Методика вивчення основних положень. Вивчення основних положень зовнішньої балістики рекомендується проводити в такій послідовності :

ЗОВНІШНЬОЇ БАЛІСТИКИ

Вивчення основних положень зовнішньої балістики рекомендується проводити в такій послідовності:

загальні положення зовнішньої балістики;

траєкторія та її елементи;

простір, який уражається, і прямий постріл;

правила користування таблицями стрільби.

Заняття по вивченню основних положень зовнішньої балістики проводяться в класі з використанням необхідних схем, плакатів, стендів, макетів і приладів.

Починаючи заняття, керівник повинен зв'язати його з темою, де розглядалися основи внутрішньої балістики, відзначаючи, що снаряд, вилетівши з каналу ствола зброї, під дією енергії порохових газів далі рухається по інерції. Наука, що вивчає рух снаряда (кулі) після припинення дії на нього порохових газів, називається зовнішньою балістикою.

Переходячи до викладання загальних положень зовнішньої балістики, керівник звертає увагу тих, хто навчається, на те, що на снаряд, який рухається в повітрі, діють дві сили: сила ваги і сила опору повітря. Під дією сили ваги снаряд поступово знижується до лінії кидання, а сила опору повітря постійно сповільнює рух снаряда і прагне його перекинути. Для того щоб забезпечити правильний політ снаряда в повітрі головною частиною назустріч набігаючому потокові повітря, його стабілізують наданням за допомогою нарізів у каналі ствола швидким обертанням.

У нарізній зброї снаряд стабілізується обертанням, у гладкоствольній - опіренням.

Потім керівник, використовуючи гіроскоп, переходить до викладання питань деривації, при цьому необхідно пояснити тим, хто навчається, як визначається величина деривації за таблицями стрільби, і зробити практичні висновки про те, коли і на яких дальностях потрібно її враховувати.

Пояснюючи теоретичні положення про дію сили опору повітря на снаряд (кулю), керівник показує, використовуючи плакати, що ця сила викликається утворенням завихрень і балістичної хвилі, а її величина залежить від форми снаряду, площі найбільшого поперечного перерізу, щільності повітря, швидкості польоту снаряда і стану його поверхні. З визначених причин, які впливають на величину сили опору, необхідно більш детально, з практичними висновками, зупинитися на впливі повітря та стані поверхні снаряду. Використовуючи таблиці стрільби зброї, яка вивчається, керівник пояснює тим, хто навчається, про вплив температури та атмосферного тиску на щільність повітря, і як враховуються відхилення умов стрільби від нормальних.

При завершенні розгляду загальних положень зовнішньої балістики керівник підкреслює важливість дбайливого поводження з боєприпасами під час транспортування і завантаження в танк, тому що порушення чистоти поверхні снаряда, наявність на ньому часток змазки і бруду, а також пошкодження у фарбуванні призводять до збільшення сили тертя і як наслідок, до зменшення дальності польоту снаряду.

Розібравши основні положення зовнішньої балістики, керівник переходить до вивчення траєкторії та її елементів. Спочатку необхідно дати визначення траєкторії, а потім послідовно визначення всіх її елементів.

Пояснивши лінії та кути в точці вильоту, що утворюються до пострілу, можна підійти до ознайомлення з лініями і кутами в точці вильоту, що утворюються після пострілу, потім вказати на наявність залежності між кутами. Далі пояснити лінії та кути в точках зустрічі і падіння. Закінчити вивчення цих питань рекомендується роз'ясненням поняття про перевищення траєкторії над лінією прицілювання.

У ході пояснення всі елементи траєкторії послідовно нарощувати кресленням на дошці та показом на схемах, плакатах, слайдах. Одночасно з поясненням елементів траєкторії варто вчити тих, хто навчається, знаходити потрібні величини у таблицях стрільби. Це допоможе їм швидше придбати необхідні навички у користуванні таблицями стрільби.

Головне, чим повинен керуватися керівник під час проведення заняття з вивчення елементів траєкторії, це домагатися, щоб ті, хто навчається, розуміли сутність кожного елементу, його зміст і практичну сторону.

