:

а) за умови перевищення рівня антропогенного навантаження. Це вира­жається в надмірній концентрації виробництва, тобто, собівартість виробни­цтва продукції знижується за рахунок збільшення концентрації вире Так виникли регіони гострої екологічної кризи в Донбасі, Придніпров'ї тощо.

НІ

Соціальна екологія

Соціальна екологи Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

Крім того, не враховувалися затрати на заходи щодо охорони довкілля від за­бруднення відходами виробництва;

б) за умови невідповідності спеціалізації виробництва специфіці приро­дно-ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреа­ційних регіонах України — Криму, Карпатах, де розвиток галузей важкої промисловості та інших екологічно небезпечних галузей призвів до погір­шення якості природного середовища.

і. Принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання. Цей принцип випливає з найваж­ливіших закономірностей взаємозалежності змін компонент природи під впливом антропогенної діяльності. Зміна однієї компоненти природної сис­теми призводить до змін в інших, а іноді — до змін якостей екосистеми в ці­лому. Прикладом цього є осушення боліт в областях Українського Полісся.

4. Принцип збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності. Сутність принципу зводиться не тільки до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв обмежувались циклічністю (ресурс — виробництво — споживання — відходи), а й щоб ци­клічні процеси являли послідовний ряд стадій виробництва, пов'язаних між собою чи комплексністю переробки сировини, чи постадійним її використан­ням. Порушення цього принципу призвело до утворення значної кількості відходів, які включаються у природний кругообіг речовин і змінюють влас­тивості багатьох екосистем у регіоні. І&?'^Л'

5. Принцип погодження виробничого і природного ритмів. Принцип погодження виробничого і природного ритмів випливає з того, що будь-яка екосистема і кожна її компонента підпорядковуються своєму часовому рит­мові. Щоб екосистема зберігала рівновагу, необхідно, щоб загальна швид­кість її внутрішніх процесів керувалася найповільнішою її ланкою, оскільки будь-який антропогенний вплив, що змушує якусь частину циклу працювати швидше, ніж працює вся екосистема, призведе до порушення стабільності екосистеми.

6. Природні процеси, що проходять у часі, визначаються чинниками як
короткочасної, так і тривалої дії. Звідси випливає необхідність їхнього ураху­
вання і в поточній, і перспективній виробничій діяльності. Тому необхідним с
дотримання такого принципу природокористування, як пріоритетність
екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визна­
чення економічної ефективності поточного природокористування врахо­
вуючи те, що у сфері природокористування всі екологічні негативні наслідки
господарської діяльності необоротні.

Дотримання принципів раціонального природокористування доцільне в усіх регіонах незалежно від ієрархічного рівня. Збереження спільної екологі­чної рівноваги можливе за умови збереження рівноваги природних систем окремих регіонів і навпаки. Крім того, проблема раціонального природокори-142

Прикладні аспекти взаємодії суспільства і природи

стування не може бути вирішеною тільки в регіональних і навіть загальноде­ржавних межах. Це глобальна проблема, вона властива всій планеті.

3. Способи регулювання природокористування:

3.1. нормативно-правові;

3.2. організаційно-управлінські; 3.2. економічні.

Механізм регулювання у сфері природокористування та охорони навко­лишнього середовища — це система заходів з управління, екологічного зако­нодавства та економічного стимулювання, спрямована на раціональне природокористування (рис. 36).

Система державно-адміністративного управління

й контролю раціонального природокористування

та охорони навколишнього середовища

Екологічне законодавство

Формування екологічної свідомості

Планування раціонального природокористуван­ня та ахорони навколишнього середовища 7

Економічні методи управління та регулювання

природокористування та охорони

навколишнього середовища

Рис. 36. Основні важелі регулювання процесом раціонального природокористування та охорони природи (за Дорогунцович С І.)

Регулювання природокористування— реальний механізм включення природозахисної політики у функціонування господарської системи. Таких регуляторів можна виділити кілька:

1) нормативно-правові;

2) організаційно-управлінські;

3) економічні.

Усі важелі народногосподарської природозахисної системи складають єдине ціле і доповнюють один одного. Водночас кожен із них має самостійні функції, охоплює певне коло завдань і, залежно від рівня сформованості, стимулює або гальмує роботу системи в цілому.

Соціальна екологія Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

3.1. Правовий і нормативний механізм здійснюється у формі загальноде­ржавного законодавства, а також стандартизації. Саме правове регулювання природокористування є одним з основних важелів управління цим процесом.

До правових основ охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування належить система державних заходів, яку закріплено у праві та спрямовано на збереження й відновлення природних ресурсів і по­ліпшення умов, необхідних для життя людини і розвитку матеріального ви­робництва.

До системи права у сфері раціонального природокористування входять:

• правове регулювання, збереження й відновлення природних ресурсів;

• державний і громадський контроль за виконанням вимог охорони при­роди і раціонального природокористування;

• юридична відповідальність правопорушників.

Сукупність природоохоронних норм і правових актів, об'єднаних спіль­ністю об'єкта, предмета, працівників і мети правової охорони природи, утво­рює природоохоронне законодавство.

Як первинний документ під час вирішення питань про застосування юридичної відповідальності використовується акт про порушення правил охорони природи. У сфері навколишнього середовища здебільшого застосо­вують чотири види юридичної відповідальності: кримінальну, адміністратив­ну, цивільно-правову й дисциплінарну.

Існують певні форми законодавства, у тому числі й природоохоронного, зокрема, такими є нормативні акти, що містять норми права з охорони при­роди і раціонального природокористування. їх поділяють на закони і підза-конні акти.

