Етапи розвитку шкільного класу як групи

№	Етап	Загальна характеристика
	Початковий	Характеризується орієнтаційними тенденціями в поведінці учнів. Формуються їхні уявлення про клас та один про одного. Структура стосунків склада­ється в основному з діад, рідше — тріад. Учитель сприймається як головний авторитет у класі.
	Формування групових норм	Закладається становлення групової самосвідомості, формується образ групи як цілого в уявленні учнів. Вважається, що на цьому етапі можливий нерівно­мірний розвиток групи в діловій та емоційній сферах.
	Міжособистісних конфліктів	Конфлікти виникають через зіткнення між окремими членами класу, через намагання учнів вийти з-під опіки дорослого у вирішенні питань, що стосуються класу.
	Першого досвіду розв'язання внутрігрупових конфліктів	Відбувається перехід від стану конфлікту до стану збалансованості в стосунках між учнями, що веде до розвитку згуртованості й солідарності. Спілкуван­ня між учнями стає конструктивнішим і відкритішим.
	Виникнення еле­ментів сформованої групи	У класі спостерігається чітко виражене почуття «Ми», прагнення до згуртування. Домінують на­вчальна активність і навчальні цілі, переважає діло­ва сфера. Дослідники розглядають цей етап як найзручніший для вчителя з погляду управління учнівським колективом.
	Домінування емоційної активності	Відбувається процес переоцінки групових норм, зростає значення стосунків на рівні «Я-Ти», клас намагається «закритися» для дорослого керівника.
	Вищий	Навчальна та емоційна активність вирівнюються, група стає відкритою для виявлення й розв'язання конфліктів, рівень згуртованості групи досить високий.

Дослідники вважають, що є низка принципових параметрів, які важливо бачити й діагностувати під час вивчення дитячого колективу:

- стійкі міжособистісні стосунки, засновані на симпатії (наяв­ність таких стосунків, тривалість їхнього існування, стабіль­ність дружніх діад і мікрогруп тощо);

- готовність групи до висунення лідера в ситуації, яка вимагає управління груповими діями (потрібна ситуація складається, коли в наявності є певні умови — завдання, що вимагає об'єд­нання зусиль; кожен член класу готовий принаймні частково визнати значущість даного завдання для себе; клас у цілому й більшість його учнів зокрема готові йти за лідером після того, як він проявить себе);

- рівень згуртованості групи (наявність у класі загальних по­чуттів, настроїв, спільність оцінок і реакцій на зовнішній вплив, готовність до сприйняття колективної відповідальності за дії і вчинки групи тощо);

- готовність до ухвалення групових рішень (уміння приймати колективні рішення — важливий показник високого рівня розвитку класу);

- рівень довіри й відкритість до внутріфупових конфліктів (до­віра породжує відкритість, здатність поводитися в групі при­родно; відкритість спричинює об'єктивні суперечності);

- способи нормативного контролю, прийняті в групі (ставлення в групі до фактів порушення усталених норм; покарання і за­охочення, до яких найчастіше схиляється клас; яким стилям поведінки в таких ситуаціях надають перевагу високостатусні члени ірупи).

Є шкільні класи подібні один на одного як брати-близнюки, а є такі, яким властивий певний стандарт поведінки, стиль навчання і спілкування. Саме в таких класах виявляється індивідуальність кож­ного, ефективно розв'язуються конфлікти, підвищується самооцін­ка членів групи, знижується тривожність, формується в людини стан особистої захищеності.

Найважливіша соціальна функція освіти — передавання люд­ських знань і вмінь, соціального досвіду. У школі, класі відбуваєть­ся морально-психологічна діяльність учителя як потреба продовжи­ти себе в іншому, соціалізація учня як процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом суспільного досвіду. Шкільне навчання — найвідповідальніша пора формування свідомості. Нав­чання в психології визначають як передавання соціально-виробленого досвіду підростаючому поколінню; як особливу групову діяльність учителя та учнів, що охоплює єдність процесів пізнання й відтворення культури, передавання нагромаджених знань; як уп­равління процесами засвоєння знань. Жоден з компонентів навчан­ня не можна належним чином розкрити й оцінити у відриві від діяльності педагога й діяльності учнів. Характер співпраці між учи­телем та учнями, на думку Л. Виготського, є центральним для всієї психології навчання моментом, оскільки дає змогу у співробітництві підніматися на вищий ступінь інтелектуальних можливостей, пере­ходу від того, що дитина вміє, до того, чого вона ще не вміє. Педа­гогічна праця є тим видом професійної діяльності, де провідну роль відіграє процес спілкування, а діалог при цьому виступає важливим механізмом буття партнерів зі взаємодії. Водночас гуманізація освіти, орієнтація на принцип діалогу не виключають наявності в змісті педагогічних впливів нормативно-монологічних складових, значення яких найяскравіше постає в освоєнні учнями конкретних знань, апробованих способів дій, у вихованні дітей у дусі таких гуманістичних цінностей, як добро, істина, краса, справедливість, любов, цінність діалогу між людьми, людськими спільнотами тощо.

Дата добавления: 2014-01-04