Тема 3. Загальні організаційні засади корпоративного управління

При вивченні даної теми слід акцентувати увагу на різно­ма­нітних організаційних системах управління корпораціями, які мають спільні характерні риси. Загальна характеристика регуля­тивних корпоративних систем деякими фахівцями вбачається в існуванні кількох груп чинників, що впливають на управління. До них відносять тип власності у певному національному сере­довищі, специфіку законодавства і нормотворчості, схильність суспільства до прямого тиску на корпо­рації, структуру дирек­торських рад. Дієвість і ефективність систе­ми корпоративного управління визначається як результат поєднан­ня цих чинників.

У світі переважного поширення набули дві управлінські си­стеми корпоративного регулювання: 1) інсайдерські – коли влас­ність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють ве­ли­кими част­ками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється цими (юридичними чи фізични­ми) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Ха­рактерним є те, що інсайдери є водночас і акціо­не­рами, і менеджера­ми таких корпорацій; 2) аутсайдерські – ха­рактеризуються широкою акціонер­ною власністю, яка є досить розпорошеною, і тому вплив на прий­няття рішень більшою мі­рою залежить від менеджерів, застосуван­ня різних форм пере­хоплення контролю за корпорацією.

Вважається, що в країнах континентальної Європи та в Японії існує переважно інсайдерська система корпоративного управління, в США і Великій Британії – аутсайдерська.

Разом з тим, виділяють також «німецьку» і «американську» системи управління. Наявність певної організаційної структури слугує базою для віднесення корпоративного управління до тієї чи іншої системи.

Під «німецькою» системою управління фахівці розуміють трирівневу систему управління корпорацією, яка містить в собі три управлінські структури: загальні збори акціонерів – нагля­до­ва рада – виконавча рада. Цій системі властиве чітке розмежу­вання функцій між наглядовою радою, яка здійснює функції нагляду, й виконав­чим органом, що керує поточною діяльністю корпорації. Можна відзначити досить чітке розмежування ди­ректорів – до наглядової ради входять тільки незалежні директо­ри, до виконавчої – вико­навчі директори.

«Американська» система управління різноманітна і має сут­тєві особливості в межах окремих штатів. Тому управлінські структури відрізняються в межах окремих штатів, навіть у ме­жах одного й того самого штату. Це пов'язано з особливостями правового регу­лювання, оскільки на федеральному рівні діють закони про цінні папери та про обіг цінних паперів, а внутріш­ньокорпоративна діяль­ність регламентується законодавством шта­тів. Суттєві риси цієї системи полягають у тому, що керівництво здійснює унітарна рада директорів (the board of directors), яка керує всією діяльністю кор­порації та відповідає за її загальний стан. До цього органу входять як виконавчі директори, так і незалежні, з повноваженнями контро­лю. Як правило, кількість виконавчих директорів у складі спосте­режної ради не регламен­товано.

Схема структури управління акціонерними товариствами в Украї­ні є в цілому така сама, як і в інших країнах світу, а саме, має переважаючі риси «німецької» системи корпоративного управління, оскільки існує наявність окремих органів з наглядо­вими функ­ціями. Реалізація управлінських функцій акціонером здійснюється го­лосуванням на загальних зборах. Одним із важ­ливих положень українського за­конодавства є те, що голосуван­ня на установчих та загальних зборах проводиться за принци­пом: «одна акція – один голос». Зараз норма голосування «одна акція – один голос» є законодавчо визначеною.

Можливість кожного власника брати участь в управлінні викли­кає найбільш гострі питання і є проблемою не тільки віт­чизняного корпоративного управління. Так, в Україні законо­давством визначе­но, що в загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Крім того, можуть брати участь у за­гальних зборах з правом дорадчого голосу члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Зараз таке право надане представ­никам трудових колективів (профспілкам та ін.)

Зрозуміло, що для проведення таких заходів необхідні певні процедури, оскільки було б недоцільним, наприклад, скликати загальні збори на вимогу одного акціонера, який володіє одним відсотком акцій AT. Позачергові збори, як правило, склика­ються у разі неплатоспро­можності товариства, за наявності обставин, наведених у статуті това­риства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому. Проте такі інтереси не мають чіткої кон­кретизації і така вимога носить загальний характер. В Україні діє законодавче положення, згідно з яким позачергові збори ма­ють бути скликані виконавчим органом на письмову вимо­гу ради акціонерного товариства або ревізійної комісії. При цьому виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протя­гом 20 днів з моменту отримання пись­мової вимоги прийняти рішення про скликання позачергових зборів з порядком денним, запропонованим радою акціонерного товариства (спостережною або наглядовою радою) або ревізійною комісією.

