Похибки наближених значень чисел.

Тема № 1

Математика

М. Полтава

Математика

Лекція №2

Лекція №1

Товарознавча експертиза ювелірних коштовностей.

План

1. Мета товарознавчої експертизи.

2. Атрибуція

3. Ідентифікація коштовностей, методи дослідження.

4. Експертиза якості.

5. Оцінка коштовностей.

1. Мета товарознавчої експертизи коштовностей – визначення

походження виробу та прогнозування оціночної вартості на підставі

оцінювання всіх критеріальний показників споживчих властивостей.

2. Атрибуція – це повна характеристика виробу з наданням висновку

щодо групи за товарознавчою класифікацією, виду виробу, художнього

стилю, техніки виготовлення, року виготовлення, авторства, розміру,

географії, її створення.

3. Ідентифікація коштовностей – дослідження виробу з використанням лабораторних та органолептичних методів з метою встановлення відповідних діагностичних ознак, які забезпечують однозначне

розпізнавання коштовностей і матеріалів, з яких вони виготовлені.

4. Експертиза якості – визначення критеріального показника якості за визначними параметрами (ґатунок, група дефектності, група за кольором, відсоток зносу виробу та ін.)

5. Оцінка – прогнозування оціночної вартості відповідної асортиментної

групи.

2. Атрибуція передбачає визначення таких характеристик виробу:

1. Асортиментна група, вид виробу.

2. Метод виготовлення.

3. Техніка виготовлення.

4. Вид обробки, оздоблення.

5. Характеристика форми та конструкції, їх розміри.

6. Торгівельна та власна назва дорогоцінного каміння, дорогоцінного сплаву.

7. Вид закріплення каміння, вид огранювання.

8. Технологія з`єднань деталей.

9. Види замків і рухомих з`єднань.

10. Маса виробу, каменя, дорогоцінного сплаву.

11. Наявність та характеристика клейма, іменника, особистого підпису майстра.

12. Рівень художньої майстерності.

13. Тиражування (ексклюзивний або тиражований).

14. Рівень визнання виробу.

15. Дотичність до історичних подій та видатних особистостей.

16. Час виготовлення.

17. Причетність до культурних традицій народів.

3. Ідентифікація (діагностика) ювелірних коштовностей передбачає такі функції:

1. Опробовування ювелірного сплаву.

2. Визначення вмісту дорогоцінного металу.

3. Визначення природи ювелірного каміння.

4. Визначення діагностичних ознак матеріалів.

4. Експертиза якості передбачає етапи:

1. Експертиза якості ювелірного каміння.

2. Експертиза якості ювелірного виробу відповідно до існуючої документації.

3. Відсоток зносу коштовностей.

4. Стан збереження коштовностей.

5. Оцінка коштовностей:

1. З`ясування мети оцінки виробу.

2. Встановлення критеріїв оцінки.

3. Вибір методики розрахунку вартості.

4. Розрахунок прогнозної вартості.

Слайд(методи товарознавчої експертизи ювелірних коштовностей).

«Класифікація та будова дорогоцінного каміння»

План

1. Класифікація дорогоцінного каміння.

2. Будова дорогоцінного каміння.

Гемологія – наука про дорогоцінні камені, яка поділяє природні камені на дві групи: неорганічного та органічного(органогенного) походження(утворення)

Неоргаічні - це міцні мінерали природного походження з постійною

хімічною структурою. Більшість ювелірного дорогоцінного і напівдоро

гоцінного каміння є неорганічними.

Органічні – це каміння які створені живими тваринними та рослинними

організмами: бурштин – скам'яніла смола хвойних дерев; перли – є про

дуктом, який утворюеться в раковинах морських та річних молюсків;

корали – це утворення морських поліпів.

В теперішній час людиною створено синтетичні камені(третя группа),

які за своїми властивостями та зовнішнім виглядом поділені на 2 групи

і є аналогами або іммітацією природного каміння.

Слайди: 4 класифікації ювелірного каміння.

2. Будова дорогоцінного каміння.

