Основна філософська проблематика Античності

Логос не витіснив міф-ю – вона безсмертна, сприяє розвитку уяви, що позитивно впливає на розвиток творчих можливостей л-ни в усіх сферах її д-сті. Гілозоїзм – (від гр.. гіл – речовина, матерія і зое – життя) – ф-кий погляд, згідно якому всій матерії притаманна здатність живого, здатність до відчуття, сприйняття. Антична філософія має справу з безпосередньо даною реальністю, ця реальність – як зв'язок, вона фіксує світ у природному вимірі.

- В рабовласницькій формації свідомість – це вже мислення, логос, а не міф;

- критика антропоморфізму;

-прагнення замість міфології створити мислительну систему абстрактних категорій: перехід від міфу до логосу;

- в системі абстрактних категорій протилежність матерії і ідеї відігравала найголовнішу роль (по аналогії з протиставленням раб-рабовласник, матеріальне і духовне начало). Отже, діалектика матерії і ідеї – це основна проблема Античної філософії;

- матерія в античному сенсі – це можливість (потенція) явищ дійсності;

- ідея – як формотворчий принцип, проте не абстрактна, а динамічно-творча, як принцип побудови космосу;

- споглядальний характер античної діалектики (пошуки істини у Платона – це лише нескінченні діалоги і розмови; Аристотель – лише розчленовує поняття (логічні категорії);

- Античності притаманний скептицизм: за Горгієм, нічого не існує, а якщо й існує, його не можливо пізнати, а якщо пізнаєш, то не виразиш;

- матерія і ідея – пасивні, а дійсність – в неперервному русі, отже, дійсність рухає саму себе. Цей процес античні ф-фи називали життям (або душею). Так як рух цей відбувається цілеспрямовано, то існує свідома запроектованість цього руху, яку називали розумом;

- душа і розум – не суб’єктивно-людські, а об’єктивно-космічні.

Космос – первинна категорія Античної філософії, він чуттєво-матеріальний, це максимально узагальнена річ; нічого не існує, окрім Космосу, він залежить лише від себе самого, має свою причину в собі самому і його рух визначається лише ним самим;

- чуттєво-матеріальний Космос вимагає визнання для себе першопричини, яка є причиною як цілевідповідного (впорядкованого), так і хаотичного, злого начал;

- таке співпадіння протилежних начал (розумового і тілесного, впорядкованого і хаотичного) греки називали Єдиним (Першоєдиним), яке є всеохопним і всюдисущим;

- уявлення греків про істинну міру: «Міра- найкраща з речей», Солон – «Нічого занадто». Поняття мірності (раціональності) стало з часом в центр Антич. думки.

Отже, основна антична проблематика вміщує в собі чуттєво-матеріальний космос як абсолют. В загальному вигляді – це діалектика ідеї і матерії, що розробляється у вигляді чуттєво-матеріального космосу, рушієм якого є космічна душа. Така, на думку Лосєва, теоретична основа антич.ф-ї.

Дата добавления: 2014-01-07