Наприклад, показавши на кресленні кут прицілювання, варто пояснити, що цей кут визначає дальність польоту, установка кута прицілювання здійснюється після визначення дальності до цілі і поправок на відхилення умов стрільби від нормальних. Необхідно також вказати, що кут місця цілі характеризує положення цілі щодо обрію зброї, а кут підвищення характеризується нахилом ствола стосовно обрію зброї по закінченні наведення. Нарешті, варто звернути увагу тих, хто навчається, на кут зустрічі, від якого залежить бронебійність снарядів, і на те, що висота траєкторії характеризує її настильність.

Приступаючи до вивчення питання “Простір, що уражається, та прямий постріл”, необхідно відзначити, що настильність траєкторії безпосередньо впливає на величину простору, що уражається, що прикривається і мертвого простору, а також на величину дальності прямого пострілу.

Давши визначення простору, що уражається, за допомогою плакатів і малюнків, керівник пояснює, від чого залежить величина простору, що уражається, а ті, хто навчається, під його керівництвом роблять висновки про те, що простір який уражається, буде тим більше, чим вище ціль за розміром, і чим менше кут падіння.

Пояснивши цю залежність, керівник вказує на практичне значення простору, що уражається, при стрільбі з танків, оснащених СУВ, тому що на них автоматично не вводяться поправки дальності за рахунок руху цілі.

Зробивши практичні висновки, керівник переходить до пояснення способів визначення величини простору, що уражається: по формулі тисячної (куту падіння); за таблицями перевищення траєкторії над лінією прицілювання; по зміні дальності польоту снаряда при виносі точки прицілювання на одну фігуру.

Вирішуючи різними способами ту ж саму задачу та одержуючи результати, керівник робить висновки про доцільність застосування того чи іншого способу визначення глибини простору, що уражається.

Закінчити вивчення цього питання необхідно поясненням тим, хто навчається, що таке прикритий і мертвий простір і що практичне значення знання їхньої величини полягає в тому, що дозволяє грамотно розташовувати свої вогневі засоби і бойову техніку, а також здійснювати найбільш доцільний маневр вогнем.

Після вивчення простору, що уражається, керівник пояснює, що таке прямий постріл, дальність прямого пострілу, доповідає тим, хто навчається, табличні дані прямого пострілу для усіх типів снарядів по різних цілях.

З цією метою керівник використовує таблиці стрільби для вивчення тими, хто навчається, впливу умов стрільби (метеорологічних, балістичних і топографічних) на дальність і напрямок польоту снаряду. Найбільш важливі характеристики і величини поправок ті, хто навчається, повинні твердо засвоїти і потім застосовувати їх на практиці.

У результаті вивчення цього питання ті, хто навчається, повинні:

знати:

траєкторію та її елементи;

прямий постріл, простір, що уражається, і мертвий простір та їхнє практичне значення;

порядок визначення дальності прямого пострілу;

напам'ять дальності прямого пострілу до важливих цілей, характерні величини поправок напрямків і дальності стрільби;

нормальні (табличні) умови стрільби;

правила обліку поправок;

вплив умов стрільби (балістичних, топографічних і метеорологічних) на політ снаряду;

вміти:

визначати дальність прямого пострілу;

практично використовувати таблиці стрільби.

4. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ РОЗСІЮВАННЯ СНАРЯДІВ (КУЛЬ), ДІЙСНІСТЬ СТРІЛЬБИ З ТАНКІВ

Основними питаннями теми слід вважати:

явище розсіювання та його причини;

закон розсіювання та його практичне значення;

визначення середньої точки влучення;

одиниці виміру розсіювання і залежність між ними;

дійсність вогню та його практичне значення.

Пояснення явища розсіювання варто почати з демонстрації реальної мішені, по якій вели вогонь з кулемета на дальності 100 м чергами не менш 100 пострілів. Це викликає інтерес у тих, хто навчається, підвищує наочність, та полегшує розуміння явища розсіювання і його закономірностей, а в подальшому дозволяє більш зрозуміло викладати одиниці виміру і розсіювання.

