Літосфера, земна кора. Геологічні процеси, що діють у літосфері 2 страница

Предметом дослідження біоекології є бісщогічнімакріїаиїїе^Снодаг ляції, біоценози, біогєоценози), їхня динаміка в часі та ііросторі. Ос»«№яішк завданнями біологічної екології є вивчення динаміки ноетуляцій; досящженг

Оцдоьяа «*л?лчя Людина і природне середовище»

особливості взаємодії

ня біогеоценозі та розкриття законів процесів формування біогеоценозів із там. щоб навчитись керувати ними.

Залежно від об'єкту дослідження виділяють екологію рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів, екологію людини. Кожний із цих біоекояогічних на­прямів має свої галузі, що відповідають різним рівням біологічної організації,

•

тазивають факторіальну екологію. Вона досліджує взає-н або груп особин того чи іншого виду з їхнім навколи-кутеколотія дозволяє з'ясувати місце і роль досліджу ва-[язка з іншими належними до екосистеми видами. Вона рлопєю та морфологією організму, єктом факторіальної екології є система «особина — і «середовище» часто використовується у багатьох біо-них дисциплінах у різноманітних значеннях. В екології уміють усе те, що оточує організм і прямо або опосеред->го стан, розвиток, ріст, виживання, розмноження тощо.) організму складається з багатьох елементів неорганіч-фоди й елементів, що вносяться людиною у процесі ви-- найбільш загальному розумінні це поняття визначає і знаходиться в оточенні будь-якого живого чи неживого

юву факторіальної екології складають узагальнення ро-ва, що сформульовані як принцип єдності яша, згідно з яким живий організм (рослинний чи тва-•гулюючич, тривалим у часі механізмом, що є своєрід-нашиною, тісно пов'язаною зі своїм оточенням через 'винами та енергією.

м для підт іимання життя черпає із оточення енергію та

| ' ^ВИД^ІЛЯС У нього продукти життєдіяльності. Постійним

■ _ ^1,в У даному середовищі є перетворення

- середовище», таким чином, має чітко визна-

характер.

> організму складається зі значної кількості

ься підрахунку. У природі всі чинники діють не

» ^а У вигляді складного комплексу. Під впливом

зву екологічні, живий організм пристосовується

Соціальна екологія

Людина і природне середовище: особливості взаємодії

Екологічний чинник — це будь-яка умова середовища, на яку організм реагує пристосувальними реакціями (за межами пристосування лежать лета­льні чинники). За своїми особливостями вони доволі різноманітні., мають різ­ну природу і специфіку дії. Екологічні чинники поділяється на 3 великі гру­пи: абіотичні, біотичні і антропогенні.

Абіотичні чинники — це комплекс умов неорганічної природи, які впливають на організм. До абіотичних чинників належать: кліматичні (світ­ло, вологість повітря, температура, атмосферні опади тощо), гдафічні (струк­тура, хімічний склад грунтів, речовини, що циркулюють у грунті — газ, вола, органічні і мінеральні елементи тощо), орографічні (рельєф, нахил схилу. експозиція), гідрофізичні та гідрохімічні (включають усі чинника, які пов'язані з водою: прозорість, щільність, теплопровідність тощо).

Біотичні чинники — це різноманітні форми впливу на організм життє­діяльності інших живих істот: тварин, рослий, грибів, мікроорганізмів. Між особинами різних видів можуть виникати різноманітні зв'язки, які дозволя­ють їм співіснувати в угрупованні. До таких зв'язків належать:

1. Конкуренція — міжвидові та внутршньовидові взаємовідносини, за яких популяції різних видів, або особини одного виду конкурують за їжу, мі­сце проживання та інші необхідні двя життя умови, впливають при ньому один на одного. Класичним прикладом є дослід Г. Ф. Гаузе щодо утримання популяцій двох видів інфузорій на одному і тому ж обмеженому харчуванні: спочатку спостерігалось зростання чисельності кожного з них, згодом — кі­лькість одного скорочувалась доти, доки він взагалі не зник із середовища, а іншого залишалась постійною. У даному випадку конкуренція обумовлена обмеженими харчовими ресурсами.

