Структура соціальної активності

Аналіз досліджень філософів (В. П. Єлісєєва, М. С. Кагана, В.І. Кремянського), соціологів (С. Н. Іконнікова, В. Т. Лісовского, В. Г. Мордковича), психологів (К. А. Абульханова-Славскої, В. А. Петровского, В. Л. Хайкина), педагогів (Т. Н. Мальковської, В. А. Сластеніна, І. А. Філіпова), присвячених соціальній активності, демонструє, що важкість у розробці структури соціальної активності пов’язана з різноманітними трактуваннями самого явища у науковій літературі.

Більшість дослідників вважають соціальну активність видом активності, який характерний для соціального рівня організації матерії. Тому, від того, як дослідник визначає зміст родового поняття «активність», залежить визначення ним поняття «соціальна активність», а від того, в свою чергу, – опис структури соціальної активності.

Керуючись даним твердженням, розглянемо найбільш поширені точки зору, що стосуються соціальної активності особистості.

Перша точка зору пов’язана з уявленнями про активність як загальну системну якість матерії вступати у взаємодію [48, c.11]. Згідно цього, соціальна активність проявляє себе і підлягає вивченню у процесі своєї реалізації, а даним процесом є сама соціальна діяльність. Основними структурними компонентами психолого-педагогічної діяльності є ціль, мотив, засіб, результат (В. А. Петровський, А. В. Петровський, С. Л. Рубінштейн).

Виходячи з даного положення. Дослідники виокремили наступні структурні компоненти соціальної активності: мотиваційний, операційний, рефлексивний (І. А. Дралюк) [19, c. 30-31].

У відповідності з другою точкою зору, соціальна активність розглядається як сукупність форм людської діяльності, свідомо орієнтованих на вирішення задач, які постають перед суспільством, класом, соціальною групою в конкретний історичний період [60, c.132].

Згідно з даним положенням, О. Ю. Нісман виокремлює структурні компоненти соціальної активності у відповідності з найбільш значимими для даної групи видами діяльності і включає наступні компоненти: пізнавальну діяльність, професійно-трудову діяльність, власну активність, громадянську [41, c.74].

Третя точка зору пов’язана з активністю як інтегральною внутрішньо особистісною характеристикою. У зв’язку з цим, стуктура соціальної активності співвідноситься з компонентами структури особистості. Таким чином структура соціальної активності у дослідженнях О. Д.Чугуновоїпредставлена компонентами: мотиваційним, діяльнісно-вольовим, когнітивним [75, c.79].

Прихильники четвертої точки зору вважають, що активність – вираження і реалізація зовнішніх та внутрішніх тенденцій людини [41, c.43]. Активність постає як двигун, який пробуджує в особистості його «дрімлячі потенціали» [2, c.77]. Як посередник між діями особистості та вимогами суспільства, активність здійснює найбільш оптимальне співвідношення привабливості для особистості діяльності та її суспільного значення [2, c.88]. Через це розширюється кількість структурних елементів соціальної активності, у ній представлені процеси, які характеризують дані взаємозв’язки. В. Л. Хайкін структуру активностідемонструє в єдинстві компонентів: когнітивного, мотиваційного, поведенкового, а також компонента самосвідомості особистості [71, c.239].

Таким чином, можна зробити висновок, що соціальна активність – це якість особистості, яка проявляється у діяльності, але до неї не зводиться. Соціальна активність основується на системі відносин особистості до себе та світу. Соціальні відносини, в які включається індивід, виконують функцію соціального регулятора і активізують індивіда до соціальної активності, але лише в процесі інтеріоризації, усвідомлення, прийняття їх особистістю вони стають регуляторами соціальної активності.

Соціальна активність являється елементом, який пов’язує структуру особистості та структуру її діяльності, виступає «посередником» між особистістю та її діяльністю й вимогами суспільства. Джерело активності знаходиться всередині людини, це його потенціал, потреби. Стремління, які потребують реалізації. Але реалізація активності можлива лише в умовах реального суспільства з його цілями, задачами та пріоритетами на основі вираження суспільних відносин у процесі взаємодії, діяльності. Тому, структура соціальної активності повинна пов’язувати дві сторони соціальної активності – діяльні сну та внутрішньоособистісну.

Елементи, пов’язані зі структурою особистості, - система відношення особистості до себе і до соціуму, когнітивний компонент, поведінковий компонент, - в свою чергу, диференціюються на елементи, пов’язані зі структурою діяльності: мотиваційно-ціннісний, орієнтаційно-цільовий, змістовно-гностичний, рефлексивно-оцінюючий, операційно-діяльний, організаційно-комунікативний.

Розкриття структури соціальної активності дозволяє прослідкувати процес розвитку соціальної активності. Кожен компонент соціальної активності демонструє свій спосіб розвитку, забезпечуючи при цьому розвиток визначених умінь особистості. Не сформованість умінь одного із компонентів призводить до дисгармонії у розвитку соціальної активності в цілому.

Дата добавления: 2015-07-13