При вивченні причин розсіювання варто широко практикувати метод бесіди, домагаючись від тих, хто навчається, практичних висновків про те, які заходи необхідно застосовувати, щоб зменшити вплив цих причин і тим самим зменшити розсіювання. Кожен той, хто навчається, повинен зрозуміти, що вмілим утриманням і обслуговуванням озброєння, правильною підготовкою боєприпасів до стрільби, гарною виучкою досягається значне зменшення розсіювання, підвищується влучність вогню.

Викладаючи зміст закону розсіювання, слід в доступній і популярній формі показати його властивості: нерівномірність, симетричність і небезмежність. Пояснення найкраще супроводжувати показом мішеней спочатку з невеликою кількістю пробоїн, де ще неможливо визначити закономірність їх розташування, а потім мішеней з великим числом пробоїн, де наочно можливо побачити усі властивості закону розсіювання.

Закінчуючи пояснення закону розсіювання, керівник робить практичний висновок про те, що знання властивості симетрії закону розсіювання дозволяє визначити середню точку влучення при порівняно невеликій кількості влучень, що особливо важливо при приведенні зброї до нормального бою. Знання закону розсіювання дозволяє заздалегідь урахувати вплив на стрільбу.

Потім керівник пояснює у яких умовах і як визначається середня точка влучення. Головна увага приділяється вивченню графічного способу визначення середньої точки влучення при малій кількості пробоїн (до 5) — способом послідовного розподілу відрізків, а при великій кількості — проведенням вісей розсіювання. Вказати, що іноді при великій кількості пробоїн середня точка влучення визначається розрахунковим способом.

Для того щоб ті, хто навчається, одержали на занятті практичні навички у визначенні середньої точки влучення, необхідно заздалегідь заготовити аркуші паперу з пробоїнами. Пробоїни розташовувати так, щоб були аркуші з нормальним розташуванням пробоїн та з пробоїнами, де 1-2 з яких явно відірвалися. Ті, хто навчається, повинні твердо засвоїти, що «відкинути» пробоїну можливо тільки в тому випадку, якщо відхилення її від середньої точки влучення кращих пробоїн буде більше двох з половиною радіусів їх розсіювання.

Вивчення теоретичних положень про заходи розсіювання починають з того, що звертають увагу тих, хто навчається, на дві мішені з приблизно однаковими еліпсами розсіювання і ставлять запитання: “Який результат стрільби кращий?” Думки тих, хто навчається, розійдуться, і тоді керівник вказує, що для порівняння різних зразків зброї або результатів стрільби різними стрільцями з однієї зброї під час стрільби різними способами необхідно знати одиниці виміру розсіювання. Ними є серединне відхилення і серцевинна смуга. Пояснюючи і показуючи, як визначаються серединне відхилення, серцевинна смуга, керівник використовує раніше заготовлений щит з великою кількістю пробоїн (по краях щита варто нанести помітки, що визначають границі серединних відхилень і серцевинних смуг). Показуючи на щиті відлік кількості пробоїн, керівник проводить по цих помітках добре видимі лінії та одержує сітку розсіювання.

Найбільш складним розділом цієї теми є дійсність стрільби. Спочатку необхідно дати визначення дійсності стрільби і показати тим, хто навчається, як вона оцінюється в різних умовах. Так як в умовах полігону влучення в ціль є її ураженням, то дійсність стрільби може бути оцінена імовірністю влучення. Виходячи з цього, керівник розкриває поняття імовірності влучення, показує на конкретних прикладах, що вона залежить від розмірів цілі, її конфігурації, помилок підготовки стрільби і кучності бою зброї, умов ведення вогню.

У результаті вивчення цього питання ті, хто навчається, повинні:

знати:

сутність, принципи розсіювання;

заходи для попередження розсіювання;

сутність дійсностістрільби, основні її показники;

способи визначення середньої точки влучення;

вміти:

застосовувати основні показники дійсності стрільби в процесі рішення вогневих задач;

визначати середню точку влучення різними способами.

5. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ПРАВИЛ СТРІЛЬБИ З ТАНКІВ

Заняття по вивченню правил стрільби з танків повинно носити характер практичної спрямованості — усвідомленого і грамотного застосування правил стрільби при рішенні вогневих задач.

