Соціальні та психологічні особливості дітей-сиріт та дітей, позбавленими батьківського піклування

Найважливішому соціальному етапу становлення особистості відповідає шкільний вік від 6 до 18 років. Саме в ці ж роки відзначаються інтенсивний процес зростання і розвитку організму, відбувається його біологічне і соціальне дозрівання, формується світогляд, готовність до різноманітної трудової та творчої діяльності молодої людини [19, с.268].

Існують суттєві особливості особистості дитини, яка перебуває в умовах депривації основних фізіолого-психологічних потреб (тактильний контакт, спілкування, любов, близькі емоційні стосунки, відчуття потрібності, змінюване наповнене середовище) [25, с.209]. Так, у благополучних сім'ях невід'ємною особливістю виховання дитини є концентрація життя всієї родини на дитині. Внаслідок цього у дитини формується позитивна Я-концепція, егоїстичні схильності, адекватна самооцінка, що необхідно для наступної успішної життєдіяльності та самореалізації. На відміну від цього у дітей, що постійно утримуються в групах, психологами відзначається відсутність феномену власного "Я" (замість цього діти називають себе "МИ"). Любов до себе - одна з найважливіших базових потреб людини, на ній грунтується прийняття себе та своїх дій, висока самооцінка, позитивна Я-концепція. Діти без сім'ї не можуть проявити позитивне емоційне ставлення до себе. Відсутність цього ставлення негативно проектується на подальше життя вихованців закритих закладів. С. Бадора [4, с.83] визначає це явище як "хворобу сирітства" - тобто синдром поствідчуженості, який породжує відчуження від природного життєвого середовища, руйнування емоцій, знищення первинної довіри. У такій ситуації адекватне подальше фізичне життя є можливим, але психічне, особливо емоційно-почуттєве, може розвиватися тільки в обмеженому обсязі

Одночасно, крім глибокого внутрішнього розладу, соціальним сиротам притаманні проблеми в міжособистісному спілкуванні. У таких дітей спостерігається схильність до конфліктних переживань, підвищена обережність, неприйняття нового, низька результативність у сфері спілкування, бідність арсеналу засобів комунікації, низька самостійність, висока агресивність, неврози, низька соціальна активність [71, с.251].

С.П. Нечай відмічає, що чим раніше дитина була виключена з системи батьківсько- дитячих стосунків, тим нижчий соціальний статус вона займає в групі [50, с.38]. Так, дитина, яка потрапила до інтернатної установи відразу після народження, у 85 % має низький статус у міжособистісних стосунках з однолітками і у 15% - є аутсайдером (ізольованою, повністю виключеною з системи міжособистісних стосунків). Близько половини інтернатних дітей взагалі не мають взаємних виборів [63, с.44]. На порушення у соціальній сфері (які є прямим наслідком порушення сфери спілкування) сиріт вказують і відомі дослідники депривапії потреб дитини И. Лангмейер і З.Матейчик [40, с.85].

Кількість дітей-сиріт в Україні включно до 2008 р. щорічно збільшувалась, проте, починаючи з 2009 року в Україні їх чисельність має тенденцію до зменшення. Демографи схильні називати подібне явище утотожнюючи його з соціальним сиріцтвом, причиною якого є відсторонення, ухилення, відмова від виховання дитини з боку батьків, зокрема, відмова від виконання ними безпосередніх та зобов’язуючих батьківських обов’язків доки дитина не досягла повнолітнього віку. На сьогоднішній день виділяють декілька основних причин появи у суспільстві такої категорії дітей, як діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Основними з цих причин є наступний перелік: по-перше - це злочинна, незаконна та правопорушна діяльність батьків, по-друге - залучення з боку батьків дітей до протиправних та незаконних дій. По-третє – це можливі узалежнення батьків, тобто коли один, або ж обоє батьків надмірно, регулярно та неконтрольовано вживають речовини, які з часом викликають узалежнення. Також однією з найпоширеніших причин позбавлення батьків їхніх батьківських прав та можливості опікуватись дитиною є брутальна, неконтрольована жорстока, агресивна поведінка батьків по відношенню до дитини, яка, як наслідок може понести шкоду дитині, погіршити стан її психічного, фізичного, емоційного здоров’я, викликати ряд психічних захворювань та як крайність загрозу життю дитини. [6].

