Закономірності формування здібностей

До індивідуальних особливостей особистості нале­жать здібності. За своєю сутністю здібності — це такі індивідуально-психологічні особливості, що виявляють­ся в процесі оволодіння діяльністю, у ході набування знань, умінь і навичок. Розвиток здібностей відбувається в процесі життя індивіда.

Різні люди за однакових умов з різним темпом ово­лодівають знаннями, уміннями і навичками в тій чи ін­шій сфері діяльності. Одна людина витрачає багато зу­силь і часу, а інша «схоплює на льоту».

Дослідження природи здібностей передбачає необхід­ність урахування трьох істотних ознак (Б. М. Теплов): по-перше, під здібностями розуміють індивідуальні психо­логічні особливості, що відрізняють одну людину від ін­шої; по-друге, здібностями називають не всі індивідуальні виконання якої-небудь діяльності; по-третє, поняття «здібності» не зводиться до тих знань, умінь і навичок, що уже виробилися в людини, а передбачає певний гене­тичний момент.

Слід зазначити, що здібності є не лише результатом розвитку, але і дії уроджених особливостей. У цьому пла­ні важливе значення має поняття обдарованості. Обдаро­ваність — це своєрідність природних передумов, наяв­ність внутрішніх умов, що лежать в основі здібностей. Ін­шими словами, здібності — це обдарованість у розвитку.

У психологічній літературі зазначається, що існують найбільш сприятливі, оптимальні терміни в розвитку і становленні окремих здібностей. Цікавими є спостере­ження канадського вченого Генрі Лемана, який працював над цією проблемою приблизно 20 років. На його думку, у поетів цей вік визначається між 26 і 30 роками, лікарів — 33-34, художників — 30-35, а письменни­ків — 40-44 роками. Обдарованість може привести до раннього розвитку здібностей. Так, музичні здібності Вольфганга Амадея Моцарта, Франца Йозефа Гайдна, М. А. Римського-Корсакова виявилися в 4 роки; творчі здібності І. Ю. Рєпіна — в 4-5 років, у Санті Рафаеля — у 8 років; О. С. Пушкін почав писати перші вірші в 9 років.

Певне значення в розвитку здібностей мають задат­ки — виражені анатомо-фізіологічні особливості організ­му (хороший кровообіг мозку, рухливість нервової системи та ін.). Задатки не визначають розвиток здібностей ав­томатично. Здібності — це не задаток у розвитку.

На формування здібностей впливає цілий ряд умов: спрямованість особистості, розумова і фізична актив­ність, інтерес до діяльності, уява тощо. У психології розрізняють загальні і спеціальні здібності. Існують літера­турні, математичні, педагогічні, художні та інші здіб­ності. У психології розглядають також теоретичні і прак­тичні здібності. їхня відмінність полягає в тому, що пер­ші визначають схильність особистості до абстрактно-тео­ретичних розмірковувань, другі — до практичних дій.

Здібності пов’язані з існуванням трьох типів людей: «художнього», «розумового» і «проміжного» (за термінологією І. П. Павлова). Така типологія пов’язана із вчен­ням, відповідно до якого вища нервова діяльність люди­ни характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи — образної, емоцій­ної, і другої, пов’язаної із сигналізацією цих образів за допомогою слова — сигналу сигналів.

Відносна перевага першої сигнальної системи в пси­хічній діяльності людини характеризує «художній» тип, відносна перевага сигналу сигналів — «розумовий» тип, рівне їхнє представництво — середній («проміжний») тип людей. Зазначені розходження пов’язують з функціями лівої (словесно-логічної) і правої (образної) півкуль головного мозку.