На початку заняття керівник доводить до тих, хто навчається, що таке правила стрільби, що лежить у їх основі та з яких основних питань вони складаються.

Потім пояснює, що стрільба з танків ведеться, як правило, прямим наведенням, а в окремих випадках напівпрямим і непрямим наведенням, дає характеристику кожному способу.

Розглядаючи способи ведення вогню, керівник послідовно характеризує кожний спосіб, домагаючись від тих, хто навчається, самостійного обґрунтування способів застосування і ведення вогню.

При розгляданні умов, в яких вирішуються вогневі задачі, необхідно дати характеристику цих умов, розглянути особливості рішення вогневих задач у гірській місцевості і вночі. При вивченні питань про цілевказання керівник спочатку роз'ясняє і показує, що вказується при цілевказанні, способи цілевказання, а потім тренує тих, хто навчається, у поданні цілевказань різними способами.

При вивченні правил стрільби по наземних цілях основний час керівник відводить таким питанням, як підготовка стрільби, призначення вихідних установок, прийоми наведення і здійснення пострілу, спостереження за результатами і коректування стрільби.

Вивчаючи питання призначення вихідних установок, керівник виходить насамперед з того, що ті, хто навчається, повинні засвоїти, які вихідні установки і як призначаються для даного зразку танка, які фактори їх визначають і як вони враховуються.

Наприклад, при вивченні питань призначення вихідних установок на танках, що мають СУВ, основну увагу необхідно звернути на формування в тих, хто навчається, навичок визначення і введення вихідних даних. Спочатку ці заняття повинні проводитися в спеціалізованих класах, обладнаних усім необхідним для практичного відпрацювання визначених питань, а потім отримані навички удосконалюються на матеріальній частині.

При проведенні занять по вивченню правил стрільби з танків, які мають СУВ, керівник повинен дати тим, хто навчається, практику призначення вихідних установок у режимах, коли не працює СУВ чи її окремі елементи. Наприклад, при непрацюючому дальномірі ті, хто навчається, повинні вміти визначати дальність за допомогою шкали бокових поправок (за формулою тисячної) і вводити її вручну. При непрацюючому балістичному обчислювачі ті, хто навчається, повинні призначати вихідні установки прицілу з урахуванням дальності до цілі і поправок на падіння початкової швидкості снаряду, температуру заряду і повітря, на величину зміни відстані (ВЗВ) за рахунок руху цілі і свого танка. Прицільну марку і точку прицілювання ті, хто навчається, повинні також призначати практично з урахуванням поправок на боковий вітер, на крен танка та косий рух танка і цілі. Ці заняття необхідно спочатку проводити в класі програмованого навчання або в класі вогневої підготовки танкістів. Таким чином, керівник, розкриваючи облік поправок на танку з СУВ, повинен на прикладах показати облік кожного фактору як автоматично, так і за правилами стрільби. Такий комплексний підхід до вивчення правил стрільби поряд з формуванням у тих, хто навчається, твердих навичок визначення вихідних установок у різних режимах забезпечує виховання високого почуття відповідальності за правильну експлуатацію СУВ як засобу, що дозволяє значно підвищити ефективність вогню.

Після засвоєння тими, хто навчається, порядку призначення вихідних установок під час стрільби з гармати керівник переходить до вивчення питання «Правила стрільби зі спареного кулемета», постійно проводячи аналогію між стрільбою з гармати і з кулемета, відзначаючи загальні положення і загострюючи увагу на їх особливостях.

Під час вивчення питання коректування стрільби керівник на прикладах повинен показати тим, хто навчається, що в результаті коректування значно зменшуються помилки стрільби, а потім почати навчання способам коректування стрільби по напрямку і дальності.

У ході вивчення правил стрільби з танка керівник на прикладах показує тим, хто навчається, значення правил стрільби для забезпечення ефективного вогню танка.

У результаті вивчення цього питання ті, хто навчається, повинні:

знати:

види і способи ведення вогню з танка;

прийоми наведення;

порядок визначення поправок;

порядок призначення вихідних установок;

правила коректування стрільби;

вміти:

виявляти цілі і давати цілевказання;

призначати вихідні установки;

коректувати стрільбу.

6. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ПРАВИЛ СТРІЛЬБИ ПО ПОВІТРЯНИХ ЦІЛЯХ

До моменту вивчення правил стрільби з крупнокаліберного кулемета ті, хто навчається, повинні вивчити матеріальну частину кулемета, зенітної установки та прицілу. Керівник починає заняття з пояснення того, що, незважаючи на значні швидкості сучасних літаків, добре організований вогонь крупнокаліберних кулеметів є ефективним засобом боротьби з літаками та вертольотами, що атакують танки, як правило, з малих висот, у межах дійсного вогню зенітних кулеметів, які є на танках. Потім керівник знайомить тих, хто навчається, з особливостями стрільби по повітряних цілях: можливістю раптової появи цілі з будь-якого напрямку; швидкою зміною напрямку, швидкості та висоти польоту цілі; короткочасністю перебування цілі в зоні дійсного вогню; великими кутовими швидкостями переміщення зброї під час стрільби.

Потім керівник дає характеристику повітряних цілей: літаків, вертольотів, парашутистів, а також способам їх дій. Пояснюючи, керівник показує макети цілей, конфігурація яких повинна відповідати літакам ймовірного противника, а також вказує швидкості польоту цілей.

Розповідаючи про способи стрільби, що застосовуються по повітряних цілях, керівник пояснює сутність кожного способу й умови їх застосування. Починає з найпростішого і, разом з тим, найбільш реального способу для бойових дій — з стрільби по трасах, що застосовуються на відстанях до 500 м, коли немає часу на визначення поправки на рух цілі і здійснення наведення за допомогою прицілу.

Найбільші труднощі представляє вивчення способу ведення супровідного вогню. Вивчення цього способу стрільби проводиться в такій послідовності:

виявлення цілі;

визначення швидкості і ракурсу польоту цілі;

визначення ракурсної швидкості цілі;

вибір кільця сітки прицілу і точки візування;

визначення виду і моменту відкриття вогню;

ведення і коректування вогню.

Під час визначення ракурсної швидкості керівник спочатку пояснює, для чого це робиться, а потім закріплює засвоєння матеріалу прикладами, де показує, чому величину ракурсної швидкості необхідно округляти до числа, кратного 50. Ті, хто навчається, повинні знати, що ракурсну швидкість стріляючому вказують при цілевказанні, і тільки у виняткових випадках стріляючий визначає її сам.

Керівник пояснює порядок подання команд і сам подає зразкові команди на відкриття вогню.

Потім звертає увагу тих, хто навчається, на порядок вибору точки візування відповідно до розрахункової ракурсної швидкості і моменту відкриття вогню, використовуючи сітку прицілу.

Ці питання добре засвоюються тими, хто навчається, коли керівник використовує сітку прицілу з макетом літака.

Закріплюються знання і навички тих, хто навчається, рішенням комплексних задач. На плакаті чи на екрані через проектор керівник показує літак. Ті, хто навчається, визначають його тип і ракурс. По типу літака визначають його пряму швидкість, а потім по пам'яті - ракурсну швидкість і відповідно до цього обирають точку візування на кільцях прицілу. Керівник перевіряє правильність вибору точки візування і у разі необхідності від того, хто навчається, який допустив помилку, домагається обґрунтування вибору. Потім виправляє положення обраної раніше точки візування і показує її тим, хто навчається.

Під час рішення цих задач керівник домагається від тих, хто навчається, швидкого, протягом 3-5 сек., обчислення ракурсної швидкості і правильного подання команд.

Пояснюючи порядок стрільби по повітряних цілях, керівник вказує обов'язки екіпажу, способи і порядок цілевказання і подання команд на відкриття вогню, порядок коректування стрільби.

Завершуючи заняття, керівник зупиняється на особливостях ведення супровідного вогню по парашутистах і освітлювальних авіабомбах.

Методика вивчення правил стрільби з крупнокаліберного кулемета по наземних цілях такаж, як і під час ведення вогню зі стрілецької зброї.

