КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Невчасний сніг
Зелена ліра Зацвів лужок
Зацвів лужок поміж колючих стін — Вкотре зацвів!.. І все ж я не радію: Голівками кульбаб яскріє він — Не варто шанувати цю подію.
Летять на північ гуси й журавлі, І прокидаються в озерах жаби. А я сумую: скоро на землі Не стане інших трав — самі кульбаби.
Ця квітка шле свою летючу рать Через ліси і пагорби імлаві Туди, де хтось велів переорать Шляхетну тимофіївку в заплаві.
Пушинка падає сумного дня, Не боячись ні холоду, ні спеки, Де луг перетоптала солдатня Чи власним потом оросили зеки.
Відразу, як проклюнеться весна, Триває, сповнена лихої зваби, Ракетна, танкова і дротяна По всій землі агресія кульбаби.
Ще теплий вітер верби надима, Ще зводяться дубів зелені вежі. Але барвінку вже ніде нема — Палає світ в кульбабиній пожежі.
Ні, не людину і не звіра До мене привела весна: Під вишкою стояла ліра — Погнута, здвоєна сосна.
І впало здогадом на мене — Нежданим одсвітом добра: Ця ліра, страдниця зелена, Примандрувала з–над Дніпра.
Там гордий лось поважно й строго, В лугах минаючи мости, Ранкове сонце брав на роги, Щоб їй в дарунок піднести.
Там, захопившись власним летом, Лелека крилами махав. Там я щасливим був поетом — Сміявся, плакав і кохав.
Там очі мружила ожина, Ряхтіли бризки з–під весла… У лірі цій моя дружина Свій біль до мене принесла.
І, може, трохи не до речі Я тоскно посміхаюсь їй: Щось забриніло молодече В згорьованій душі моїй.
А на стовпи бетонні й лисі Так світить сонце з висоти, Що раптом струнами здалися Іржаві табірні дроти.
Що скоїлось в природі? Я не міг Вписати це в події пересічні: Десь перед першим травнем випав сніг — Такий, якого не було і в січні.
Берізка соку більше не дала — Бруньки взялися льодом на вершині. Понад борами снігова імла Порушила заручини пташині.
Замовкли круки на сосні старій, Як без вказівки критики маститі. Метавсь розгублено галчиний рій — Мостити гнізда а чи не мостити?
Ген із шпаківні визирає шпак — Чи він летів сюди заради криги?.. Я пригадав: розгублено отак Ми озиралися після відлиги.
Було ж, було: повірили усі, Що розпочався рух духовних соків. Вже перед нами у живій красі Вставали справи й задуми високі.
Прозаїки засіли за столи, Поети нагострили пера й вуса. Ми всі дискутувати почали — Заґелґотіли, як в лимані гуси.
Новий Марат, новітній фарисей Уже свої позначили ділянки. Та в день один, немов дурних гусей, Нас за крикливі вхоплено горлянки.
Ще не заведена (а час би, час!) На гомо сапієнс Червона Книга. Весна для птахів прийде. А для нас Іще хоч раз повториться відлига?..
“Відтоді, як на Калці князь Мстислав…”
Відтоді, як на Калці князь Мстислав Спізнився вийти в бій із чорториїв, А галицький Мстислав полки послав За Галич помирати і за Київ;
Відтоді, як Данило аж упрів, Татар вкладаючи в азовській глині І не один з мужів–богатирів Позаздрив цьому князеві–дитині;
Відтоді, як князі, злякавшись ран, Втекли ще до татарського приходу, А він, Данило, боронить киян Із Галича поставив воєводу;
Відтоді, як річкова глибина Просякла кров’ю предків знаменитих — В боях веде перед Галичина, Щоб український рід оборонити.
Йдуть лицарі за нас на смертну грань, А ми ховаємось — і нам не сором. Ми навіть не шкодуємо старань, Щоб їх, звитяжців, таврувати хором.
Ми служимо тому, хто жар гребе, Встромляючи у нього наші руки. Коли ж, коли спитаємо себе: Чиї ми діти і чиї онуки?
Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 276; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |