Методичні рекомендації щодо самостійного вивчення курсу

Тема 1. Сутність та зміст корпоративного управління

При вивченні даної теми слід звернути увагу на кор­поративне управління як категорію, що являє собою складну сис­тему еко­но­мічних відносин і включає багато внутрішніх і зовнішніх еле­ментів.

На сьогодні не існує єдиного визначен­ня корпоративного управління ні у зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі. Часто під корпоративним управлінням розу­міють загальний ме­неджмент, що не точно визначає його сутність. Іноді корпора­тивне управління подають як систему органів управлін­ня або су­купність організаційно-правових норм. Усі визначення мають право на існування, але складність проблеми потребує більш глибокого підходу. Тому корпоративне управління вивчають в декількох його вимірах.

Разом з тим, слід зазначити, що це поняття не нове. Ще А. Сміт у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» застосовував цю категорію в розумінні акціонерної форми органі­зації підприємництва. Багато фахів­ців вважають, що сучасне розуміння цієї категорії походить з США і введене в економічне життя внаслідок його глобалізації.

Крім того, слід мати на увазі, що в законодавчо-правовій базі України поняття «корпоративна власність» не використовується, хоча знайшов застосування такий термін, як «корпоративні пра­ва». Корпоративне управління можна розглядати як управлін­ня корпоративними правими, які являють собою право влас­но­сті на частку у статутному фонді (капіталі) юридичної осо­би, вклю­чаючи права на управління, отримання відповідної частки при­бутку такої особи, а також частки прибутку у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Отже, корпоративне управління (якщо брати корпоративні права як найбільш загальний об'єкт)являє собою процеси ре­гу­лювання власником руху його корпоративних прав із метою отри­ман­ня прибутку, управління корпоративним підприєм­ством, від­шкоду­вання витрат через отримання частки майна при його лік­відації, можливих спекулятивних операцій з кор­поративними правами. Його головною метою є отримання частини прибутку, яку називають дивідендом.

Разом з тим, суть корпоративного управ­ління може бути більш конкретизована в разі визначення його суб'єктів і об'єктів. Так, суб'єктами корпоративного управління висту­пають безпо­середні власники корпоративних прав. Такими сьогодні є гро­ма­дяни, юридичні особи, держава. Ці суб'єкти є власниками кор­по­ративних прав і здійснюють регулювання їх руху, а корпора­тив­не управління здійснюється окремими грома­дянами, державни­ми органами та на рівні окремих під­приємств – емітентів корпо­ративних прав. Слід знати, що емі­тент цінних паперів – це юри­дична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобо­в'я­зується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Права й обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його упов­новаженою особою одержу­ва­чу (покупцю) чи його уповноваженій особі. При цьому одержу­вачами (покупцями) таких корпоратив­них прав стають гро­ма­дя­ни, інші юридичні особи (підприємства та організації), держава, які з цього моменту стають суб'єктами кор­поративного управ­ління.

Треба також ураховувати, що не кожний емітент і не у кож­ному випадку емітує корпоративні права, оскільки багато видів цінних паперів не є свідченням корпоративних прав. Справа в тому, що корпоративні права є свідченням частки або паю, у власності підпри­ємства.

Обмежені корпоративні права мають привілейовані акції, які не дають права управління акціонерним товариством. Тому можна вважати правильним таке твердження: «кожний власник корпоративних прав є інвестором, але не кожний інвестор є власником корпоративних прав і не є суб'єктом корпора­тивного управління».

Слід пам’ятати, що з погляду регулювання руху корпоратив­них прав є чітко визначені суб'єкти корпоративного управління: окремі громадяни – власники корпоративних прав; власники та менеджмент ок­ремого підприємства – емітента корпоративних прав або їх влас­ника (підприємства також можуть бути влас­ни­ками корпоративних прав); державні та недержавні органи, які здійснюють пряме або опосередковане регулювання руху кор­по­ративних прав і діяльності підприємств, зокрема господарських товариств, а також є власника­ми як цілісних майнових об'єктів, так і корпоративних прав.

Отже, суб'єктами корпоративного управління виступають влас­ники корпоративних прав та деякі державні і недержавні ре­гуля­тивні органи, менеджмент, працівники корпоративних під­приємств, які беруть участь у корпоративному управлінні, регу­люючи більш-менш важливі його напрями, фінансові посеред­ники.

