Сутність та види оцінки

Калькуляція, як елемент методу бухгалтерського обліку

Сутність та види оцінки

Оцінка та калькуляція

Питання, що розглядаються у темі:

Бухгалтерський облік нерідко називають вартісним, підкреслюючи те, що в цьому обліку відображаються лише такі об'єкти, які мають вартісну оцінку. Саме застосування вартісної оцінки дає можливість зіставити та узагальнити різнорідні засоби та економічні явища, порівняти витрати підприємства з виторгом від реалізації, виявити результати його роботи. Отже, такі важливі еконо­мічні показники, як собівартість, прибуток, рентабельність базу­ються на вартісній оцінці. З цією метою використовуються такі елементи методу бухгалтерського обліку як оцінка і калькуляція.

Оцінка – це спосіб грошового (вартісного) вимірювання господарських ресурсів, інших об'єктів обліку. Оцінка здійснюється за допомогою цін, тарифів. Ціна – грошове вираження вартості.

Математичне вираження цього способу є таким:

Кількість х Ціна за одиницю = Вартість (5.1)

У діяльності підприємства виділяють:

1) купівельну вартість — вартість, за якою підприємство при­дбало товарно-матеріальні та інші цінності;

2) продажну вартість — вартість, за якою воно реалізовує (продає) товар;

3) собівартість готової продукції або послуг — суму виробни­чих та інших витрат на виготовлення конкретної продукції на підприємстві.

В основі ціни на товари лежать наступні елементи:

- виробнича собівартість – сума витрат на виробництво (виготовлення);

- податки (податок на додану вартість, акцизний податок), які підлягають внеску до бюджету за рахунок виторгу незалежно від результатів діяльності;

- прибуток виробника;

- торгова націнка – частина продажної ціни, за рахунок якої торгівельне підприємство відшкодовує свої витрати і отримує прибуток.

Продажні ціни (ціни реалізації) підприємства встановлюють самостійно.

Оцінка є складовим елементом методу бухгалтерського обліку і не тільки тісно пов'язана з усіма іншими елементами, але є пе­редумовою їхнього функціонування. Так, складання балансу пе­редбачає обов'язкове застосування грошового вимірника, тобто грошову оцінку засобів. У свою чергу, відображення опе­рацій у відповідних документах, на рахунках, проведення інвен­таризації та складання звітності неможливе без їхнього вимірю­вання, узагальнення та підрахунку у грошовому виразі.

Оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку має велике значення. Цей спосіб дозволяє: узагальнити ресурси, розрахувати їх загальну суму, яку має підприємство на перше число кожного місяця; вести облік витрат і доходів підприємства; проводити розрахунки з іншими підприємствами та особами.

Кожне підприємство зобов'язане дотримуватися єдності оцінки ресурсів в обліку. При цьому для всіх підприємств встановлено єдині правила оцінки статей бухгалтерської звітності, які викладені в Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Оцінка різних об'єктів обліку — активів, зобов'язань, капіта­лу, господарських процесів — визначається у відповідних стан­дартах бухгалтерського обліку. Для кожного виду активів, як правило, зазначається декілька ситуацій, в яких здійснюється оцінка активів:

- при придбанні (виготовленні);

- при вибутті;

- на дату складання балансу (на кінець звітного періоду).

Оці­нка придбання здійснюється за первісною вартістю, яка, як пра­вило, є історичною (фактичною) собівартістю активу, за якою він зараховується на баланс підприємства. Оцінка за справедливою вартістю — сума, за якою можна здійснити обмін активу або оплату зобов'язання в результаті операції між зацікавленими та незалежними сторонами. Вона застосовується в таких випадках як безкоштовне отримання активів, внесення активів до статутного капіталу (за умови погодження вартості з засновниками), обмін активами та інше.

Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку містить таке фо­рмулювання оцінки: «Це процес визначення грошових сум, за яки­ми мають визнаватися і відображатися елементи фінансових звітів у Балансі та Звіті про прибутки і збитки». Тому бухгалтерський об­лік має забезпечити реальну, фактичну картину наявності госпо­дарських засобів і стану господарських процесів.

Таким чином, грошова оцінка є суттю бухгалтерського обліку. Від її обґрунтованості та правильного застосування зале­жить об'єктивність характеристики наявних ресурсів та ефектив­ності їх використання, точність визначення результатів роботи кожного підприємства. Досягнення цього забезпечується дотри­манням найважливіших принципів оцінки – її реальності та однаковості.

Реальність оцінки відображає відповідність грошового вира­зу вартості об'єкта затратам живої та уречевленої праці, вкладе­ної в нього. З цією метою всі натуральні та трудові показники пе­реводять у грошові за допомогою діючих цін, розцінок та інших атрибутів. Відтак реальність оцінки передбачає своєчасну та на­лежним чином обґрунтовану калькуляцію собівартості виготов­леної продукції. Законодавством передбачено, що для відображення в бухгалтерському обліку та звітності майно та господарські опе­рації оцінюються в національній грошовій одиниці України – гривні, підсумовуванням проведених витрат.

5.2 Калькуляція, як елемент методу бухгалтерського обліку

Основою оцінки засобів підприємств та господарських процесів є фактична собівартість. Для визначення її величини використовують калькуляцію.

Калькуляція – це спосіб вартісного вимірювання процесів придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації, а також окремих етапів процесу розширеного від­творення.

Найчастіше калькуляцію розуміють як спосіб обчислення собівартості продукції (робіт, послуг) на підставі даних про витрати на її виробництво та кількість виготовленої продукції. А собівартість – це сума витрат, пов'язаних з виробництвом одиниці продукції (робіт та послуг).

Види собівартості продукції:

1) залежно від вихідних даних:

а) планова (розрахункова, прогнозована, нормативна) собівартість;

б) фактична (звітна);

2) за складом витрат:

а) виробнича – формується в процесі виробництва;

б) повна – формується в процесі реалізації і складається з виробничої собівартості, нерозподілених загальновиробничих витрат, понаднормативних виробничих витрат, витрат на управління та збут продукції.

Основними елементами витрат, які включаються до виробничої собівартості є:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи;

- амортизація необоротних активів;

- інші прямі витрати;

- розподілені загальновиробничі витрати.

Конкретний склад витрат, що включаються до собівартості, регламентується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та відповідними Методичними рекомендаціями з формування собівартості.

Наприклад, підприємством розпочато процес виробництва шаф-купе. Протягом місяця виробництво було завершено повністю. За даними документів, відомо, що матеріальні витрати склали 10000 грн., витрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи – 5000 грн., загальновиробничі витрати, що відносяться до виробництва – 15000 грн. Отже, загальна сума витрат на виробництво шаф-купе склала 30000 грн.

Всі види собівартості визначаються за допомогою калькуляції як способу групування витрат за елементами, видами, періодам.

Калькуляційні розрахунки з визначення собівартості в розрізі встановлених статей, оформлені у вигляді документа, і мають на­зву калькуляції. Сам процес здійснення, проведення цих розра­хунків називається калькулюванням.

Отже, під калькулюванням слід розуміти спосіб групу­вання витрат і визначення собівартості виготовленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Тому калькулювання являє собою процес оцінювання резуль­татів такого господарського процесу, як виробництво.

Об'єктами калькулювання собівартості виробництва продукції є витрати виробництва, які згруповані за певними ознаками для формування показників собівартості.

Калькуляція є елементом бухгалтерського обліку. Вона тісно пов'язана з рахунками, оскільки за їх допомогою забезпечується необхідна інформація для визначення собівартості. На таких ра­хунках дані відображають відповідно до встановлених вимог сто­совно калькуляційних розрахунків. Тому ці рахунки за їхньої класифікації називають калькуляційними

Виділяють декілька класифікацій видів калькуляцій за різни­ми ознаками

— за призначенням і часом складання — попередні (проек­тні,планові, кошторисні) і виконавчі (звітні, нормативно- звітні);

— за охопленням витрат або місцем здійснення — галузеві, повні, виробничі, внутрішньогосподарські, змінних витрат, тех­нологічні;

— за характером виробництва — масові (періодичні), індиві­дуальні, проміжні;

— за властивостями калькуляційного об'єкта — загальні, па­раметричні;

— за характером вихідних даних — технічні, планові, норма­тивні, фактичні;

— за методом калькулювання — позамовні, попроцесні.

Різні види калькуляцій складаються і використовуються за­лежно від системи, що прийнята на підприємстві, а також потреб діючої системи управління. Більш детально види калькуляцій за різними ознаками будуть розглянуті в темі «Облік витрат на виробництво, випуску і реалізації готової продукції».

Другою складовою процесу калькулювання є калькуляційний облік — система аналітичного обліку витрат на виробництво в інтересах достовірного і точного калькулювання, основною метою якого є повне відокремлення прямих витрат за об'єктами калькулювання й облік непрямих витрат.

Поєднання системи калькуляційного обліку та калькуляції здійснюється при застосуванні того чи іншого методу калькулю­вання. Метод калькулювання — це сукупність способів аналітич­ного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собі­вартості калькуляційних об'єктів.

Методи калькулювання відрізняються методикою калькуля­ційного обліку та способами калькуляції. У вітчизняній літерату­рі найчастіше зустрічаються простий, позамовний, попроцесний, нормативний методи.

