Тема 14: Людина в освітніх системах. Основні закономірності розвитку учнівської групи (4 години)

Лекція №18

План:

1. Учнівський клас як різновид групи.

2. Основні закономірності розвитку учнівської групи.

3. Вікова періодізація соціально-психологічнго розвитку групи.

4. Вплив сім’ї на міжособистінсі стосунки в учнівській групі.

5. Особистість педагога як чинник становлення міжособистіcних стосунків в учнівській групі.

Учнівський клас як різновид групи. Характеристика учнів­ського класу не може бути сумарним результатом властивостей її членів. Основні ознаки учнівського класу:

- офіційні стосунки, які регулюються нормативними докумен­тами Міністерства освіти і науки України, Статутом школи, Правилами для учнів тощо;

- неофіційні стосунки, які регулюються здебільшого особис­тими симпатіями або антипатіями педагогів, учнів, батьків тощо.

Види міжособистісних стосунків:

- за вертикаллю, або вертикальні (ієрархія);

- за горизонталлю, або горизонтальні (між статусними пози­ціями членів колективу);

- ділові (мотивація - спільна діяльність);

- особистісні (мотивація - товаришування, дружба);

- раціональні (складаються незалежно від виконуваної роботи);

- опосередковані (мотивація - відмова від прямої взаємодії);

- езпосередні (мотивація - прагнення до прямої взаємодії).

Основні судження в групі як показники учнівського волеви­явлення:

- оцінні (вихідна позиція - порівняння фактів);

- аргументуючі, або доказові (вихідна позиція - досягнення мети);

- аналітичні (вихідна позиція - деталізація проблемної ситу­ації);

- судження-визначення (вихідна позиція - з'ясування значен­ня понять);

- конструктивні (вихідна позиція - прогнозування розвитку подій).

Умови ефективної діяльності учнівського колективу:

1. освітні - знання шкільних предметів та позашкільної про­грами; культура мислення, поведінки;

2. професійно-трудові - знання професійних предметів; профе­сійна майстерність; професійна творчість.

Ознаки організованого класу.

1. результативна діяльність самоуправління;

2. дійовий розподіл обов'язків між учнями;

3. наявність спільного плану дій;

4. відсутність антагоністичних суперечностей у системі між­особистісних стосунків;

5. дисциплінованість;

6. ділова активність.

7. творча діяльність.

Основні закономірності розвитку учнівської групи. Етапи розвитку особистості в учнівському класі (Л.В. Петровський):

1.Адаптація - активне засвоєння соціальних норм, оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. Виникає об'­єктивна необхідність «бути такими, як усі«, тобто прагнен­ня до максимальної адаптації на основі суб'єктивних пере­живань. Як наслідок, втрачаються окремі власні індивіду­альні особливості («розчинення в загальній масі«). Можуть з'явитися особистісні новоутворення, які відсутні в інших членів групи.

2. Індивідуалізація - результат розв'язання суперечності між наслідками адаптації і незадоволеністю в максимальній пер- соналізації, що призводить до пошуку засобів самореалізації, самовизначення.

3. Інтеграція - позитивний результат розв'язання суперечності між прагненням бути потрібним для інших і потребою спіль­ності прийняти лише ті індивідуальні особливості суб'єкта, які найбільше відповідають власним цінностям. Якщо супе­речність залишається, то існує висока ймовірність виник­нення дезінтеграції. Важлива роль у її розв'язанні належить атракції та потенційній реалізації себе як референтної осо­бистості, джерелом розвитку та самовизначення якої є супе­речність між потребою в персоналізації і об'єктивною заці­кавленістю референтної для неї спільності приймати значущі вияви її індивідуальності.

Вікова періодизація соціально-психологічного розвитку гру­пи. Вікова періодизація соціально-психологічного розвитку осо­бистості (A.B. Петровський):

1. Переддошкільний вік (розвиток здійснюється переважно в сім'ї):

1)адаптація - рівень засвоєння найпростіших навичок оволо­діння мовою;

2)індивідуалізація - «Я», «Моє»; «Я малий»;

3)інтеграція - уміння управляти власною поведінкою, вико­нувати вимоги дорослих.

2.Дошкільний вік (входження дитини в групу ровесників):

1) адаптація - засвоєння норм і способів поведінки, які схва­люються дорослими;

2) індивідуалізація - гармонізація неусвідомленого прагнення визначити власну індивідуальність, коли поведінка зорієн­тована не на ровесників, а на дорослих;

3) інтеграція - гармонізація неусвідомленого дитиною прагнен­ня визначити власну неповторність і готовність дорослих сприйняти її.