2. Відносини типу «хижак — жертва», паразит — живитель. Це фор­ма міжвидових взаємовідносин, за яких один вид живе з.

щшшещЗі а дж & оєї^з&щЕ' чисеї

прямі харчові зв'язки, які для одного з партнерів мак шого — позитивні наслідки. Ці відносини лежать в о«ності обох компонент біоценозу.

3. Коменсалізм— взаємовідносини на базі кар*
один із партнерів отримує вигоду, а для іншого воні
мальки багатьох риб живуть серед щупалець актиній
рештками їхньої їжі.

ступінь розвитку взаємовигідного с тимчасових, необов'язкових контакті стає обов'язковою умовою життя к< зв'язки двох видів отримали назву си між раком-сомітншсом і актинією. Л оів Мікориза симбіоз вищих рослі

Оиктн* стгодотйі Людина і природне середовище:

особливості взаємодії

5..4л«'но«л/їч — для одного із двох взаємодіючих видів наслідки спіль­ного життя негативні, тоді як інший немає від них ні шкоди, ні користі. Така форма взаємодії найчастіше зустрічається у рослин. Наприклад, світлолюбні трав'янисті види, які ростлть під ялиною, відчувають пригнічення внаслідок сильного затінення, тоді як для самого дерева сусідство може бути байду­жим.

6. Невтра.чвм — це така форма біотичних відносин за якої співісну­вання двох видів на одній території не викликає для жодного з них ні позити­вних, ні негативних наслідків. Наприклад, білки і лосі, живучи в одному лісі практично не контактують між собою. Однак пригнічення лісу тривалою по­сухою або оголення його при масовому розмноженні шкідників відбивається на кожному з цих видів, хоча й неоднаковою мірою. При нейтралізмі види не пов'язані один з одним безпосередньо, але залежать від стану угруповання в цілому.

Антропогенні чинники — це впливи людини на екосистему, що зумов­люють у її компонент (абіотичних і біотичних) суттєві відгуки (реакції"). До цих чинників належать хімічне, радіоактивне та інші види антропогенного забруднення природного середовища; меліорація, науково необгрунтовані вирубки лісу та збір лікарських видів рослин тощо.

Демекологія {популяційна екологія) вивчає умови формування, струк­туру і динаміку розвитку окремих популяцій видів, а точніше — внутрівидо­вих угруповань, які 8 називають популяціями. Популяція (від лат. роршуз — народ, населення) — це група особин одного виду, які здатні обмінюватися генетичною інформацією (тобто схрещуватись і давати плодовите потомст-во), займають певну ділянку земної поверхні і характеризуються багатьма ознаками: чисельністю, щільністю, народжуваністю, смертністю, розподілом за віком і статтю, біотичним потенціалом, характером розташування особин у межах території, типом росту.

Чисельність — загальна кількість особин на даній території або в да­ному об'ємі.

Щільність —середня кількість особин на одиницю площі або об'єму.

Народжуваність — кількість особин, які з'явились у популяції за пев­ний проміжок часу внаслідок народження.

Смертність — кількість особин, що загинули у популяції за певний проміжок часу.

Розподіл за віком — співвідношення чисельності особин різних вікових станів або груп (наприклад, у рослин— це насіння, проростки, ювенільні, їматурні, вірлнільні рослини, молоді, зрілі та старі генеративні, субсенільні та сенільні особини).

Біотичний потенціал (або репродуктивний) — це умовний показник для кожного виду, який характеризує теоретично максимальну швидкість збільшення чисельності його особин за відсутності обмежуючих чинників. 102

Людина і природне середовище: Соціальна ежмжи

особливості взаємодії

Характер розташування особин у межах території —- це їхнє розмі­щення на певній території суші або акваторії. У рослинних популяціях роз­поділ залежить від біологічних властивостей виду, стадії розвитку популяції, умов зростання. У тварин розташування обумовлено способом життя (осілі або кочові тварини), порою року, наявністю кормів тощо. Виділяють випад­ковий (або дифузний, коли особини популяції незалежні одне від одного та живуть в однорідному для них середовищі), рівномірний (спостерігається в умовах сильної конкуренції або антагонізму (пригнічені), які сприяють рів­номірному розмноженню особин у просторі) та груповий (коли організми прагнуть об'єднатися у групи внаслідок місцевих особливостей умов середо­вища, під впливом добових і сезонних змін погоди, у зв'язку з розмноженням та внаслідок соціального тяжіння, яке характерно для вищих тварин) просто­рові розподіли особин у популяціях.

