Тема IX

План

ТЕМА VIII

Україна в XIX столітті.

Процеси національного відродження

Мета і завдання

На основі історичних фактів висвітлити основні ознаки зане­паду, кризи феодально-кріпосницької системи господарювання в першій половині XIX ст. Розкрити колоніальну політику Росії й Австрії на території України. Проаналізувати соціально-економічне становище наддніпрянських і західноукраїнських зе­мель після скасування кріпосного права (1861 р.) та панщини (1848р.).

1. Становище українських земель під владою Російської імперії в першій половині XIX ст. Суспільні рухи.

2. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель під владою Австрії в першій половині XIX ст. Зародження на­ціонального руху.

3. Україна в складі Росії в другій половині XIX ст.; скасування кріпосного права. Піднесення національного руху.

4. Західноукраїнські землі під владою австрійських поневолюва­чів у другій половині XIX ст. Створення політичних партій.

Перше питання плану. Українські землі - Лівобережжя, Слобожанщина,

Правобережжя, Південь — в результаті поділів Польщі з кінця XVIII ст. і до

початку XX ст. входили до складу Російської імперії. В жодній країні світу

правителі не мали такої необмеженої влади, як у Росії. Царизм здійснював в

Україні колоніальну політику, зокрема: національний гніт (русифікація),

зміцнення кріпосницької системи, політичне безправ'я, рекрутсь­ка повинність,

ліквідація на Правобережжі Греко-католицької Церкви.

Найголовніша особливість соціально-економічного розвитку цього періоду - швидкий занепад феодально-кріпосницької сис­теми господарювання. Ознаками цього періоду були:

- розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталіс­тичних елементів у сільське господарство;

- руйнування селянських господарств шляхом скорочення наді­лів або переведення селян на місячину (тобто повна ліквідація селянського господарства);

- занепад кріпосницької мануфактури і початок з 30-х років XIX ст. промислового перевороту.

Аналізуючи ці ознаки, слід відмітити, що розвиток товарно-грошових відносин приводив до зростання товарності сільського господарства, розшарування поміщицьких господарств, спеціалі­зації вирощування сільськогосподарських культур. Водночас йшов процес загострення кризи кріпосницької системи, позбав­лення селян надільної землі і переведення їх на так звану місячи­ну (на Лівобережжі кількість селян на місячині досягла 1/3 від за­гальної кількості). Бажано розібратись у ході на Правобережжі інвентарної реформи, яку проводив генерал-губернатор Бібіков;вказати її мету, завдання (самостійно).

Щодо промисловості, то варто зазначити, що на початку XIX ст. неподільно панувала кріпосницька мануфактура. Однак уже у 30-х рр. починається технічний переворот, який веде до утвердження фабрично-заводського виробництва, особливо в ме­талообробній, текстильній, тютюновій та інших галузях. У пер­шій половині ХІХ ст. значно пожвавлюється торгівля, особливо ярмаркова (в Києві, Сумах, Бердичеві та ін.).

Отже, на середину ХІХ ст. феодально-кріпосницька система господарювання перебувала в глибокій кризі. Товарно-грошові відносини, капіталістичне підприємство, що набирали сили, од­ночасно з промисловим переворотом руйнують старі соціально-економічні відносини. Ліквідація феодально-кріпосницької сис­теми стає велінням часу.

Аналізуючи національне відродження в Наддніпрянській Україні в першій половині XIX ст., необхідно дати визначення: що таке національна самосвідомість? Це — певна сукупність уявлень про територію, культуру, мову, про історичне минуле свого народу, на основі чого люди і вважають себе представни­ками тої чи іншої національності.

Процес формування української самосвідомості проходив у важких умовах панування великодержавної імперської ідеології. Носієм української самосвідомості була українська інтелігенція, яка відображала загальнонаціональні інтереси.

Слід підкреслити, що початок українського відродження тра­диційно пов'язується з виходом у світ "Енеїди" І.Котляревського - першого твору нової української літератури, написаного живою народною мовою. Хоч цей твір був новим явищем української культури, проте він мав глибоке коріння у минулій козацькій до­бі.

Українська шляхта, захищаючи свої права, відстоювала ав­тономні права України. Яскравим проявом зусиль автономістів кінця ХІХ - початку ХХ ст. була поява "Оди на рабство" В.Капніста та "Історії Русів" - першого трактату новітньої полі­тичної думки України. На основі різноманітного історичного ма­теріалу в "Історії Русів" (автор невідомий) доводиться, що народ України - безпосередній нащадок давніх русів, що Україна з найдавніших; часів мала свою автономію.

Характерним типом діяча першої хвилі національного відро­дження був "малорос", який поєднував симпатію до України, її природи, пісень тощо з лояльністю до Російської імперії.

Сильним збудником для українського руху був вплив Фран­цузької буржуазної революції та поширення романтизму, який прославляв народ, його культуру, традиції.

Отже, хоч перша хвиля національного відродження в Над­дніпрянській Україні не набула політичної форми, а відбувалася у формі літературно-наукового руху, збирання історичної та фо­льклорної спадщини створило винятково сприятливе середовище для формування української національної свідомості, становлен­ня української національної ідеї, оскільки давало конкретну ін­формацію про історичне коріння та культурну відмінність украї­нського народу.

Поширення нових західних інтелектуальних та політичних течій підготувало грунт для створення в Україні таємних полі­тичних товариств. Під впливом ідей Просвітництва з'являються масонські ложі, які були організаційними формами об'єднання опозиційне налаштованої ліберальної еліти.

Масони - члени релігійно-етичних організацій "вільних ка­менярів", які зародилися в Західній Європі в період Середньовіч­чя, а найбільше поширились у зв'язку з Французькою революці­єю кінця XVIII ст.

Мета масонських організацій:

- удосконалення людини, її внутрішнього світу як спосіб удо­сконалення суспільства;

- об'єднання всіх народів світу в розумне суспільство на основі братерства, рівності, взаємодопомоги. В 1818 р. масонські ложі виникли в Києві ("З'єднаних слов'ян") та у Полтаві ("Любов до істини"). Серед їхніх членів були відомі українські діячі: І.Котляревський, В.Капніст, В.Лукашевич та інші.

Типовою рисою українського масонства було переважання в його діяльності інтернаціонального над національним. Хоча не­значна частина українських масонів пропагували ідеї визволення слов'янських народів від національних і політичних утисків та їх об'єднання в загальнослов'янську федерацію. В.Лукашевич та його прихильники (наприклад) обстоювали ідею відокремлення України від Росії та входження її до складу Польщі.

Багато членів масонських лож в Україні ввійшло до складу декабристських організацій.

Вивчаючи декабристський рух, слід наголосити, що Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основним полем його поши­рення. Ядром декабристського руху в Україні стало Правобе­режжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої слу­жили в Західній Європі під час наполеонівських війн.

В 1821 р. у місті Тульчині на Поділлі утворилось "Південне товариство" декабристів, головою якого був полковник П.Пестель ("Північне товариство" виникло у Петербурзі в 1822 р.). Крім Тульчина, "Південне товариство" мало свої осере­дки у Кам'янці і Василькові. У 1823 р. у Новгороді-Волинському виникло " Товариство з'єднаних слов'ян", очолюване офіцерами братами Борисовими та польським дворянином Ю.Люблінським. Як і масонські ложі, декабристський рух проявляв байдужість до проблем України. Проект конституції "Руська правда" П.Пестеля не визнавав за народами Російської імперії права на самовизна­чення, а українці розглядалися як "корінний російський народ".

Декабристський рух в Україні мав певні специфічні риси, які відрізняли його від руху в Росії. Найвиразніше це проявлялось у діяльності "Товариства з'єднаних слов'ян", де програма ставила за мету не лише знищення самодержавства і кріпацтва, а й утво­рення федерації слов'янських демократичних республік. Восени 1825 р. "Товариство з'єднаних слов'ян" об'єдналось з "Півден­ним товариством". Після повстання 14 грудня у Петербурзі та виступу Васильківського піхотного полку під проводом С.Муравйова-Апостола декабристський рух було розгромлено.

Причинами поразки були:

в ідсутність підтримки повстання з боку народних мас;

- нерішучість керівників повстання у вирішальний час, коли треба було перейти до наступальних дій.

Однак виступ декабристів, зокрема "Товариства з'єднаних і слов'ян", залишив помітний слід у розвитку політичної думки в Україні. Висунута ними ідея федеративної слов'янської держави, знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема в Кирило- Мефодіївському братстві.

Характеризуючи діяльність Кирило-Мефодіївського братст­ ва, необхідно відзначити, що ця українська таємна суспільно-політична організація діяла з кінця 1845 р. до березня 1847 р. в, Києві. Організаторами його стали представники інтелігенції: М.Костомаров, М.Гулак, В.Білозерський, згодом до нього увійшли письменник П.Куліш, студенти Київського університету: О.Маркевич, О.Навроцький, Г.Андрузький, О.Тулуб та інші.

У роботі товариства активну участь брав Тарас Шевченко.

Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезом ідей трьох рухів: українського автономістичного, польського де­мократичного, російського декабристського в Україні. Братчики виробили програмні документи, до яких входили "Статут і пра­вила товариства" та "Книга буття українського народу", або "Закон Божий". В останньому документі розвивається ідея про те, що український народ завдяки своїй волелюбності та демократичності звільнить росіян від їхнього деспотизму, а поляків – від аристократизму. "Книга" - багатоплановий твір, в якому відображено й оцінено основні події історії з давніх часів до середини XIX ст. Вона посідає чільне місце в історії прогресивної суспільної думки України. На її зміст і політичну спрямованість значний вплив справили твори Тараса Шевченка. Програма Кирило-Мефодіївського братства вироблялась у гострих дискусіях. Це, насамперед, виходило з того, що П.Куліш наголошував на національному, М.Костомаров - на загальнолюдському і християнському, а Т.Шевченко - на соціальному елементі. Кожний з цих елементів знайшов своє відображення в "Книзі буття...".

Основними завданнями, які ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського братства, були: ліквідація кріпацтва і скасування станів, поширення освіти серед народних мас, об'єднання всіх слов'янських народів в одну рівноправну феде­рацію, в якій кожний народ мав би свою державність.

Українському народові відводилась провідна роль в органі­зації всіх слов'ян на визвольну боротьбу. Центром всієї федерації мав стати Київ. У членів товариства були розбіжності щодо так­тики, а саме: Костомаров і Куліш вважали шляхом практичного втілення в життя програми поступові реформи, а Шевченко і Гулак - збройне повстання та повалення самодержавства.

Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої на­міри, бо було розгромлене вже навесні 1847 р.

Проте ідеї братства глибоко ввійшли в світогляд тогочасної інтелігенції, створили грунт для наступних поколінь українських діячів. Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського братства фак­тично поклали початок переходу від культурницького до полі­тичного етапу боротьби за національний розвиток України. Брат­ство органічно поєднало національні та демократичні ідеї. Вироблена кирило-мефодіївцями ідея слов'янської єдності з центром у Києві протистояла концепції централізованої слов'янської імперії з центром у Петрограді. Кирило-мефодіївці виявили себе справжніми мислителями, послідовними борцями за вільну Україну, інтелектуальною елітою української нації. {Див.: Історія України. Документи. Матеріали. (Уклад., комент. В.Ю. Короля.-К., 2001, с. 194-197).

З початку розглядудругого питання плану бажано вказати, кількісний і національний склад населення в західноукраїнських землях під владою Австрійської імперії.Згідно з переписом 1843 р. населення Галичини та Буковини становило 4 млн. 980 тис. осіб, у тому числі 2 млн. 300 тис. українців, понад 2 млн. 146 тис. поля­ків, 130 тис. німців. У Східній Галичині було: українців - 65%, поляків - 20, євреїв - 10, інших національностей - 5%. Українці проживали в основному в селах. У Закарпатті чисельність насе­лення становила 300 тис. чоловік (українці, угорці, німці).

Державною мовою визначалася німецька. Крім того, у діло­водстві допускалася латинська і польська.

В 70-90-х рр. XVIII ст. в імперії здійснюються державницькі реформи. Особливо значним був вплив реформ у галузі аграрних відносин, релігії та освіти.Так, було скасовано особисту залеж­ність селян від дідичів, надано їм певні права обирати професію без згоди пана, одружуватися, переселятися; запроваджено три­денну панщину тощо.

Серйозні зрушення були зроблені у сфері релігії: церква під­порядковувалась державі, ліквідовано орден єзуїтів, зрівняно у правах Католицьку, Протестантську та Греко-католицьку Церкви.

Відбулися зміни у галузі освіти: шкільну освіту переведено на державний кошт, відкрито Львівський університет, в початко­вій школі дозволено користуватися рідною мовою.

Проте уже в кінці XVIII ст. - на початку XIX ст. у правлячих колах імперії на зміну реформаторству поступово приходить кон­серватизм, реакція. Це привело до того, що феодали розпочали поступове відновлення втрачених позицій у аграрному секторі (захоплення селянських земель, збільшення повинностей селян, насамперед панщини та ін.). До середини XIX ст. в західноукра­їнських землях 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб забезпечи­ти засоби існування своєї сім'ї.

Феодальні відносини гальмували розвиток не тільки сільсь­кого господарства, а й промислового виробництва. Західноукра­їнський край перетворювався на ринок збуту та джерело сирови­ни й дешевої робочої сили. Наприклад, в середині ХІХ ст. виробництво промислової продукції на душу населення в Східній Галичині було в п'ять разів нижчим, ніж у чеських та німецьких областях імперії. Кріпацтво та колоніальна політика стримували переростання мануфактурної промисловості у фабричну (у 30-40-х рр. XIX ст. в західноукраїнських землях працювало майже 250 мануфактур, проте жодна з них не мала парових двигунів).

Треба відмітити активізацію селянських виступів у Східній Галичині, їх очолювали М.Бойчук, Д.Марусяк, Ю.Юженюк, Д.Якимчук, П.Мельничук, а на Закарпатті - С.Товта, І.Кокоша та;

інші. У Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л.Кобилиці.

Соціально-економічне становище західноукраїнських земель в кінці XVIII ст. - першій половині XIX ст. сприяло пробуджен­ню національного життя населення краю. Специфіка націона­льного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основ­ним носієм української національної ідеї було духовенство. Так, у 1816 р. Іван Могильницький (канонік перемишлянський) ство­рив так зване "Клерикальне товариство", що ставило за мету по­ширювати серед селян релігійну літературу українською мовою. У 20-і роки в Перемишлі виник гурток, який об'єднав навколо себе єпископ Іван Снігурський.

У 30-40-х рр. XIX ст. центром національного життя на західноукраїнських землях став Львів. Тут створюється і починає дія­ти громадсько-культурне об'єднання романтиків " Руська трійця". (Термін "руська" тоді означав "українська").ЇЇ засновниками були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький - у той час студенти Львівського університету і вихованці духовної семінарії. Ініціатори створення "Руської трійці" прагнули внести революційні зміни в тогочасну літературу шляхом впровадження в неї народної мови. Вони займалися збиральницькою, дослідни­цькою, видавничою й публіцистичною діяльністю в сфері широкого кола гуманітарних наук (народознавства, фольклористики, мовознавства, літературознавства, історіографії тощо) а також, літературно-художньою та перекладацькою діяльністю, їхні ви­ступи були спрямовані на утвердження живої української розмо­вної мови в літературі, на створення цією мовою шкільних підручників, на впровадження рідної мови в повсякденний ужиток інтелігенції тощо.

"Русалка Дністровая" - збірка, видана в 1837 р.,в Будапешті, авторами якої були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та - Яків Головацький. Це перша народна книга, що поклала початок новій демократичній культурі на західноукраїнських землях. Її зміст пронизаний тяжінням до традицій власної державності, возвели­ченням національно-визвольної боротьби, поетизацією народних героїв (Морозенка, Довбуша, козаків, гайдамаків). Центральною в ній була ідея єдності західноукраїнських земель з усією Украї­ною, прагнення до відродження державності та політичної неза­лежності. Основна частина тиражу "Русалки Дністрова" була конфіскована, і тільки 200 примірників розійшлося, по Галичині й Україні. Після виходу в світ "Русалки Дністрової" діяльність "Руської трійці" припиняється, але все ж таки поступово у національному відродженні продовжується.

Значення діяльності "Руської трійці" полягає в тому, що:

- західноукраїнська інтелігенція під впливом гуртка стала пере­орієнтовуватись на народні маси;

- "Русалка Дністровая", видана "Руською трійцею", довела, що проста українська мова може бути літературною.

Досить влучно оцінив діяльність "Руської трійці" (зокрема видання "Русалки Дністрової") Іван Франко — як "явище наскрізь революційне". Ця революційність полягала перш за все у розриві зі старою традицією літератури церковнослов'янською мовою. Вони ввели народну мову галицьких українців у літературу і до­вели, що між їхньою мовою і мовою наддніпрянських українців

немає суттєвих відмінностей - отже, вони становлять один і той самий народ. Тому їхня діяльність стала віхою у розвитку україн­ського національного руху в Галичині, подібно до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства в Наддніпрянській Україні.

Необхідно відмітити, що під впливом європейських револю­цій 1848 р. в західноукраїнських землях відбулось піднесення на­ціонального руху. 13 березня 1848 р. у Відні, згодом у Будапешті внаслідок народного повстання було повалено абсолютизм і до влади прийшли ліберали. Проголошено Конституцію і запрова­джено парламентський устрій.

Аналізуючи революцію 1848-1849 рр. в Австрійській імперії, слід вказати на головні здобутки українців у цих подіях:

1. Скасування панщини. 22 квітня оголошено циркуляр, згідно з яким 15 травня 1848 р. "всі панщинні роботи і підданські да­нини скасовуються за винагороду в майбутньому за рахунок держави".

2. 2 травня 1848 р. створено першу русько-українську організа­цію - Головну Руську Раду (ГРР) на чолі з єпископом Г.Яхимовичем. Друкованим органом стала "Зоря Галицька". Центральною проблемою ГРР був поділ Галичини на польську і українську частини (провінції) з окремими адміністраціями.

3. Українці взяли участь у перших виборах до австрійського пар­ламенту (червень 1848 р.), де здобули 39 депутатських місць.

4. Дозволено навчання українською мовою в народних школах; у гімназіях введено обов'язкове вивчення української мови, а у Львівському університеті відкрито кафедру української мови й літератури (очолив Я.Головацький).

5. Відкрито перші читальні (в Коломиї, Львові). У Львові відкри­то "Галицько-руську матицю" - українське видавництво деше­вих книг. На народні кошти у Львові відкрито Народний дім, який став центром культурно-освітньої роботи в краї.

6. В жовтні 1848 р. у Львові проведено з'їзд діячів українського культурно-освітнього руху, так званий "Собор руських уче­них".

7. Створено національні гвардії - ополчення та батальйони русь­ких (українських) гірських стрільців. Вони налічували близько 1,5 тис. чоловік.

Проте згодом реакція взяла гору і революційний рух було придушено. Розпущено парламент, відновлено необмежену владу монарха (1851 р.).

І все ж революція 1848-1849 рр. мала важливі наслідки для Західної України:

- по-перше, була скасована панщина і проведена аграрна рефор­ма;

- по-друге, вперше західноукраїнські землі переживають підне­сення українського національного руху в такому масштабі. Бу­ла створена перша русько-українська організація (по суті полі­тична) - Головна Руська Рада.

Висвітлюючи третє питання, з'ясуємо основні причини ска­сування кріпосного права:

1. Криза феодально-кріпосницької системи господарювання.

2. Поразка царської Росії в Кримській війні, яка показала всьому світові економічну та військову відсталість Росії.

3. Загроза селянської війни, яка привела б до потрясінь існуючої

системи, селянські повстання та виступи фактично створили

революційну ситуацію.

Скасування кріпосного права (19.02.1861 р.), селянська ре­форма внесли істотні зміни в правове становище селянства України, а саме:

- селянин мав право самостійно вирішувати сімейні та госпо­дарські питання;

- набувати у власність нерухоме майно;

- займатися торгівлею і різними промислами;

- селянин ставав суб'єктом судового процесу - за ним закріплю­валось право подавати позов і відповідати в суді тощо.

