Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми соціальної активності старшокласників

1.1. Підходи до трактування поняття «соціальна активність»

Поняття «соціальна активність» досить широко використовуються у працях філософів, психологів і педагогів, проте в науковій літературі досі не вироблено єдиного підходу в розумінні цього феномену. Поняття соціальної активності особистості розглядається як явище, як стан особистості й водночас як її ставлення до різних аспектів життєдіяльності [10, с.45].

Соціальна активність – це діяльність, направлена на зміну оточуючої дійсності. Характерними особливостями соціальної активності є: наявність суспільно цінної позитивної направленості та діяльнісна складова, яка регулюється усвідомленим вибором: корекція сфери дійсності, на яку вона направлена.

А. Маслоу, у ієрархічній піраміді потреб, активність вводив до розділу базових потреб. «Як актуальна потреба соціальна активність реалізується в визначеній системіцільових установок, мотивів, які визначають інтереси особистості. Її включення у діяльність по задоволенню виникаючих потреб; як змінююча здатність соціальна активність реалізується у відповідних соціальних знаннях, уміннях та навичках».

Будучи визначеною як потреба, соціальна активність характеризується процесуальність становлення.

Т.Н. Мальковська розглядає соціальну активність як інтегральне поняття, яке може проявлятися «і як поштовх до діяльності, і як стійка якість особистості, її характерологічна особливість.

На погляд В.А. Левіна, соціально-активні люди намагаються творче змінити середовище існування у відповідності з тими ціннісними орієнтирами, які вони засвоїли у власному навчальному середовищі.

Практика показує, що далеко не кожне навчальне середовище являється здатним «випускати» такий соціально активний «продукт».

У науковій літературі існує кілька підходів до визначення змісту поняття «соціальна активність особистості». Досить поширеним є визначення соціальної активності як соціальної якості особистості.

В. Мордкович стверджує, що соціальна активність особистості це суттєва суспільна якість людини, що виявляється у здатності суб’єкта до цілеспрямованого взаємодії з середовищем, у здатності, яка базується на її потребах і інтересах, існує як внутрішня готовність до дії і проявляється як усвідомлена і енергійна діяльність, спрямована на перетворення різних областей дійсності і самих соціальних суб’єктів [37,c.15].

Соціальна активність особистості — це системна соціальна якість, у котрій виражається та реалізується рівень її соціальності, тобто глибина й повнота зв'язків особистості з соціумом, рівень перетворення особистості на суб'єкт суспільних відносин.

Соціальна активність не може бути зведеною до одного з моментів свідомості чи діяльності особистості. Це висхідна соціальна якість, що виявляє цілісне, стійке активне ставлення до суспільства, проблем його розвитку і визначає якісні особливості і свідомості, і діяльності, і станів особистості.

Соціальна активність — це не лише розуміння і прийняття інтересів суспільства, але й готовність, уміння реалізувати ці інтереси, активна діяльність самостійного суб'єкта.

Також, соціальна активність розглядається як форма людської діяльності. Соціальна активність – сукупність форм людської діяльності, свідомо орієнтованої на розв'язаннязавдань, що постають перед суспільством, класом, соціальною групою у певний історичний період. Суб’єктом соціальної активності може виступати особистість, колектив, соціальна група, шар, клас, суспільство в цілому [57, с.223].

Соціальна активність особистості, як зазначає Ю. Воробйов, не може бути розкрита інакше як через діяльність, її форми і види. Вчений зазначає, що соціальна активність особистості висловлює «Не будь-яку, а певну діяльність: по-перше, обумовлену внутрішніми причинами, по-друге, спрямовану не лише на збереження системи, а й на її подальший розвиток, по-третє, творчу; по-четвертих, та, яка носить строго виборчий характер і включає оціночний момент» [14, с. 454].

Соціальну активність особистості ми розглядаємо як певний тип відносин між особистістю і соціальним середовищем. Ці відносини реалізуються у процесі соціальної діяльності особистості, в якій вона на основі суспільно сформованих здібностей перетворює дане соціальне середовище.

Соціальна активність особистості– це свідома і цілеспрямована діяльність особистості та її цілісно соціально-психологічна якість, яка, будучи діалектично взаємозумовленою, визначає і характеризує ступінь або міру персонального впливу суб’єкта на предмет, процеси і явища навколишньої дійсності. Діяльність виступає як спосіб існування соціального суб’єкта і є реальним проявом його соціальної активності [25, с.136].

Соціальна активність сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виокремленню, збереженню свого «Я» (автономізація), тобто активність виступає і як процес формування, перетворення особистості, й як подолання зустрічних детермінант у процесі її становлення.

На погляд Грабовської та Чолій, соціальна активність – найбільш загальна характеристика особистості, яка реалізується у соціальній поведінці (яка може здійснюватися як усвідомлено, так і імпульсивно, в пориві емоцій, знічев’я, з конформістських міркувань тощо) та у соціальній діяльності (що здійснюється цілеспрямовано, виходячи зі свідомо поставленої мети, за більш чи менш чітко побудованим планом) [18, с.173].

