Вплив тренувального навантаження на м’язову систему

Досягнення оптимальної м’язової діяльності. Під оптимальною м’язовою діяльністю розуміють максимальну та психологічну толерантність до навантаження. Як вже було сказано, періоди інтенсивного тренування ведуть до зниження м’язової сили і, отже, м’язової діяльності. А тому в спортивній підготовці перед відповідальними змаганнями знижують інтенсивність тренування, що дає змогу організму відновити свої енергетичні резерви, вилікувати ушкодження, отримані внаслідок інтенсивного тренування. Тривалість такого відновлювального періоду різна і залежить від виду спорту, віку, статі тощо.

Відмічено, що в цей період збільшується м’язова сила, яка може бути наслідком переформатування м’язових волокон, що швидко скорочуються, на волокна, що повільно скорочуються, за рахунок змін у молекулах міозину (Fitts R.H., Costill D.L., Yardetto P.R., 1989).

Дослідженнями встановлено, що розвиток оптимального рівня МСК відбувається внаслідок значних фізичних навантажень, однак, після того, як МСК було досягнуто, для збільшення його на самому високому рівні потрібний значно менший обсяг навантаження. Загалом тренувальний рівень МСК може зберігатися навіть за умови зниження частоти занять на ²/₃ (Hickson R.C. et al., 1985).

У бігунів і плавців, які скорочують обсяг тренувальних навантажень на 60% протягом 15-21 дня, не спостерігалось зниження МСК та погіршення м’язової діяльності переважно на витривалість (Costill D.L. et al; Houmard J.A. et al., 1990). Крім того, рівень м’язової діяльності у них підвищився на 3,1%, а сила та потужність м’язів рук збільшилися відповідно на 17,7 та 24,6%. Період зниженої інтенсивності тренування сприятливіше впливає на плавців, ніж на бігунів на довгі дистанції (Houmard J.A. et al., 1990). У бігунів, які скоротили за тиждень дистанції з 81 до 24 км, МСК, а також ЧСС за умови субмаксимального навантаження практично не змінилися. Однак потужність м’язів ніг збільшилася майже на 5% (тест - стрибок в гору).

Надмірні тренувальні навантаження. Загальноприйнятим є положення, що єдиним способом подальшого поліпшення м’язової діяльності внаслідок тренувальних навантажень є поступове збільшення тренувального стимулу або навантаження.

Надмірне тренування – це дуже інтенсивне тренування, яке здійснюється без поступового збільшення навантаження. Натомість таке навантаження не сприяє поліпшенню м’язової діяльності. Скоріше навпаки, воно може призвести до появи хронічного стану втоми, обумовленої вичерпанням запасів м’язового глікогену. Однак існує думка, що якраз тренувальні навантаження високої інтенсивності забезпечують максимальне посилення м’язової діяльності. Підґрунтям для такого твердження є факт, що якраз короткі періоди роботи високої інтенсивності викликають суперкомпенсацію. Водночас слід зауважити, що використання надмірних тренувань має свої межі. Наприклад, дослідження, проведені на плавцях продемонстрували, що збільшення тривалості і кількості тренувань (3-4 години тренування плавців 5-6 разів на тиждень) не було суттєво ефективним, ніж тренування 30 хв. – 1 год. (costill D.L. et al, 1991). Окрім того, доведено, що кількагодинні щоденні навантаження не забезпечують адаптаційних реакцій у спортсменів, які займаються видами спорту невеликої тривалості.

Інтенсивність тренування пов’язують як з силою м’язової дії, так і величиною навантаження на серцево-судинну систему. Ці поняття необхідно розмежовувати, позаяк інтенсивність є максимальною, наприклад, коли м’язи продукують максимальне зусилля і повторення подібних максимальних зусиль протягом днів та тижнів призводить до збільшення м’язової сили, але це не сприяє підвищенню витривалості серцево-судинної системи. З іншого боку, під час зниження інтенсивності м’язової сили та збільшення кількості м’язових дій, наприклад, під час забігів та запливів на спринтерські дистанції, стимулюються системи транспорту та енергії, збільшується обсяг виконаної роботи; якщо несилове тренування, що включає повторення максимальних м’язових дій, не сприяє підвищенню аеробної продуктивності, то повторювані навантаження спринтерського типу тривалістю 30 с підвищують МСК майже на 8%.

З посиленням інтенсивності навантаження до аеробної системи ставляться більші вимоги, що сприяють поліпшенню діяльності кисневотранспортної системи та посиленню окислювального метаболізму. Дослідження показують, що для більшості спортсменів інтенсивність тренування складає 50-90% МСК і є найоптимальнішим з огляду на аеробну продуктивність. Натомість збільшення інтенсивності до рівнів, що є однаковими або перевищують МСК призводить до зростання сили і падіння аеробної продуктивності.

Спроби проведення високоінтенсивних тренувальних занять великого обсягу можуть призвести до негативних наслідків – зниження порогу адаптаційних процесів, виснаження запасів м’язового глікогену, і в кінцевому рахунку – до хронічного виснаження енергетичних резервів м’язів і появою симптомокомплексу хронічної втоми або перетренованості.

Дата добавления: 2017-02-01