3.Молодший шкільний вік (входження в нову групу ровесни­ків):

1) адаптація - встановлення контактів з ровесниками;

2) індивідуалізація - самовизначення, як правило, в навчаль­ній діяльності;

3) інтеграція - самоствердження у всіх системах соціальної ситуації розвитку.

4.Підлітковий вік (розвиток особистості в групі ровесників):

1) адаптація - удосконалення контактів з ровесниками;

2) індивідуалізація - особливості самореалізації з допомогою почуття дорослості;

3) інтеграція - потреба знайти контакти з ровесниками для можливостей самореалізації в подальшому.

5.Юнацький вік передбачає формування вибіркових стосунків у групі:

1) адаптація - удосконалення контактів з ровесниками;

2) індивідуалізація - створення передумов для професійної са­мореалізації (років);

3) інтеграція - потреба знайти контакти для професійного, осо­бистішого самовизначення.

Важливе значення для соціально-психологічного становлен­ня особистості має перебіг вікових криз як об'єктивних явищ психічного розвитку, де за негативними симптомами розгорта­ються позитивні новоутворення:

1. Негативна симптоматика в дошкільному віці: упертість, не­гативізм, протест-бунт, свавілля, норовливість, знецінення вимог дорослих, деспотизм як ознаки кризи 3 років (Е. Ке- лер, Л.С. Виготський).

2. Негативна симптоматика в молодшому шкільному віці, або в першій фазі отроцтва: упертість, негативізм, лінощі, не­дбалість, хитрощі, хвастощі, дратівливість як ознаки кри­зи 7 років (В.М. Поліщук).

3. Негативна симптоматика в підлітковому віці, або в другій фазі отроцтва (ознаки кризи 13 років):

1) дівчатка:

а) основні симптоми: блок «ПС» (зарозумілість, упертість як непослух); блок «АС» (дратівливість, хитрощі, пі­знавальна обмеженість, агресивність, лихослів'я, корис­

ливість); блок «НН» (недбалість, байдужість, лінощі);

б) супутні симптоми: індивідуалізм, негативізм, корисли­вість, пристосовництво, жорстокість;

2)хлопчики:

а) основні симптоми: блок «ПС» (упертість як непослух, негативізм); блок «АС» (дратівливість, хитрощі, хвас­тощі, лихослів'я); блок «НН» (недбалість, байдужість, лінощі);

б) супутні симптоми: індивідуалізм, корисливість, агре­сивність, пристосовництво, жорстокість, пізнавальна обмеженість (В.М. Поліщук).

Соціально-психологічні наслідки збільшення чисельності колективу.

1. Позитивні - як правило, відбувається самореалізація інди­відуальностей, унаслідок чого виникають сприятливі умови для спільної діяльності. У численному колективі легше роз­поділити обов'язки між учнями, оскільки існує багато варі­антів такого розподілу. Колектив збирає і обробляє за одна­ковий проміжок часу більше інформації, задіює більшу кіль­кість своїх членів до прийняття потрібного рішення. Зі збі­льшенням колективу зростає ймовірність аргументованих розв'язань різнопланових проблем, які є прогнозованими і прикладними.

2. Негативні - існує ймовірність зниження згуртованості, ство­рення нечисленних відчужених груп. Великим колективом важче керувати, організовувати взаємодію його членів, на­лагоджувати взаємостосунки. Потенційною є поява антаго­ністичної протидії думок, ідей тощо, що призведе до загост­рення стосунків між мікрогрупами. Статус одних членів гру­пи та можливості їх визнання підвищуються, а інших, на­впаки, знижуються.

Згуртованість учнівської групи залежить від кількості пози­тивних і негативних виборів, частоти спілкування і зумовлена рівнем розвитку ціннісних орієнтацій, норм, установок (В. Шпа- лінський). Учений сформулював поняття ЦОЄ (ціннісно-орієнта- ційна єдність) як інтегральної системи внутрішньогрупових зв'яз­ків, яка є показником рівня тотожності оцінок, установок, пози­цій групи в ставленні до найбільш значущих для неї об'єктів. Основні соціальні орієнтйри в підлітків і старшокласників:

1. очікування ровесників;

2. формування сприятливих особистісних взаємостосунків та їх вибірковість;

3. особистісна індивідуалізація;

4. інтимно-особистісне спілкування як основний результатив­ний спосіб комунікації.