Тип росту — характер збільшення чисельності особин у популяції. Ви­діляють експоненціальний та логістичний типи. Перший тип (виражає біо­тичний потенціал) спостерігається за відсутності обмежуючих чинників. Як­що експоненціальний ріст (або І—подібніш) відобразити графіком, то крива. що його описує, різко збільшуватиме свою кривизну і прямуватиме до не­скінченності. Логістичний (або 3-подібний) тип росту популяції вибувається за наявності чинників, які стримують надмірне зростання популяції. Пре графічному зображені даного типу росту, крива спочатку різко зростатиме, але при досягненні певного рівня, буде прямувати паралельно горизонтальній осі і певний проміжок часу знаходитись на даному рівні. Це свідчить про те, що під впливом обмежуючих чинників оточуючого середовища, відбувається сповільнення росту особин у популяції внаслідок збільшення, смертності (або зменшення народжуваності, або з обох причин одночасно).

Популяція весь час перебуває у динаміці, тобто в ній постійне відбува­ються зміни (вікові, статеві, народження і смерть особин тощо). Динаміка чисельності популяцій визначається чотирма складовими: Динаміка чисельності = (народження + імміграція) — (смертність + еміграція) Динаміка популяцій характеризується рівновагою між народжуваністю та смертністю, які визначають швидкість відновлення та виживання популя­ції. Ці характеристики обумовлені як внутрішнім для даної популяції спосо­бом організації — типом розмноження, щільністю, поведінкою, такі зовніш­німи чинниками, ресурсами, що пов'язані між собою складними взаємо­зв'язками.

На динаміку популяцій впливають сезонні та багаторічні коливання чи-есльпоеті* Сезонні коливання є періодичними. Вони обумовлені щорічною закономірною зміною чисельності за сезонами. Багаторічні коливання бува­ють як періодичні, так і неперіодичні. Причини їхнього існування остаточно ще не виявлені. Більшість дослідників схиляється до думки, шо вони зале-

Соціаіьіш екмогія Людина І прирадив «ерадовищм

особливості взаємодії

жать від саіиьної ді'Гяк" зовнішніх (абіотичних, біотичних та антропогенних) чинників, так і від стану популяції. Крім того, існує погляд, що регуляція чисельності вибувається не на популяційному, а на екоенстемному рівні і пов'язана з характером кругообігу біогенних елементів.

Синекологія (екологія угруповань) вивчає багатовидові угруповання організмів, шо населяють екосистеми, та їхню взаємодію як між собою, так і з абіотичним середовищем. Екосистема складається з біоценозу і біотопу. Біоценоз (від гр. Ьй»— життя, коіпох — загальний) — це організована група популяцій рослин (фітоценоз^ тварин (зооцент) та мікроорганізмів {мікро-боценоз:. що живуть спільно в одних і тих же умовах середовища. Біотоп — це ділянка поверхні Землі з бйіьш-мепт однотипними умовами існування, яку займає біоценоз.

Кожний біоценоз характеризується певною біомасою, продукцією, а та­кож впорядкованою структурою. Розрізняють просторову структуру біоце­нозу, яка проявляється в закономірному розташуванні різних видів один від­носно одного у просторі (наприклад, ярусність лісу); видову структуру біоце­нозу, яка визначається видовим складом його населення і співвідношенням чисельності (біомаси) всіх складових його популяцій і трофічну (харчову структуру, основу яких складає трофічна сітка). Важливою характеристикою біоценозу є форма росту та структура рослинного угруповання.

