Монументальна школа Михайла Бойчука

У XX ст. в Україні монументальне мистецтво відновив і підняв на світовий рівень Михайло Бойчук. Француз Гійом Аполлінер одним з перших в Европі відчув своєрідність по­чаткових кроків Михайла Бойчука та його послідовників. Про їхні твори він писав, що вони "старанно виконані, із доб­рим рисунком, втілюють у собі засади візантінізму. У своїх невеличких картинах, присвячених найсучаснішій тематиці ("Пасе гусей", "Архітектор", "Дівчина за читанням", "Ідилія" й т. ін.) усі вони застосовують просту композицію, золоте тло, старанну обробку деталей".

Бойчук зі своїми учнями в розмірно короткий час увійшов у всі галузі мистецького життя України. Керамі­ка, ткачування, килимування, друкарство (дереворити, графіка), скульптура - і навіть український ляльковий театр вперше був відроджений бойчукістами. Але голов­ною метою, основним завданням М.Бойчука було воск­ресити монументальне мистецтво, пов'язане з архітекту­рою і техніку фрески.

Головні об'єкти, що їх вдалося розмалювати бой­чукістами, були такі: 1) Луцькі казарми в Києві, 2) Селянсь­кий санаторій Хаджі-бей на березі Чорного моря, 3) Чер-вонозаводський театр у Харкові. Особливо цікаві були мо­нументальні праці Бойчука і найближчих його учнів: вели­чезні фрески "Свято врожаю" М. Бойчука, "Індустріаліза­ція" В.Седляра, "Відпочинок і культура" І.Падалки, "Фіз­культура і спорт" О.Павленко. Після арешту перших трьох фрески були знищені. Найбільші за обсягом і значенням були мальовила у Луцьких казармах в Києві. Над ними працювало двісті художників різних напрямків і шкіл. 14 композицій виконала група студентів під орудою про­фесора М.Бойчука.

1923 року майстерня М.Бойчука виконала монумен­тально-декоративне оформлення українського павільйо­ну на Першій всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві. Композиції були присвячені темі злуки міста з селом. Одначе судити про них ми не можемо - відсутні будь-які фотодокументи чи репродукції.

Крім названих вище трьох найздібніших вихованців великого майстра - В.Седляра, І.Падалки та О.Павленко потрібно назвати й інших - А.Іванову, К.Гвоздик, М.Рокицького, О.Мізіна та інших. В пору розквіту школи бойчу-кістів їхні творчі здобутки високо оцінив відомий вчений О.Сидоров з Москви.

Про непересічний педагогічний талант професора М.Бойчука може засвідчити такий незвичний епізод. Відомий київський маляр, професор В.Пальмов наприкінці 1920-х років підсумував такими словами про свого колегу: "ти -навчаєш, а ми - розучуємо...".

У 1930-х рр. М.Бойчук і майже всі його учні (за ви­нятком тих, хто виїхав до Москви - О.Павленко, А.Івано­ва чи до Середньої Азії - С.Колос) були зліквідовані "за контрреволюційний традиціоналізм і національні форми". Виконані ними чисельні фрески в Києві, Одесі й Харкові були знищені. Творів великого майстра та його учнів збе­реглося дуже мало.

Цитуємо акт оскарження і присуд смерті українсь­кій культурі, який звучить у виданні "Изобразительное искусство Украинской ССР" (Москва, 1957 р.): "Буржуаз­но-націоналістичні і формалістичні тенденції в українсь­кому образотворчому мистецтві найповніше виявилися в течії, очоленій мистцем М.Бойчуком, яка, відтак, дістала назву "бойчукізму". Прикриваючись демагогічними "ульт-рареволюційними" гаслами "бойчукісти" фактично тягну­ли українське мистецтво в минуле, до реакційної давни­ни, до середньовічного іконопису, в якій вони бачили якусь абстрактну, "вічну" національну форму українського мистецтва. "Бойчукісти" намагалися відірвати українське мистецтво від передового російського совєтського мис­тецтва, від традицій російської та української реаліс­тичної класики".

Наступна тирада звучить так: "Комуністична партія допомогла українським мистцям розкрити антинародну суть "бойчуківізму" та інших формалістичних течій".

1932 року ЦК КПСС видав постанову "Про перебудо­ву літературно-мистецьких організацій", на підставі якої були ліквідовані усі асоціації та об'єднання мистців, які обстоювали власні погляди в мистецтві. Запанував офіцій­ний курс під назвою "соціалістичний реалізм".

Дата добавления: 2013-12-14