У результаті вивчення цього питання ті, хто навчається, повинні:

знати:

особливості стрільби;

характеристики повітряних цілей і тактику їх дій;

порядок призначення вихідних установок;

способи стрільби;

вміти:

розпізнавати повітряні цілі;

коректувати і вести стрільбу.

Розділ четвертий

ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ВОГНЕВИХ ТРЕНУВАНЬ

1. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ВОГНЕВИХ ТРЕНУВАНЬ

Вогневі тренування забезпечують вироблення, підтримку та удосконалення навичок особового складу танкових підрозділів у стрільбі з танкового озброєння.

Крім того, на вогневих тренуваннях екіпажі отримують навички з усіх розділів вогневої підготовки.

Вогневі тренування повинні проводитися цілеспрямовано і регулярно. На кожне тренування ставиться визначена мета, досягненню якої підкоряється вся організація і зміст заняття. Тренування зв'язуються між собою, кожне наступне тренування поряд з вивченням нових питань повинно забезпечувати нарощування й удосконалення раніше придбаних знань, умінь та навичок.

Так, при первинному навчанні спочатку відпрацьовується стрільба з місця (зупинок), потім з коротких зупинок і в останню чергу самий складний спосіб - стрільба з ходу. Після засвоєння порядку бойового використання комплексу озброєння танка в основному режимі ті, хто навчається, повинні навчитися вести вогонь в аварійних режимах (при непрацюючих стабілізаторі озброєння, дальномірі, балістичному обчислювачі, механізмі заряджання танкової гармати). Для підтримки набутих раніше навичок і їх удосконалення при переході до більш складних умов частина вправ повторюється за раніше відпрацьованими способами ведення вогню. Коли всі способи ведення вогню відпрацьовані, переходять до проведення комплексних тренувань, у ході яких екіпажі ведуть вогонь усіма способами по нерухомих цілях, та по цілях, що з'являються та рухаються.

У танкових підрозділах усі вогневі тренування комплексні. Від заняття до заняття умови вправ підготовчих стрільб, що виконуються, ускладнюються, скорочується час на рішення вогневих задач, збільшуються дальності до цілей, скорочується витрата боєприпасів і т.ін.

Вогневі тренування повинні проводитися регулярно 2-3 рази на тиждень тривалістю 2-3 години. Не менше 30% тренувань проводяться вночі.

У ході вогневих тренувань не повинно бути багатословних пояснень, постановок завдань, частих замін навчальних місць, безпредметних розборів, домагатися високої інтенсивності, широко використовувати фактор змагальності, розвивати у тих, хто навчається, почуття впевненості в бойових властивостях своєї зброї.

На вогневих тренуваннях відпрацьовуються питання визначення вихідних даних для стрільби і введення їх у танкові балістичні обчислювачі, перевірки функціонування комплексу озброєння танка.

Більшу частину часу на вогневих тренуваннях ті, хто навчається, повинні витрачати на виконання функціональних обов'язків за своєю спеціальністю, а певну – на виконання обов'язків інших членів екіпажу по забезпеченню взаємозамінюємості.

Усі вогневі тренування, як правило, проводяться зі стрільбою.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ І МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВОГНЕВИХ ТРЕНУВАНЬ

Вогневі тренування проводяться на танкових вогневих містечках з використанням танків, встановлених на рамах коливання, навчальних башт, тренажерів і різних навчальних приладів. В окремих випадках вогневі тренування, головним чином контрольні, можуть проводитись з використанням танків, які рухаються реально (з витратою моторесурсу). Вогневе містечко повинно забезпечувати виконання різних підготовчих вправ з навчання розвідки цілей і визначення дальностей, навчання стрільбі з гармати, спареного кулемета, зенітної установки та зі стрілецької зброї, управління вогнем і кидання ручних гранат з танка. Обладнання вогневого містечка повинно дозволяти також удосконалювати знання особовим складом основ і правил стрільби, матеріальної частини озброєння і забезпечувати його використання, проводити тренування з практичного застосування правил стрільби, у діях при озброєнні, у виконанні нормативів з вогневої підготовки. На вогневих містечках необхідно мати майданчики для приведення зброї до нормального бою і вивірки прицільних пристосувань.