Динаміка взаємостосунків у групах ровесників, наприклад у молодших школярів:

- дорослий залишається авторитетною особою;

- перевага у виборі товаришів визначається їх успіхами (не­вдачами);

типовими є полярні оцінки ровесників; вихідна позиція в спілкуванні - взаємний інтерес;

- у 3-4-х класах унаслідок накопичення власного досвіду зро­стають посилання на рольові особистісні якості (доброта, чес­ність тощо);

- груповий соціальний статус є стабільним у 75% дітей;

- стабілізація феномену «парадоксу усвідомлення«статусу, коли учні з високим статусом недооцінюють себе в групі ро­весників, а з низьким - переоцінюють і, не усвідомлюючи власного несприятливого становища, часто вдаються до аг­ресивних прийомів психологічного захисту (Я.Л. Коломий­ський).

У цілому дорослий для дітей молодшого шкільного віку є еталоном поведінки, а ровесник - лише партнером у спільній діяльності.

Стадії розвитку спільної діяльності (основні новоутворення):

1. Стадія немовляти (діада: «дорослий - дитина«). У випадку ставлення дорослих до дитини як до об'єкта, якого лише спо­вивають, годують тощо, з'являється феномен «госпіталізму» - синдром фізичного і психічного відставання як наслідок дефіциту спілкування, який виявляється в запізнілому роз­витку рухів, низьких антропометричних показниках, уповіль­неному і неповноцінному формуванні вищих психічних фун­кцій (Р. Спіц). Виникає зацікавленість до ровесників.

2. Ранній вік (стадія попередньої співпраці з ровесниками):

1) егоцентризм мовлення (Л.С. Виготський);

2)«дисципліна відстані» (захист власної ігрової території);

3)короткочасні контакти, у яких ровесник є для дитини «не­живим об'єктом» (іграшка), унаслідок чого існує небезпека його травматизму.

3. Стадія «переддошкільного» віку:

1) поява спільних дій з ровесниками, спочатку малоузгоджених;

вибіркове суб'єктивне ставлення до ровесників, яке форму­ється на основі симпатії (антипатії).

3. Дошкільний вік:

1. поява та стабілізація ігрових груп;

2.розвиток умінь бути дисциплінованими;

3.формування феномену «Ми»;

4.розвиток умінь узгоджувати особисті інтереси з груповими.

4. Молодший шкільний вік (міжособистісні стосунки опосеред­ковані впливом учителя):

1. безпосередня взаємодія учнів на уроці є незначною (явище «коактивності»: поруч, але не разом);

2.у стосунках домінує «ставлення до справи«, позитивний рі­вень успішності і дисципліни;

3.адаптація в класі залежить від стилю педагогічного керівни­цтва;

4.учні, які успішно навчаються, посилюють свою референт- ність шляхом позитивних емоційних проявів.

5. Підлітковий вік (спільна діяльність стає різноплановою спів­працею):

1. вибіркові взаємостосунки, поява стійких дружніх пар (одно­статевих, різностатевих);

2.неприхований інтерес до внутрішнього світу людини;

3.відкриття «Я» (І.С. Кон);

4.паритетне ставлення до референтних ровесників, що передба­чає прагнення членів групи до рівності в правах і обов'язках.

6. Юність:

1. соціальна значущість мети і змісту спільної діяльності;

2. реалізація потреби спілкуватися в неформальних групах;

3.прагнення до самоствердження на основі зміни звичного і традиційного способу життєдіяльності.

За Л.С. Виготським, культурний розвиток особистості в групі означає оволодіння соціальними нормами власної поведінки, тобто феномен «Я» формується з уявлень про оточення:

1. вік гри (до 6-7 років): диференціація гри і продуктивної діяльності;

2. шкільна стадія: перші стійкі форми світогляду; диференціація соціального досвіду, формування внутрішнього мовлення;

3. до 12 років набуваються вміння долати егоцентризм мислення.

Особливості групової міжособистісної взаємодії дітей серед­нього шкільного віку, старшокласників:

1. взаємні очікування ровесників;

2. вибірковість стосунків означає їх оптимізацію і, як наслі­док, індивідуалізацію особистості;

3. «популярні» та «ізольовані» відрізняються системами цінні­сних орієнтацій, зокрема, популярні більше зорієнтовані на спільну діяльність, а непопулярні - на емоційний контакт;

4. унікальність певного члена групи часто сприймається одно­класниками як загроза для особистого авторитету;

5. змінюється роль педагога в учнівському середовищі, напри­клад для старшокласників він є передусім порадником.