Необхідно зазначити, що трофічна сітка, яка складається з трофічних ланцюгів (ланцюгів живлення), забезпечує властивий для кожної екосистеми біологічний кругообіг речовин та енергії. В основі цього лежать механізми перенесення енергії та речовин від її джерела (рослин) через ряд організмів, шляхом поїдання одних організмів іншими.

Ланцюг живлення складають організми трьох трофічних груп: продуце­нти, консумеити та редуиепти. Продуценти, до яких належать рослини і деякі мікроорганізми, у процесі фотосинтезу або хемосинтезу (засвоюють ву­глекислоту за рахунок окислення неорганічних сполук) перетворюють енер­гію сонячного випромінювання на енергію, що перебуває у хімічних зв'язках органічних сполук (вуглеводів, жирів та білків). Копсументи, а до них нале­жать усі тварини, гриби та рослини-паразити, у процесі життєдіяльності спо­живають органічні речовини, які були утворені продуцентами. До складу ре-дуцентів входять бактерії, гриби і деякі безхребетні тварини. Вони живлять­ся трупами, екскрементами та рослинними рештками, розкладають їх та сприяють поступовому переходу органічних сполук у неорганічні.

При кожному черговому перенесенні, більша частина (80-90%) потенці-альиої енергії втрачається, переходячи в тепло, витрачаючись на дихання. Це обмежує число етапів, або «ланок» ланцюгів — до 4—5.

Однією з характерних особливостей біоценозу є те, що шн перебуває у стані постійних змін, які проявляються у зміні його видового складу під впливом змін умов існування. Послідовну зміну одних угруповань організмів

Людина і природне середовище; Соціальна екологія

особливості взаємодії

іншими, внаслідок чого формуються біоценози, існуванню яких най відповідають умови середовища, називають сукиесісю. Необхідно відзначи­ти, що сукцесії відбуваються не лише внаслідок природних змін фізико-географічних умов, але й під впливом зміни тих чи інших чинників середо­вища антропогенною діяльністю: меліорацією, розорюванням степу, вируб­кою чи випалюванням лісу тощо.

Послідовний ряд угруповань, які поступово і закономірно змінюють од­не одного у сукцесії, називають сукцесійною серією.

Сукцесії зі зміною рослинності можуть бути первинними і вторинними. Первинні сукцесії починаються на безживних місцях— скелях, обривах, на­носах річок, сипучих пісках тощо. При заселенні таких ділянок живі організ­ми необоротно міняють своє місцеперебування і змінюють один одного. У процесі цього відбувається накопичення відмерлих решток, поступово фор­мується ґрунтовий профіль, змінюється гідрологічний режим ділянки, о мік­роклімат. Кінцевим етапом еволюції є утворення стабільного або клічаксово-го біоценозу, який перебуває у динамічній рівновазі з середовищем. Вто-ринні сукцесії являють собою відтворювадьні зміни. Вони починаються у тому випадку, коли в угрупованнях, що вже склалися, порушені існуючі вза­ємозв'язки організмів, наприклад, вилучена рослинність одного або кількох ярусів (унаслідок вирубування, пожеж, оранки). При цьому у результаті сяду сукцесійних серій знову відновляється попередній біоценоз, який найбільше відповідає існуючим природним умовам.

ДДЯ

Усі описані вище процеси не можуть відбуватися лише аа рівні живої
речовини (біоценозів). Існування сукцесій, речовннію-енергстнчнаго оа виу
тощо можливе лише за умови взаємодії біоценозу та біотопу, які у сувутшості
утворюють екологічну систему — біогеоценоз. Цей термін був введений у
1949 р. В. Н. Сукачовим. Згідно з поглядами дослідника, «біогеоценоз— це
сукупність на певному проміжку земної поверхні _ однорідних природних явтщ
(атмосфери, гірської породи, гідрологічних умов рослинності тваринного
світу, світу мікрооргстшііє і грунту}». У науковій літературі існує термін
«екосистема» введений А. Тоневі у 1935 р., близький за своєю суттю та фун­
кціональним значенням до терміну «біогеоценоз». Проте між ними є певна
відмінність. «Біогеоценоз» — поняття територіальне і вживається для озна­
чення ділянок суші, зайнетих^ ^ї^#° ~ ЯГ
тоценозами. Цим поняттям зручно користуватися у _Про—-^—--"-»—-і=«««-і
гічних зв'язків між організмами. Термін «екосистема» І
гіозтщецняс^тй^ якнх ВІ^а^^ %ГО^Г ГЩОМ