Необхідно зазначити, що про талант йдеться тоді, коли спостерігається сполучення здібностей, певна їхня сукуп­ність. Ізольована здібність не може бути аналогом таланту (навіть якщо вона має високий рівень розвитку). Напри­клад, про це свідчить дослідження психіки людей, що мали ейдетичну (феноменальну) пам’ять. Хоча, як відомо, саме в пам’яті, її міцності багато хто готовий бачити «еквівалент» таланту. Так, протягом кількох десятиліть група московсь­ких психологів проводила експерименти з випробуваним Ш., який мав феноменальну пам’ять (експериментальна психологічна лабораторія О. Р. Лурії). Мнемонічні здібності Ш. не викликали ні в кого сумнівів. Випробувано­му пропонували ряд слів, потім чисел, потім букв, ряд цей зростав до тридцяти, до сімдесяти, до ста елементів — ПІ. його спокійно відтворював і в прямій і зворотній послідов­ності. Він відтворював його і через п’ятнадцять років. За­кривавши очі, Ш. говорив: «Так, так... Це було у вас на тій квартирі... ви сиділи за столом... ви були в сірому кос­тюмі... я бачу, що ви мені говорили». І перелічував запро­поновані йому п’ятнадцять років тому слова і цифри. Пам’ять ПІ. не мала меж ні за обсягом, ні за міцністю. У діяльності людини пам’ять — це лише один з факторів, від якого залежить успіх творчості. ПІ. не розвив у себе інших здібностей, крім здатності запам’ятовувати.

Вищий ступінь у розвитку здібностей у психології нази­вають геніальністю. Вона пов’язана зі створенням якісно нових, унікальних творів, відкриттів. Тільки геній прокла­дає такі нові шляхи, якими йдуть послідовники і просува­ють людство вперед. До таких учених належать Леонардо да Вінчі, І. Ньютон, Д. І. Менделєєв, А. Ейнштейн та ін. Виділяють два типи геніїв: 1) генії, які опромінюють велич відкриття; 2) генії-волевики. Водночас потрібно зазначити, що без праці не може бути справжньої геніальності.

Запитання для самоконтролю:

1. Які види діяльності притаманні людині?

2. У чому різниця між вміннями і навичками?

3. Як співвідноситься воля зі свідомістю?

4. Які є етапи формування складного вольового акту?

5. Які відмінні ознаки емоцій і почуттів?

6. Чи існують особливості поведінки людини в кон­фліктних емоційних ситуаціях?

7. Які психічні стани можуть виникати у людини під час вчинення злочину?

8. У чому полягає проблема співвідношення соціаль­ного та біологічного в особистості?

9. Які типи темпераменту Вам відомі?

10. Що таке структура характеру?

11. Як співвідносяться здібності й обдарованість?

Рекомендована література

Абдульханова-Славская К. А. Деятельность и пси­хология личности. — М.: Наука, 1980. — 335 с.

Баев О. Я. Конфликтьі в деятельности следователя (вопросьі теории). — Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1981. — 160 с.

БодалевА.А. Психология о личности. — М.: Изд-во МГУ, 1988. — 188 с.

Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личностпь: кон- фликт, гармония. — 2-е изд., доп. — К.: Политиздат Ук- раинн, 1989. — 175 с.

Ильин Е. П. Психология воли. — СПб.: Питер; М., X., 2000.— 280 с.

Китаев-Смьік Л.А. Психология стресса. — М.: Нау­ка, 1983. — 368 с.

КовалевА. Г. Психология личности. — М.: Просве- щение, 1970. — 392 с.

Обозов Н. Н. Психология межличностньїх отноше- ний. — К.: Либідь, 1990. — 192 с.

Общая психология: Учебник / Под ред. А.В. Пет- ровского. — 2-е изд., доп. и перераб. — М.: Просвещение, 1977. — 479 с.

Парьігин Б. Д. Основи социально-психологи- ческой теории. — М.: Мьісль, 1971. — 348 с.

Психология индивидуальньїх различий. Тексти / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — М.: Изд- во МГУ, 1982. — 320 с.

Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Пет- ровского, И. Г. Ярошевского. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Политиздат, 1990. — 494 с.

Сидоров Б. В. Аффект. Его уголовно-правовое и криминологическое значение (социально-психологичес- кие и правовьіе исследования). — Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1978. — 160 с.

Дата добавления: 2014-01-15