Структура д.к. частіше кристалічна, рідше аморфна або приховано-кристалічна. Усі мінерали, які використовують для виготовлення ювелір

них виробів(за винятком опалу та обсідіану) являють собою кристалічну

речовину, тобто їх атоми утворюють правильну структуру, яка підпоряд

кована законам симетрії. Така структура є ізотропною тобто оптично-ак

тивною.

Аморфна речовина – не мае закономірного розташування атомів, воно

має випадковий характер.

Будову деяких міннералів складають дрібрі кристали і вона має назву

приховано-кристалічну або проміжну. Представник – опал.

Ілюстративний матеріал, колекція мінералів.

ЛЕКЦІЯ № 3

Діагностичні властивості д.к.

План

1. Показник заломлення світла, подвійне заломлення.

2. Прозорість.

3. Блиск.

4. Дисперсія.

5. Колір.

6. Плеохроїзм.

7.Люмінесценція.

8. Твердість.

9. Спайність та злам.

10. Щільність.

11. Гра світла.

12. Поверхневі оптичні явища: світлові фігурні та кольорові переливи

поверхні.

1.Показник заломлення світла. Мистетцтво огранювання каменів полягае

у тому, щоб надати їм такої форми, за якою найкращим чином виявляють

ся сяяння та гра світла. Щоб усвідомити, чому різноманітним каменям

надається різне огранювання, важливо встановити, що відбувається з про

менем світла, який потрапляє на поверхню каменя.

4 рисунка проходження світла крізь кристал.

Промінь світла, який падає на поверхню кристала, частково проходить у

кристал, частково відбивається від поверхні під тим же кутом до нормалі

(N), під яким він упав на його поверхню. Крім того, залежно від будови кристала та стану його поверхні промінь світла частково розсіюється на

поверхні і частково поглинається.

На початку ХVII сторіччя голландським вченим Снеллом встановлено,

що показник заломлення визначається за формулою:

n = sin a/ sin y

Показник заломлення світла усіх кристалів одного мінерального виду один і той самий (інколи він коливається у вузькому інтервалі). Тому чи

сельне значення показника заломлення використовується як основний по

казник для діагностики д.к. Камені з великим показником заломлення відбивають світло значно краще, ніж камені з меншим показником.

Показник відбиття алмазу настільки великий, що це суттєво впливае на

загальний блиск діамантів і робить їх неперевершеним, на відміну від бли

ску скла та інших імітацій.

Явище повного внутрішнього відбиття – це коли частина світла,яка пройшла крізь огранений камінь, відбивається від нижніх граней і повер

тається через верх каменя.

Явище відбиття світла всередині прозорого каменя без втрати його інтен сивності називається повним внутрішнім відбиттям.

Промені світла,які входять до анізотропного каменя, розщеплюються на

два плоско-поляризовані промені, які заломлюються. Таке явище назива

ється подвійним заломленням. Воно читко спостерігається в кальциті, цир

коні, хризоліті. Роздвоєння ребер граней денця цих огранених каменів видно неозброєним оком.

2.Прозорість – здатність каменя пропускати крізь себе промені світла.

Слайд – табл. Ступені прозорості д.к.

Кількісний ступінь прозорості можливо встановити за допомогою при лада – спектрофотометра. Прозорість каменів може бути зменшена при опромінені, нагріванні, механічному пошкодженні.

3. Блиск – оптичне явище, яке виникає внаслідок відбиття зовнішньою та

внутрішньою поверхнею каменя частини світла, яке падає на нього. Блиск

разом з прозорістю є однією з важливіших діагностичних ознак.

Блиск залежить від багатьох факторів: 1 – показника заломлення, 2 – ха

рактеру поверхні каменя, 3 – кута падіння світла, 4 – здатності каменя пог

линати світлові промені, 5 – твердості. Але основним показником, який

впливає на вид блиску, є показник заломлення.

Слайд – табл. Види блиску.

4. Дисперсія світла. Біле світло, яке потрапляє всередину прозорого каме

ня, розкладається на спектр.

Слайд – Рис. Дисперсія світла.

Якщо дисперсійний ефект має значну величину(як у алмазу), то ми бачи

мо на поверхні каменя червоні, зелені, фіолетові та інші кольорові відбли

ски. Цей ефект характеризує кольорову «” гру “ каменя.