Скасування кріпосного права вело за собою також такі рефо­рми, як удосконалення місцевого управління, системи судочинс­тва, освіти, військової служби та ін. Оцінюючи їх (реформи 60-70-х рр.), потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царського самодержавства провести потрібні реформи "зверху", не допустивши вирішення назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Ца­ризм не зробив головного кроку - не створив нової політичної надбудови, не проголосив Конституцію, не створив парламент. Росія і далі залишалась абсолютною монархією.

Реформи 60-х років відкрили простір для розвитку капіталіс­тичних відносин як у сільському господарстві, так і в промисловості. Заможні селяни, а також частина поміщиків спеціалізу­ються на вирощуванні зернових і технічних культур, широко за­стосовують механізацію, найману працю. Капіталістичне сільсь­ке господарство особливо розвивалось на півдні України; на початку XX ст. південь давав 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці. Правобережна Україна стає для імперії основним постачальником цукру, Лівобережна - тютюну.

Після реформ 1861 р. значно прискорюється промисловий переворот. Село стає для промисловості постачальником дешевої робочої сили, а з-за кордону йде приплив іноземного капіталу. Швидкими темпами розвивається залізнична мережа, яка до 90-х рр. XIX ст. з'єднала всі головні міста України.

Видобуток вугілля за пореформені роки XIX ст. зріс більш ніж у 40 разів, у результаті чого Донбас давав близько 70% усьо­го вугілля імперії. Сполучення Криворізького басейну з Донба­сом новозбудованою залізницею (1884 р.) відкрило період "мета­лургійного буму". До кінця 90-х років в Україні працювало вже 17 металургійних заводів-гігантів.

Розвивається також машинобудівна промисловість, особливо для сільськогосподарської галузі.

Отже, в кінці XIX ст. південь і схід України стають основ­ною базою великої індустрії Російської імперії, залишаючи Урал далеко позаду. Оскільки Урал мав застарілу технічну базу, ство­рену кріпосницькою працею XVIII - початку XIX ст., він не зміг змагатися з новими індустріальними центрами України.

Важливо наголосити, що з середини 50-х рр. ХІХ ст. знову починає відроджуватись український національний рух. ефектив­ність якого знизилась після розгрому Кирило-Мефодіївського то­вариства. У 1861 р. було отримано дозвіл на видання першого в імперії українського часопису "Основа". У середовищі інтеліген­ції України з'явилися "народники", які основним своїм завдан­ням вважали звільнення селян з кріпацтва, вивчення народних звичаїв, мови, фольклору. До них примкнула група так званих "хлопоманів", які були вихідцями з правобережної шляхти, розі­рвали зв'язки з польським національним рухом і перейшли із римо-католицької віри у православну, свідомо дотримуючись на­родних звичаїв. Вважаючи своїм обов'язком служіння українському народові, вони заснували у Києві громаду 1859 р., котра займалася культурно-просвітницькою діяльністю. Громаду очолював В.Антонович, сюди входили Т.Рильський, П.Чубинський, О.Кониський, М.Драгоманов та інші. За взірцем київської громади виникають аналогічні організації інтелігенції в інших містах України. Друкованим органом, що пропагував українську думку, була газета "Київський Телеграф". У 1873 р. з ініціативи громадівців у Києві було створене українське наукове товариство "Південно-Західний відділ Російського Географічного Товарист­ва", де проводилася велика робота з вивчення української етно­графії, історії, філології.

Активізацією українського руху була стурбована царська ад­міністрація. В 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії Валуєв ви­дав циркуляр, у якому заборонялось видання української літера­тури; недільні школи були закриті, а громади - розпущені. У травні 1876 р. царем був підписаний (у Емсі, Німеччина) указ, у якому ухвалювалося: не допустити ввезення українських видань з-за кордону; заборонити видання українських творів у імперії;

заборонити сценічні вистави, навіть тексти до нот українською мовою; припинити видання "Київського Телеграфа" тощо.

