Тема: Людина в освітніх системах. Основні закономірності розвитку учнівської групи

Лекція №17

План:

1. Освіта як соціальна інституція.

2. Учнівський клас як різновид групи.

1. Основні закономірності розвитку учнівської групи.

Рекомендована література:

1. Андреева Г.М. Социальная психология. М., 2002.

2. Андриенко Е.В. Социальная психология. М., 2000.

3. Еникеев М.И. Социальная психология. М., 2001.

4. Крысько Е.Г. Социальная психология. М., 2005.

5. Москаленко В.В. Соціальна психологія. К., 2005.

6. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. К., 2003.

7. Свенцицкий А.Л. Социальная психология. М., 2005

Освіта як соціальна інституція. Освіта належить до однієї з найдавніших соціальних інституцій суспільства. Її завдання полягає у відтворюванні й передаванні знань, умінь і навичок, формуванні соціального до­свіду, в підготовці спеціалістів різних напря­мів виробництва. Освіта як багатоманітне сус­пільне явище органічно зв'язана з усіма галу­зями духовної і матеріальної культури і є об'єктом дослідження багатьох наук.Соціальна психологія основну увагу звертає на освіту як на дже­рело формування особи, її становлення й поводження в соціумі, джерело засвоєння індивідом ціннісних орієнтацій, житгєвих іде­алів, соціального досвіду. Важливо в цьому контексті наголосити на

гуманізації освіти. Йдеться про те, що мета, зміст, форми, методи освіти мають бути зорієнтовані на особистість, стимулювання й гар­монізацію її розвитку і становлення в суспільстві. Розгортання діалогічної взаємодії в освіті підпорядковане універсальним принципам (діалогічним універсаліям): повага до партнера зі спілкування; сприйняття партнера таким, яким він є; орієнтація у взаємодії на його найвищі досягнення; толерантність; повага до себе; найповніше використання духовного потенціалу особистості тощо. З цього випливає, що важлива риса освіти — лю­бов і повага педагогів до своїх вихованців, а це втілюється в таких засадах: ненав'язування своєї позиції тим, хто навчається; шануван­ня особистої гідності учня (студента); урахування їхніх уподобань і бажань, серйозне ставлення до їхніх думок тощо. Зазначене акту­алізує проблему вдосконалення професійної підготовки майбутньо­го спеціаліста, духовності професіонала, який працює в системі освіти. Йдеться про різнобічний розвиток особистості професіона­ла, про високий ступінь його трудової активності, про психо­логічний зміст духовності, механізми її становлення.

Освіта виконує низку функцій. З погляду соціальної психології найважливішими є такі:

• передавання й поширення культури в суспільстві. За допомогою інституції освіти відбувається передавання від покоління до покоління цінностей культури (наукових знань, досягнень у галузі мистецтва, моральних цінностей і норм, правил по­ведінки тощо). Оскільки культура кожного народу має свої національно-психологічні особливості, то система освіти пок­ликана підтримувати їх, зберігати неповторні й унікальні ри­си, сприяти прилученню до них індивідів. А це, своєю чергою, робить їх носіями національної свідомості, національної пси­хології, національного характеру. Принцип гуманізації в освіті висуває на перший план трансляцію таких норм діяльності і

спілкування, оволодіння якими дає змогу індивідові постійно вчитися, ефективно взаємодіяти з іншими людьми й самостій­но осмислювати набутий досвід;

• соціальна вибірковість. Освіта створює можливість уже на початкових ета­пах здійснювати диференційований підхід до навчання (заохо­чувати талановитих і здібних, коректувати навчальні плани тих, хто не встигає тощо). Принцип гуманізму в освіті перед­бачає врахування індивідуальних особливостей кожного (учня, студента та ін.), його прагнень та інтересів, типу темперамен­ту й рис характеру. Освіта має зважати на властиві кожному індивідові обмеження (тимчасові й сталі) і водночас орієнтува­тися на наявні в нього переваги. Сучасне цивілізоване інду­стріальне суспільство зводить у ранг державної політики в галузі освіти пошук і виховання талановитої молоді, адже розквіт науки й технічного прогресу в інших галузях вимагає постійного припливу здібних спеціалістів. З погляду соціаль­ної психології надзвичайно важливо досліджувати наслідки процесу селекції, здійснюваного інституцією освіти, оскільки його кінцевим результатом є розміщення людей (після завер­шення навчання в різних навчальних закладах) у соціальній структурі суспільства. Йдеться про відтворення та оновлення соціальної структури суспільства, про заповнення вакансій на різні посади. Вступає у дію механізм соціальної мобільності, адже отримання професії, зайняття соціальної позиції у струк­турі тієї чи іншої організації відкриває для багатьох людей шлях професійної кар'єри, просування по ієрархічній поса­довій драбині. Система освіти є важливим каналом соціальної мобільності — без вузівського диплому неможливо отримати престижну роботу;

• соціалізація. Завдяки інституції освіти відбувається процес засвоєння ціннісних орієнтацій, ідеалів, моральних норм і принципів, що панують у даному суспільстві. Молодь залу­чається до життя в суспільстві, соціалізується, засвоює соціальний досвід, адаптується до умов соціуму, інтегрується в соціальну систему. Функція соціалізації, охоплюючи процеси виховання, реалізується в діяльності й спілкуванні, передбачає процес різнобічного пізнання людиною навколишньої дійс­ності, пристосування особистості до наявної ситуації, активний вплив особистості на оточення відповідно до її уподобань та ідеалів, оволодіння навичками індивідуальної і групової праці, творчості, збагачення досвідом.

Учнівський клас як різновид групи. В сучасній освіті шкільний клас є тим важливим соціальним осе­редком, де безпосередньо відбувається процес навчання й вихован­ня підростаючого покоління, де формуються й закріплюються певні стосунки передусім на рівні «вчитель — учень», «учень — учень» то­що. Демократизація суспільного життя, гуманізація навчання спри­яють прилученню учнів до цивілізованих форм взаємодії, до апро­бованих засобів життєдіяльності людських спільнот.Шкільний клас являє собою стійке об'єднання індивідів із по­стійним складом, чітко визначеними межами безпосереднього спілкування. Сучасному шкільному класові притаманні такі ознаки: контакти на емоційному рівні; конфлікти між дітьми, які часто мають емоційний характер; слабо розвинені лідерські структури; індивідуальний характер провідної діяльності; нестійкість, внутрішня незбалансованість структури емоційних переваг; відсутність системи ділових стосунків; ціннісні суперечності (учні часто орієнтовані на різні, іноді суперечливі за своїм устремлінням зовнішні референтні групи).

Основні закономірності розвитку учнівської групи. Клас як особливий вид соціальної спільності у своєму розвитку, за твердженням американських дослідників, проходить кілька етапів (див. табл.).

Дата добавления: 2014-01-04