5. Колір каменя – оптичне явище селективного(вибіркового) поглинання

мінералом визначеного діапазону електро-магнітного випромінювання у

видимій частині спектра.

За даними академіка Ферсмана А.Є. д.к. залежно від кольору поділяються

на такі групи: 1 – безкольорові(ахроматичні), 2 – кольорові(ідіохроматич-

ні), 3 – пофарбовані(алохроматичні), 4 – удаване забарвлення(псевдохро-

матичні).

Для характеристики кольору ювеліри використовують такі показники:

1 – основний(домінуючий) колірний тон – це характеристика спектраль-

ного кольору(блакитний, зелений, тощо), а також перехідного (синьо-

зелений)(нм).

2 – насиченість кольору – це визначення ступеня густини забарвлення від

дуже світлого до дуже темного(L, %).

3 – чистота колірного тону - це наявність або відсутність домішок сірих

або коричневих відтінків(відносні одиниці – від 0 до 1).

6. Плеохроїзм. Деякі прозорі кольорові камені видаються забарвленими

порізному, якщо дивитись на них з різних боків, повертати так, щоб про-

мінь світла проходив у різних напрямках, чітко спостерігається зміна

кольору мінералу.

Це явище називається плеохроїзмом, а при двоколірному ефекті називаєть

ся дихроїзмом і визначає властивість каменя змінювати колір залежно від

напряму спостереження. Для визначення використовують – дихроскоп.

7. Люмінесценція. Деякі д.к., які знаходяться під впливом ультрафіолето

вих, рентгенівських, теплових променів поглинають їхню енергію, а по

тім випускають ії у вигляді світлових хвиль. Це явище називають – люмі-

несценція. Вперше воно було виявлено у мінералі флюорит і названо –

флуоресценція. Кольорова фотографія каменя, який флуоресціює, є важ-

ливою ідентифікаційною ознакою для експертного висновку.

8. Твердість – фізична характеристика, яка визначає опір дряпанню міне-

ралу. Для визначення твердості каменів використовують шкалу Мооса,

за якою десять мінералів підібрані так, що кожний може наносити подря-

пини на усі попередні. Твердість каменя перевіряється дряпанням його

еталонним олівцем твердості.

Еталонний олівець твердості – це спеціально загострений мінерал, який

вмонтований у ручку, на якій вказується номер відповідно до шкали Мооса.

Слайд – Табл.- Порівняльна твердість мінералів.

9. Спайність та злам. Спайність – властивість мінералів розколюватися за

напрямками, які обумовлюються типом кристалічної структури, і утворю-

вати рівні, гладкі, виблискуючі поверхні.

Мінерали за спайністю поділяють на:

1 – вельми досконалі, 2 – досконалі, 3 – задовільно досконалі, 4 –недоско-

налі.

Злам – властивість мінералів набувати характерну поверхню при розколі.

Злам бувае:1 – ракоподібним, 2 – нерівним, 3 – скалкуватим, 4 – волокнис

тим, 5 – рівним, 6 – землистим.

10. Щільність. Відносна щільність – фізична величина, яка характеризує

масу д.к. в одиниці об’єму.

За щільністю усі мінерали поділяють на 3 групи:

1 - легкі – до 2,5 г/см³, бурштин – 1,08 г/см³

2 – середні – до 4,0 г/см³, кварц, берил, корунд 3 – важкі – вище 4,0 к/см³, циркон, фіаніт, синтетичний гранат

Для визначення щільності використовують метод гідростатичного зважу-

вання, метод важких рідин, а також зважування на каратних терезах та ви

мірювання лінійних параметрів ограненої вставки.

Слайд – таблиця в лаб. работе № 4.

11. Гра світла – комплексний показник, який зумовлюеться 3 факторами:

1 – блиском (відбивна здатність)

2 – повним внутрішнім відбиттям

3 – кількістю виблискувань

12. Оптичні ефекти д.к. – явища, які спостерігаються на поверхні каменя

у вигляді мінливих, оріентованих відповідним чином смуг світла, кольорового переливу поверхні та сяяння (у напівпрозорих та непрозо-

рих каменях).