Слід вказати, що в кінці XIX ст. в Наддніпрянщині появилося нове покоління людей, які гордо називали себе "національне сві­домими українцями". Це були переважно студенти. Перша орга­нізована поява цих молодих українців, які поринули в політичну діяльність, відбулася у 1891 р ., коли група харківських студентів (на чолі з Іваном Липою) зібралася на могилі Т.Шевченка й ство­рила таємне товариство "Братство тарасовиів", заприсягнув­шись поширювати серед українського народу ідеї Великого Коб­заря.

Організаційні засади братства були сформульовані в його статуті:

- політичне виховання членів гуртка;

- широка політична автономія України;

- святкування днів, пов'язаних з видатними подіями в історії України;

- видання для народу творів Т.Шевченка й Г.Квітки-Основ'яненка;

- вивчення економічного становища України і турбота про його поліпшення;

- піклування про освіту народу, створення бібліотек тощо.

Члени товариства гостро критикували старше покоління українофілів за аполітичність і культурницьку обмеженість.

"Братство тарасовців" діяло в Україні до 1898 р. Під впливом його ідей в 1897 р. було засновано Загальноукраїнську безпартій­ну демократичну організацію, а у 1900 р. в Харкові - першу полі­тичну українську партію в Російській імперії - Революційну українську партію (РУП).

Отже, "Братство тарасовців" було перехідною сходинкою від громадівського руху 60-80 рр. до організації національних українських партій.

Цю історичну добу І.Франко назвав "Молодою Україною". Це той перехідний час кінця XIX - початку XX ст., коли, як за­уважив І.Франко, українська інтелігенція та молодь відходять від культурництва і політичне нейтрального українофільства й по­чинають дошукуватися політичного розв'язання українського питання. (Див.: Франка І. Провідні ідеї й епізоди. Зібр. те. Т. 47, с.417).

При розгляді четвертого питання плану треба підкреслити, що хоча загальна реформа 1848 р. скасувала феодальні повиннос­ті (панщину), але за втрачену власність поміщики одержували викуп, який селяни сплачували додатково до прямих податків. Галичина в основному була і залишилась сировинним придатком інших регіонів Австрійської імперії.

Проте реформа 1848 р. створила певні умови для розвитку продуктивних сил. Відбуваються зміни в землекористуванні, по­ширюється оренда, зростає товарність сільськогосподарської продукції. В пореформений період іде процес соціального роз­шарування селянства (бідняки, середняки, сільська буржуазія).

На західноукраїнських землях, незважаючи на їх колоніальне становище, розвивалася, хоч і сповільненими темпами, капіталіс­тична промисловість. Із середини ХІХ ст. в Східній Галичині по­чали добувати нафту; на невеликих шахтах Золочівського, Снятинського, Коломийського повітів - буре вугілля; розвивалась і лісопильна промисловість. Будівництво залізниць велось голо­вним чином із стратегічних міркувань.

Бажано відмітити, що надзвичайно важким було становище робітників. Рівень їх заробітної плати був у два рази нижчий, ніж у Австрії (Див.: І.Франко "Борислав сміється"; В.Стефаник "Стратився ", "Синя книжка ", "Камінний хрест " та інші).

Соціальне гноблення робітників і селян західноукраїнських земель доповнювалося політичним безправ'ям і національним гнітом. У Східній Галичині - 65%, на Буковині - 75%, а в Закар­патті - 85% населення становили неписьменні. В пошуках кращої долі велика кількість людей цього краю виїжджала на чужину переважно до Бразилії, Аргентини, США, Канади.

У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні поширюється суспільно - політичний і національний рух. Могутній вплив на українську інтелігенцію мала москвофільська течія, яка прагнула злиття українців Галичини з росіянами. В своїй газеті "Слово" (1866 р.) вони проголосили українців частиною російського на­роду. Проти цієї течії активно боролися М.Драгоманов, І.Франко, М.Павлик.

Москвофілам протистояла інша течія - народовці. Лідери:

В.Барвінський, Ю.Романчук, В.Навроцький та ін. У 1868 р. вони засновують громадське товариство "Просвіта", що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Мо­жна назвати такі дані: на початку XX ст. товариство мало 77 ре­гіональних відділень, близько трьох тисяч читалень і бібліотек, понад 236 тисяч членів (Див.: Субтельний О. Україна: історія. -К., 1993, с. 402).