гаиізмами та неорганічними кташонентамн. і----------------- '

За ету ненем трансформації людською і_____________

на природні, антропогенио-прпродні та а Щ^

неп і їх країнах природних екосистем, які не охоплені людською діяльністю* майже не залишилося за винятком заповідників. Лісові насадження, луки»

. Людина і природне середовище:

ц/ігш< * особливості взаємодії

Людина і природне середовище: Соишшш екологія

особливості взаємодії

с іч ропогенно-природні екосистеми, які, не зважаючи на те, що складаються виключно з природних компонент, створені і регулюються людьми. До антропогенних екосистем належать екосистеми, у яких перева­жають штучно створенні об'єкти і. крім людей, можуть існувати лише окремі види організмів, що пристосувались до цих специфічних умов. Прикладом таких антропогенних систем є міста, промислові центри, села (у межах забу-

Таккм чином, лише досконале вивчення відносин живих організмів між собою та з неорганічною природою, що їх оточує, зв'язків у системах, яким підпорядковане існування організмів, структури і механізмів функціонування цих систем дозволить запобігти процесам трансформації живої природи та розробити науково обгрунтовані заходи щодо охорони довкілля.

і. Вплив антропогенних чинників на живі організми

Зростання антропогенних навантажень на природну рослинність супро­воджується багатьма небажаними наслідками: змінами високопродуктивних нгг злених типів рослинності вторинними і, у зв'язку з цим, змінами струк­тури рослинного покриву великих територій, зменшенням флористичного ба­гатства, зникненням окремих видів і збідненням генетичної різноманітності, зниженням продуктивності та стабільності угруповань. Ці небажані явища пов'язані годозним чином, із нераціональною експлуатацією лісів, нерегу-льсваннм випасом природних угідь, збиранням і заготівлею природних ре­сурсів, будівництвом транспортних шляхів, нових поселень та іншими впли­вами. При цьому зміні-; відбуваються на різних рівнях організації біосистєм: біоцеиогячному, популяційному та організмовому. І якщо зміни на рівні біо­ценозів є лише зовнішнім ефектом тих змін, які відбуваються на рівні попу­ляцій і організмів, то вивчення останніх дає можливість виявити механізми трансформації бюгеопекозів.

Сучасні оселиша популяцій більшості рідкісних видів рослин можна розглядати як рештки раніше суцільних ареалів (територій поширення) цих видів, які були зруйновані зміною кліматичних чинників протягом геологіч­них епох, а також діяльністю людини в історичний період. Однак ці зміни мали принципові відмінності. Геологічним був властивий поступовий харак­тер змін, залишалася можливість для збереження генофонду й еволюції, тоді як під впливом людини мають місце катастрофічне руйнування оселищ, зни-юпуляціб і видів у цілому. Сьогодні найбільш відчутними є подальший розрив ареалів і утворення острівних плям або іисуляризація по-

Розрив ареалів у геологічні епохи та історичний час добре простежуєть­ся на прикладі терличу жовтого іСепІіапа Іиіеа І.) (рис. 26).

Рис 26. Тирлич жовтня ■; Сепїіапа Іегеа Ь)