Простий метод використовується моновиробництвами (вироб­ництво електроенергії, видобування нафти, вугілля та ін.), де всі витрати безпосередньо відносяться на виготовлений продукт. Собівартість одиниці продукції калькулюється шляхом розподілу витрат на кількість виготовленої продукції.

При позамовному методі об'єктом калькулювання є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції. Цей метод застосовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах. Собівартість одиниці виробу визначається шляхом розподілу всіх витрат на кількість виготовлених на замовлення виробів.

Попроцесний (попередільний) метод це сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці. Використовується у по­слідовних виробництвах (коли один технологічний процес настає за іншим) де він розділяється на окремі частини — процеси (переділи) і за кожним із них окремо обчисляються витрати. При цьому витрати обліковуються за кожним переділом (цехом), пе­редаються із переділу в переділ (із цеху в цех), і на останньому калькулюють собівартість виготовленої продукції. Застосовують на виробництвах з однорідною, масовою продукцією. При застосуванні цього методу облік витрат ведеться у розрізі видів або груп продукції за переділами.

Нормативний метод полягає в визначенні фактичної собівар­тості виробленого продукту як алгебраїчна сума витрат за нор­мами, відхилень від норм, а також змін норм.

З другого боку, калькуляція в бухгалтерському обліку розгля­дається як варіант оцінки відповідних засобів і процесів. Вартісне вимірювання в бухгалтерському обліку значною мірою базується на калькуляції. Саме калькуляційні розрахунки є важливою ба­зою для порівнювання зроблених витрат і одержаних результатів. Проте їх виконання можливе лише за умов застосування вартіс­ної оцінки витрачених для виконання господарської, виробничої діяльності ресурсів.

Таким чином, калькуляція є необхідною умовою обґрунтова­ної грошової оцінки, а грошова оцінка — невід'ємною складовою калькуляції, яка, власне, і забезпечує виконання калькуляційних розрахунків. Тільки грошова оцінка уможливлює облік та уза­гальнення всіх різноманітних витрат ресурсів і послуг. Способи оцінки і калькулювання досить тісно пов'язані між собою, а тому їх гармонічне поєднання, узгодженість дають змогу відобразити наявність та рух господарських засобів і процесів у грошовому вимірнику.

Отже, фактичну собівартість продукції, робіт і послуг підпри­ємство може визначити лише після повного завершення звітного місяця. Саме цим пояснюється використання в поточному обліку планової собівартості для відображення руху готової продукції.

Для підвищення практичної значущості калькуляції, обґрун­тованого спрощення техніки калькуляційних розрахунків важ­ливе значення має правильне визначення об'єктів калькуляції та калькуляційних одиниць.

Під об'єктом калькуляції слід розумі­ти окремий вид чи групу однорідної продукції, певну роботу або вид послуг, за якими розраховується собівартість їх виробництва.

З об'єктами калькуляції нерозривно зв'язані й відповідні кальку­ляційні одиниці, які є вимірниками даного об'єкта. У практиці калькуляційної роботи використовують натуральні одиниці (мет­ри, штуки, кілограми та ін.), умовно-натуральні та умовні.

Калькулювання собівартості продукції складається з цілого комплексу робіт, виконання яких і становить основний зміст калькуляції.

По-перше, це визначення кола витрат, що включаються до со­бівартості продукції, і чітке розмежування їх між виробничою і повною собівартістю; по-друге, економічне обґрунтування кла­сифікації витрат та їх групування для цілей визначення собівар­тості продукції; по-третє, розробка й обґрунтування методів вар­тісної оцінки кожного елемента витрат, розмежування їх між одержаною продукцією і незавершеним виробництвом, методика розподілу непрямих витрат, визначення обсягу продукції, що калькулюється, її об'єктів і калькуляційних одиниць, встанов­лення періодичності (строків) калькулювання; і, нарешті, визна­чення собівартості всієї одержаної продукції та її одиниці, вклю­чаючи складання калькуляційних листів (калькуляцій), розподіл витрат між супутніми видами продукції, а також обґрунтування оцінки побічної продукції.

Конкретний зміст та послідовність зазначених етапів (видів) робіт значною мірою залежать від технології та організації дано­го виробництва і встановлюється галузевими положеннями.

Зниження собівартості продукції – важлива умова підвищен­ня ефективності виробництва. Тому належне нормування вироб­ничих витрат, застосування прогресивних норм і нормативів, контроль за дотриманням чинних норм, удосконалення методів калькуляції є важливими чинниками управління собівартістю

Дата добавления: 2014-11-06