Феномен схоластичної філософії

З 9 ст. у духовній культурі С. зароджується схоластика (від гр.. схоластикус – шкільний, учений) як особливий тип релігійної філософії. Це філософія і наука про християн; з'єднання догматів з раціоналістичною методикою і особливий інтерес до формально-логічної проблематики.

Етапи:

а) рання схоластика (9-12 ст.) – докази буття бога, період нерозчленованого взаємовідношення науки, філософії і теології. Северин Боецій (9 ст.) – проблема універсалій – це суперечка про природу «всезагального»: реалісти вважали, що універсалії – це дещо самостійне, існує саме по собі (ідея) як у Платона, незмінна (Ансельм Кентерберійський, Оріугена); номіналісти вважали реальним лише те, що можливо сприймати, загальне для них – це лише ім'я, речі називаємо лише для зручності мислення. Середнє положення у П. Абеляра (1079-1142) – концептуалізм: людські поняття – це узрівання в сутності предмета божественної ідеї. Ансельм Кентерберійський (1033-1109) – як пролити світло розуму на те, що вже є у вірі? Докази буття Бога: 1) апостеріорний («Монологіум») – після досвіду, як наслідок: якщо оточуючий світ подібний Богу, значить Бог є. Аргумент вищого буття будується на бутті світу, тобто Бог – наслідок, а це не задовольняло Ансельма, адже світ існує тому, що є Бог; 2) онтологічний (назвав уже І.Кант) («Прослогіум») – «існує дещо, вище від якого неможна нічого помислити» - отже, якщо я мислю бога, він не може не існувати.

Суперечливість (Росцелін).

б) Середня схоластика (13 ст.) – золотий вік схоластики, філософія орденів – домініканського і францисканського (Франциск Асизький). Р.Бекон (1214-1292). Д.Скот (1265-1308). Це розділ науки і філософії від теології. Формування – в 2-х центрах: Паризький університет і Оксфордський університет. Тома Аквінський (1225-1274) – центральна фігура сер-ї ф-ї пізнього п-ду, систематизатор ортодоксальної схоластики. Завершив побудову католицької теології. Твори: «Сума проти язичників» і «Сума теології». На відміну від своїх попередників, Акв. дійсно добре знав твори Аристотеля. Він слідував справжньому Ар-лю, а до платонізму, навіть в тому вигляді, в якому він постає в учінні св. Августина, ставився з антипатією. Існування Бога доводиться, як і у Аристотеля, аргументом нерухомого рушія. Речі поділ. на дві групи – «одни только движимы, другие движут и вместе с тем движимы. Все, что движимо, приводится чем-то в движение, и, поскольку бесконечный регресс невозможен, в какой-то точке мы должны прийти к чему-то, что движет, не будучи само движимо. Этот неподвижный двигатель и есть Бог». В "Summa Theologiae" приводиться п'ять доказів існування Бога:

1.доказ нерухомого рушія.

2. доказ першої причини, заснованої на неможливості нескінченного регресу.

3.доказ того, що повинно існувати кінцеве джерело всякої необхідності.

4.доказ того, что ми віднаходимо в світі різні ступені досконалості, джерелом яких повинно бути дещо досконале.

5. доказ того, что ми віднаходимо, що навіть неживі предмети слугують певній меті, яка повинна бути підпорядкована меті певної істоти поза ними, тому що лише живі істоти можуть мати внутрішню мету.

Оригінальність Аквінского в тому, що він зумів пристосувати Ар-ля до християнської догми. У Акв-го – великий дар систематизатора; йому притаманні чіткість і ясність, з якими він відрізняє докази, отримані за допомогою розуму, від доказів через одкровення. Сутність Бога – це разом з цим і його буття, що Бог – це своє власне благо і своя власна сила, призводять змішування способу існування одиничного і способу існування всезагального. Сутність Бога має природу універсалії, а його існування її не має.

В Аквінському мало істинно філософського духу. «Он не ставит своей целью, как платоник Сократ, следовать повсюду, куда его может завести аргумент. Аквинского не интересует исследование, результат которого заранее знать невозможно». Перед початком свого філософування він уже знає істину: вона заключна в католицькому віровченні. Якщо йому вдається знайти переконливі раціональні аргументи певних частин віровчення – тим краще; не вдається – Аквінський повертається до одкровення. «Но отыскание аргументов для вывода, данного заранее, – это не философия, а система предвзятой аргументации. Поэтому я никак не могу разделить мнения, что Аквинский заслуживает быть поставленным на одну доску с лучшими философами Греции или Нового времени» (Б.Рассел).

в) Пізня схоластика (14-15 ст.) – це раціоналістичнасистематизація, формування природничо-наукового мислення, відмежування містики від церковної теології.Схоластика перетворюється в історію «томізму». В.Оккам (1300-1349).

Середньовічна філ-я внесла суттєвий вклад в подальший розвиток гносеології, розробивши і уточнивши всі логічно можливі варіанти співвідношення раціонального, емпіричного і апріорного, того співвідношення, яке стане в подальшому вже не лише предметом схоластичних суперечок, але і фундаментом для формування основ природничонаукового і філософського знання. Ф-я епохи зрілого сер-чя, починаючи з 11-12 ст.., перебуваючи під впливом хр-ва, дала яскраві плоди в своєму розвитку, підготувавши сприятливий грунт для свого подальшого руху.

Дата добавления: 2014-01-07