Природоохоронне законодавство, як важіль управління процесом при­родокористування, почало формуватися з 1991 р., коли було прийнято Закон України «Про охорону навколишнього "природного середовища», де сформу­льовано завдання природоохоронного законодавства. Це — регулювання від­носин у сфері охорони, використання й відтворення природних ресурсів, га­рантування екологічної безпеки, запобігання негативному впливу господар­ської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та об'єктів, пов'язаних з істо-рико-культурною спадщиною.

Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природно­го середовища розглядається в розділі 10, де сформульовано безпосередньо економічні та фінансові заходи щодо охорони навколишнього природного середовища (стаття 41, 42). Обґрунтовується плата за спеціальне використан­ня природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середо­вища, за погіршення якості природних ресурсів на основі нормативів плати

Прикладні аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

та лімітів використання, викидів і скидів (статті 43-45). Крім цього, розгля­даються питання розподілу платежів, створення фондів охорони навколиш­нього природного середовища, стимулювання, екологічного страхування.

До об'єктів державної охорони та регулювання використання на тери­торії України належать: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси — втягнуті в господарський обіг, і ті, що не використовуються в народному гос­подарстві протягом якогось часу, ландшафти та інші природні комплекси.

Щодо стандартів то їх поділяють на три види нормативів: • ліміти викидів у повітряний басейн і скидання у водоймища (на основі

ГДР, ГДК); |«- ліміти утворення промислових і комунальних відходів; 'Щ£< ліміти споживання природних ресурсів.

3.2. Організаційно-управлінська система— це управління з охорони природи на всіх рівнях (державному, обласному, районному).

Державне управління в царині охорони навколишнього природного се­редовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів. Таким органом в Украпи є Міністерство екології і при­родних ресурсів.

Міністерство екології здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природоко­ристування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, затверджує теоретичні ком­плексні схеми охорони природи (ТЕРКСОПи), здійснює екологічну експер­тизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за до­триманням екологічних норм для нової техніки, технології та матеріалів, еко­логічну експертизу проектів новобудов і діючих промислових об'єктів.

Рішення Мінекології, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, об'єднаннями, підприємс­твами та організаціями.

У Міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію, до скла­ду якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, облас­тей, міст Києва і Севастополя. Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони навколишньо­го природного середовища і використання природних ресурсів. Ця структура має право: стежити за роботою підприємств, їхніх об'єднань, військових та

Соціальна евмего Прикладні аспекти взаємодії

суспільства і природи

оборонних об'єктів із метою перевірки додержання вимог екологічної безпе­ки, виконання заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; обмежувати й зупиняти бу-і дівннцтво, реконструкцію, розширення об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, оборони тощо, якщо їхня діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного законодавства; подавати позови про відшкодування зби­тків і втрати, заподіяні внаслідок порушення законодавства.

Контроль за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них вирізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції.

Для першої групи органів природоохоронний контроль — це частина їх­ніх загальних контрольних повноважень, що здійснюються в різних сферах життя суспільства. До цих органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Важлива роль в охороні навколишнього середовища належить право­охоронним органам. Органи прокуратури здійснюють вищий нагляд за вико­нанням законодавства про охорону навколишнього середовища всіма мініс­терствами й відомствами, підприємствами, установами і громадянами. Суд розглядає кримінальні, громадянські та адміністративні справи, пов'язані, зо­крема, із порушенням вимог природоохоронного законодавства.

Наступні важливі способи регулювання природокористування — систе­ма контролю: екологічний моніторинг, екологічна паспортизація та аудит, екологічна експертиза, стандартизація і нормування.

Система державного моніторингу навколишнього природного середо­вища створюється з метою забезпечення збору, обробки, збереження та ана­лізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозу­вання його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для при­йняття ефективних управлінських рішень.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу ан­тропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встанов­лення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколи­шнього природного середовиша, використання природних ресурсів та забез­печення екологічної безпеки.

33- Серед економічних способів регулювання природокористування можна виділити прямі й побічні. До прямих належать: кулівля-продаж ресур­су, орендні платежі, прямі платежі за ресурси або забруднення, прямі подат­ки; до непрямих — непрямі платежі, різні пільги або заборони, пов'язані з економікою, штрафні санкції. До економічних заходів регулювання відносять також формування ринку екологічних послуг і економічних фондів. 146

Приклади! аспекти взаємодії Соціальна екологія

суспільства і природи

Об'єктами плати є джерела природних ресурсів — родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки тощо, а суб'єктами — підприємства, організації та установи, їхні філії та об'єднання, окремі громадяни, які вико­ристовують природні ресурси.

Плата за використання природних ресурсів стягується з усіх природоко-ристувачів як на території України, так і в межах її морської економічної зо­ни і континентального шельфу.

Плата За природні ресурси може вноситися у вигляді спеціальних збо­рів, податку (земельного, лісового тощо), орендної плати або в інших фор­мах, передбачених законодавством.

Орендна й орендні відносини визначаються як форма господарювання з переданням у строкове, повторне користування землі, надр, інших природних об'єктів, власником яких є держава, юридичні та фізичні особи. Ставки опо­даткування, порядок і терміни виплати визначаються законодавством. Розмір орендної плати встановлюється у межах законодавства і за згодою сторін.

Платежі за користування природними ресурсами є засобом вилучення частини абсолютного і додаткового доходів природокористувачів. Вїд.ювїд-но, вони складаються з фіксованих відрахувань, пов'язаних з диференціаль­ною рентою.

Платежі за охорону і відтворення природних ресурсів є формою компе­нсації бюджетних та інших витрат власника чи користувача ресурсів на збе­реження, відновлення і підвищення якості природно-ресурсного потенціалу. Зокрема, вони передбачають відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи, відтворення поголів'я тварин, відновлення рибних запасів, рибопро­мислових угідь тощо.

Дата добавления: 2015-06-28