Сім'я і її вплив на міжособистісні стосунки в учнівській групі. Сім'я - це соціальна система, яка має ознаки великої соці­альної спільноти (регламентуючі норми стосунків, санкції, зра­зки поведінки між подружжям, дітьми, родичами тощо) та ма­лої соціальної групи, яка відзначається безпосереднім спілку­ванням і створена на основі шлюбного союзу чоловіка та жінки. В умовах соціально-економічної кризи, послаблення морально- етичних правил типовим у сімейних взаєминах стає зневажливе ставлення до цінностей сім'ї, випадковість вступу в шлюб. У 2005 році кількість одружень та розлучень в Україні були май­же пропорційними. Кількість сімей, яким більше 10 років, з кожним роком зменшується.

Стабільна сім'я - це умова внутрішньої безпеки держави, гарант збереження національних традицій, ментальності.

У лютому 1919 р. був прийнятий сімейний кодекс УРСР, в якому були проголошені в основному діючі і сьогодні принципи вступу в шлюб, зокрема:

- шлюб оголошувався вільним (неприпустимість примусу при створенні сім'ї);

- свобода розлучення;

- відміна церковної реєстрації шлюбу;

- моногамія;

- рівноправність подружжя.

Обов'язкові умови укладання шлюбу:

- взаємна згода;

- досягнення шлюбного віку;

- відсутність кровних зв'язків між майбутнім подружжям, їх задовільне психічне здоров'я.

Типи сім'ї:

1. За кількістю: повна; неповна; нуклеарна (два покоління: ба­тьки і діти); сім'я трьох поколінь (дідусь, бабуся; батьки; діти).

2. За системою взаємостосунків: дім - фортеця (замкнутість, ізоляція від оточення); дім - готель (основні турботи і інте­реси знаходяться поза сім'єю; неувага до побутових зручно­стей; максимальна незалежність від інших членів сім'ї); дім - служба (сумлінність, регламентованість та домінування обов'язків, відсутність імпровізації); дім - каторга (колек­тивне і добровільне «ув'язнення», де сварки як засіб само­ствердження є життєвою необхідністю) (Т.М. Афанасьєва).

3. За рівнем ціннісних орієнтацій: примітивно-споживча мо­дель (матеріальний добробут, наявність упорядкованої квар­тири, гармонія сексуальних стосунків); «традиційна» модель (подружня вірність і наявність дітей); духовно-дружня мо­дель (наявність спільних поглядів та інтересів, взаєморозу­міння, оптимальний розподіл сімейних обов'язків); немоти­вована, або випадкова, модель (усі названі раніше індикато­ри є незначними або мають негативну раціональну і емоцій­ну спрямованість) (Життєві кризи особистості. - К., 1998).

Проблеми нуклеарної сім'ї:

- ускладнення процесу виховання дітей (зайнятість батьків; недостатня взаємодія зі школою);

- відносна ізоляція від інших сімей;

- несистемна сімейна профорієнтація.

Типові причини сімейних конфліктів:

- невміння спілкуватися;

- взаємне немотивоване негативне ставлення;

- грубість подружжя;

- їх взаємна або одностороння неуважність;

- насильство.

Типові способи розв'язання конфліктів:

- «відкласти на потім»;

- «згладжування»;

- компроміс.

Функції сім'ї:

1) економічна;

2) репродуктивна;

3) виховна;

4) рекреативна (відпочинок);

5) комунікативна;

6) регулятивна.

Основні лінії сімейних стосунків:

- чоловік - дружина;

- батьки - діти;

- діти - батьки;

- діти - діти;

- чоловік - теща;

- зять - тесть;

- свекруха - невістка;

- свекор - невістка тощо.

Батьківські авторитети за A.C. Макаренком:

1. пригнічення - домінування грубощів, авторитаризму, що є показником рівня загальної культури дорослих;

2. відстані - офіційна дистанція з дітьми, коли спілкування з ними відбувається за потребою та з позиції «начальника»;

3. чванства - акцентування дорослим уваги на власних заслу­гах, званнях тощо;

4. педантизму - бюрократизм, скрупульозність, скупість;

5. резонерства - постійні повчання, моралізаторство, прини­ження;

6. любові - домагання в дитини доказів любові до себе, що зде­більшого супроводжується запитаннями типу «Ти мене не любиш?», а також поцілунками, пестощами тощо;

