Досвід Німеччини у фундації дизайну

Для глибшого розуміння процесів становлен­ня дизайну як професії, треба орієнтуватися у та­кому матеріалі.

На зламі XIX—XX ст. Німеччина (так само, як і інші європейські країни) була охоплена но­вим стилем, що гостро протиставлений еклектиці XIX ст. Він дістав назву «югендстиль» у Німеччині, «сецессіон» у Австрії, «ар нуво» у Франції. Взагалі налічується близько тридцяти назв експериментів художників того часу з фор­мою й декором ужиткових предметів і архітек­турних споруд. За допомогою експериментів митці сподівалися вийти з глухого кута насліду­вання історичних стилей минулого, яке багатьом тоді вже обридло. Нові пошуки називалися так: «стиль 1990 p.», «ліберті», «метро», «стиль лілій», «стиль хвиль», «студіо» і т. п. Саме тоді предмет­ну творчість, виготовлення речей — завдяки ак­тивним пошукам нового стилю — було піднято до рівня мистецтва в цілому, що виявилося над­звичайно важливим для подальшого формування професійної дизайнерської свідомості.

Щодо Німеччини, то вже у 1904 р. її декора­тивно-ужиткове мистецтво дістало широке євро­пейське визнання, коли в італійському місті Турині було відкрито Першу міжнародну виставку декоративного мистецтва. Німецькі зали вигідно відрізнялися від експозицій інших країн. Голо­вним завданням автори німецького розділу про­голосили візуальну єдність усього предметного середовища.

Кілька років згодом у сферу діяльності німецьких художників увійшло й промислове ви­робництво. Вони оформлювали промислову про­дукцію та виробничі приміщення, безпосередньо переходячи до дизайну.

Необхідно засвоїти відомості про два видатних явища у німецькій культурі першої третини XX ст., а саме: про діяльність Веркбунду та Баугаузу.

Веркбунд — «Діловий союз» — було заснова­но у 1907 р. Він відіграв велику роль у процесі формування дизайну як професії. Метою цієї ор­ганізації було підвищення якості промислових виробів шляхом спільних зусиль мистецтва, індустрії та ремесла, а також пропаганда і все­бічне вивчення цієї проблеми. Членами союзу були художники, промисловці, фахівці з питань виробництва, а також у його діяльності могли брати участь різні корпорації.

Досить швидко Веркбунд виріс у таку силу, не рахуватися з якою окремі художники-прикладники вже не могли. Якщо на початку XX ст. більшість пошуків у царині стилю визначалися різними версіями «югендстилю», то тепер його місце став займати диктат машинізованих, стандартизованих форм.

Друге явище, про яке йшлося, — Баугауз. Він виник у Веймарі внаслідок соціальних змін, що відбулися у Німеччині після першої світової війни. Був демократичним у своїй основі. Проти­ставив дещо аморфному Веркбунду чіткі методи виховання нового художника.

Державний Баугауз (у перекладі «Дім бу­дівництва») був навчальним закладом. Розпочав він як школа, що пов'язувала традиції ремісни­чого мистецтва з художнім авангардом XX ст. Це виявилося у принципі одночасного навчання сту­дентів у майстра-ремісника (основам роботи з металом, деревом, керамікою, тканиною і т. п.) та у художників авангардного напрямку (осно­вам сучасного тоді малюнка, живопису, пластики). Так було у веймарський період. Згодом Бау­гауз переїхав до міста Дессау. Там у другій по­ловині 20-х років Баугауз перейшов до втілення у життя висунутого Вальтером Гроппіусом — першим його директором — тези: «Мистецтво та техніка — нова єдність». Художньо-ремісничі майстерні залишилися у Веймарі, а їм на зміну прийшли найсучасніші, як на той час, технічні майстерні у Дессау. Це місто було великим про­мисловим центром і саме тому його було обрано для переїзду Баугаузу. Відбувся очевидний, на­очний перехід від традицій зв'язку мистецтва й ремесел, характерного для XIX ст., до принципу зв'язку мистецтва з індустрією, наукою, що ста­ло характерною властивістю дизайну XX ст. Те саме можна сказати й про результати навчальної роботи у Баугаузі. Майже усі експонати першої великої виставки Баугаузу у Веймарі 1923 р. (ке­рамічний та металевий посуд, дерев'яні меблі) тривалий час належать історії ужиткового мис­тецтва, відображаючи стилістику початку 20-х років (ранній функціоналізм). А вироби майсте­рень періоду Дессау (дверні ручки, підвісні світильники, меблі з металевих трубок із сидін­нями та спинками з тканини й шкіри, настільні лампи) ще й дотепер сприймаються ніби сучасні. Баугауз був головним явищем проектно-ху­дожньої культури міжвоєнної Німеччини. Та увесь пафос, уся впевненість його викладачів і студентів (як й інших німецьких функціоналістів) стосовно того, що мистецтво й техніка мають скласти нову єдність, реалізувалися фактично лише у сфері педагогіки.

Дата добавления: 2017-02-01