З урахуванням змісту соціальної активності Є. Біленький звертає увагу на те, що соціальна активність відображає «рівень спрямованості здібностей, знань, навичок, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію невідкладних потреб, інтересів, мети, ідеалів завдяки освоєнню, збереженню, руйнуванню існуючих або створенню нових умов, життєво важливих зв’язків із природним і соціальним середовищем, формуванню особистих соціальних якостей»[8, с.215].

За своїм змістом, спрямованістю на певні цінності, а також за рівнем їхнього осмислення, за характером і за рівнем реалізації соціальна активність багатоманітна. Виявляється, що саме аналіз її зв’язку з соціальністю дає змогу виявити певні типи соціальної активності.

Для більш повного розуміння механізмів розвитку соціальної активності старшокласників, на наш погляд, значний інтерес представляє концепція В.С. Ротенберга і В.Аршавського, в основу якої покладені психологічні та соціологічні основи соціальної активності та пошукової діяльності особистості.

Ступінь розвитку соціальної активності, ступінь її інтенсивності залежать від позиції людини по відношенню до основного виду діяльності, в яку вона включена. Саме в цій діяльності відбувається оволодіння соціально важливими обов’язками, формується колективна самосвідомість, визначається самооцінка.

Як актуальна потреба, соціальна активність реалізується в системі цільових установок ціннісних орієнтацій, які визначають мотиваційну сферу особистості, направленість інтересів, вибір засобів діяльності для задоволення потреб, які виникають. Критерієм соціальної активності являється позиція особистості, що характеризує різні відносини її носія з оточуючим середовищем, діяльнісний характер відносин. Показником сформованості соціальної активності на будь-якому етапі розвитку є зміни мотивації на задоволення потреб у суспільно-значимій діяльності і соціально цінному спілкуванню.

Можна виокремити основні умови для розуміння соціальної активності:

· Активність як природна потреба перетворюється у соціальну систему потреб та цінностей;

· Соціальна активність активізує до діяльності.

· Розвиток соціальної активності школярів відбувається на основі принципів соціальної детермінації.

Соціальна активність може мати егоцентричну спрямованість, замикаючи людину в просторі його власної суб’єктивності; альтероцентричну, що підпорядковує життя служінню близьким; соціоцентричну, направлену на реалізацію суспільних потреб різного рівня, яка робить життя людини невіддільним від турбот і проблем широких соціальних спільнот. Для соціально активної особистості вони є висхідними, визначальними. Таким чином, перший критерій виявляє характер спонукальних сил, потреб, цінностей, що є основою соціальної активності [22, с.88].

Соціальна активністьреалізує наступні функції:

· ідентифікаційна функція полягає в усвідомленні свого «Я» як представника соціальної спільноти;

· цілеутворююча функція, за якої цілі даної спільноти перетворюються на особистісні цілі;

· мотиваційна функція виявляється в спрямуванні людини, її соціальній активності в процесах державотворення, різних видах суспільно корисної діяльності (еколого-економічній, навчально-трудовій, техніко-технологічній тощо) [45, с.26].

Соціальна активність характеризується не тільки усвідомленням та прийняттям інтересів суспільства і певних спільнот, а й готовністю та вмінням реалізовувати ці інтереси, активною діяльністю самостійного суб’єкта. Важливими ознаками соціальної активності особистості є сильне, стале прагнення впливати на соціальні процеси та дієва участь у суспільних справах, прагнення змінити, перетворити або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний лад, його форми та елементи.

Отже, соціальна активність особистості розглядається як одна з найважливіших умов соціалізації особистості у процесі виховання, навчання і самовиховання, під час якого людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість. Результатом цього є засвоєння соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються якості особистості.

Найважливішими ознаками соціальної активності особистості (в протилежність особистості пасивній) є сильне, стійке, а не ситуативне прагнення впливати на соціальні процеси (в кінцевому підсумку суспільства в цілому) та реальна участь в громадських справах, яка продиктована прагненням змінити, перетворити або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний порядок, його форми, сторони. І за своїм змістом, спрямованістю на певні цінності, а також за рівнем їхнього осмислення, за характером і за рівнем реалізації соціальна активність багатоманітна.

В основі соціальної активності лежать особливі характеристики самосвідомості особистості, котрі ідентифікують її з соціумом та розглядають її як суб'єкт, що виражає та захищає інтереси спільноти як власні. Продуктивним є поняття генеральної ціннісної спрямованості особистості, яка інтегрує у ціннісну єдність усі цінності, уявлення. Знаючи зміст генеральної ціннісної спрямованості індивіда, не можна з упевненістю передбачити його вчинки на певних, дискретних відрізках життєвого шляху (вони можуть бути наслідком впливу багатьох факторів), та можна з упевненістю прогнозувати загальні лінії його соціальної активності у тривалій життєвій перспективі [25, с.112].

Дата добавления: 2015-07-13