Тема 6. Державне регулювання корпоративного сектору

При вивченні даної теми доцільно розглядати державне регу­лювання як один з напрямів корпора­тивного управління, що здійснюється орга­нами загальної та спеціальної компетенції. Та­кий підхід характер­ний практично для всіх країн. На рівні зако­нодавчих органів ви­даються правові акти, що мають силу закону і регламентують за­гальні основи функціонування корпоратив­ного сектору. В Україні на рівні органів спеціальної компетенції це – Комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає підзаконні акти, що є обов'язковими приписами для учасників корпоративного управ­ління. Корпоративні господарські това­риства регулюються насамперед законами України «Про госпо­дарські товариства» і «Про цінні па­пери та фондову біржу». Ці закони прийняті у 1991 р. і з численни­ми поправками діють і досі.

Слід мати на увазі, що акціо­нерні товариства підля­гають та­кій самій нормативній базі, що й інші підприємства. Так, зако­но­давчо визначені приписи щодо контролю господарських то­ва­риств, зокрема щодо ведення обліку та звітності. Визначено, що товариство здійснює бухгалтерський облік результатів своєї ро­боти, веде статистичну звітність і подає її в установленому об­ся­зі орга­нам державної статистики. Перевірки фінансової діяль­но­сті товариства, як і інших підпри­ємств, здійснюються держав­ними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та ауди­торськими організаціями. Перевірки не повинні порушувати нормального режиму роботи товариства.

Важливим напрямом корпоративного управління з боку дер­жави є державне регулювання ринку цінних паперів.

Також певне місце займають саморегулівні організації – доб­ровільні об'єднання професійних учасників ринку цінних па­пе­рів, які не мають на меті одержання прибутку. Такі організації створюються для захисту інтересів своїх членів, інтересів влас­ників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів. Вони мають бути зареєстро­вані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

При певній специфіці таких форм можна в цілому виділити ті, що мають спільні риси: прийняття актів законодавства з пи­тань діяльності учасників рин­ку цінних паперів, регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав і обов'язків учасників рин­ку цінних паперів, реєстрація ви­пусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів, контроль за дотриманням емітентами порядку реє­страції випуску цінних па­перів та інформації про випуск цінних паперів, а також умов їх продажу (розміщення).

Важливими формами державного регулювання ринку цінних паперів та корпоративного сектору також є розробка норм і конт­роль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів, контроль за системами ціноутворення, вста­новлення правил і стандартів здійснення операцій і кон­троль за їх дотриман­ням та інші елементи зовнішнього корпоратив­ного управління.

За недотримання вимог законодавства встановлено адміні­стративну і навіть кримінальну відповідальність. Такі штрафи накладаються Державною комісією з цінних па­перів та фондо­вого ринку, але стягуються лише в судовому порядку. Крім того, штрафи можуть накладатись і на громадян, а також посадових осіб.

Державне регулювання корпоративного сектору та контроль за діяльністю учасників корпоративного сектору здійснюють Держав­на комісія з цінних паперів та фондового ринку, Анти­монопольний комітет, Фонд державного майна та ін. у межах своїх повноважень.

В Україні існує координаційний орган діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів – Ко­ор­динаційна рада, до якої входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду Голова Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Основним органом спеціальної компетенції є Державна комі­сія з цінних паперів та фондового ринку – державний орган, що має центральний апарат і територіальні органи. Цей орган має законо­давчо визначену структуру і напрями діяльності.

Важливу роль у регулюванні корпоративного сектору віді­грає Антимонопольний комітет. Такі органи існують також в ін­ших країнах і мають різні назви, проте мета у них одна – недо­пущення монополізації ринків, розробка відповідних приписів і контроль.

ВУкраїні існують законодавчо розроблені правила і приписи щодо обмеження монополізму та недопущення недобросовісної кон­куренції у підприємницькій діяльності.

Антимонопольному комітету надані досить широкі права, оскіль­ки створення, злиття, приєднання, ліквідація господарю­ючих суб'єктів (у тому числі господарського товариства, асо­ціації, кон­церну та іншого об'єднання підприємств), придбання, набуття в інший спосіб у власність, одержання в управління (ко­ристування) часток (акцій, паїв), а також активів (майна) у ви­гляді цілісних майнових комплексів господарюючих суб'єктів чи структурних під­розділів господарюючих суб'єктів, оренда ці­лісних майнових ком­плексів господарюючих суб'єктів чи струк­турних підрозділів гос­подарюючих суб'єктів провадиться тільки за його згодою або його органів.

Особливості щодо антимонопольного регулювання мають установчі документи, на основі яких створюються господарські товариства. Насамперед, зміни, пов'язані із зміною предмета і цілей діяльності, порядку розподілу прибутків і збитків, складу та компетенції орга­ну управління, порядку прийняття органом управління рішень або інші зміни, що посилюють узгодженість дій на ринку засновників (учасників) господарського товариства чи об'єднання підприємств, або призводять в інший спосіб до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками), слід погоджувати з Антимонопольним комітетом або його ор­га­нами.

У цілому управління державним корпоративним сектором в Україні можна поділити на три блоки:

- - створення загальної нормативно-правової бази функціону­вання економіки;

- - пряме управління державними підприємствами;

- - управління певною державною часткою статутного фонду господарських товариств.

Перший блок полягає в розробці законів та підзаконних актів економічної спрямованості, оскільки усі підприємства здійсню­ють діяльність у цьому нормативно-економічному полі. Другийблок застосовується у випадках, коли держава є єдиним влас­ни­ком акціо­нерного товариства і керує його діяльністю через ме­неджмент підприємства. Третій блок державного управління впливає на діяльність корпорації відповідно до наявності дер­жавного пакета корпоративних цінних паперів.

В Україні не існує окремого органу, який здійснював би управління державним корпоративним сектором (державними акціонерними компаніями, державними корпоративним правами тощо.) Ці функції здійснюють майже всі органи виконавчої вла­ди. Однак, основи та­кого управління закладаються на рівні Кабі­нету Міністрів України та інших уповноважених ним органів, Фонду державного майна України і в його складі Департаменту з управління державними корпоративними правами, Національ­ної академії наук України, Української академії аграрних наук, інших подібних організацій. Сюди відносяться також юридичні та фізичні особи, які здійснюють функції з управління акціями (паями, частками), що належать дер­жаві у майні господарських товариств (уповноважені особи).

Важливою ланкою механізму управління державними під­при­ємствами та державними пакетами акцій є призначення уповнова­жених осіб. Так, Кабінет Міністрів України може де­ле­гувати повно­важення з управління об'єктами державної влас­но­сті міністерствам, іншим центральним та місцевим органам ви­конавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, об'єднанням підприємств, організаціям (далі – органи, уповно­ва­жені управляти об'єктами державної власності). Уповноваже­ни­ми особами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які здійснюють управління акціями, частками, паями, що належать державі. Уповноважена особа може здійснювати управління державними корпоративними правами од­ного або кількох това­риств.

Органи виконавчої влади, уповноважені здійснювати управ­ління державними корпоративними правами, визначають пред­ставника, відповідального за управління державними корпора­тивними права­ми, з числа працівників їх центральних апаратів або підвідомчих їм органів.

Контроль за діяльністю своїх представників відповідні орга­ни виконавчої влади здійснюють через прийняття від них звітів про результати їх діяльності та діяльності акціонерного това­риства. Органи виконавчої влади проводять аналіз діяльності товариства й ефективності виконання функцій представником, готують пропозиції щодо подальшого функціонування това­риства й умов управління та інформують вищестоящі органи.

Дата добавления: 2015-07-13