Мішеневе поле вогневого містечка повинно забезпечувати виконання вправ підготовчих стрільб при створенні різноманітної обстановки з цілей що з'являються, а також рухомих цілей на глибину від 300 до 2500 м і більше відповідно до організації і тактики дій підрозділів противника і виконання підготовчих вправ з навчання розвідки цілей на відокремленому мішеневому полі.

При цьому мішені для реальної стрільби встановлюються в межах дальностей ефективного вогню кулеметів. Ці мішені обладнуються засобами зворотньої інформації. На дальності, що перевищують зазначені межі, стрільба ведеться умовними пострілами і контролюється за допомогою спеціальних приладів (КОРП, КПК, окулярних насадок і інших технічних засобів контролю).

При встановленні мішеней на скорочених дальностях, особливо на танкових вогневих містечках з обмеженою дальністю стрільби і спостереження і на мініатюр-полігонах (макетах місцевості), розміри мішеней зменшуються пропорційно скороченню дальностей, зазначених в умовах вправ навчальних (контрольних) стрільб.

Управління мішеневою обстановкою повинно забезпечувати можливість одночасного чи послідовного показу однієї або декількох цілей на одному чи декількох рубежах.

Щоб виключити звикання особового складу до місцевості, мішеневого поля і запам'ятовування дальностей до цілей, орієнтири на вогневому містечку повинні бути переносними.

Вогневе містечко повинно мати навчальні місця:

для виконання вправ підготовчих стрільб;

для навчання і тренування з розвідки цілей, визначення вихідних установок для їх ураження, дальностей і цілевказання;

для вивчення основ і правил стрільби й тренування у рішенні вогневих задач по застосуванню правил стрільби;

для закріплення знання матеріальної частини комплексу озброєння;

для визначення вихідних даних і введення їх у балістичні обчислювачі;

для тренування в діях при озброєнні танка та у виконанні нормативів по роботі з матеріальною частиною озброєння, включаючи завантаження боєкомплекту в танк і усунення можливих затримок;

для тренування у вивірці нульових ліній прицілювання, електричних нулів і в приведенні зброї до нормального бою;

для тренування і виконання вправ з кидання ручних гранат з танка;

для навчання і тренування в стрільбі зі стрілецької зброї, що є в танкових підрозділах;

для тренування і виконання вправ стрільб із зенітної установки;

для тренування і виконання вправ з управління вогнем танка, взводу, роти.

Навчальні місця обладнуються з розрахунку на танковий взвод (навчальне відділення).

Вогневі тренування проводяться на декількох навчальних місцях. При цьому обов'язковими (постійними) місцями на кожному тренуванні повинні бути місця для виконання вправ підготовчих стрільб і вправ з навчання управлінню вогнем. Інші навчальні місця можуть змінюватись в залежності від змісту і навчальних цілей тренування. Можливі варіанти організації вогневих тренувань у танковій роті приведені в табл. 2.

Варіанти організації вогневих тренувань залежать від можливостей вогневого містечка. На типових танкових вогневих містечках можлива така організація тренування, при якій усі заплановані на тренування питання відпрацьовуються послідовно, без переходу взводів з одного навчального місця на інше. У даному варіанті можливе відпрацювання виконання вправ з розвідки цілей, навчання стрільбі з танка, а також управління вогнем.

На цьому тренуванні особовий склад займає місця в танках (ТВТП) відповідно до своїх штатних посад.

У випадках, коли на вогневому тренуванні необхідно відпрацювати навчальні питання, для яких не потрібні танки на рамах коливання чи тренажери, заняття може проводитися зі зміною навчальних місць і паралельною роботою взводів на різних навчальних місцях. При будь-якій організації вогневого тренування останні 15-20 хв ті, хто навчається, виконують вправи з управління вогнем, при цьому всі командири повинні навчати свої підрозділи.

У навчальних підрозділах періодично, а у лінійних, якщо є потреба, перед виконанням вправ підготовчих стрільб з особовим складом повинно проводитись тренування в діях механізмами наведення, кресленні фігурної мішені (конверта, спиралі) (мал. 2).