Окреслимо соціально-психологічні фактори, що перешкоджають нормальному розвитку дітей в сиротинцях [25, с.79]:

· відсутність умов для виникнення та розвитку особистісних емоційних зв'язків дитини й дорослого через постійну зміну дорослих;

· постійна зміна закладів, причому в кризовому для становлення особистості віці - 3, 7, 15 років;

· постійне перебування у колективі; відсутність приватності у речах, просторі, часі; - відсутність психологічної роботи з жертвами насилля;

· ізольованість від буденного життя; звуженість оточуючого середовища. Не менш важливий влив мають педагогічні недоліки роботи з соціальними сиротами:

· недостатня діяльність щодо формування адекватної до віку провідної діяльності; - недостатній рівень підготовки вихователів;

· недоліки, які не дозволяють компенсувати дефекти розвитку, викликані відсутністю сім'ї;

· недиференційований підхід до вихованців.

Сирітство в нашій державі відзначається набором певних соціальних характеристик, частина яких є типовою для даного соціального явища, а інша частина –має свої особливості. Першочергово, слід зазначити кількісний ріст дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Така ситуація зумовлена переліком причин, які в той чи в інший спосіб пов'язані з цілою низкою соціально-політичних, економічних, та соціально-культурних проблем. За даними МОЗ, серед дітей-сиріт, та дітей, позбавлених батьківського піклування, 21% були небажаними дітьми, з них 10% - діти від матерів, які не досягли повноліття, 35-40% - від батьків, які страждають на різного роду узалежнення, 24% - від батьків, які перебувають в установах відбування покарання, тобто позбавлені свободи. Появились діти (від 2 до 3,5%) батьки яких узелененні від вживання наркотичних речовин, або ж з захворюваннями на ВІЛ/СНІД; близько 15% - діти, батьки яких, відмовились від батьківського піклування через проблеми із власним здоров'ям. Чисельність дітей із сімей, батьки яких віддали на виховання в будинок дитини тимчасово, зменшилась в 2 рази. Причинами, які виступають вирішальними з точки зору батьків, чиїх дітей вони віддали в інтернатні установи є: незадовільні умови проивання, тобто, житлові умови (62%), багатодітність сім’ї (15%), важка хвороба батька, матері або дітей (17%) та ін. В останні роки різко загострилася проблема так званого "соціального" сирітства. Кількість осіб, яких позбавили батьківських прав, починаючи з 2000 р. по 2006 р. зросла в Україні в 3 рази. На обліку в органах внутрішніх справ складається понад 183 тисяч батьків та осіб, які їх замінюють, які не виконують обов'язків по вихованню дітей. Кожна десята з 140 тис. справ на батьків, розглянутих у 2006 р. регіональними комісіями у справах неповнолітніх, - про позбавлення батьківських прав. Сирітство стало стійким соціальним явищем, яке вако викорінити з сучасного суспільства.
[6].

Під поняттям “сирітство” зазвичай розуміють соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли [9, с.34]. На сьогодні розрізняють два типи сирітства: сироти (діти віком до 18 років, що не мають батьків) та соціальні сироти (діти, що мають біологічних батьків, яких позбавили батьківських прав). При чому більшість таких дітей в Україні є соціальними сиротами, тобто мають живих батьків, але перебувають під опікою держави. Це є озакою того, що велика кількість громадян функціонально неспроможна займатись вихованням власних дітей, що є серйозною соціальною проблемою сучасного українського суспільства [55, с.19].

З точки зору педагогіки визначальним при визначенні поняття соціального сирітства виступає виховний вплив середовища, в якому опиняються діти. Адже головними причинами, що призводять до виникнення явища соціального сирітства (які визнають всі, хто займається проблемою дітей вулиць) є негаразди в сім'ї, сімейному вихованні, що штовхають дітей до складного життя на вулиці [56, с.196]. Тому сформулюємо педагогічний підхід до визначення цієї категорії: соціальні сироти це діти, котрі виховуються поза власною сім 'єю і позбавлені достатнього чи частого, систематичного й інтенсивного контакту з батьками або близькими дорослими. Розглянемо різноманітні терміни, якими означують дітей, що опинилися в епіцентрі соціального сирітства. Найчастіше в літературі зустрічаються поняття "дитина вулиці", "безпритульна дитина", "бездоглядна дитина", "суспільна (соціальна) сирота" [3, с.61].

Внаслідок відсутності батьків, або ж недостатнього рівня опіки з боку наглядачів, опікунів, вихователів в інтернатних установах, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування стикаються з низкою проблем соціального, медичного, психологічного та педагогічного характеру [1, с.14].

