Механізм правового регулювання і його структурні елементи

Як вже зазначалось, правове регулювання – це вплив права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, через систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рамках і напрямах, визначених нормами права.

Механізм правового регулювання (МПР) – це взята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок.

Основні ознаки (риси) МПР:

є складовою частиною механізму соціального регулювання;

збирає воєдино всі явища правової дійсності:

а) засоби (норми права, суб’єктивні права і обов’язки, рішення суддів тощо, об’єктивовані в правових актах);

б) способи (дозволяння, зобов’язання, заборона);

в) форми (використання, виконання, додержання, застосування);

становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у взаємозв’язку і взаємодії;

є динамічною частиною правової системи суспільства;

результатом його діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві.

З визначення поняття механізму правового регулювання видно, що це комплексне явище, складовими елементами якого є:

Норми права в МПР утворюють нормативно-правову базу правового регулювання, моделюють, закріплюють, регулюють чи охороняють суспільні відносини.

Нормативно-правові акти – це письмові документи, що прийняті компетентними органами, в яких організується зміст правових норм, виражаються правила поведінки зовні та забезпечується їх введення в дію.

Юридичні факти – життєві обставини, що породжують, змінюють чи припиняють суб’єктивні права і юридичні обов’язки персоніфікованих суб’єктів правовідносин.

Правові відносини – це специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав і обов’язків, встановлених нормами права. В МПР вони виступають як середовище здійснення прав і обов’язків.

Акти реалізації правових норм – рішення, що закріплюють результати використання, виконання чи застосування правових норм.

Акти застосування норм права – рішення конкретного правозастосовного органу, в якому відносно конкретної життєвої обставини і конкретного суб’єкта права закріплюються конкретні права і обов’язки, здійснення яких забезпечується авторитетом держави.

Акти тлумачення правових норм – це офіційні юридичні документи які не створюють нових норм, а служать своєрідним додатком до нормативного акту, норми якого тлумачаться. В межах компетенції інтерпретатора вони відіграють загальноосвітню роль в тих сферах, на які розповсюджуються. В МПР відіграють роль елемента, за допомогою якого здійснюється одноманітне розуміння правової норми, а значить і правильне її застосування чи здійснення в інших формах.

Законність – це правовий режим точного виконання діючих законів всіма суб’єктами права в сфері правотворчості і правореалізації, в інших сферах життєдіяльності людей, режим при якому забезпечуються права і виконуються обов’язки людиною, державою і громадянським суспільством.

Правосвідомість – вид (форма) суспільної свідомості, що містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до діючого чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Правова культура – це глибокі знання і розуміння права, високо свідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності і внутрішньої переконаності.

Законність, правосвідомість і правова культура приймають участь на всіх стадіях правового регулювання і носять в механізмі правового регулювання універсальний характер.

Техніка правового регулювання (юридична техніка)

Юридична техніка – це сукупність способів і прийомів, умінь і навичок формування всіх елементів правового регулювання та ефективного оперування ними у праворегулятивній практиці.

Види юридичної техніки

Вони розрізняються, зокрема, відповідно до основних стадій правового регулювання та видів юридичної діяльності на правотворчу, правотлумачну, правозастосувальну та правореалізаційну техніку.

До кожного з цих видів юридичної техніки входять як загальні, так і особливі, специфічні способи, прийоми, вміння праворегулятивної діяльності.

Усі вони можуть бути розподілені на:

соціологічно-дослідні (використовуються наприклад, при застосуванні волі населення, різних соціальних груп, яка має бути втілена у закони та інші нормативно-правові акти, або ж при визначенні доцільності, своєчасності, ефективності правового регулювання);

мовні (використовуються щодо юридичної термінології, стилю викладу правових актів);

логічні (використовуються, зокрема, при побудові юридичних моделей, «конструкцій», при тлумаченні правових норм, при систематизації законодавства);

психологічні (використовуються, наприклад, у правозастосувальній діяльності, зокрема при притягненні правопорушників до юридичної відповідальності);

педагогічні (використовуються, зокрема, для впливу на правосвідомість суб’єктів при застосуванні і реалізації юридичних норм);

організаційні (зокрема, щодо забезпечення процедурної сторони праворегулятивної діяльності);

економічні (наприклад, при визначенні витрат, «собівартості» певних праворегулятивних акцій, дій);

технічні (використання сучасних технічних засобів, електронно-обчислювальної, комп’ютерної техніки в юридичній діяльності).

Дата добавления: 2017-02-01