Естетика раціоналізму у Франції

Зазначимо, що порівняно із Англією та Німеччиною досвід Франції у формуванні дизай­ну вважається менш цікавим. Адже аналогічний розвиток нових видів промисловості проходив тут під прикриттям зовні досить традиційних форм культури. Одначе проблеми дизайну XX ст. значною мірою сягають своїм корінням в есте­тичне поле саме цієї країни.

У Франції початку XX ст. значного розвитку набула естетика раціоналізму як наукова дис­ципліна. Позастильовий гуманітарний раціона­лізм сприймався тут спокійно, а не як виклик стильовим пошукам. Його проблеми обговорюва­лися головним чином серед викладачів і сту­дентів технічних та гуманітарних шкіл. Вони бу­ли майже не пов'язані з реальною художньою практикою, але впливали на духовний клімат. Найяскравішою постаттю серед естетиків цього напрямку був Поль Суріо.

Він виступив проти традиційного в естетиці протиставлення прекрасного й утилітарного, на­магаючись детально розібрати градації «доскона­лості доцільності». Суріо визнавав доцільність краси не лише в природі, творах архітектури та декоративно-прикладного мистецтва, а й вважав естетично повноцінними також вироби масового промислового виробництва.

Таким чином, Суріо був антиподом Рьоскіна й Морріса, які виступали проти визнання по­вноцінними художніми явищами тих результатів людської діяльності, котрі виходять за межі осо­бистої участі в їх виробництві майстра-творця.

Загалом багатьох французьких мислителів то­го часу приваблювали зумовленість технічних форм функцією, пошуки стриманості заради еко­номності вирішень. Це наповнювало їх почуттям вдоволення та злиття прогресу й зусиль фран­цузького ділового світу. «Холодна естетика» інженерів сприймалася такими мислителями як вираження «одвічного французького смаку». Але як тільки справа стосувалася особистого, інтим­ного світу, позастильова спрямованість раціона­лізму їх уже не влаштовувала. Відомими є різкі протиріччя у пристрастях до форми, наприклад, в Ейфеля — творця славнозвісної башти у Па­рижі. У побуті він відзначався вельми еклектич­ними та примхливими уподобаннями.

Раціоналізм переважав при розробці замов­лень у будівництві, яке не було обмежено обов'язковим образно-стильовим спрямуванням. Це заводи на річці Марні, телефонна станція у Парижі, будівля Паризької електричної компа­нії, військові споруди й арсенали початку XX ст. Вони вважалися виразниками здорового фран­цузького духу.

Лише у роботах двох провідних французьких проектувальників того часу — Тоні Гарньє та Огюста Перре, творчість яких часто відносять до неокласики, ідеї раціоналізму виступали у не­подільній художній формі. Вони опановували класичну традицію Франції, але прочитували її у дусі відтворення середземноморських витоків нільської античності. Найпослідовніше це зробив Гарньє у своєму утопічному проекті «Індуст­ріальне місто» (1901—1904), де він уперше в Європі охопив з раціональних позицій усе пред­метно-просторове середовище міста — від загаль­ного плану та індустріальних зон до проробки ос­новних типових житлових будівель. Великим майстром показав себе і Перре при вирішенні проблем сучасного житлового будинку, прагнучи нової художньої виразності технічних форм (ви­користання прозорих скляних блоків, бетону, металу і т. п.).

Коли наприкінці першого десятиліття XX ст. мода на орнаментальні вирішення «ар нуво» ста­ла проходити, раціональна основа ставала поміт­нішою. То ж цікавість до оголеної раціональної форми у 20-ті роки мала свою стадію розвитку ще в передвоєнний період. Недарма пошуки раціональних форм мали у Франції своє на­ціонально-духовне обґрунтування й специфіку. Вони пов'язувалися у свідомості французів із традиціями картезіанства й навіть гальської ан­тичності.

Дата добавления: 2017-02-01