Кочовики й землероби

Душа берези

Небо

А небо не змінилося — так само

Сідає сонце і хмарки пливуть.

І сто заграв зненацька за лісами

Скривавлять дум моїх тернисту путь.

Так, небо не змінилося. Єдине,

Що здатне душу втішити в снігах.

Із світанкових хмар у серце лине

Болюча, нерозгадана снага.

Підводиться гіркою таїною

Невільницької долі дивний знак:

Раніше синь оту, що наді мною,

Не вмів я бачити й любити так.

Але чому? Невже тому, що небо

Я пізнавав серед земних речей —

В росинці, що дрижить на віях в тебе,

В лукавій глибині твоїх очей?

Моя душа, до слів кохання ласа,

Тягнулася на сяйво голубе.

Це ти була. А небо — лиш окраса.

І я любив не небо, а тебе.

Тебе немає. В мареннях про волю

Мій зір уперся в дротяну межу.

І скільки в серці сподівань та болю —

Лиш небові одному розкажу.

Обличчя сонця знов за пеленою.

Та думка несподівана втіша:

Це ти, кохана, встала наді мною —

Твоя усмішка і твоя душа.

Твій погляд з-під серпанку голубого

Захмелює, як молоде вино…

І я доходжу висновку простого,

Що небо — це Вона,

А не воно.

Нас — океан. Але ж кому у спадок

Дісталось істини святе зерно?

Якщо життя лише сліпий випадок —

Яким безглуздям робиться воно!

Я не просив його собі в дарунок

На цій землі, де навіть Слово — крам,

А переможець той, для кого шлунок —

Носій всіх істин і єдиний храм.

Ні, не просив. Хто ж вирішив за мене,

Де спалахне і згасне “я” моє?

Навіщо самоспалення щоденне,

Котре на нашій мові — житіє?..

Отак я думав. А тим часом крига

Спливла у безвість з рідної ріки.

В засніжені ліси прийшла відлига,

Поволі набубнявіли бруньки.

І виявом палкої антитези,

Загорнута у шаль із туману,

Прийшла в мій дім жива душа берези,

Щоб я прокинувсь від лихого сну.

Коли я ворушивсь — вона щезала,

Хоч серцем відчував: десь тут була.

Вона мені нічого не сказала —

Лише торкнулась віялом чола.

Мов Дух Зорі невидимим галуззям

Обплів і тихо загойдав мене.

Життя вже не здавалося безглуздям:

Воно не випадкове й не земне.

Душа берези зникла серед жита —

Лишився одсвіт білої кори.

Та я вже не питав, для чого жити —

Я знав це так, як знають явори.

Навіщо стіни класти? Є колеса.

Є дах із повсті й шкіри. Є степи.

Є різнотрав’я й ковилові плеса —

І все твоє, куди лиш не ступи.

Є вільний рух — возам немає впину.

Є піт, є кров і на дорогах пил.

Не полічити гриви й кінські спини:

Що в небі хмар, що на землі кобил.

Є простір, воля, до якої ласо

З дитинства пнеться войовничий скіф.

Горить кизяк, димком пропахло м’ясо.

Сідайте, друзі! Вистачить на всіх.

Змішавши власну кров з вином Еллади,

Меч окропімо у врочисту мить.

Тепер під зорями немає влади,

Що здатна клятву воїнів зломить.

Ха–ха! Десь там на півночі є люди,

Що приростають пупом до землі.

Вивершують солом’яні споруди

І скніють в них — дорослі і малі.

Волів запрягши в рало корчувате,

Винищують в полях святу траву,

Щоб сіять злаки…

І лише блавати

Нагадують про волю степову.

Ніколи жито не здолає трави,

А стріха — вільний віз кочовиків.

Немає меж для скіфської держави

Серед степів ані серед віків.

А ті, що землю шкрябали весною

Та часом вибирали мед в дуплі,

Багатство бачили у купі гною —

Тож порпались у ньому і в землі.

Хай кочовик свої шляхи верстає,

Де вранці в полинах ряхтить роса.

Чи тямить він, як зерно проростає,—

Яка це радість і яка краса?

Під стріхою в обіймах домового

Так затишно — хоч три життя живи.

І вистачає хліба до нового,

І вчасно отелились корови.

В воді — русалка, на узліссі — мавка:

Бездушного нічого не було.

Та страшно робиться, як пес загавка:

Чи то не ворог крадеться в село?

Хоч дикий степ щороку люту згубу

Їм посилав — живучі, мов лоза:

Корчуй її, випалюй чи вирубуй —

Вона росте, не сохне, не щеза.

А де сьогодні скіфи, де сармати?

Сліди шукайте в суглинках ровів.

До Адріатики слов’янські хати

Непереможний колосок повів.

Долини кров’ю повнились по вінця —

Ні стріхи, ні коняки, ні стога.

Та бездержавна доля українця

Ще й досі на планеті зберіга.

Болить Дніпро. Степи і ниви голі

Болять, мов теж потрапили за дріт.

Не треба хліба. Дайте волі, волі —

І українець прогодує світ.

Дата добавления: 2015-07-13