Перетренованість.

Багато спортсменів намагаються виконати значно більший обсяг роботи, ніж можуть витримати фізично. Це і є перетренованість. Надмірні фізичні навантаження можуть перевищувати відновлювальні та адаптаційні можливості організму, що призводить до катаболізму (руйнування). Спортсмени зазнають втоми різного ступеня у повторювальні дні та тижні занять, але не кожний випадок можна називати перетренованістю. Втома внаслідок одного або декількох тренувальних занять переважно проходить після декількох днів відпочинку та споживання їжі, багатої на вуглеводи. На відміну від такої короткочасної втоми, пере тренованість характеризується суттєвим зниженням рівня м’язової діяльності, котре не зникає навіть після тривалого відпочинку й раціонального харчування.

Синдром перетренованості. Він проявляється зниженням м’язової діяльності. Однак ця ознака характеризується індивідуальними особливостями, а тому спортсменам і тренерам буває важко розібратися, чи є це власне перетренованістю, чи ні. Раннім проявом перетренованості є зниження м’язової сили, погіршення координації та максимальної працездатності. Симптомами перетренованості є:

· Погіршення апетиту та зниження маси тіла;

· Болісність м’язів;

· Застуда, алергічні реакції або те, і інше, що може бути проявом зниження загальної індивідуальності організму;

· Періодичні напади нудоти;

· Порушення сну;

· Підвищення ЧСС;

· Підвищення артеріального тиску.

Основною причиною виникнення синдрому перетренованості стає поєднання емоційних та патофізіологічних чинників.

Психоемоційні стресові ситуації зумовлені очікуванням відповідальних змагань та можливою поразкою в них спортсмена. А тому стан перетренованості дуже часто супроводжуються втратою бажання змагатися й тренуватися.

Перетренованість правдоподібно пов’язана зі змінами в діяльності таких трьох лімітуючих систем - нервової, гормональної та імунної.

Неврологічна симптоматика така, яка супроводжує знижену м’язову діяльність, обумовлену перетренованістю характеризується:

· Прискоренням ЧСС у спокої;

· Підвищенням артеріального тиску;

· Втратою апетиту;

· Зниженням маси тіла;

· Розладами сну;

· Емоційною лабільністю;

· Підвищенням інтенсивності основного метаболізму.

Ця симптоматика може, очевидно, свідчити про перетренованість симпатичної нервової системи. Водночас можуть зустрічатися і непрямі ознаки перетренованості парасимпатичного відділу нервової системи, які можуть проявлятися:

· Швидким виникненням стомлення;

· Сповільненням ЧСС у спокої;

· Швидким відновленням ЧСС після фізичного навантаження;

· Зниження артеріального тиску.

Все це свідчить про варіабельність вегетативних реакцій в умовах перетренованості. А тому подібну симптоматику неможливо віднести до патогномонічної (характерної для конкретної патології).

Вивчення спектру гормонів у крові у періоди інтенсивного тренування дозволяють припустити, що надмірний стрес супроводжується очевидним порушенням функції ендокринної системи. Порушення відношення концентрацій в крові тестостерон/кортизон в крові спортсмена можна вважати важливим інформативним показником, але неспецифічним для синдрому перетренованості. Зниження концентрації тестостерону у поєднанні з підвищеним рівнем концентрації кортизолу в крові може лише вказувати на перевантаження в клітинах спортсмена катоболічних процесів над анаболічними (відтворювальними) і, зокрема, переваженням катаболізму білків в м’язах. Підтвердженням сказаному є факт підвищеного рівня сечовини в крові у перетренованих спортсменів (остання утворюється внаслідок розчеплення білків). Припускають, що цей самий механізм зумовлює зниження тіла, яке спостерігається у перетренованих спортсменів.

У періоди інтенсивного тренування вміст адреналіну та норадреналіну у крові в стані спокою підвищений, що може бути причиною прискореної ЧСС та підвищеного артеріального тиску. А тому аномальні рівні гормонів, виявлені під час виснажливого тренування, можуть бути інформативними в комплексній оцінці синдрому перетренованості.

Результати останніх досліджень свідчать, що імунна система відіграє важливу роль в тренувальному процесі, отже надмірні тренувальні навантаження пригнічують її основну функцію – бути своєрідною «лінією захисту» від проникнення в організм патогенних бактерій, вірусів, паразитів та пухлинних клітин. Якраз організм перетренованого спортсмена сприйнятливий до інфекційних захворювань. Результати численних досліджень показують, що короткочасні періоди інтенсивних навантажень на деякий час порушують реактивність імунної системи, а проведення виснажливого тренування у наступні дні веде до її пригнічення (Brakmi Z. et.al., 1985). Подібне пригнічення функції імунної системи характеризується низькими рівнями як в В-лімфоцитів, та антитіл.

