Умови ефективного консультування

Правила та установки консультанта, що робить процес консультування ефективним:

1. Не буває двох однакових клієнтів і ситуацій консультування. Людські проблеми тільки зовні можуть здаватися схожими, але якщо вони виникають, розвиваються, існують в контексті унікальних людських життів, то й самі проблеми в дійсності є унікальними. Тому кожна консультативна взаємодія унікальна й неповторна.

2. У процесі консультування клієнт і консультант постійно змінюються згідно їх відносин.

3. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому при консультуванні слід допомогти йому прийняти на себе відповідальність за вирішення його проблем. Бачення власних проблем клієнтом не менше, а може бути, і більше важливо, ніж уявлення про них консультанта.

4. У процесі консультування почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги консультанта. Таким чином, у консультуванні недоречно домагатися мети будь-якою ціною, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта.

5. Прагнучи допомогти клієнту, консультант зобов'язаний «підключити» всі свої професійні й особистісні можливості. Проте в кожному конкретному випадку він не повинен забувати, що він усього лише людина і тому не здатний повністю відповідати за іншу людину, за його життя і труднощі.

6. Не слід очікувати безпосереднього ефекту від кожної окремо взятої консультативної зустрічі – це процес, в якому помітні поліпшення змінюються погіршеннями, тому що самозміна вимагає багатьох зусиль та ризику, які не завжди і не відразу завершуються успіхом.

7. Компетентний консультант знає рівень своєї професійної кваліфікації і власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики і роботу на благо клієнтів.

8. Для позначення та концептуалізації кожної проблеми можуть бути використані різні теоретичні підходи.

9. Деякі проблеми – це сутнісні людські дилеми і в принципі неможливо розв'язати.У таких випадках консультант повинен допомогти клієнтові зрозуміти неминучість ситуації і змиритися з нею.

10 Ефективне консультування – це процес, який виконується разом з клієнтом, але не замість клієнта.

2. Консультант і клієнт.

У практиці роботи консультанта щодня доводиться мати справу з найважливішими аспектами життя людини. Консультант завжди разом із клієнтом обговорює незначні й істотні проблеми свого підопічного й прагне йому допомогти:

- розібратися в мотивуванні повсякденних виборів і на­ступних наслідків;

- розв’язати багато емоційних проблем, поліпшити складні міжособистісні стосунки;

- перебороти почуття внутрішнього хаосу – зробити не­зрозуміле й мінливе позитивним і доцільним.

Тому консультант повинен усвідомлювати, хто він, ким може стати і яким його хоче бачити клієнт. Інакше ка­жучи, виникає питання визначення ролі консультанта. Чи є консультант товаришем клієнта, професійним порадни­ком, учителем, експертом, супутником клієнта в пошуках істини життя. Ефективність діяльності фахівця значною мірою зале­жить від того, наскільки виразно він уявляє свою роль у консультуванні. Коли немає такої ясності, консультант у своїй роботі буде керуватися не чіткими теоретичними принципами, а лише очікуваннями й потребами клієнта – іншими словами, буде робити лише те, на що сподівається і чого хоче клієнт.

Самолюбству консультанта-початківця може лестити, що люди, які шукають відповіді на складні питання свого життя, звертаються саме до нього. Тому існує небезпека, що консультант почне демонструвати зарозумілість, зверхність, знаючи відповіді на всі запитання клієнта або ще гірше – буде нав’язувати йому свої рішення. У цій си­туації консультант, який неправильно розуміє свою роль, тільки збільшить залежність клієнта від нього й стане пе­решкодою в наданні допомоги, коли йдеться про прийняття клієнтом самостійного рішення. Ніякий консультант не може нав’язувати іншій людині, як їй жити.

Найзагальніша відповідь на питання про роль кон­сультанта криється в розумінні сутності процесу консуль­тування. Основне завдання консультанта полягає в тому, щоб допомогти клієнтові у виявленні своїх внутрішніх резервів, зрозуміти, яким він хоче стати. Клієнтам під час консультування слід щиро оцінити свою поведінку, стиль життя й вирішити, яким чином і в якому напрямку вони хотіли б змінити його.

Професійні й етичні права й обов’язки консультанта в процесі консультування:

- обов’язок надати компетентну допомогу;

- конфіденційність;

- право на передачу клієнта іншому консультанту у випадку неможливості надання компетентної допомоги.

У консультативному процесі клієнт має право:

- на одержання кваліфікованої допомоги;

- на інформовану згоду щодо вступу, продовження і закінчення консультативних відносин;

- на вибір консультанта;

- на нерозповсюдження обговорюваної особистої інформації.