7. доброти - поступливість, м'якість, коли батьки ухиляються від будь-яких конфліктів;

8. дружби - неофіційна «угода», яка призводить до невизнан­ня дітьми офіційних стосунків, наприклад, вони можуть звер­татися до батьків на ім'я як до ровесників;

9. підкупу - домінування матеріальних заохочень, похвал;

10. ученості - акцентування уваги на власних знаннях, досвіді;

11. краси - привернення уваги до власних зовнішніх ознак, які начебто є важливими для оточення;

12. «відчайдуха-хлопця» - демонстрування необмежених мож­ливостей для розв'язання різнопланових проблем;

13. батьківської допомоги - адекватність розпоряджень, відсут­ність злісного ставлення, окриків; піклування, чесність, бе­режливість, відповідальність.

Батьківські авторитети за C.B. Ковальовим:

1. примусова влада - домінування покарань;

2. влада нагороди - як правило, матеріальне заохочення;

3. легітимна влада або формальний авторитет - частота і якість контактів; поінформованість про дитячі справи; певний сту­пінь розуміння і розв'язання питань особистого життя учнів; самовдосконалення; вдосконалення навколишньої дійсності;

4. експертна влада - безапеляційність оцінок;

5. інформаційна влада - шантаж типу «Не зробиш, то всім роз­кажу» тощо;

6. референтна влада - особистість є еталоном, зразком для на­слідування.

Досить відомими в психолого-педагогічній науці є авторитар­ний, демократичний, ліберальний стилі взаємостосунків, які відображають полярні позиції дорослих і водночас обмежують пізнавальні можливості для пошуку інших стилів спілкування.

Бар'єри у взаємостосунках дорослих і дітей:

1. психологічні - відсутність доброзичливості через страх бути незрозумілими, не сподобатися; насмішки, грубощі тощо;

2. ситуативні - різне тлумачення співрозмовниками однієї си­туації і така сама участь у ній;

3. смислові - нерозуміння змісту висловлювань співрозмовника;

4. мотиваційні - приховані або неусвідомлені мотиви своїх ви­словлювань;

5. однобічні - відсутність «зворотного зв'язку», тобто невмін­ня слухати, бачити (М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко).

Комунікативні дитячі ролі:

1. «кумир сім'ї» - ідеалізація сімейної ролі дитини;

2. «мамина скарбниця» - акцентуація цінності сімейної ролі;

3. «хвороблива дитина» - обмеження у виконанні домашніх обов'язків; постійна публічна гіперопіка тощо;

4. «мучитель» - акцентуація дорослими уваги на клопотах, які створює дитина;

5. «нікчема» - фіксація низької цінності дитини;

6. «козел відпущення» - «той, що плутається під ногами» тощо (А.Б. Добрович).

Сімейні виховні орієнтації:

- егоцентричні - домінування власних інтересів, які є спосо­бом досягнення поставленої мети;

- альтероцентризм - повне самозречення задля інших;

- соціоцентричні - сім'я є основною цінністю.

Типові негативні особливості сімейного спілкування в сис­темі «чоловік - дружина»:

- Інтимність.

- Установка на осуд.

- Збільшення негативних узагальнень.

- Маніпуляція (примусове обмеження поля спілкування).

- «Прибудова зверху» (прагнення продемонструвати свою пе­ревагу).

- Обмеження репертуару індивідуальних ролей.

Типологія сімейних лідерів:

1) діловий - розв'язання життєвих проблем, пов'язаних з до­машнім господарством, навчанням і вихованням дітей, сто­сунками з іншими сім'ями тощо;

2) емоційний - створення сприятливих стосунків на основі до­брозичливості, взаємоповаги, уміннях знаходити компромі­си в суперечливих ситуаціях тощо;

3) культурний - високий рівень загального кругозору, ерудиції, діяльності, поведінки, мислення;

4) педагогічний - підтримування стосунків на засадах вимог­ливості, майстерності; наявність критичного ставлення до себе, адекватна оцінка навчально-виховної ситуації, прогно- стичність мислення тощо;

5) комунікативний - спілкування, обмін будь-якою інформацією.

Чистих типів сімей не існує. Особливості сімейних стосунків відображають соціально-психологічну реальність.

Наукові уявлення про психологію різних груп, з одного боку, сприяють їх вивченню, з іншого - ускладнюють дослідницьку ситуацію, що є, зокрема, доказом тези: група є основною про­блемою соціальної психології.

Дата добавления: 2014-01-04