1 – астеризм – оптичне явище, яке виявляється у вигляді мінливої проме-

ністої фігури зірки у світлі, що відбиваеться.

2 – адуляресценція (шилересценція) – оптичне явище у вигляді блакитно

білого або сріблястого виблискуючого сяйва місячного каменя (дорого-

цінного різновиду адуляра), яке ковзає на поверхні.

3 – авантюресценція – оптичне явище, яке виникає внаслідок відбиття

світла від лускоподібних включень, довільно розташованих переважно

на напівпрозорої поверхні. Сонячний камінь, авантюриновий польовий

шпат, авантюриновий кварц - включення гематиту або гетиту. У штучно

му авантюриновому склі – це луска міді.

4 – іризація – ефект інтерференції світла, який створює райдужну кольорову гру на поверхні або в середині каменя. Виникає внаслідок розкладу променя світла білого кольору на спектральні кольори.

5 – лабрадоресценція – оптичне явище, яке спостерігається як кольорова гра у синіх, зелених, червоних та інших тонах з металевим виблиском. Виникає у лабродорі під впливом явища інтерференції, в наслідок відбиття світла від тонких пластинок, розташованих у структурі паралельними площинами.

6 – опалесценція – оптичне явище, яке виявляється в зміні забарвлення кольорових плям при нахилі каменя. Таке явище спостерігається тільки в опалах.

7 – шовковий блиск – оптичне явище, яке викликано присутністю паралельно орієнтованих включень тонковолокнистих і порожніх канальчиків. Явище виникає в наслідок багаторазового заломлення світла на (схожих на волосся) мінеральних агрегатах. Такий ефект характерний для «котячого ока», «тигрового ока», «соколине око» та деяких інших мінералів.

Слайди, кольорові ілюстрації, колекція мінералів.

Лекція № 4. Методи облагороджування і покращення властивостей

дорогоцінного каміння

План

1. Термічна обробка.

2. Опромінення.

3. Хімічні методи (підфарбування)

4. Комбіновані методи

Облагородженими, або обробленими, називають природні камені, які

пройшли будь-яку обробку з метою надання їм більшої привабливості.

Відповідно до правил Міжнародної конфедерації з ювелірних каменів, ви-

робів із срібла, алмазів та перлів під поняттям ”облагороджений” розумі-

ють “…штучно поліпшений вигляд або забарвлення каменя методами іншими, ніж полірування та огранювання. Усі камені,які були змінені

(покращені) із застосуванням таких інших методів, повинні визначатися документально як облагороджені”.

1. Термічна обробка – зміна кольору каміння під дією високих темпера-

тур. Вона є звичайною практикою у роботі з д.к. але продавці часто не

розкривають факту обробки.

2. Опромінення – зміна кольору каменя під дією v-променів, рентгенівсь

ких променів, електронів,тощо.

Опромінення рентгенівськими променями дає тимчасовий ефект, тому

його частіше використовують як першу стадію обробки.

Сутність способу облагородження діамантів за допомогою лазера полягає

в тому, що випалюють сторонні включення, а порожнини, що утворюють-

ся, заповнюють відповідними полімерами, які надійно їх маскують.

Опромінення дозволяє знищити дефекти д.к., значно поліпшує їх якість, надае безкольоровим каменям яскравого кольору, надає більшої прива

бливості, та значно підвищує ціну.

Але світова гемологична практика засвідчує, що найвищі ціни мають лише якісні від природи камені. Усі названі методи обробки не змінюють

“статус” природного каміння, але вимагають їх врахування при продажу.

Проте ця вимога дотримується тільки там, де діють та існують закони про

захист прав споживачів.

3. Хімічні методи – зміна кольору, яка відбуваеться за допомогою під-

фарбування, просочення, знебарвлення, перебудови поверхні, покриття поверхні огранованого каміння кольоровими плівками, лаками та ін..

Колірне просочення з використанням олії для обробки смарагдів і рубінів

забезпечує вельми переконливу оптичну однорідність матеріалу і значно

покращує вигляд тріщинуватих каменів.

Ідентифікація фарбованих мінералів іноді можлива за допомогою лінзи

10-кратного збільшення, але в багатьох випадках, щоб виявити сліди фар-

буючих речовин, потрібне старанне вивчення колірних зон і поверхневих щілин під мікроскопом.