У практиці соціального педагога часто виникає потреба в консультуванні з іншими спеціалістами з метою вирішення проблеми клієнта.

3. Мотивація роботи консультанта.

На ефективність консультування мають вплив особливості мотивації консультантів, а саме: залежність ефективності консультування і професійної мотивації обумовлена інтенсивністю актуальних і потенційних мотиваційних компонентів консультантів.

Виділяють основні мотиви консультантів: мотиви призначення професії соціального педагога, діяльнісно-результативні мотиви, мотиви соціального престижу професії, мотиви міжособистісного спілкування, мотиви реалізації себе в професії.

Встановлено, що мотивація консультанта є чинником, що істотно впливає на ефективність індивідуального консультування. Залежність ефективності індивідуального консультування і професійної мотивації консультантів обумовлена інтенсивністю професіональних мотивів і домінуванням мотивації призначення професії соціального педагога і діяльністю результативної мотивації над іншими.

4. Типові помилки при консультуванні.

Типові помилки консультування:

- не встановлено необхідний психологічний контакт, що заважає створенню сприятливого для бесіди клімату;

- передчасний перехід до вирішення проблеми без до­статнього вивчення її суті;

- авторитарність стосовно співрозмовника, нав’язуван­ня йому власного розуміння проблеми;

- думка співрозмовника не вислуховується або дискре­дитується;

- тим чи іншим способом створюються перешкоди для роз’яснення співрозмовником своєї точки зору;

- постановка співрозмовнику прямих запитань за умо­ви, що такої необхідності немає.

5. Попередження ефекту «згорання».

Соціально-педагогічне консультування нале­жать до професій, що вимагають великого емоційного навантаження й відповідальності, однак мають досить невизначені критерії успіху. Представникам цих професій загрожує небезпека «синдрому згорання»

«Синдром згорання» – складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове й фізич­не виснаження через тривале емоційне навантаження. Синдром, виражається в депресивному стані, почутті втоми й спустошеності, нестачі енергії, ентузіазму та здат­ності бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці в ставленні до роботи й життя в цілому. Існує думка, що люди з певними рисами особистості (неспокійні, чуттєві, емпатичні, схильні до інтроверсії, які мають гу­маністичну життєву настанову, схильні ототожнювати се­бе з іншими) більше піддаються впливу цього синдрому.

Які причини найчастіше сприяють проявам «синдро­му згорання»? Найважливіші з причин можна назвати:

- монотонність роботи, особливо якщо її зміст здається сумнівним;

- вкладання в роботу великих особистісних ресурсів за дефіциту визнання й позитивної оцінки;

- робота з «невмотивованими» клієнтами, які постійно чинять протидію зусиллям консультанта в наданні їм допомоги, і незначні, слабо відчутні результати ро­боти;

- напруженість і конфлікти в професійному житті;

- недостатня підтримка з боку колег і їх критицизм;

- умови, несприятливі для самовираження особистості на роботі, коли не заохочуються, а обмежуються екс­периментування й інновації;

- невирішенні особистісні конфлікти.

Одним з істотним фактором, що перешкоджають зростанню «синдрому згорання», є усвідомлення особистої від­повідальності за свою роботу. Якщо консультант через невдачі або погане самопочуття займає пасивну позицію й звинувачує оточуючих, почуття безсилля й безнадійності лише збільшується. Відповідальність може перекладатися різними за зовнішнім проявом способами: «мені не щас­тить, тому що клієнти чинять протидію консультуванню й не хочуть нічого змінювати в житті»; «в усьому винна організація праці, а від мене це все не залежить»; «у мене за­надто багато клієнтів і замало часу для кожного з них» і т. п. Така пасивна позиція консультанта змушує його ка­пітулювати перед зовнішніми обставинами й почувати себе жертвою, що, зрештою, сприяє виникненню професійного цинізму. Тому важливо, щоб консультант усвідомлював почуття власної відповідальності й умів працювати навіть за наявності обмежень і перешкод. Замість перекладання провини за власне безсилля на зовнішні обставини, краще спрямувати свою енергію й увагу на реалізацію існуючих можливостей і подумати про зміну самих умов.

