![]() КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
В Донецьку
Цибулина
Біля брами тюремної, мила, не плач — Не розтопиш сльозою цеглину… На Великдень мені передав наглядач Твій дарунок — просту цибулину.
Як ти знала, що тут, серед випарів зла, Де за стінами стогнуть невтішні, Цибулина для мене дорожча була За троянди й жоржини розкішні.
Я дарунок отой примостив біля ґрат — І невдовзі проклюнулось диво: Зеленіє росток — вільних пагонів брат,— Мов заглянула в камеру нива.
Я субтропіки бачив і пальмовий Крим, Мандрував по долинах Кавказу,— Та зелене шаленство під небом старим Так мене не вражало ні разу.
І нараз я відчув, що зелений росток — Це я сам у житті потойбічнім. Він і я — лиш короткий спіралі виток: Ми пов’язані коренем вічним.
Пагінець, переповнений дивних чуттів, Через грати тягнувся до неба. І здавалось, молитву якусь шепотів — То молитва за мене й за тебе.
Для чого? Можливо, заради прощання Мене повернула година остання На землю, з якої для рим і думок Життя мого витік нерівний струмок.
І що це за фокуси, що це за жарти? Я звідси на крила здіймався без варти — Шахтарська дитина, палкий піонер. Чому ж мені руки за спину тепер?..
Крізь грати, крізь мури виходжу на волю. Рушаю додому по рідному полю — Туди, де вітрець павутину снує. Додому — в далеке дитинство моє.
Біжу, поспішаючи несамовито, На тік, де гарманять під хатою жито. Де кінь, що недавно заорював лан, Тягає по колу ребристий гарман.
Матуся лякається: —Звідки ти, синку?.. — В кутку помічаю шахтарську бензинку. Це батькова — він у могилі лежить, А нам по–селянському випало жить.
Тут пахне домівкою — потом і гноєм, Та зіллям із лугу, та щедрим надоєм. А волики наші — рудий, половий — Мене зустрічають: господар живий!
Усе тут надійне, усе — як годиться: І збіжжя в коморі, і в відрах водиця. Молотникам стане ураз веселіш, Коли на тринозі поспіє куліш.
Мов скіф після бою, в щасливій утомі Під небом нічним на духмяній соломі Лежу і дивлюсь на далеку зорю, І щось їй своє, потайне говорю.
Душа моя стиха співає і плаче: Єднання із Всесвітом — перше, дитяче… Нараз прокидаюсь — дитинства нема: Хропе та викашлює смуток тюрма.
“Безмежність бачити не можна”
Безмежність бачити не можна. Але й обмеженість на око Так давить, що клітина кожна Бунтує і щемить жорстоко.
Ці стіни тиснуть, мов лещата, На груди сунуться зловісно. Душа ось–ось почне кричати, Що тісно їй, до болю тісно.
І хоч, здається, є для тіла Той спокій, про який ти марив, — Душа не спокою хотіла: Їй треба линути за хмари.
Безмежність бачити не можна, Та є веселка, сонце, зорі. Є неба усмішка тривожна, Що грає у коханім зорі.
Є тихі верби над рікою, Духмяність лугового сіна… І є поезія, з якою Не страшно і в тюремних стінах.
“Ну навіщо стільки заліза…”
Ну навіщо стільки заліза — Нари, двері, ґратовані рами? Все одно я зненацька пролізу Крізь щілину тюремної брами.
Все одно я піду на волю — Духом вийду, якщо не тілом. Обійму, мов сестрицю, тополю. Навтішаюся світом білим.
Помолюся до зір серед жита, Заночую в копиці сіна — І піду, щоб у людях жити Доти, доки живе Україна.
“Я нині весь — немов крутий заміс…”
Я нині весь — немов крутий заміс Із споминів, та сповідей, та сліз.
Шаную те і вірю тільки в те, Що у душі Голгофою росте.
Мене кололи й різали — терпів. Але нічого не робив напів.
Ламав життя і заново творив, Та напівправди я не говорив.
Напівкохання в серці не беріг, Не кликав напівдруга на поріг.
Авансу на безсмертя не давав Тому, хто напіввірш декламував.
Коли життя — воно таки життя, Не напівмати чи напівдитя.
А раз тюрма — то це таки тюрма, Бо напівдолі у людей нема…
Отож коли згорю у боротьбі, Ви напівславу запишіть собі.
Мені ж доволі з Космосом злиття. А там нехай приходить забуття.
“Так просто все: напишеш каяття…”
Так просто все: напишеш каяття — І роздобудеш право на життя.
Лише десяток слів чи, може, фраз — І все вчорашнє вернеться нараз.
Дерева й квіти в іскорках роси, Та за вікном дитячі голоси;
Та риба в озері, та в небі птах. Та смак цілунку на твоїх вустах.
Як свідчення любові й доброти… І тільки ти — уже не будеш ти.
Похилений, змарнілий від недуг, Ти — тільки оболонка, а не дух.
Тепер старі костюми приміряй, Удосконалюй кабінетний рай.
Топчи ту ж саму стежку у гаю Не вернеш душу втрачену свою.
Лише десяток вимучених слів, Які ти у потьмаренні наплів —
І вже тебе нема, А є пітьма. Є у людину схована тюрма.
Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 286; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |