![]() КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Майже казка
Павук Світ крізь сльозу На відкритті пам’ятника Марусі Богуславці Без каяття
Духовна суть — не шаровари модні, Не звичка, що з роками промина. Я — той, що був, і той. що є сьогодні, — Це дві людські істоти чи одна?..
Я — комісар за класом і за змістом, Я — агітпроп і до промов мастак, Усе життя проживши комуністом, Звихнувсь на старості… Хіба ж не так?
Хіба ж поза мордовськими лісами Не те, що сіяв, сам тепер пожав? І все ж не так! Бо я завжди той самий: Робив лиш те, що правдою вважав.
Не криюся: уже пізнав утому І стогне замордована душа… Та в чому каятись? Невже у тому, Що шлях життєвий — Це вам не соша?..
Попереду етапи і арешти, І роздоріжжя, й хаос лихоліть. Важливо бути чесним. Ну а решта — Не від людей… На тому світ стоїть.
Були у бронзі королі й поети, І, вибачте, улюблені хорти. Та серед людства цілої планети Де й хто увічнив подвиг доброти?
Не Жанна д’Арк, що кличе до походу, Із орачів гуртуючи полки, А та, що кидає вінки у воду — Й нічого більше… Росяні вінки.
Їй, видно, тільки це від Бога дано, Та лиш у хвилях з’являться вони — Невільники розпилюють кайдани І в березі відрубують човни.
І піде по Вкраїні добра слава, Покотиться у далечінь віків: Пашу приспавши, дівка з Богуслава З неволі визволяє козаків.
Хтось, мо’ й прихопить із вінка суцвіття, Аби згадати смак босфорських рос. Вона ж ітиме понад три століття, Щоб з п’єдесталу глянути у Рось.
Хай славить бронза подвиги минулі — Те, як уміли предки нищить зло; Те, що давним-давно було в Стамбулі — Але в лісах мордовських не було.
Світ крізь сльозу — то зовсім інший світ: Адже ж сльоза — не скельце і не лупа. Давно забута мазанка-халупа Від тебе раптом зажадає звіт.
І ти їй понесеш всього себе — Туди, де забринів твій перший виток. Твого життя не вельми мудрий звиток Вона у глині вимне й прошкребе.
Збагнеш: це лоно неньки, далебі — Не просто камінь і не просто глина. І зробишся тонким, як павутина — Комар і той заграє на тобі.
Відчуєш: власні нерви обросли, Немов коріння трав, усю планету. А кров твоя — глибінь, що з бігу-лету Прибоєм припадає до скали.
Тобі болять міста і кораблі, Що возять смерть, розважену на тонни. Болять тротилом перериті гони, Де кості вбитих лізуть з-під землі.
Душа твоя волатиме, бо в ній Застогнуть ріки від життя гіркого Та люди, що, не знаючи для чого, Приходять в світ — І йдуть на перегній.
Навіщо жив — Щоб їсти хліб і сіль? Вже й згорбився, А розумом дитина… І, може, справді, ніби павутина, Ти тонко-тонко видзвениш свій біль.
Немовби час, напнувши на лозу, Тебе почепить вітрові на плечі… Тоді дивитись на людей і речі Ти врешті-решт навчишся крізь сльозу.
Де взяти сил, щоб знову стати Посеред неба павуком І болі Всесвіту всотати, Й дощем пролитись над ліском?
А дощовинню-павутинню Віддати душу і слова — Хай розсипає попідтинню, Де мова пращурів жива…
О мово, мово! Рве основу Чиясь муштрована рука. А ти відновлюй знову й знову — Така вже доля павука.
І зуби стисни в кривді, в горі, А сльози росами розвій. І хай тобі позаздрять зорі — Святій упертості твоїй.
Краплини понад шляхом битим — Мов намистини у разку. Твої слова вродились житом, Синів зачавши в колоску.
Синівська мова нетутешня Мудрішає із кожним днем… Хай рве основу чорна клешня — Павук у хмару вріс вогнем.
Коли і де, і у якім столітті (Чи на землі, чи, мо’ й не на землі) Те грішне “я” жило уже на світі — І ноги мало, й п’ясті чималі.
Та славилось воно не кулаками — З ним коїлося дивне і смішне: Пошепче в землю — й над його думками Десь на край світу інше “я” зітхне.
Пошепче в землю та й загорне ямку — І далі йде, лишаючи сліди. На ті сліди, принюхуючись тямко, Якісь істоти тюпали завжди.
Чи ратиці в них є — це таємниця. Чи є хвости — не відаю, бігме. Але якщо таке комусь насниться — Пекельним жахом до кісток продме.
Ліниво відвалившись від корита, Вони шукали зранку й дотемна
Проміння, в землю по весні зарите — Далеких зір жагучі письмена.
А променеве “я” у непокорі Все далі йшло по нивах і лісах. І скільки “я” отих послали зорі — Те знало тільки сонце в небесах.
Котився регіт гроз над далиною, Де гордий дух свободи не помер… А може, все оте було зі мною — Було колись чи, може, є тепер?
Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 247; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |