Тема: Груповий вплив на індивідуальну поведінку

Лекція №16

План:

1. Групові норми та нормативна поведінка

2. Вплив більшості на групу.

3. Вплив меншості на групу.

4. Соціальна фасилітація.

5. Соціальна розслабленість.

6. Деіндивідуалізація.

7. Референтні групи і особистість.

Рекомендована література:

1. Андреева Г.М. Социальная психология. М., 2002.

2. Андриенко Е.В. Социальная психология. М., 2000.

3. Еникеев М.И. Социальная психология. М., 2001.

4. Крысько Е.Г. Социальная психология. М., 2005.

5. Москаленко В.В. Соціальна психологія. К., 2005.

6. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. К., 2003.

7. Свенцицкий А.Л. Социальная психология. М., 2005.

Групові норми та нормативна поведінка. Важливою характеристикою життя групи є функціонування в ній процесів нормативної поведінки, пов'язаної з реалізацією гру­пових норм.

Норма - стандартизовані правила поведінки, які члени групи приймають як узаконені, а також функції кожного члена групи все­редині цієї системи. Групові норми регулюють діяльність групи в її русі до певної мети. Форми вияву і дії цих норм різноманітні й охоплюють широкий діапазон: від зовнішніх ритуалів до мораль­ного та естетичного вибору.

Групові норми є стандартом поведінки у групі, регулятором вза­ємин, які в ній існують. Загальна характеристика функціонування норм у малій групі така. По-перше, норми є продуктом соціальної взаємодії і виникають у процесі життєдіяльності групи, а також вводяться до неї іншою соціальною спільнотою, більшою ніж гру­па (наприклад, організацією). По-друге, група не встановлює нор­ми для кожної можливої ситуації, вони формуються лише до дій і ситуацій, шо мають значущість для групи. По-третє, самі норми можуть застосовуватися до ситуації загалом, безвідносно до окре­мих членів групи і ролі, яку вони відіграють, а можуть лише регла­ментувати її, тобто виступати рольовими стандартами поведінки. По-четверте, норми розрізняються за мірою прийняття їх групою: деякі норми схвалюються майже всіма членами групи, натомість інші підтримуються лише меншістю. По-п'яте, норми відмінні та­кож за мірою і широтою відхилення від них, і відповідним діапазо­ном санкцій, які при цьому застосовуються.

Існування групових норм зумовлене об'єктивною необхідніс­тю організації діяльності груп, їхнього виживання і відтворення. У свою чергу, для індивіда існування системи норм важливе тим, що вона забезпечує йому певну соціальну адаптацію.

Дотримання групових норм забезпечується відповідними санк­ціями.

Соціальні санкції (від лат. БапсИо - непорушна, жорстка поста­нова) - це засоби соціального контролю, які виконують функції ін­теграції групи, регуляції поведінки її членів. Розрізняють позитив­ні санкції, тобто заохочення до дій, бажаних для групи, схвалених нею, та негативні - як покарання за небажані дії.

Соціальні санкції мають різні рівні формалізації. У найстабільніших асоціаціях існують високоформальні процедури, як, наприк­лад, церемонія поваги для тих, чия служба вважається такою, що сприяє загальному благу, і покарання для тих, чиї дії оцінюються як шкідливі. Але для більшості людей найдієвішими стають менш формальні санкції, вияви схвалення чи несхвалення. Ті, хто близькі до порушення прийнятих правил, часто раптово зупиняються, по­мітивши осуд із боку інших. Особливо ефективні насмішка, чутка, відмова оточення поважати права порушника. Проте ефективність їх висока за умов існування згоди щодо правильності їхнього засто­сування та авторитету тих, хто уповноважений їх застосовувати.

Таким чином, нормативність поведінки індивіда є важливою ознакою функціонування групи. У нормах фіксується заданість, усталеність умов діяльності індивіда та форм його поведінки у певних ситуаціях. Соціальні норми виконують функції орієнтації поведінки, її оцінки та контролю.

Розвиток групи охоплює становлення системи норм і норматив­ну регуляцію. Головні групові характеристики і процеси (лідер­ство, згуртованість, прийняття групового рішення) завжди перед­бачають певну стандартизацію оцінок, настанов, процедур, які ви­користовують члени групи у спільній діяльності.

Соціальні норми не тільки забезпечують певну уніфікацію пове­дінки членів групи, а й одночасно регулюють відмінності всередині групи. Вони створюють статусно-рольову структуру групи, підтри­муючи таким чином стабільність її існування. Цілі, які ставить пе­ред собою індивід, багато в чому визначаються саме груповими нор­мами. Вплив групи на індивіда виявляється в його бажанні узгоджу­вати свої дії з нормами, прийнятими в групі, і уникати тих дій, які можуть розглядатися як відхід від них. Індивід не може вважатися повноцінним членом групи до тих пір, поки він не прийняв групові норми за стандарти своєї власної поведінки. Якщо він не погоджу­ється із чинними груповими нормами, то може бути членом групи лише номінально.

Норми можуть бути чинником ригідності групи та особистості, обмежувати їхню діяльність у нестандартних ситуаціях, гальмува­ти процеси групового та індивідуального розвитку.

Проблема впливу групи на поведінку індивіда представляється як дослідження таких відносно самостійних питань:

- впливу норм групової більшості;

- нормативного впливу групової меншості.

Нормативний вплив групової більшості. С. Аш у 1956 р. досліджував дію групового впливу в умовах, коли стимул був добре структурований. Досліджуваного включали до підставної групи, яка однозначно оцінювала стимул інакше, і в ході експерименту він схилявся до точки зору більшості. Якщо у групі хтось (за вказівкою експериментатора) підтримував дослі­джуваного, той ставав менш схильним погоджуватися з групою. Коли помічник експериментатора залишався один у групі дослід­жуваних, які не знали про те, як потрібно оцінювати стимул, його неправильна оцінка викликала подив і ніхто до неї не приєднався.

Явище, відкрите С. Ашем і М. Шеріфом (вивчав у 30-х роках XX ст.), отримало назву групового конформізму. Дослідження при­роди цього явища викликало дискусії у науковому світі.

Термін "конформізм" походить від лат. - робити по­дібним, відповідним, пристосовуватися, погоджуватися. У за­гальному плані конформізм визначається як пасивне, пристосов­ницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. Конформізм може означати відсутність у лю­дини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосу­вання; вияв однаковості у поведінці, згоди особистості з погляда­ми, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості оточуючих лю­дей; результат тиску групових норм на індивіда, який внаслідок цього починає діяти, думати, переживати подібно до інших членів групи.

У працях, присвячених дослідженню цієї проблеми, як тотож­ні поняттю "конформізм" інколи використовуються поняття "кон­формна поведінка" та "конформність". Конформізм є ширшим соціально-психологічним явищем, тому у конкретних досліджен­нях йдеться про конформну поведінку та конформність. При цьому мається на увазі, що конформна поведінка - це ситуативна поведін­ка індивіда в умовах конкретного групового тиску (впливу) - ре­ального чи лабораторного. Конформність визначають як особли­вість чи властивість індивіда, яка виявляється у його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи. Вона виявля­ється у зміні його поглядів та поведінки відповідно до точки зору більшості.

Відомі американські соціальні психологи М. Дойч і Г. Джерард виявили, що причиною конформності є нормативний вплив групи на індивіда. З раннього дитинства людину вчать груповим нормам, повазі до них, часто змушують з ними рахуватися. Тому, потрапля­ючи в умови лабораторного експерименту, людина приносить туди і свою повагу до думки інших людей. Будучи не в змозі дати пев­ну відповідь відносно невідомого об'єкта, людина зіставляє свою думку з думкою інших людей. Згідно з цими дослідниками, саме така ситуація і спостерігалась у дослідах С. Аша.

Крім нормативного, причиною конформності може бути інфор­маційний вплив групи, який передбачає прийняття групової точ­ки зору через те, що індивід звертається до групи як до джерела інформації. Якщо нормативний вплив змінює систему міжособис- тісних відносин, то інформаційний вплив детермінує прагнення людини до адекватної оцінки реальності.

Конформність до групових норм в одних випадках розгляда­ється як позитивний, а в інших - як негативний чинник функці­онування групи. Слідування певним нормам поведінки важливе, а іноді й просто необхідне для здійснення ефективних групових дій, зокрема в екстремальних ситуаціях. В окремих випадках ре­зультатом конформності може бути поведінка, яка узгоджується з моральними критеріями самої особистості. У випадках, коли зго­да з нормами групи зумовлюється одержанням особистої вигоди і кваліфікується як пристосовництво, конформність викликає різні негативні ефекти, які часто приписують цьому феноменові. Але якщо рішення суб'єкта відображає його дійсну думку, прагнення до одностайності думок із тих чи інших проблем, типове для згур­тованих груп, нерідко стає серйозною перешкодою їхнього функ­ціонування. Отже, правильне розуміння конформної поведінки можливі лише у разі врахування дії ситуативних, групових та осо- бистісних чинників.

Г. Келмен виявив три рівні конформної поведінки: підпорядку­вання, ідентифікацію та інтерналізацію.

У разі підпорядкування вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситу­ацією.

Ідентифікація як рівень конформної поведінки може існувати у двох формах. У першому випадку це - ідентифікація, коли інди­від повністю чи частково уподібнює себе до інших членів групи. У другому випадку ідентифікація здійснюється як реципрокно- рольові відносини. Тоді учасники взаємодії очікують один від од­ного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очіку­вання. Порівняно з підпорядкуванням, під час ідентифікації ін­дивід більшою мірою вірить у нав'язані йому погляди і сприймає форми поведінки.

У ситуації інтерналізації поведінка індивіда є відносно неза­лежною від зовнішніх впливів. Це зумовлюється тим, що думки чи поведінка інших інтегровані у систему цінностей самого індивіда.

Узагальнюючи різні погляди на природу конформної поведінки, можна виокремити групу головних чинників, які її викликають.

Конформна поведінка виникає тільки у разі реального чи уявно­го конфлікту між індивідом та групою. Страх індивіда залишитися в ізоляції призводить до того, що він приймає точку зору групи. Підтримка позиції суб'єкта хоча б однією особою вже позбавляє його ситуації ізоляції. Анонімність відповіді піддослідного пози­тивно корелює як з його стійкістю, так і з індивідуальною впевне­ністю, яка значно зменшує ефект впливу.

Конформна поведінка виникає тільки в ситуації групового тис­ку. При цьому важливим є те, що він здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна: через оцінки, спільну думку, об­разливий жарт тощо.

Важливими є групові чинники конформної поведінки. До них належать розмір групи, її структура, міра згуртованості. Існує по­зитивна залежність між згуртованістю, авторитетністю, компе­тентністю групи та її конформністю.

Конформна поведінка залежить також від особливостей само­го завдання, його чіткості, інформативності, новизни, зрозумілості для індивіда.

На конформну поведінку впливають індивідуальні та особис- тісні характеристики членів групи. В різних дослідженнях наво­дяться дані щодо зв'язку вікових та статевих особливостей з ви­явами конформної поведінки. Узагальнюючи їх, можна говорити про те, що жінки конформніші, ніж чоловіки. У молодшому віці (до 15-16 років) конформність вища, ніж у старшому.

Отже, конформність пов'язана з нормативністю суспільного життя, виявляється у свідомому підпорядкуванні суджень, дій і по­ведінки індивіда груповому тиску у випадках розходження точок зору людини і групи. Вона може бути зовнішньою, тобто без зміни своїх поглядів, і виглядати як пристосовництво, як спосіб уник­нути можливого конфлікту, залишитися наодинці без підтримки інших членів групи. Конформність може бути внутрішньою - пе­рекладанням вибору на інших людей, чи своєрідним поясненням (раціоналізацією) своєї поведінки.

Вплив меншості на групу. Розвиток уявлень про природу "соціальної підтримки" привів до побудови нової моделі групового впливу. На відміну від існу­ючої, вона будується з урахуванням того, що в групі під впливом зовнішніх соціальних змін співвідношення сил постійно змінюєть­ся і меншість може виступати у групі провідником цих зовнішніх соціальних впливів (авторитетом, статусом, владою тощо). Отже, з цієї точки зору чисельна меншість фактично може бути "біль­шістю", якщо вона здатна нав'язати своє уявлення іншим членам групи. С. Московічі виявив умови, які дають змогу меншості вплива­ти на групу: послідовність, стійкість поведінки меншості, єдність членів меншості в конкретний момент і збереження, повторення позиції в часі.

У дослідженнях під його керівництвом вивчалась залежність впливу меншості від таких змінних, як порядок відповідей під­ставних осіб, тип відповідей піддослідних, збереження позиції в часі. Виявилося, що послідовність поведінки меншості справляє помітний вплив, оскільки сам факт стійкості опозиції підриває зла­году в групі. Меншість, по-перше, пропонує норму, яка суперечить нормі більшості; по-друге, вона наочно демонструє, що групова думка не є абсолютною.

Якої тактики повинна дотримуватися меншість, щоб зберег­ти свій вплив? Певне значення для досягнення компромісу в гру­пі має стиль поведінки її членів. Г. Мюньї виокремлює два стилі "переговорів": ригідний і гнучкий. Ригідний - безкомпромісний і категоричний, схематичний і суворий у висловлюваннях. Гнучкий, навпаки, - адаптивний, м'який у формулюваннях; у ньому виявля­ється повага до думки інших, готовність до компромісу. Гнучкий стиль - ефективніший, ригідний же може призвести до погіршен­ня позиції меншості. І це дійсно так, хоч під час вибору стилю за­вжди слід виходити з конкретної ситуації і завдань, які доводиться розв'язувати.

Отже, меншість, користуючись різними тактичними засобами, може значно посилити свою роль у групі і наблизитись до постав­леної мети.

Важливими умовами впливу меншості є послідовність та стій­кість її поведінки, впевненість у правильності своєї позиції, чітка логічна аргументація. Це необхідно особливо тому, що сприймання і прийняття точки зору меншості відбувається значно повільніше і з більшими труднощами, ніж прийняття точки зору більшості.

Знання нормативного впливу групової меншості набувають усе більшого значення, особливо за умов перехідного суспільства. Це зумовлено тим, що часто саме меншість пропонує прогресивніші рі­шення у різних сферах життєдіяльності - політиці, економіці, мис­тецтві та ін. Крім того, суспільство - це завжди сукупність різно­манітних груп-меншостей - вікових, професійних, етнічних, націо­нальних тощо. Оскільки перехід від більшості до меншості і навпаки у наш час здійснюється доволі швидко, то аналіз впливу меншості і більшості повніше розкриває особливості групової динаміки.

Соціальна фасілітація. Психологи різнобічно вивчають ефекти впливу, які виникають в аудиторії. Так, американський психолог XIX ст. Н. Триплет помі­тивши, що велосипедисти-гонщики отримують кращий результат при змаганні один з одним, а не з секундантом, вирішив переві­рити гіпотезу позитивного впливу аудиторії на кожного з її членів. Він просив школярів змагатися у швидкості змотування риболов­них котушок і довів: змагаючись з іншими, діти мали кращий ре­зультат, ніж працюючи наодинці. Цей ефект отримав назву ефекту соціальної фасилітації (полегшування). Згодом було відкрито про­тилежний ефект, суть якого в тому, що в присутності спостерігачів відбувається погіршення діяльності. Даний ефект дістав назву соціальної інгібіції (стримування). Проте ці результати були супереч­ливими і потребували подальшої перевірки. Отже, соціальна фасилітація – це підтримуючий і стимулюючий вплив поведінки одних людей на діяльність інших, внаслідок чого їх діяльність покращується. Встановлено, що виникнення ефекту соціальної фасилітації залежить від характеру завдань, які виконує людина. Присутність інших людей діє позитивно на кількісні результати й негативно – на якісні. Соціальна інігібіція – стримування, яке перешкоджає набуванню індивідом нового соціального досвіду та гальмує процес соціалізації. Тобто, у присутності інших результативність простих видів діяльності підвищується, а складних – знижується.

Соціальне розслаблення. Р. Берон, продовжуючи досліджувати ефект соціальної фаси­літації, висловив іншу точку зору, яка відома як " теорія конфлік­ту уваги". На думку вченого, безпосередня присутність інших призводить до того, що людині важко сконцентруватися. Це ви­кликає у неї стан конфлікту між увагою до аудиторії і увагою до діяльності, що й викликає збудження. Залежно від того, чи вдасться особистості подолати збудження, воно або гальмувати­ме, або сприятиме виконанню нею діяльності. Р. Берон також до­вів, що конфлікт уваги у членів аудиторії посилюється у випадку, коли вони концентруються на швидкості дій і не звертають увагу на точність або навпаки.

Були також проведені експерименти про те, чи впливає оцінка завдання на ефективність роботи індивіда у групі. Виявлено, що коли результати роботи оцінюються, індивіди краще справляються із складними завданнями. Якщо вклад в роботу неможливо оціни­ти, люди стають менш напруженими, і докладають менше зусиль для успішного виконання простого завдання. Це явище було назва­но тенденцією до соціального розслаблення. Отже, закономірності життєдіяльності великих груп вивчають­ся психологами і використовуються в практичній сфері.

Деіндивідуалізація. Це втрата самоусвідомлення та страху оцінки, виникає в групових ситуаціях, які забезпечують анонімність та не концентрують увагу на окремому індивіді. Тобто дана поведінка породжується впливом групи. Група може викликати почуття збудження та приналежності до чогось більшого, ніж «Я». де індивідуалізація може виникати в певних обставинах:

- розмір групи;

- фізична анонімність (вивільнює наші найгарніші інстинкти передусім у ситуаціях, що мають виражені антисоціальні риси);

- збуджувальні та відволікаючі заняття (збурення агресії у групах часто передують малозначущі акції, які збуджують та відволікають увагу);

- послаблене самоусвідомлення (обставини, що понижують самоусвідомлення – алкогольне сп’яніння, відповідно підвищують де індивідуалізацію).

Поняття про публіку. Існує особливий вид великих соціальних об'єднань людей, який лише умовно можна назвати групою. Маються на увазі коротко­тривалі об'єднання великої кількості осіб, які з того чи іншого приводу збираються разом і демонструють спільні дії. Склад таких великих тимчасових угрупувань різноманітний - до них, як пра­вило, входять представники різних великих організованих груп - класів, страт, націй, професій, вікових категорій тощо. Тимчасові об'єднання, як правило, виникають стихійно. Люди, що до них вхо­дять, не повністю усвідомлюють мету перебування в об'єднанні,але характеризуються надзвичайною активністю. У цих групах по­ширеними є чутки, паніка. До таких груп належать публіка, ауди­торія, натовп.

Публіка (лат. риЬІісив - всенародний, громадський) - коротко­часне угрупування людей із загальними епізодичними інтересами для спільного проведення часу у зв'язку з якимось видовищем. Прикладом публіки є велика група людей у концертній залі, теа­трі, на трибуні стадіону тощо. Публіка завжди збирається заради спільної мети (перегляд вистави, участь у мітингу), тому її вважа­ють більш керованою: незважаючи на екстремальні явища, які мо­жуть викликати емоційно-імпульсивну реакцію публіки (психічне зараження), вона підвладна єдиній емоційно-свідомій регуляції на основі загальнозначущих об'єктів уваги.Поняття "публіка" часто розглядається у контексті масової ко­мунікації. У зв'язку з розвитком мас-медіа замість людей, які зби­раються на певній території в один час, з'являються розсіяні ін­дивіди - публіка слухачів, глядачів, читачів. На думку Г. Тарда, відомого французького соціолога, за тендерними відмінностями публіка поділяється на чоловічу та жіночу, за віковими - на моло­діжну та зрілу, за сезонними відмінностями - на літню (запальну) і зимову (спокійну), за національною ознакою - національна (діє в межах однієї держави) й інтернаціональну (охоплює представни­ків різних держав і націй), за критерієм постійності перебування - на постійну і випадкову, непостійну.Г. Тард переконаний, що саме комунікація зробила з маси, на­товпу публіку. Незважаючи на те, що всі члени мас-медійної пу­бліки перебувають у себе вдома, вони все одно існують разом: ко­жен, хто знаходиться вдома і читає газету, переглядає телевізійну програму, переконаний, що в цей самий момент він поділяє думку багатьох людей, подібних до нього. Отже, публіка, як і натовп, під­дається навіюванню. Різниця лише в тому, що у натовпі діє фізич­ний контакт, у мас-медійній публіці - зв'язок психологічний. Наві­ювання, яке здійснюється засобами масової комунікації на публі­ку, не таке сильне порівняно з фізичним навіюванням зблизька (на майдані, стадіоні), тому що інтелектуальне зараження, на відміну від сенсорного, піддається більшому абстрактному осмисленню і тому публіка є більш поміркованою, вона повільніше долучається до дій.Публіка є масовим зібранням, тому в ній діють закони маси. Стратегії впливу (переконання, навіювання) в ній такі самі, якими користуються для управління натовпом. Г. Тард наголошує, що най­кращим аргументом для переконання публіки є безперервне повто­рення тих самих ідей (навіть нездійсненних, фантастичних). Пере­більшення та викривання прихованої інформації, рішучість та без­апеляційність у судженнях - інші ефективні прийоми, які сприяють переконанню публіки і підштовхуванню її до активних дій. Г. Тард підкреслює, що для підкорення публіки журналісту потрібно грати на потаємних негативних інстинктах людини: збудження ненави­сті, гніву, підсилення заздрощів. Привертання уваги до великодуш­ності, шляхетності має менший ефект і не викликає активних дій з боку публіки. Сучасні працівники мас-медіа знають про це і ви­користовують усі вищезазначені прийоми, щоб керувати публікою. Моральна відповідальність за вищенаведене важлива, але вкрай не­обхідна для нашого суспільства і її кримінальна площина.

Поняття про аудиторію. У більш замкнутому просторі публіку визначають як аудиторію. Під аудиторією (лат. auditor - слухач, auditorium - приміщення, в якому виголошують промови) розуміють групу людей, яка сприй­має повідомлення. Отже, аудиторія є тим об'єднанням людей, яка взаємодіє із комунікатором у процесі смислового сприймання мов­ного повідомлення. Приклад аудиторії - люди, які зібралися на се­мінар, лекцію, конференцію. Межі аудиторії рухомі. Члени ауди­торії меншою мірою, ніж публіка, піддаються зараженню у ході навіювання. Ця міра залежить від рівня розвитку самосвідомості, загально-інтелектуального рівня розвитку особистостей, які є чле­нами аудиторії.

Зафіксовано, що перебування всередині аудиторії інтенсифікує позитивні і негативні реакції: позитивно налаштовані один до од­ного люди, коли сидять поруч, відчувають більшу взаємну симпа­тію, негативно налаштовані - взаємну антипатію. При позитивно налаштованих слухачах лектор сам надихається емоціями, які від­чуваються у залі, в нього посилюється бажання продемонструвати свою майстерність. Якщо лектор маскує під напускним спокоєм власну невпевненість у собі, показниками якої є виступ "з арку­ша", ігнорування запитань, то аудиторія починає переживати не­гативні емоції, внаслідок чого виникає погіршення працездатності її членів.

Дата добавления: 2014-01-04