Існує також чимало конкретних способів попередити розвиток «синдрому згорання»:

- культивування інших інтересів, не пов’язаних з консультуванням;

- внесення різноманітності у свою роботу, створення нових проектів і їх реалізація без очікування санкціонуван­ня з боку офіційних інстанцій;

- турбота про своє здоров’я, дотримання режиму сну й харчування, оволодіння технікою медитації;

- почуття задоволеності соціальним життям; збалансо­ване спілкування з друзями (бажано інших професій);

- прагнення до якоїсь мети, навіть якщо немає впевне­ності в перемозі, уміння програвати без зайвого само­знищення й агресивності;

- не відкидаючи шанобливе ставлення оточуючих, бути здатним до об’єктивної самооцінки;

- відкритість новому досвіду;

- уміння не підганяти події й правильно визначати час, необхідний для досягнення позитивних результатів у роботі й житті;

- зважені зобов'язання (наприклад, не слід брати на се­бе велику відповідальність за клієнта – більшу від тієї, яку він має сам);

- читання не тільки професійної, а й іншої літератури насамперед для власного задоволення;

- участь у семінарах, конференціях, під час яких є мож­ливість зустрітися з новими людьми й обмінятися досвідом;

- періодична спільна робота з колегами;

- участь у роботі професійної групи, що дає змогу обго­ворити особисті проблеми, пов’язані з консультатив­ною роботою.

Отже, щоб уникнути «синдрому згорання», консультант повинен правильно оцінювати своє власне життя – чи живе він так, як йому хочеться. Якщо теперишнє життя його не влаштовує, варто вирішити, що потрібно зробити для позитивних зрушень. Тільки належним чином піклуючись про якість свого життя, можна бути ефективним консультантом.

6. Моделі консультування.

У роботі соціального педагога можливе використання різних моделей консультування. Умовно виділяють:

- об’єктно-маніпулятивні, у яких клієнт і його утруднення приймаються як об’єкт зовнішньої діагностики і впливу за допомогою різних методик і технік з метою зміни в напрямку, визначеному експертом-консультантом;

- суб’єктно-феноменологічні, у яких акцент робиться на розумінні, поясненні і зміні суб’єктивного феноменологічного світу клієнта «зсередини». При цьому клієнт виступає як головний аспект, що визначає напрямок змін, а консультант – у якості фасилітатора змін, що відбуваються.

7. Поведінкові ролі консультанта в роботі з клієнтом.

Коли консультант і клієнт обрали певну модель стосунків співробітництва, належить визначити роль кожного з них. Відповідні поведінкові ролі консультанта в консультативному процесі залежать від моделі консультування, специфіки проблеми, яка вирішується, очікувань клієнта та особливостей проблеми в цілому. Найбільш поширеними є наступні поведінкові ролі консультанта.

Консультант-пропагандист шляхом пропаганди намагається вплинути на систему клієнта. Пропаганда може бути позиційною або методологічною. При позиційній (контактній) пропаганді консультант впливає на клієнта цілеспрямовано, диктуючи клієнту вибір певної позиції з огляду на його проблему. Методологічна пропаганда має за мету вплив на рішення клієнта стосовно вибору певної системи методів і прийомів вирішення конкретної проблеми, але власне остаточне рішення лишається за клієнтом.

Технічний експерт за допомогою спеціальних знань та досвіду надає клієнтові відповідні послуги. За досягнення цілей консультування відповідає, як правило, клієнт. Консультант виконує лише локальну експертну роботу, дає пораду з приводу вже визначеної проблеми. Така консультація у чистому вигляді можлива лише для консультанта-спеціаліста високого рівня.

Інструктор та викладач організує навчання у межах системи клієнта, проводить тренінги або безпосередньо надає інформацію навчально‑ознайомлювального характеру.

Помічник у вирішенні проблем доповнює дії клієнта на стадіях сприйняття, усвідомлення та розробки заходів, необхідних для вирішення проблеми. Консультант допомагає клієнтові зберегти об’єктивність на етапі діагнозу проблеми, дослідити причинно-наслідкові зв’язки їх виникнення, оцінити альтернативні рішення, розробити програму дій. Тобто консультант бере участь у прийнятті рішень паралельно з клієнтом.

Розробник альтернатив може запропонувати для вибору декілька варіантів вирішення проблеми та визначити для кожного з них супутні ризики. Консультант також визначає критерії оцінки альтернатив та розробляє стратегії реалізації кожної з них. Однак слід наголосити, що консультант у цьому випадку безпосередньо не бере участі у виборі ефективного варіанта рішення. Остаточне слово лишається за клієнтом, для якого консультант тільки готує та обґрунтовує рішення.

Пошукач фактів працює з інформацією системи клієнта.

Всі перелічені поведінкові ролі консультанта пов’язані зі змістом та особливостями консультативного завдання. Консультант не може обрати та дотримуватися однієї ролі протягом всієї роботи з клієнтом. Може статися так, що обрані модель, стиль та вид консультування вимагають від консультанта водночас і генерації ідей, і пошуку фактів, і розробки альтернатив. Поведінка консультанта також відповідає обраній стратегії реорганізації системи клієнта.

Дата добавления: 2014-01-04