Сила як фізична якість, механізми розвитку

До основних фізичних якостей спортсмена відносять м’язову силу, швидкість, витривалість, спритність та гнучкість. Всі ці якості обумовлені передовсім природними особливостями. Натомість в індивідуальному розвитку важливим механізмом, на думку провідних спеціалістів з фізіології спорту, є умовно-рефлекторний, який забезпечує якість особливості рухової діяльності конкретної людини, специфіку їх прояву і взаємовідношення. Доводом на користь такого твердження слугує спортивна практика, яка свідчить, що під час тренування скелетних м’язів (і відповідних відділів центральної нервової системи) однієї половини тіла якраз умовно-рефлекторним шляхом досягається ідентичні реакції м’язів і нервової системи іншої половини тіла і тим самим забезпечується розвиток даної якості на симетричних м’язах, які не піддавались вправам.

Для проявлення фізичних якостей характерна їх менша усвідомленість порівняно з руховими навичками.

Форми прояву м’язової сили. Сила м’яза – це здатність за рахунок м’язових скорочень подолати зовнішній опір. Виокремлюють абсолютну і відносну м’язову силу. Перша – це відношення м’язової сили до фізичного поперечника м’язу (площі поперечного розрізу всіх м’язових волокон). Вона вимірюється в Ньютонах або кілограм сили на 1см² (Н/см^-2 або кг/см^-2). В спортивній практиці виміряють динамометром силу м’яза без урахування його поперечника.

Відносна сила – це відношення м’язової сили до анатомічного поперечника (товщина м’яза в цілому, яка залежить від числа іі товщини окремих м’язових волокон). Вона вимірюється в тих самих одиницях. В спортивній практиці для її оцінки використовують простіший показник: відношення м’язової сили до маси тіла спортсмена, тобто із розрахунку на 1 кг.

Абсолютна м’язова сила необхідна для власне-силових вправ, де максимальне ізометричне напруження (забезпечує подолання великого зовнішнього опору – під час піднімання штанги максимальної або субмаксимальної ваги, під час виконання максимальної стойки на кистях, передньої та задньої рівноваги на кільцях та упору в бік («хрест») та ін.. Відносна м’язова сила успішно використовується для переміщення власного тіла (наприклад, в стрибках).

Залежно від режиму м’язового скорочення виокремлюють: 1) статичну (ізометричну) силу, яка проявляється під час статичних зусиль, і 2) динамічну, у тому числі вибухову силу, котра використовується в динамічній роботі. Вибухова сила визначається швидкісно-силовими можливостями людини, які необхідні для надання максимально великого прискорення власному тілу або спортивному снаряду (наприклад, під час стартового розгону). Вона лежить в основі таких важливих для спортсмена якостей як стрибучість (під час стрибків) або різкість у штовханні ядра, ударах в боксі. Під час прояву вибухової сили важлива не стільки величина сили, скільки її зростання в часі, тобто градієнт сили. Чим менша тривалість зростання сили до її максимального значення, тим вища результативність виконання стрибків, штовхань, кидків, ударів. Насамкінець слід з’ясувати, що сила є однією із провідних якостей спортсмена і в значній мірі залежить від спадкових властивостей організму. Вона необхідна особливо в ациклічних видах спорту (у важкій атлетиці, спортивній гімнастиці, акробатиці тощо).

Фактори, що визначають фізичну силу. До них відносять передовсім внутрішньо-м’язові і дещо в меншій мірі – особливості нервової регуляції та психофізіологічні чинники.

До внутрішньом’язових чинників відносять: 1) фізіологічний поперечник, який залежить від числа м’язових волокон; 2) складу (композиції) м’язових волокон – співвідношення слабких і збудливіших (повільних м’язових волокон (окислювальних, маловтомлюваних) і потужніших високопорогових швидких м’язових волокон (гліколітичних, втомлюваних); 3) міофібрилярна гіпертрофія м’яза – тобто збільшення м’язової маси, яка розвивається за умови силового тренування і проявляється ростом товщини й щільнішою упаковкою скоротливих елементів м’язового волокна; 4) вплив чоловічих статевих гормонів (андрогенів), які забезпечують збільшення синтезу скоротливих білків в скелетному м’язі, і тим самим можна пояснити більший тренувальний ефект для розвитку сили у чоловіків порівняно з жінками, навіть за абсолютно однакових тренувальних навантажень.

Нервова регуляція забезпечує розвиток сили за рахунок удосконалення функціонування окремих м’язових волокон, рухових одиниць (РО) всього м’яза та міжм’язової координації. Вона включає такі чинники: 1) збільшення частоти нервових імпульсів, які подоходять до скелетних м’язів від мотонейронів спинного мозку і забезпечують перехід від слабких одиночних скорочень їх волокон до потужних тетанічних; 2) активація багатьох РО, чим забезпечується зростання сили скорочення м’язу; 3) синхронізація активності РО – одночасне скорочення більшого числа РО різко збільшує силу тяги м’яза; 4) Міжм’язова координація сприяє росту сили м’язів за умови одночасного розслаблення м’яза-антогоніста і навпаки.

Психологічні механізми збільшення м’язової сили пов’язані зі змінами психоемоційного стану спортсмена (сонливість, бадьорість, втома), вплив мотивацій та емоцій, які посилають симпатичні та гормональні впливи з боку гіпофіза, надниркових залоз, статевих залоз, біоритмів.

Дата добавления: 2017-02-01