В українській правовій базі поняття корпорації істотно від­різняється від загальноприйнятого у світовій практиці. Відповід­но до Закону України «Про підприємства» корпорації – це дого­вірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, нау­кових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повно­важень цент­ралізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Проте, доцільно дотримуватися загальноприйнятого в економічній літературі визначення корпоративного управління як управління корпорація­ми, які, в свою чергу, представлені в основному акціонерними товариствами. Отже, об'єктами корпо­ративного управління обо­в'язково є акціонерні товариства, а також та частина това­риств з обмеженою відповідальністю, в яких управління відділе­не від власності. Проте, не всі господар­ські товариства потрапля­ють під поняття корпоративних. Од­но­значно до корпоративних не належать приватні підприємства, а також такі товариства, як повне та командитне, оскільки тут не­має жорсткого розмежування влас­ників та управлінців (менедже­рів) і не існує обмеженої відповідаль­ності. Дискусійною зали­ша­ється роль товариств із додатковою відпо­відальністю, відне­сен­ня їх до об'єднань капіталів і в цілому до корпо­рацій. Крім того, своєрідними об'єктами управління є державні під­приємства, які в деяких випадках і видах мають риси, притаманні корпораціям.

Доцільно виділити зовнішні та внутрішні структурні елемен­ти кор­поративного управління. Щодо зовнішніх елементів, то корпоративне управління забезпечується на рівні дер­жавних ор­ганів, які створюють норми і правила корпоративного конт­ролю, відповідальність суб'єктів корпоративного бізнесу. Тому дер­жавні органи загальної та спеціальної компетенції є важливим зовнішнім елементом системи корпоративного управління.

Другим важливим зовнішнім елементом корпоративного ре­гу­лювання є механізми ринкового контролю. Оскільки дієвість управління визначається досягненням певного соціально-еко­но­мічного статусу акціонерного товариства, що для власників є важли­вим наслідком корпоративного управління і відобра­жу­ється через отримання частини прибутку, підвищення курсової ціни акцій корпорації, то в сис­темі корпоративного управління значну роль відіграють ринки про­дукції, а також фінансові рин­ки. Ринки продукції є чіткими інди­каторами правильності кор­по­ративної стратегії і тактики фірми і призводять до ліквідації неефективно діючих структур. Фінансові ринки, в свою чергу, є показниками, через котирування корпоратив­них цінних паперів стану корпорації. Наявність фінансових ринків дає змогу влас­никам корпоративних прав позбутись їх у разі не­ефективного корпоративного управління. Зрозуміло, що такий захід є крайнім, і він використовується, як правило, у тому разі, коли власник випробував інші методи впливу на корпоративний менеджмент.

Третім важливим елементом зовнішнього корпоративного управління можна вважати громадські організації, засоби масо­вої інформації, які впливають на корпоративну стратегію й так­тику. Існує досить розвинута система захисту інвесторів-акціо­нерів, яка крім державних органів представлена громадськими організація­ми, що здійснюють певний нагляд за розвитком кор­поративного сектору та впливають на прийняття рішень, особ­ливо через засоби ма­сової інформації. Корпоративна стратегія та культура знаходять своє відображення на сторінках преси і те­ле­бачення, що дає орієнтири власникам корпоративних прав для здійснення ними відповідних дій – позбавлятись від цих цінних паперів, збирати органи управління чи якось впливати на їх ро­боту, проводити інші заходи, спрямовані на забезпечення своїх корпоративних прав.

Внутрішні елементи системи корпоративного управління за­ле­жать, насамперед, від наявності ефективних норм та про­цедур взає­мовідносин власників та їх впливу на менеджмент підпри­ємства. Такі норми і процедури (проведення загальних зборів і прийняття ними рішень, визначення органів нагляду за діяль­ністю менеджерів у періоди між зборами, визначення компетен­ції укладання угод з різними вартісними величинами та ін.) є необхідними і надзвичай­но важливими елементами корпора­тив­ного управління. Вони фор­муються частково: із зовнішнього се­редовища – обов'язковими законодавче розробленими припи­са­ми і нормами, з внутрішнього – створеними внутрішньо­кор­по­ра­тивними документами, які мають правову силу на рівні госпо­дарського товариства і не суперечать законодавче визначеним нормам.

Отже, слід мати на увазі, що існують зовнішні суб'єкти кор­пора­тивного управління – держава, ринки, інституційні інвес­то­ри (не власники корпоративних прав) – і внутрішні – власники, менеджмент, працівники. Усі ці суб'єкти мають складну систему інтересів, і її узгодження є основним завданням оптимізації кор­поративного управління. Крім того, потрібно враховувати, що корпоративне уп­равління формується і розвивається не відір­ва­но від соціально-еко­номічного оточення, воно залежить від краї­ни з її історичними тра­диціями й економічними умовами, полі­тичної ситуації.

Дата добавления: 2015-07-13