На танках і тренажерах проводяться тренування по навчанню стрільбі, управлінню вогнем, розвідці цілей і в діях при озброєнні.

При отриманні тими, хто навчається, незадовільної оцінки за креслення фігурної мішені до виконання вправи підготовчих стрільб вони не допускаються, з ними проводиться додаткове тренування до отримання ними позитивної оцінки.

Таблиця 2

Варіанти організації вогневого тренування

Номер варіанта

На рамах коливанн

На ТВТП (тренажерах)

На танках, які рухаються, на контрольних заняттях

Развідка цілей

Рішення задач із застосуванням правил стрільби

Дії при озброєнні

Вивірка прицілів і приведення зброї до нормального бою

Кидання ручних гранат з танка

Стрільба з ручної зброї

Стрільба з зенітного кулемета

Визначення і введення даних в ТБО

Управління вогнем экіпажа (взвода,роти)

1.

+

+

+

+++

2.

+

+

+

+++

3.

+

+

+

+++

4.

+

+

+

+++

5.

+

+

+

6.

+

+

+

+++

7.

+

+

+

++ +

8.

+

+

+

+++

9.

+

+

+

+

+++

10.

+

+

+

+++

11.

+

+

+

+

Примітка: «+» позначений танковий взвод (навчальне відділення).

На вогневих містечках, де є всього три рами коливання для танків і три (чотири) тренажери (чи шість рам коливання за відсутності тренажерів), тренування можуть бути організовані за іншими варіантами. Для виконання підготовчих вправ з управління вогнем у складі роти використовуються станки з прицілами та переносна радіостанція.

Мал. 2. Мішені для тренування в діях механізмами наведення

При недостатній кількості рам коливання з танками (тренажерами) тренування з управління вогнем відпрацьовуються по черзі з кожним взводом, а виконання підготовчих вправ з управління вогнем роти проводиться за участю тільки командирських екіпажів (командира роти і командирів взводів). Решта екіпажів роти в цей час займаються на інших навчальних місцях під керівництвом командирів танків.

Можуть бути й інші варіанти організації вогневих тренувань на зазначених навчальних місцях. Тема занять на навчальних місцях визначається командиром, виходячи з реальної необхідності та згідно з планом, при цьому вправи підготовчих стрільб повинні виконуватися з витратою боєприпасів.

Керівником вогневих тренувань у військових частинах є командир роти, у навчальних підрозділах — командир навчального взводу, у ВВНЗ — викладач. Контрольне заняття (контрольне вогневе тренування) може проводити командир батальйону, командир військової частини, або особа, яка призначена командиром військової частини.

Тренування з управління вогнем роти проводить командир батальйону.

Командир роти (командир навчального взводу, викладач) головну увагу приділяє керівництву тренуванням на основному навчальному місці. Однак, здійснюючи загальне керівництво заняттям, він зобов'язаний за наміченим планом перевіряти, а якщо треба, то й очолити хід занять і на інших навчальних місцях, довіривши на цей час проведення заняття на основному навчальному місці командиру взводу (командиру навчального відділення).

Керівниками занять на навчальних місцях є командири взводів, а в деяких випадках і командири танків, при цьому кожен командир навчає і тренує своїх підлеглих.

В окремих випадках у навчальних підрозділах керівниками занять на навчальних місцях можуть призначатися інструктори механіки - водії, при цьому з ними напередодні необхідно провести інструкторсько - методичне заняття.

У ВВНЗ керівниками занять на навчальних місцях є, як правило, командири навчальних рот і взводів, а в навчальних підрозділах — сержанти навчального взводу.

Для прищеплення методичних навичок курсантам, їх необхідно залучати до проведення вогневих тренувань спочатку яккерівників на навчальних місцях, а потім як керівників заняття. Курсанти навчальних підрозділів, що навчаються, як командири танків, також повинні отримати практику в проведенні занять з екіпажем на навчальному місці. Курсантам, які залучаються для керівництва тренуванням, після кожного заняття повинна виставлятися оцінка за методику проведення занять.

Дата добавления: 2017-01-14