Фізіологічні основи темпераменту і його поняття

Стійкими і властивими людині від народження пси­хічними властивостями є властивості темпераменту. Темперамент — характеристика індивіда з боку його динамічних особливостей: інтен­сивності, швидкості, темпу, ритму психічних процесів і станів. Однакове за значенням зі словом «темпера­мент» грецьке слово «красіс» увів давньогрецький лі­кар Гіппократ (V—IV ст. до н. е.). Під темпераментом він розумів анатомо-фізіологічні і психологічні особли­вості індивіда. На його думку, темперамент визначаєть­ся порушеннями в пропорції чотирьох рідин у тілі лю­дини: крові, лімфи, жовчі і чорної жовчі (гуморальна теорія). Теорію Гіппокра­та удосконалив римський лікар Гален (200-130 рр. до н. е.); з того часу людей стали поділяти на чотири групи відповідно до чотирьох типів темпераменту. Згодом ви­никли назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

Існують й інші теорії темпераменту: а) світоглядна теорія (представник — англійський психолог і філософ Е. Кречмер, який встановлював прямий зв’язок між тем­пераментом людини і її світоглядом); б) моралістична те­орія (представник — І. Кант; зокрема, у книзі «Мірку­вання над почуттям прекрасного» (1764 р.) він писав, що флегматик вирізняється нестатком морального почуття, а меланхоліку більше ніж будь-кому притаманна «справ­жня чеснота»; почуття прекрасного найбільш розвинуте у сангвініка, а почуття честі — у холерика; в) конституційно-морфологічна теорія (представник — У. Шелдон та ін.; вважається, що темперамент залежить від консти­туції, будови людського тіла (повна людина зазвичай до­бродушна, на противагу худій)).

Наукове пояснення природи темпераменту запропо­новане І. П. Павловим у вченні про основні властивості нервової системи (неврологічна теорія). У процесі ви­вчення вищої нервової діяльності тварин він встановив, що собаки, які відрізняються за характером утворення умовних рефлексів, розрізняються також і за темпера­ментом. Тому був зроблений висновок, що в основі тем­пераменту лежать ті ж причини, що й в основі умовно­рефлекторної діяльності — властивості нервової систе­ми. Неврологічна теорія І. П. Павлова визначає три основні властивості нервової системи: 1) силу процесу збудження і гальмування, що залежить від працездат­ності нервових клітин; 2) урівноваженість нервової си­стеми, тобто ступінь відповідності сили збудження силі гальмування (їхній баланс); 3) рухливість нервових про­цесів, тобто швидкість зміни збудження гальмуванням і навпаки.

Ці властивості пов’язані з виконанням функції вчас­но врівноважувати нервову систему людини. І. П. Пав лов установив, що темперамент залежить від сполучення властивостей нервової системи (від її типу). Учений роз­глядав чотири основних типи нервової системи: 1) силь­ний, неврівноважений (з перевагою сили процесу збу­дження); 2) сильний, урівноважений, рухливий; 3) силь­ний урівноважений, інертний; 4) слабкий. Іншими слова­ми, три властивості нервової системи в класифікації І.П. Павлова в різних сполученнях дали чотири типи ви­щої нервової діяльності, що визначають чотири типи темпераменту (холеричний (1); сангвінічний (2); флегматич­ний (3); меланхолічний (4)).

Слід зазначити, що тип нервової системи — це поняття фізіологічне; тип темпераменту — психологічне. Темпера­мент є динамічною характеристикою діяльності людини (що виявляється в активності й емоційності).

Дата добавления: 2014-01-15