Основною причиною, яка зумовлює проблеми соціального характеру виступає соціальний статус дитини, яка позбавлена піклування з боку батьків в дитячому будинку чи в закладі інтернатного типу – ця дитина «нічия» [49, с.38]. Дитина-сирота відчуває недостатню кількість уваги від дорослих, це пояснюється тим, що в дитячих будинках увага вихователів та педагогів не зосереджується на конкретній дитині, а на великій групі дітей, що в свою чергу не дозволяє педагогам рівноцінно приділити час кожній дитині. Окрім цього, у вихованців закладів інтернатного типу поступово формується залежність від допомоги з боку педагогів та вихователів, для дітей стає характерним низький індекс самостійності. Діти звикаючи до опіки з боку дорослих, втрачають здатність та вміння самостійно справлятись з власними проблемами, здатність приймати самостійно рішення та нести за них відповідальність, саме тому при виході з школи-інтернат, діти самостійно не можуть вирішити багатьох життєвих проблем у старшому віці [53, с.135].

Підвищений ризик захворювань дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є основною проблемою медичного характеру. Можливі випадки ураження головного мозку внаслідок перенесених пологових травм,внутрішньоутробної інтоксикації, нейроінфекцій раннього дитячого віку та інших факторів; неврози, зумовлені психічними травмами, часті хронічні патології та ін. Для більшої кількості дітей характерними є відсталість психічного, фізичного та інтелектуального розвитку [62, с.44].

Проблеми психологічного характеру все частіше відзначається ранньою депривацією неформального спілкування з людьми зрілого віку(нестачею батьківської любові та ласки) [66, с.241]. Дитина змалку привикає спілкуватись в обмеженому колі людей: з конкретними людьми, однодумцями, друзями, авторитетними для дітей особами і т.д. Як наслідок увага з боку працівників будинків-інтернат та дитячих будинків, не може сповна компенсувати дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування колишнього спілкування. Наслідком такої депривації механізмів ідентифікації стає замкнутість, емоційна прохолода, агресивність підвищена уразливість вихованців дитячого будинку. Також, варто відзначити, яких трудностей переживає дитина при регулярній зміні одного закладу навчання чи проживання на інший, а саме, коли змінюється мікросередовище, яке в свою чергу погано відображається на психіці дитини, в її характері, викликаючи нервові зриви та стрес, дитині доводиться знову й знову адаптуватися до іншого оточення, заводити нове коло спілкування, нових друзів і т.д.

Дитина, яку батьки позбавили батьківського піклування та турботи, має менше шансів на теплі і дружні відносини з іншими людьми, на високу самоповагу, та стійкий сформований позитивний образ «Я» [13]. Вивчення дорослих та підлітків, які хворіють психосоматичними і психофізіологічними порушеннями, труднощами в спілкуванні, невротичними розладами, труднощами в навчанні чи розумовій діяльності, яскраво демонструє, що всі ці явища переважно спостерігаються у тих людей, які в дитинстві були позбавлений батьківської любові, уваги і тепла. Є.І. Захарченко виділяє такі типи акцентуацій, характерних для соціальних сиріт. Відсутність емоційної близькості з батьками, жорстоке ставлення, фізичне насильство провокує формування у дитини збудженого типу акцентуації, для якого характерним є пригнічений стан, підозрілість, корисність, схильність до агресії, жорстокості [24, с.209].

Проблеми педагогічного характеру виникають внаслідок соціально-педагогічної занедбаності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які опинились в інтернатних закладах та дитячих будинках. Було проведено чисельну кількість досліджень, результати яких свідчать, що у більшої кількості вищеназваних вихованців поряд з психопатологічними проявами захворювань, виявляється і загальна психічна недорозвиненість, що в свою чергу ще з шкільного віку уповільнює процес навчання [25, с.109].

Власне, діяльність ГО спрямована на часткову компенсацію дітям з вищеназваними проблемами: уваги, любові, турботи, підвищення освітнього, культурного та духовного рівня дітей, розвиток особистісних талантів, наснаження дітей, наданням натуральної допомоги і т.д. Заходи, які організовують ГО, акції, флешмоби, гуртки, все це тільки для того, щоб максимально долучити дітей з інтернатних установ до громадської активної діяльності, для того щоб діти відчували себе відповідальними, потрібними, самостійними і важливими іншим.

Дата добавления: 2015-07-13