У 1873 р. народовці заснували у Львові Літературне товарис­тво ім. Т.Г.Шевченка, яке пізніше реорганізувалося у Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка. Тривалий час головою товариства був М.Грушевський; дев'ять років товариство видавало українсь­кою мовою щомісячник "Літературно-науковий вісник". Необ­хідно відмітити, що під впливом ідей М.Драгоманова у 1885 р. (Львів) виникає політична організація народовців - Народна Ра­да. Як уже вказувалось, в кінці XIX ст. на політичну арену ви­йшло нове покоління діячів, яке не хотіло задовольнятися лише дозволеною урядом культурницькою діяльністю. Слід наголоси­ти, що перші українські політичні партії виникли в Галичині. Це були:

1. Русько-українська радикальна партія (РУРП, 1890 р.). [Лідери:

І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький та ін. Вперше постулат не­залежності України був поставлений у книзі Ю.Бачинського "Україна ірридента" (1895 р.) та новій редакції РУРП (1895 р.)]. Партія прагнула до утвердження соціалізму, демократичного суспільства. Висунуту нею раніше вимогу перебудови Австро-

Угорщини на федеративних засадах у 1895 р. було доповнено положенням про державну самостійність України. Проте полі­тичну самостійність українського народу ця партія розглядала як стратегічну мету.

2. Українська національно-демократична партія (УНДП, 1899 р.). (Лідери: І.Франко, М.Грушевський, Є.Левицький. Наймасовіша й найвпливовіша). Програма цієї партії передбачала завою­вання українським народом культурної, економічної та полі­тичної самостійності, злиття його в монолітний національний організм.

3. Українська соціал-демократична партія (УСДП, 1899 р.). (Лі­дери: М.Ганкевич, Ю.Бачинський, С.Вітик). Її основною ме­тою було досягнення українським народом національного виз­волення і політичної самостійності, створення вільної держави українського люду, української республіки. Партія прагнула досягти соціалізму шляхом реформ.

4. Русько-український християнський союз (РУХС, 1896 р.). (С.Сембратович, галицький митрополит. - Партія клерикаль­ного характеру).

(Див.: Актуальні проблеми історії державності України. -К„ 1993, с. 57-63).

Характерною ознакою політичного руху в Галичині було те, що тут, на відміну від Наддніпрянської України, ідея політичної самостійності була домінуючою, вона стала гаслом українських змагань.

Отже, висунення ідеалу незалежної Української держави, згуртування навколо неї значних національних сил було голо­вним досягненням західних українців наприкінці XIX ст.

Проблемні питання та завдання для самостійної роботи

1. Які головні ознаки занепаду феодально-кріпосницької системи в Наддніпрянській Україні в першій половині XIX ст.?

2. Охарактеризуйте програмні документи декабристів - "Руську правду" П.Пестеля, а також "Правила" і "Клятву" "Товариства з'єднаних слов'ян". Яке значення мав декабристський рух в іс­торії України?

3. Дайте характеристику програмних документів Кирило-Мефодіївського братства.

4. Яке значення "Руської трійці" в національному відродженні на західноукраїнських землях?

5. Охарактеризуйте діяльність Головної Руської Ради.

6. Які особливості мала селянська реформа 1861 р. в Україні?

7. Які особливості економічного розвитку України в другій по­ловині XIX ст.?

8. Складіть таблицю: "Частка України в загальноросійському ви­робництві вугілля, залізної руди, чавуну, сталі".

9. Які основні ознаки піднесення українського національного ру­ху в другій половині XIX ст.?

10. Дайте коротку характеристику програмним діям новостворених українських політичних партій Західної України.

Україна на початку XX століття (1900-1917 рр.)

Мета і завдання

Розкрити особливості соціально-економічного розвитку укра­їнських земель в складі царської Росії та Австрії (угорської монархії). Проаналізувати програмні цілі новостворених українських політичних партій та їх діяльність на початку XX ст. Дати характеристику становища України в роки Першої світової війни, місце в ній політичних партій та УСС. і

Дата добавления: 2014-10-15