Методи, типи, способи та стадії правового регулювання

Види правового регулювання розрізняють за обсягом суспільних відносин, на які вони поширюються:

нормативне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин;

індивідуальне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу.

Щодо конкретних суспільних відносин правове регулювання здійснюється за допомогою таких прийомів або способів:

1. Дозволу – тобто надання суб’єкту права на здійснення певних дій. Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього засобу може бути будь-яка правова норма, що надає суб’єкту право на одержання тих або інших благ.

2. Зобов’язання (веління) – це юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, накладення обов’язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов’язок своєчасного виконання договірних зобов’язань.

3. Заборона – це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Як приклади заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної або расової переваги одних народів над іншими. Норми Особливої частини Кримінального кодексу також фактично є заборонами, адже встановлюючи відповідність за певні дії, вони тим самим їх забороняють.

4. Рекомендування (порада).

Засоби правового регулювання (дозвіл, зобов’язання, заборона) найбільш ефективні і досягають своєї мети лише в тісному взаємозв’язку. Так, дозвіл суб’єкту на певну поведінку буде реальним лише за наявності обов’язків інших суб’єктів задовольняти потреби, які в цьому зв’язку виникли в уповноваженого суб’єкта.

Крім засобу правового регулювання, визначають і його типи, під якими розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку: дозволу чи забороні. Відповідно до цього існують такі типи правового регулювання:

1. Загальний дозвіл – це тип правового регулювання, який базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих або інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом.

2. Звільнення від заборони – тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. В цьому типі правового регулювання реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом.

За територіальним статусом правотворчого суб’єкта розрізняють централізоване і нецентралізоване правове регулювання.

Централізоване – має місце тоді, коли суб’єктом правотворчої діяльності є законотворчий або інший центральний нормотворчий державний орган.

Нецентралізоване – суб’єктом нормотворчої діяльності є республіканський (Автономної Республіки Крим), обласний чи інший місцевий територіальний орган.

Стадії правового регулювання:

регламентування суспільних відносин шляхом загального програмування юридичних прав та обов’язків їх учасників – на цій стадії відбуваються визначення змісту і формулювання меж поведінки суб’єкта, умов виникнення прав, обов’язків, повноваження, відповідальності і т.п.(вступає в дію механізм правотворчості);

виникнення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків (правовідносин) у суб’єктів права – необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов’язують настання юридичних наслідків (вступає в дію механізм правовідносин);

реалізація суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (вступає в дію механізм реалізації норм права);

застосування санкції норм права – виникає у випадках неправомірної поведінки суб’єкта (вступає в дію механізм притягнення до юридичної відповідальності).

Метод правового регулювання – специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваного з допомогою юридичних засобів.

Метод правового регулювання характеризується

колом суб’єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними;

змістом і обсягом правового статусу суб’єктів певних відносин;

порядком формування, встановлення юридичних прав і обов’язків суб’єктів;

ступенем визначеності і змісту юридичних прав і обов’язків;

співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку – повноважень (дозволів), обов’язків та заборон;

порядком (процедурою) здійснення юридичних прав і обов’язків;

способами примусового забезпечення прав і обов’язків.

Основними методами правового регулювання є:

авторитарний (субординації, підпорядкування) – це централізоване регулювання “зверху до низу” на владно-імперативних засадах (адміністративне, кримінальне право і т.п.);

автономний (координації, рівноправності) – децентралізоване регулювання, при яком учасники суспільних відносин виступають як рівноправні сторони (цивільне право).

Практичне значення загальнотеоретичних уявлень про правове регулювання полягає, зокрема, в тому, що вони відображають єдність, цілісність правової системи шляхом розкриття глибинних, «інтимних» зв’язків і взаємозалежностей її частин, елементів.

Завдяки цьому такі знання істотно полегшують практичну орієнтацію у складному, багатоаспектному світі юридичних явищ. Вони – ці знання – дають можливість обирати з розгалуженого юридичного інструментарію саме такі засоби, регулятивна «енергія) котрих здатна забезпечити найповніше задоволення потреб, інтересів людей та їх спільностей, об’єднань.

Дата добавления: 2017-02-01