Поведінка людини в конфліктних емоційних ситуаціях. Психічні стани особистості у процесі вчинення злочину

Емоційні стани відображають об’єктивну реальність у процесі взаємодії особистості і суспільства. Вчинення злочинів відрізняється екстремальністю ситуацій, що ви­кликають різні емоційні відображення в особистості за­лежно від її місця в механізмі злочинної події: особа, яка вчиняє злочин (злочинець), жертва злочину (потерпілий) чи очевидець (свідок) того, що відбулося. Виникнення емоційних (психічних) станів у процесі злочинної події зумовлюється рядом чинників: видом злочину, його довготривалістю чи короткочасністю, способом вчинення зло­чину, індивідуально-психологічними особливостями учасників, що передують злочинній поведінці, та ін.

Злочинна подія є тим впливом, що викликає різні емоційні реакції. Найчастіше такі реакції пов’язані з емоційною (психічною) напруженістю або стресом. У пев­них інтерпретаціях ці категорії використовуються як си­ноніми. Напруженість розглядається як психічний стан, обумовлений передбаченням несприятливого для суб’єк­та розвитку події. Стрес — термін, використовуваний для позначення станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори). Стрес виникає при небез­пеці, фізичних чи розумових перевантаженнях, у разі не­обхідності приймати відповідальні рішення. У психо­логії розрізняють фізіологічні та психологічні стресори. До фізіологічних стресорів відносять фізичне переванта­ження, стимули болю, дію високої (чи низької) темпера­тури тощо. До психологічних стресорів зараховують на­явність небезпеки, погроз, образ та ін.

Очевидець (свідок) чи жертва тяжкого злочину перебу­ває в стані стресу (напруження). Його стан характеризується тим, що всі процеси ніби «пригальмовані»: люди­на погано розуміє, чує, неадекватно сприймає свої рухи то­що. Рівень напруження в тих або інших людей може бути різним. У стані стресу перебуває й особа, що вчиняє зло­чин, і це пов’язано з небезпеками, погрозами, ризиками.

У психології розрізняють емоційний стан — розгуб­леність чи фрустрацію. Фрустрація — психічний стан лю­дини, який викликається об’єктивно непереборними (або суб’єктивно так сприйманими) труднощами, що виника­ють на шляху до досягнення мети або до вирішення про­блеми, переживання невдачі. Фрустрацію можна розгля­дати як одну з форм психологічного стресу. Розрізняють: фрустратор — причину, яка викликає стан фрустрації; фрустраційну ситуацію і фрустраційну реакцію. Фруст­рація — це психічний стан, який виражається в характер­них рисах переживань і поведінки і викликається об’єк­тивно нездоланними (або такими, що суб’єктивно спри­ймаються як нездоланні) труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети чи до вирішення задачі.

Фрустрація супроводжується в основному негативни­ми емоціями: гнівом, роздратуванням, почуттям прови­ни, безвихідності. Рівень фрустрації залежить від інтен­сивності фрустратора, індивідуальних особливостей осо­бистості.

Виникнення стану фрустрації в багатьох випадках характерне для посткримінального періоду, коли після вчиненого злочину людина (злочинець чи жертва) не ба­чить виходу із ситуації, що виникла. У ряді випадків такі особи схильні до суїцидальної поведінки (самогубства).

Екстремальні ситуації породжують страх у людини. У психології страх визначають як емоцію, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуван­ню людини. Цей стан варіює в досить широкому діапа­зоні відтінків (побоювання, страх, переляк, жах та ін.). У психологічній літературі розрізняють три форми стра­ху (В. Л. Васильєв): стенічна форма (паніка, погано чи зовсім не контрольована свідомістю); астенічна форма, що протікає короткочасно і виявляється в заціпенінні, тремтінні, недоцільних учинках, і стенічне збудження — поведінка, що регулюється свідойїстю і спрямована на подолання небезпеки і страху.

У патологічних випадках йдеться про фобії (нездо­ланний нав’язливий страх перед певним предметом чи явищем). 3. Фрейдом розглядається дві групи фобій:

«життєві страхи» (страх смерті, інфекції тощо); 2) спе­ціальні фобії (страх відкритих просторів, певних тварин, комах тощо). На думку вченого, причиною фобії, як і будь-якого симптому, є несвідомий конфлікт душевних прагнень.

Страх може сприяти гіперболізації того, що спри­ймається (перебільшенню). Зокрема, якщо нападників при вчиненні злочину було четверо, особа, яка перебуває в стані страху, може вказувати, що їх було шість чи сім. Якщо нападала одна особа, то людина в стані страху мо­же говорити про косий сажень плечей, високий зріст, про зле і страшне обличчя злочинця тощо.

Глава 2. ОСОБИСТІСТЬ І СТРУКТУРА її ПСИХІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

Дата добавления: 2014-01-15