4. Комбіновані методи. 1 – зміна кольору каменя відбувається при одно-

часному впливу v-променів і підвищених температур, використовують

для знебарвлення алмазів та покращення кольору топазів. 2 – дифузний

спосіб внесення барвника в поверхневий шар каменя з одночасним висо-

котемпературним відпалом (сапфіри).

Табл. - Зміна кольору. Табл. – Методи хімічної обробки.

Лекція № 5. Огранювання дорогоцінних каменів

План

1. Основні елементи ограні.

2. Форма ограні.

3. Види ограні.

4. Типи ограні.

1. Огранювання – процес шліфування каменя площинами різних форм.

Нанесені площини називаються гранями або фацетами.

Огрань – певна сукупність форм граней, їх кількості та взаємного

розташування. Згідно з ДСТУ 3375-96, після огранювання дорогоцінний

камінь називається огранованою вставкою, в якій виділяють основні елементи ограні:

1. Грань(фацета) – це частина плоскої поверхні каменя, яка обмежена замкнутим контуром, складеним ребрами.

2. Коронка – лицьова частина вставки, яка виконує основну декоративну функцію, розташована паралельно до боковинки.

3. Боковинка – частина вставки, іноді огранована, яка дотикається до за-

кріплення ювелірного виробу і розташована між коронкою і денцем.

4. Денце – зворотна частина вставки, розміщена під боковинкою з проти-

лежного боку коронки.

5. Площинка – грань коронки, яка паралельна до боковинки і яка визначає

форму ограні.

6. Калета – вершина денця у вигляді маленької площини або лінії, яка

розташована паралельно до площинки каменя.

7. Основні грані коронки – ярус граней коронки, які в діамантовій ограні

мають спільні точки з площинкою, а в східчастій ограні і інших приляга-

ють основами до верхньої площинки боковинки.

8. Верхні грані коронки – ярус граней коронки, які обмежують площинку

9. Нижні грані коронки – ярус граней, які прилягають до боковинки.

2. Форма ограні. За формою усі ограновані вставки поділяють на 2 групи:

1 – вставки круглої форми,

2 – вставки фантазійної форми.

У другій групі виділяють самостійну підгрупу – вставки квадратної та

прямокутної форми.

3. Види ограні. За видом ограні вставки поділяють на:

1 – кабошон,

2 – фацетовані.

Кабошон – гладко шліфована випукла ювелірна вставка. Цім видом огра-

ні обробляються просвічувані або непрозорі камені. Огрань кабошон під-

силює оптичні ефекти каменя.

Фацетна огрань. Фацетній ограні піддаються в основному прозорі камені

Така огрань поділяється на три підвиди:

1 – брильянтова огрань, коли гранями є трикутники або різні за геомет-

ріею багатокутники.

2 – східчаста огрань – коли грані верху та низу наносять у вигляді ярусів.

3 – змішана, або комбінована огрань, тобто поєднання фацетів у верхній

і ярусів у нижній, або навпаки.

4. Типи ограні. Тип ограні визначається формою граней, характером їх

розташування, а також кількістю граней.

За типом ограновані вставки поділяють на:

1 – прості (кількість граней до 20),

2 – проміжні (кількість граней понад 20, але не більше 40),

3 – повні (кількість граней понад 40).

Слово ”діамант” вживається тільки тоді, коли мається на увазі мінерал-алмаз, огранений у брильянтову круглу форму 57 граней. Для інших міне-

ралів брильянтової форми ограні вимагається повне визначення, напри-

клад брильянт сапфіру, або брильянт циркону.

Слайди: рис.- Основні форми ограні, рис.- Основні елементи вставки,

рис. – Основні типи ограні, табл..- Класифікація діамантів.

Лекція № 6. Синтетичні дорогоцінні камені та імітації.

До синтетичних д.к. належать штучно отримані моно- або полікристаліч-

ні й аморфні хімічні сполуки. Вони діляться на 2 групи:

1 – синтетичні камені, які яиляють собою структурні і хімічні аналоги при

родних кристалів, але різняться складом і вмістом мікродомішок. Алмаз,

рубін, сапфір, смарагд, аметист, олександрит.

