Цільові банківські вклади

Депозит (вклад) - це грошові кошти в національній та інозем­ній валюті, передані їхнім власником або іншою особою за його до­рученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.

Класифікація депозитів може бути проведена за різними ознаками (рис. 1.4). Активні депозити - це розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках, пасивні - це залучення банками коштів від своїх клієнтів.

Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депо­зитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, тер­мінові, або строкові, депозити, умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на роз­рахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовую­ться для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання пла­тіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запи­тання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім.

В умовах відсутності (як прави­ло) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розра­хунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-кон­сультативне обслуговування тощо.

Рис. 1.4 Класифікація депозитів

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням по­точних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Ко­місія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депо­зитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на конто­корентних рахунках.

На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнта­ми, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виторгу від реалізації продукції та Інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення по­зичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок - це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного позичко­вого. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове - що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок по­дібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надій­ним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафт! таке пози­чання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особо­вий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок ви­користовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. От­же, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на коре­спондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банка­ми.

Строкові вклади - це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або пі­сля попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади е для банків кращим видом депозитів, оскіль­ки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними спла­чується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилу­чення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власника­ми. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки само­стійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший - у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір стро­кового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відпо­відного вкладника (дрібного, середнього, великого).

У свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власнико­ві депозитного рахунку або виплату процентів.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійс­нення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроко­вому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі процен­ти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифі­кати надаються юридичним, а ощадні - фізичним особам. Сертифі­кати можна класифікувати і за такими ознаками:

- спосіб випуску;

- спосіб оформлення;

- термін обертання;

- умови сплати процентів.

Відповідно до першої ознаки сертифікати випускаються як однора­зові і серіями; за другою ознакою - іменні і на пред’явника; з третьою ознакою - термінові і до запитання; з четвертою ознакою - з регуля­рною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою процентів у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат - це цінний папір, що може викорис­товуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фон­довому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторин­ному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково про­даний власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як до­строкове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку - втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізи­чних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий вла­сник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім’я покупця і позначає дату зараху­вання грошей. Погашення банківських векселів відбувається шля­хом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж достроко­вого викупу векселів. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник век­селя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викупову­ються банком за ціною продажу.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвід­чення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюєть­ся за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і влас­ником рахунку. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існу­вання на рахунках стабільних залишків коштів, що використовують­ся в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови дано­го депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки ви­лучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом по­точного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За ана­логією з вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій на поточному рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депози­ту без додаткового забезпечення, отже, внесок у цьому випадку є га­рантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення внес­ків, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопи­ченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому разі між бан­ком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умови накопичення і збе­рігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбувати­ся по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позич­кою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на по­гашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.

Проте успіх такого методу залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо креди­тів. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він одержує на­багато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.

У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання при­бутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює ко­мерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі можуть не нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслугову­вання. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаю­ться заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахун­ках до запитання. Це досягається шляхом установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов’язковому порядку, прибуток за ни­ми набагато нижчий, ніж за терміновими депозитами.

При встановленні розміру процентної ставки за терміновими де­позитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кош­ти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти випла­ти прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть заінтересувати вкладників шляхом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за внеском.

Дохід за складними процентами (нарахування процента на про­цент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховується процент і отримана величина приєднує­ться до суми внеску; у наступному розрахунковому періоді процен­тна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата дохо­ду здійснюється після закінчення терміну дії внеску.

Одним із способів стимулювання внесків є застосування процен­тної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.

З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки мо­жуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо де­позитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску.

Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти шляхом страхування депозитів. В Україні поки що система страхування депо­зитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внесків банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.

Згідно з положенням НБУ «Про порядок формування банківсь­кою системою України обов’язкових резервів» резервування коштів, залучених від фізичних осіб, має здійснюватися комерційними бан­ками шляхом вкладання певної частки залучених коштів у державні цінні папери. Цей захід, спрямований на забезпечення гарантії захи­сту вкладів населення у разі погіршання фінансового стану комер­ційного банку, водночас постає одним із шляхів сприяння активіза­ції залучення коштів від фізичних осіб. Створення резерву у вигляді Цінних паперів вигідне для комерційного банку тому, що він має га­рантований дохід від придбання цінних паперів.

Банк залучає депозит у сумі 10000 грн. на 6 місяців за річ­ною ставкою 40 % з виплатою процентів, які нараховуються що­місяця під час погашення. Для визначення кількості днів дії депо­зиту розрахунок виконують за методом «30 / 360». Отже, сума процентів за 6 місяців становитиме 2000 грн. ((1000 х 40) / 100 х (180 / 360)).

Таким чином, сума депозиту в момент його погашення (включа­ючи проценти) становитиме 12000 грн. Коли застосовується но­мінальна ставка і щомісяця нараховуються проценти, витрати банку щомісяця дорівнюють 333 грн. (2000: 6).

Ця система розрахунків досить проста, проте завжди супрово­джується істотною похибкою. На доказ цього розгляньмо розра­хунок із використанням фактичної ставки, коли майбутні суми до сплати обчислюються в інший спосіб.

Нехай Р- сума номіналу депозиту. Тоді

Р = S(ln / (1 + i) х n) (1)

де ln - сума майбутнього платежу наприкінці періоду n, здійс­нення платежу;

i - річна процентна ставка (в сотих частках),

n - період, за який здійснюється платіж, у річному обчисленні.

Не виключено, що депозитна операція відображатиметься лише двома потоками, а саме:

- залучення депозиту;

- сплата номіналу депозиту та процентів.

У цьому разі фактична річна процентна ставка обчислюється за формулою:

I = ⁿ Ö(S / p) – 1 (2)

де S - нарощена сума депозиту наприкінці періоду n, тобто номінал депозиту разом із процентами;

Р - сума номіналу депози­ту;

n - термін останнього.

Отже, у разі застосування фактичної річної процентної ставки сума нарахованих процентів за депозитом за поточний період об­числюється за формулою

I = S ⁿÖ(1 + i) – 1 (3)

де S - нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періо­ду (номінал депозиту та проценти);

i - річна фактична процент­на ставка;

n - кількість періодів за депозитом, за яким нарахо­вуються проценти.

Зауважимо, що процентна ставка і період депозиту мають бу­ти приведені до однієї бази (рік, квартал, місяць).

Визначаючи облікову політику банк, як критерій, може вста­новити поріг суттєвості, від якого залежатиме вибір банком від­повідного методу.

У разі капіталізації проценти щоквартально зараховуються на депозитний рахунок. Наступне їх нарахування проводиться на суму депозиту, збільшену на суму нарахованих процентів.

Проценти за депозитом банк може сплачувати: одночасно з погашенням депозиту; періодично; авансом, тобто під час внесення коштів на депозит.

На вимогу депонента банк може повернути депозит до закін­чення строку дії депозитної угоди.

У цьому разі:

- проценти нараховуються за період із дати залучення депози­ту до дати дострокового закриття депозитного рахунка за став­кою, що зазначена в угоді;

- депоненту сплачується сума процентів, але за зниженою ставкою;

- різницю між нарахованими процентами та сумами, що спла­чуються депоненту за зниженою ставкою, банк відносить на змен­шення процентних витрат.

Одним із різновидів депозитів є депозити овернайт, які на­даються або залучаються на термін, що не перевищує одного Дня, і стосуються лише ринку міжбанківських коштів. Зрозумі­ло, що сплата за користування депозитом проводиться одночас­но з його поверненням.

Дата добавления: 2014-10-17