Спроби прогнозування синдрому перетренованості роблять на основі таких параметрів: вмісту ферментів в крові, споживання кисню, електрокардіограми та ЧСС.

Вміст ферментів в крові. Дослідження спектру таких ферментів, як креатинфосфокіназа, лактатдегідогеназа та ін. показало, що після періодів виснажливих навантажень вміст цих ферментів в крові перевищує нормальний рівень у 2-10 разів. Указані ферменти знаходяться в клітинах (переважно м’язових) і вихід їх із клітин може свідчити про руйнування клітинних мембран м’яза (сарколем). Результати досліджень підтверджують цю думку. Наприклад, аналіз тканини м’язів ніг марафонців показав значні пошкодження м’язових волокон після тренувальних навантажень та змагань, причому початок і вираженість змін у м’язах відповідали ступеню болісних відчуттів у них.

На думку фахівців, пошкодження м’язів можуть часткового зумовлювати локальні болісні відчуття та припухлості. Однак, як і раніше, немає вагомих доказів виникнення вищеописаних змін з синдромом перетренованості. Вчені вважають, що підвищення вмісту ферментів в крові та пошкодження м’язових волокон часто відбувається під час виконання ексцентричних навантажень незалежно від стану тренованості. Внаслідок цього неможливо вважати показники вмісту ферментів в крові як параметр синдрому перетренованість.

Споживання кисню. У стані перетренованості у спортсменів часто спостерігається зниження рівня майстерності, що, природно, погіршує м’язову діяльність. Оскільки рухи спортсменів стають менш продуктивними, то зростає споживання кисню. Тому показник споживання кисню під час стандартного навантаження часто використовується у якості контролю зниження рівня майстерності у стані перетренованості. Показник субмаксимального споживання кисню підвищується у випадку перетренованості.

Електрокардіограма. У спортсменів, які різко знизили м’язову діяльність, дуже часто спостерігали інверсію зубця Т (зубець Т відображає реполяризацію шлуночків). Існують дві протилежні точки зору: одні вважають, що зміни на ЕКГ можуть свідчити про перетренованість, інші не пов’язують зі змінами ЕКГ, натомість багато спортсменів з очевидними симптомами синдрому перетренованості мають нормальну ЕКГ.

Частота серцевих скорочень. Реєстрація серцевих скорочень дозволяє об’єктивно оцінити реакції серцево-судинної системи на дану інтенсивність роботи. Слід відмітити високий ступінь кореляції показників лактату крові з ЧСС, що дає «найсвіжішу» інформацію тренеру й спортсмену про стан спортсмена. Такий тест, як ЧСС дозволяє досить об’єктивно контролювати тренувальний процес та попереджувати виникнення синдрому перетренованості.

Лікування синдрому перетренованості. Хоч і причини перетренованості до кінця не з’ясовані, є підстави думати, що потужнішими стресорами є інтенсивність або швидкість, а не обсяг тренувань. Відновлення після синдрому перетренованості можливо тільки внаслідок зниження інтенсивного навантаження або повного відпочинку. Спортсмена швидше відновлюють свій стан в результаті повного відпочинку, або виконання вправ з низькою інтенсивністю. Інколи допомагають поради психолога з метою здолання стресових ситуацій.

Ефективним способом зведення синдрому перетренованості до мінімуму є застосування циклічного методу тренувальних занять, що передбачає чергування легких, середніх та значних навантажень.

Навіть найдосвідченіші спортсмени можуть бути сприйнятливі до синдрому перетренованості. А тому після 1-2 днів інтенсивних навантажень має бути такий самий період легких аеробних занять. Так само виснажливі навантаження протягом 1-2 тижнів мають змінити легші заняття (протягом тижня) аеробної спрямованості.

Спортсменам, які займаються видами спорту, що потребують прояву витривалості (плавцям, велосипедистам, бігунам) слід в дієтичному режимі звернути увагу на споживання вуглеводів. Необхідно пам’ятати, що виснажливі навантаження, повторювальні тричі на день, поступово знижують запаси глікогену в м’язах і в печінці, внаслідок цього найінтенсивніші використовувані м’язові волокна не зможуть утворювати енергію, необхідно для виконання фізичних вправ.

Дата добавления: 2017-02-01