2 – штучні камені, які отримані в лабораторних умовах, але вони не мають аналогів у природі: фіаніт, ітрій-алюмінієвий гранат (ІАГ), синій

кварц, тощо.

До окремої групи належать імітації, які отримані з натуральних або штуч-

них матеріалів, і тільки за назвою та зовнішнім виглядом нагадують справ

жні природні д.к..

У випадку, коли природні матеріали дрібні мають безліч різноманітних

включень їх подрібнюють, видаляють забруднення та з’єднують за допо-

могою клею або полімеру. Такий виріб є імітацією або реконструйо-

ваним камінням.

До імітації відносять дуплети і триплети, які складаються з 2 або 3 частин різних за властивостями ювелірних матеріалів. Старанно зроблені складо-

ві камені дуже важко розпізнати, якщо вони вставлені до обійми(глухого

закрепу) ювелірного виробу, яка приховує шви.

МОДУЛЬ 2

Лекція № 1. Діагностика та експертиза золота та його сплавів.

План

1. Характеристика властивостей золота.

2. Проби золотих сплавів.

3. Вплив легуючих компонентів та домішок на властивості золотих спла-

вів.

4. Формування кольору золотих сплавів.

5. Діагностичні ознаки сплавів золота.

6. Корозійна стійкість золотих сплавів.

1. Характеристика властивостей золота. Перше місце серед дорогоцінних

металів посідають золото та срібло.

Використання чистих металів для виготовлення ювелірних виробів є недоцільним внаслідок їх високої вартості, недостатньої твердості та зно-

состійкості.

Для отримання необхідних властивостей до дорогоцінних металів до- дають у певних співвідношеннях інші метали, які називають легуючими,

або лігатурою. Легуючими можуть бути як дорогоцінні, так і не дорого-

цінні метали, проте, отримані сплави називають дорогоцінними.

Золото – це красивий метал яскраво-жовтого кольору, який має найвищу

пластичність та ковкість, ріжеться ножем. Має сильний блиск та високу тепло- та електропровідність, корозійну стійкість.

Фізико-механічні властивості золота:

1 – сплави мають більшу теплопровідність, ніж чисте золото, тому, що у

міді більше.

2 – золото має найбільш високу, у порівнянні з іншими металами, пластичність та ковкість.

3 – золото легко полірується, має високу відбивну здатність.

4 - золото один з самих важких металів.

5 – золото це м’який метал. Якщо його подряпати, то на ньому залишиться слід.

Хімічні властивості золота. Винятково висока хімічна стійкість золота –

одна з найважливіщих його властивостей.

Золото має високу хімічну стійкість до дії кисню та сірки навіть при наг-

ріванні, стійке до впливу вологи, не реагує з кислотами, лугами, солями.

Розчиняється золото тільки в сумішах кислот:

1 – соляної та азотної (царська горілка, 2 – сірчаної та марганцевої,

3 – сірчаної та азотної, 4 – у гарячій селеновій кислоті

Слайд: рис. – сновні діагностичні ознаки золота.

2. Проби золотих сплавів.

Вміст дорогоцінних металів в ювелірних виробах у межах допустимих відхилень гарантується пробірним клеймом, на малюнку якого вказується проба. У різних країнах існують різні допуски на вміст золота в ювелір-

них сплавах. В Росії відхилення від номінального вмісту -+3 проби, у

Німеччині в бік зменшення не може перевищувати 5 проб, в Швейцарії

не допускається вміст золота нижче номіналу.

У Франції й Італії золотими прикрасами вважаються вироби зі сплавів

750 проби і вище, в Канаді мінімальна проба золотого сплаву – 375, а

найпопулярніший низькопробний сплав – 416 проби.

На сухозлітку неможливо ставити пробу. Сухозлітка – сріблясті або золо-

ті нитки, які використовують для виготовлення парчевої тканини.

Тройська унція для дорогоцінних металів = 31,1г, золото – ХАU,

срібло – XAG, платина – ХРТ.

У різрні роки ХХ ст. найвища ціна золота складала 850 доларів за унцію, а сама найнижча 250 доларів. У 2010 р. унція – 1700 доларів, 1г-431,7грн.