Для проведення зборів, як правило, створюється організацій­на комісія, яку очолює член правління або голова правління AT. Іноді таку функцію покладають на спостережну (наглядову) ра­ду. Слід мати на увазі, що для проведення загальних зборів тре­ба зробити оголошення для акціонерів не менше ніж за сорок п’ять днів до проведення зборів. Про проведення загальних збо­рів акціонерів держателів імен­них акцій повідомляють персо­нально передбаченим статутом спо­собом. Це можуть бути лис­ти, загальні оголошення на підприєм­ствах, телефонні дзвінки. Най­більш правильною і поширеною є розсилання листів з запро­шеннями та оголошеннями про збори, які мо­жуть бути пред'яв­лені як персональне письмове повідомлення.

Існує також законодавче положення, згідно з яким загальне по­відомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням ак­ціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазна­ченням часу і місця проведення зборів та порядку денного.

Місце проведення загальних зборів акціонерів може виби­рати керівництво AT, хоча за законодавством потрібно прово­дити їх, як правило, за місцезнаходженням акціонерного това­риства.

Для правильного проведення зборів крім реєстраційної комі­сії, оргкомісія повинна обов'язково сформувати протокольну та лічильну комісії. На зборах обов'язково ведеться протокол, який є офіційним документом, і підписується головою зборів та секретарем. Він має відображувати увесь перебіг зборів.

В Україні законодавчо визначена компетенція різних органів управління, хоча в межах існуючих приписів є широке поле для різного тлумачення. Слід звернути увагу на питання компетенції загальних зборів (не слід забувати про відмінності установчих і загальних зборів), що визначено регуляторною системою 1991 р.

Доцільно зосередитися на ролі і функції ради акціонерного товариства – в період між зборами учасників управління това­риством здійсню­ють його органи, склад і порядок обрання (при­значення) яких виз­начається відповідно до виду товариства. В акціонерних товари­ствах – це одні функції і повноваження, в товариствах з обмеженою відповідальністю – інші. В держав­но­му корпоративному секторі існує специфіка, яка відрізняється такими особливостями: укладан­ням контракту з керівником та менеджером, призначенням упов­новаженої особи, що управляє державними корпоративними права­ми, специфікою виборів ке­рівників державних корпорацій. В AT у період між зборами функції управління здійснюють різні органи управління. В різ­них країнах вони мають різні назви, функції та права.

У цілому рада директорів має відповідати кільком основним критеріям, до яких можна віднести пропорційне представництво всіх категорій власників корпоративних прав, можливості впли­ву на діяльність виконавчого директора (органу), доступ до внутрішньо-фірмової інформації і оцінок діяльності фірми, по­точний контроль діяльності менеджерів.

З цієї позиції слід звернути увагу на риси українського кор­поративного управління.

Надзвичайно важливу роль відіграють виконавчі органи – прав­ління або інший орган, передбачений статутом. Як правило, та­ким органом найчастіше є правління, іноді його назива­ють ра­дою директорів. На приватизованих підприємствах часто на­ма­гаються зберегти посаду директора або генерального директора і тому іноді називають правління дирекцією. Особливістю ви­конав­чих органів є те, що в них можуть бути особи, які не є акціонерами, а перебувають з товариством у трудових стосун­ках. Друга важлива особливість полягає в тому, що виконавчий орган може обиратись не тільки зборами, а й призначатись спостережною радою. Кількісний склад правління залежить від масштабів AT, обсягів виробництва, окреслених вищими орга­нами завдань розвитку фірми. В Україні найчастіше правління складається з 3-7 осіб, хоча буває й інший кількісний склад. Як правило, правління є колегіальним органом (хоча не виклю­чене одноособове), що приймає рішення голосуванням, але його ро­бо­тою керує голова правління, якого призначають або обирають відпо­відно до статуту акціонерного товариства.

Крім того, слід приділити увагу ще такому наглядовому і контролюючому органу як ревізійна комісія, головна функція якої полягає у здійсненні контролю за фінансово-господарською діяльністю правління акціо­нерного товариства. Регуляторна база 1991 р. встановлює положення, згідно з яким до складу ревізій­ної комісії мають входити тільки акціонери цього AT. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління, ради акціо­нерного товариства (спостережної ради) та інші посадові особи. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад за­тверджуються загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства. Найбільш доцільним є обрання в ревізійну комі­сію бухгалтерських працівників акціонерів – юридичних осіб, в ін­ших випадках – акціонерів, які обізнані з фінансово-економіч­ною роботою.

При розгляді даної теми не слід залишати без уваги вищий орган товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – збори учасників, які збира­ються учасниками товариства або призначе­ними ними представни­ками. Учасники мають кількість голосів, пропорційну до розміру їх часток у статутному фонді. Особли­вістю є те, що в ТОВ збори учас­ників товариства обирають го­лову товариства, а також те, що на зборах вирішуються специ­фічні питання, що стосуються тільки ТОВ.

Існують певні особливості, пов'язані з періодичністю прове­дення зборів. У ТОВ вони скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Дата добавления: 2015-07-13