Це цінний рідкісний лікарський вид рослин, занесений до Чєгеоно: кни­ги України. У третинному періоді суцільний ареал цього виду охоплював ви­сокогір'я Свидовця, Чорногори і Мармароських гір (гірські масиви Українсь­ких Карпат), які тоді утворювали єдину гірську систему. Переріз цього суці­льного масиву річкою Тиса, розпочатого у третинному періоді, і розподіл йо­го на Свидовецьку і Чорногорську частини глибокою долиною річки Тиса, яка стала ізоляційним бар'єром для розселення діаспор (зокрема, насашяХ призвели до формування спочатку двох ізольованих СвядовецькоІ та Чорно-гірсько-Мармароської популяцій. Останні в історичний період від впливом антропогенних чинників розпалися ще на кілька дрібніших ізольованих по­пуляцій: Свидовецьку на полонині Ворожеська, Чорногорську на полонині Рогнєска, Мармароську на горі Піп-Іван та Чивчнвську на горі Гнетеса. Про суцільний у минулому ареал цього виду у східній частіші Карпат свідчать, зростання окремих особин уздовж високогір'я Чорногорського та Чивчшкь-кого хребтів. Формуванню окремих популяцій або навіть невеликих аокусів перешкоджає постійна заготівля кореневищ цього виду як щйвої лікарської сировини, що використовується в офіційній та народній медіщнні для ліку­вання захворювань шлунково-кишкового тракту.

У-Зпкарпат°£Жшо6ший і||.твцшшш^|в] говш
лаоь організована угтггпШ гпрптшппі 1? п(»п іагптіііопі[),шмі г|уіігі мпііМР
Однак, починаючи з середини 50-хроків і досі адйснюятйя, а^рї^^йа
експлуатація, яка призвела до скорочення ареалів острівних п цього

виду.

Рис. 27. Тирлич безстеблевий (Сепііапа асаиіів Ь.)

Що стосується зміни просторової організації популяцій під дією аптро- \ погенних чинників, то вона може набувати різного вигляду залежно від форм та інтенсивності впливів і проявлятися у появі дискретності між популяцій­ними локусами, зменшенні їх кількості, зникненні локусів, розчленуванні по­пуляцій на сублопуляції і повному їхньому вимиранні.

Зміни просторової організації популяцій часто починаються розмиван­ням меж між центрами концентрацій особин завдяки відмиранню периферій­них особин унаслідок зміни умов існування. З'являється дискретність оселиш, з високою щільністю за умов, сприятливих для існування популяцій. Такими і можуть бути і деякі, види господарських впливів. Наприклад, проведені екс­перименти на заповідних ділянках і сіножатях показали, що щільність і жит- Ш

Ж

Людина і природне середовище: Соціальна екологія

особливості взаємодії

тєвість Атіса топіапа (арніки гірської) найвищі на свіжих сіножатях, що по­яснюється високим відсотком виживання особин, що проросли з насіння вна­слідок відсутності підстилки і домінування (переважання за кількістю) нещі-льнокущових злаків.

Рис. 28. Тирлич крапчастий (Сепііапа рипсіаіа Ь.)

Скошування сприяє також збільшенню ролі вегетативного розмноження і захопленню територій за рахунок розростання клонів (потомство від однієї особини, що розмножується вегетативно). Рослини Атіса топіста худоба не поїдає, тому основним негативним впливом випасання є механічне пошко­дження різних частин рослини — розеток листків, квітконосів і кореневищ. На експериментальній ділянці під випасом, порівняно з сіножаттю, зменши­лася маса вегетативних розеток, розміри листків, висота квітконосів. Знизи­лись щільність популяцій та чисельність генеративних особин, які здатні до насіннєвого розмноження. Спостерігається висока смертність молодих осо­бини (підросту) внаслідок витоптування та порушення режиму зволоженості. Дослідження свідчать, що в умовах помірного випасу популяції даного виду здатні виживати внаслідок посилення ролі вегетативного розмноження за ра­хунок галуження кореневища. При зникненні антропогенного чинника окремі локуси стають осередками розселення виду і відновлення популяцій. Повне знищення популяцій спостерігається лише у випадку докорінної зміни сере­довища існування.

Розриви популяцій спостерігаються при будівництві осель, прокладанні доріг, трелюванні лісу. При цьому популяції розпадаються на окремі фрагме-

„. ₇₁.„,,„,-„ Людина і природне середовище:

особливості взаємодії

«один від одного на кілька сот метрів або кілька кілометрів. У таких стресових ситуаціях виникають катастрофічні неконтрольовані руйну­вання популяцій.