Слайд: табл. – Проби золотих сплавів у деяких країнах світу.

3. Вплив легуючих компонентів та домішок на властивості золотих сплавів.

Нікель. Легування золота нікелем, супроводжується підвищенням твер-

дості. Нікель входить до складу менш благородного, ніж з паладієм, білого золота системи золото-мідь-нікель-цинк. Нікель 10 – 17%.

Паладій. Біле золото з паладієм є більш благородним і дорожчим та мае ряд переваг: володіє більш високою пластичністю, має кращий блиск, білий колір більш стійкий при нагріванні.

Цинк. Завдяки домішкам цинку до сплавів золота червоного кольору набу

вають жовтуватого кольору. Сплав підвищує текучість.

Кадмій. Завдяки домішкам кадмію сплави Аu – Аg зеленого кольору набу

вають більш інтенсивного забарвлення.

Алюміній. Пластичність і здатність до тьмяніння сплавів золота збільшу-

ється внаслідок наявності в сплаві незначної кількості алюмінію – це пло-

хо, тому межа допустимого вмісту AL в сплаві ЗлСрМ 583-80 дорівнює

0,005% за масою.

Олово. Впливає на механічні властивості таким же чином, як й алюміній,

погіршує якість поверхні сплаву. Встановлена межа – 0,005% за масою.

Залізо. Вміст заліза в золотих сплавах, які використовують в ювелірній

промисловості, не може перевищувати 0,004-0,15%.

Сірка. Із золотом сірка не взаємодіє, але вона активно реагує з легуючими

елементами: сріблом, міддю, нікелем, паладієм, що надає крихкості сплаву. Біле золото дуже вразливе до домішок сірки, тому її вміст обме-

жують до 0,005% за масою.

Фосфор. Він підвищує пластичність сплавів золота, однак велика кіль-

кість заважає паянню, тому у сплаві ЗлСрМ 585-80 рекомендовано обме-

жити вміст фосфору до 0,01% за масою.

4. Формування кольору золотих сплавів. Колір золота значно змінюється

при легуванні:

1 – добавки нікелю зменшують відбивну здатність, відбувається швидке

знебарвлення, сплав отримує блідо-жовтий колір.

2 - аналогічні зміни відбуваються при збільшенні вмісту паладію.

3 – домішки срібла надають золоту колір від блідо-зеленого до білого.

4 – кольорові відтінки потрійних сплавів Au – Ag – Cu мають кольори

від червоного до жовто-зеленого.

5 – у сплавів 750 проби цікаві колірні відтінки мають м’які сплави, які

містять понад 20% срібла. Із збільшенням вмісту міді знижується світлота

і колір сплаву поступово стає рожевим.

5. Діагностичні ознаки сплавів золота.

Сплави 750 проби крім золота містять срібло, мідь, паладій, нікель та цинк. Сплави вважаються високопробними і широко використовуються

при виготовлені ювелірних виробів.

Кольорові сплави ЗлСрМ 750 можна умовно поділити на три групи:

1 – сплави з великим вмістом срібла – зеленого кольору, є найбільш туго-

плавкими, мають порівняно низькі механічні властивості.

2 – сплави середньої концентрації срібла та міді 6-8% від зеленувато-жов-

того до рожево-жовтого кольору мають високу міцність та твердість.

3 – сплави з великим вмістом міді – рожевого або червоного кольору –

тверді та міцні.

Найкраще співвідношення декоративних та технологічних властивостей мають сплави ЗлСрМ – 125 та ЗлСрМ – 150, перший яскраво-жовтий з

рожевим відтінком, другий – зеленувато-жовтий.

Сплави 585 проби було введено в нашій країні в 1989 р. та порівняно до

583 проби. Оскільки у країнах з метричною системою проб 583 пробу не

передбачено, широко використовується 585 проба.

Слайд, табл. – Колір золотих сплавів.

6. Корозійна стійкість золотих сплавів. При кімнатній температурі та вміс

ті в сплаві 50% золота домішки міді та срібла не знижують корозійної

стійкості до впливу агресивного середовища. Потемніння ювелірних

сплавів на основі золота відбувається у сплавах з низьким вмістом золота.