Необхідно зазначите, їдо існування популяцій в еволюційних масштабах часу являє собою повільну, послідовну, чітко контрольовану зміну, спрямова­ну на оптимізацію їхніх взаємовідносин із середовищем. У випадку антропо­генних навантажень використовується увесь гомеостатичний ресурс, набутий у ході еволюції, спостерігається реірес популяцій, який проявляється у зміні життєвого цикну видів (скорочується його тривалість, випадають окремі стадії розвитку), зниженні насіннєвої продуктивності і врожаю насіння популяції.

Зміни на популяційному рівні порушують зв'язки між видами і, як лан­цюгова реакція, викликають зміни у біогеоценозах, загрожують стабільності угруповань, знижують стійкість природних систем і відображаються на стані біосфери у цїлому.

4. Заходи щодо збереження та відтворення генофонду планети

Стратегія охорони біологічних ресурсів включає у себе: а) збереження біологічного різноманіття у природних біомах; б) вирощування рослин та розведення тварин у ботанічних садах та зоопарках; в) реінтродукцію рослин та тварин у місцях їхнього попереднього мешкання.

Природно-заповідні території повинні виконувати роль банку гено- й ценофонду, бо тривале й стабільне використання біосфери в майбутньому за­лежить від збереження всього генетичного різноманіття планети для наступ­них поколінь. Ці території мають бути своєрідними еталонами, наближеними до природного стану, за якими можна робити висновки про зміни природи у сусідніх регіонах під впливом людської діяльності, налагоджувати управлін­ня природними біосферними та техногенними процесами.

Останнім часом через різке погіршення екологічного стану біосфери планети істотно змінилася оцінка ролі природоохоронних заповідних терито­рій. Багаторазові ретельні еколого-економічні розрахунки, проведені вченими різних країн, свідчать, що нормальне функціонування й самовідновлення біо­сфери будь-якого регіону можливе лише за наявності у цьому регіоні не ме­нше 10-15% площі, зайнятої заповідними територіями.

Площі територій, що охороняються, повинні бути значними, не менше

100 гя В гатиіиг піп,,».. ______________ ■

і«иіа. о іжрсмих випадках, наприклад, при інтенсивних меліоративних ро­ботах, обмеженість площі (площа 100 га є недостатньою) призводить до по­рушення екологічної рівноваги заповідної території. Розчленування терито­рій, так звана інсуляризація, веде до втрати потрібних живим організмам місць життя. У дрібних резерватах природне середовище швидко погіршу­вало екотопів, неможлива міграція тварин. Розробляючи теорію охорони природи, учені дійшли висновку, що на локальному рівні неможлива

ПО

Людина і природне середовище: Соціальна екологія

особливості взаємодії

охорона місць помешкання або окремих видів живих організмів від забруд­нення глобального характеру. Заповідники й інші території, що охороняють­ся, однаковою мірою, як і ті, що не охороняються, вразливі до впливу кисло­тних дощів, забруднення грунту та ґрунтових вод.

Важливим законодавчим актом щодо охорони навколишнього середо­вища є Закон України про природно-заповідний фонд (16 червня 1992 р.). Цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного вико­ристання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів. Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділе­ні з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середо­вища.

До прийняття закону України «Про природно-заповідний фонд Украї­ни» до заповідного фонду України увійшли 5602 території та об'єкти загаль­ною площею 1 млн 255 тис. га. Указом Президента України «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду» збереження і розвиток території! і об'єктів природно-заповідного фонду України визнано пріоритетним напря­мком державної політики в галузі охорони навколишнього природного сере­довища. За останні роки за ініціативою уряду України створено нові заповід­ники та національні парки, розширена площа вже існуючих заповідників (за­повідний фонд за останні 10 років зріс на 45%). Однак за своєю площею за­повідні території в Україні охоплюють лише близько 2,5%, а в окремих регі­онах навіть менше 0,5 % від загальної площі України, що недостатньо для виконання завдань щодо забезпечення охорони генофонду рослинного і тва­ринного світу та підтримання загальної екологічної рівноваги. Підрахунки свідчать, що для збереження хоча б 50 % видів живих істот потрібно залиши­ти не займаною не менше 10 % території.

Дата добавления: 2015-06-28