Із зростанням температури навколишнього середовища та вологості стій-

кість до потемніння зменшується у сплавів Au – Ag та Au – Cu.

Високою корозійною стійкістю володіють подвійні та багатокомпонентні

сплави на основі золота, які містять платину та паладій.

Лекція № 2. Діагностика та експертиза сплавів срібла.

План

1. Характеристика властивостей срібла.

2. Корозійна стійкість срібла.

3. Діагностичні ознаки сплавів срібла.

1. Характеристика властивостей срібла. Срібло – це красивий метал білого кольору, тягучий, пластичний та ковкий, ріжеться ножем. Срібло

міцніше та твердіше за золото, але м’якіше за мідь.

Найпотужнішими постачальниками срібла на сітовий ринок сьогодні є

Мексика, Перу, колишній СРСР, Канада, США.

Провідний виробник і експортер виробів із срібла – Італія.

Високопробное срібло (стерлінгове) містить 92,5 % чистого срібла і 7,5%

міді.

Монетарне срібло – це сплав, який раніше використовувався в багатьох

країнах світу для карбування монет, містить 90% срібла і 10% міді.

В ювелірній практиці в теперішній час використовують різноманітні нові

види сплавів: дуте срібло, штриховане срібло, сине срібло, в яких містять

ся різноманітні газові включення, тверді сторонні тіла або вони піддають-

ся глибокому окисненню.

Слайд: рис. – Основні діагностичні властивості срібла.

2. Корозійна стійкість срібла. Основним показником швидкості корозій-

ного руйнування металу є глибина проникнення корозії, яка вимірюється

в міліметрах за рік, а також втратою маси г/м²*рік.

Однак при тривалому перебуванні на повітрі срібло поступово темніє під

впливом сірководню.

Слайд: табл.. – Групи корозійної стійкості срібла.

3. Діагностичні ознаки сплавів срібла.

Сплав срібла 960 проби. Колір даного сплаву відповідає кольору чистого

срібла. До недоліків слід віднести невисокі механічні властивості, які

призводять до деформації виробів у процесі експлуатації.

Сплав срібла 925 проби називають стерлінговим або стандартним сріблом

Найбільш широко використовують для ювелірних прикрас, в монетному та медальному виробництві.

Сплав срібла 875 проби використовують для виготовлення ювелірних

виробів і особистих прикрас.

Сплав срібла 800 проби (СрМ 800) використовують для виготовлення посуду, іноді особистих прикрас.

Недоліком сплаву є жовтуватий колір і низька хімічна стійкість у повітрі

і менша пластичність.

Слайд: табл. – Сплави срібні і марки, табл. – Галузь використання срібних сплавів.

опорний конспект лекцій для студентів

денної та заочної форм навчання

Спеціальність 5.090239

Викладач – методист Г.О. Тютюнник

опорний конспект лекцій

спеціальність 5.090239 «Експлуатація і ремонт підйомно – транспортних, будівельних, дорожніх машин і обладнання».

Полтава 2004р.

Зміст
Тема № 1. Функції, їх властивості та графіка
Тема № 2. Тригонометричні функції числового аргументу
Тема № 3. Степенева, показникові та логарифмічна функції їх властивості та графіки
Тема № 4. Похідна та її застосування
Тема № 5. Прямі та площини в просторі
Тема № 6. Вектори та координати
Тема № 7. Інтеграл та його застосування
Тема № 8, 9. Многогранники. Тіла обертання. Поверхневі та об’єм тіл
Деякі відомості з планіметрії
Тема № 10. Теорія імовірності

Функції, їх властивості та

графіки

2. Дійсні числа.

3. Поняття функції. Властивості.

4. Графіки функцій.

5. Приріст аргументу і приріст функції. Геометрична інтерпретація.

6. Границя функції в точці і на нескінченності.

7. Основні властивості границі функції.

8. Неперервність функції в точці і на проміжку. Властивості неперервних функцій.

9. Застосування неперервності функції до наближених методів розв’язування рівнянь f(х) = 0.

10. Комплексні числа.

Дата добавления: 2017-02-01