Тема 1. Основи сімейного права

Розділ 7. ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ПРАВА

1. Поняття сімейного права.

2. Характеристика шлюбу, умови його укладення і розірвання.

3. Права та обов'язки подружжя.

4. Права та обов'язки батьків і дітей.

5. Опіка і піклування. Патронат.

1. Сімейне право є самостійною галуззю права, яка відрізняється від інших галузей права (але деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою частиною цивільного права).

Об'єктом сімейного права, як і цивільного права, є майнові та особисті немайнові відносини. Однак ці відносини у зв'язку зі своїми особливостями відрізняються від майнових і особистих відносин, регульованих цивільним правом. Ці особливості полягають в такому:

1) шлюбно-сімейні відносини виникають зі спорідненості, шлюбу, усиновлення (у той час як цивільні правовідносини виникають, як правило, із договорів);

2) основу сімейних правовідносин складають особисті немайнові відносини, а майнові відносини є похідними від особистих відносин і випливають з них (у цивільному ж праві головне місце належить майновим відносинам);

3) сімейні права та обов'язки є чітко особистими, вони невідчужувані, їх не можна передавати іншим особам (а у цивільному праві майже всі майнові права легко передаються);

4) сімейно-шлюбні відносини в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами.

Сімейне право, як галузь права, є сукупністю правових норм, які регулюють особисті немайнові та випливаючи з них майнові відносини людей, що виникають на основі шлюбу та сім'ї.

Сімейне право регулює:

- порядок і умови вступу до шлюбу і припинення шлюбу;

- особисті й майнові відносини, які виникають у сім'ї між подружжям, між батьками й дітьми, між іншими членами сім'ї;

- відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою і піклуванням, прийняттям дітей на виховання;

- порядок реєстрації актів громадянського стану.

Основним нормативно-правовим актом у цій галузі законодавства є Сімейний кодекс України (далі СК), (підписаний Президентом України 10 січня 2002 р., набрав чинності 1 січня 2004 р.), який визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів родини та родичів.

Кодекс складається з 7 розділів, 292 статей.

Основні завдання Сімейного кодексу України:

1) зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

2) утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

3) побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

4) забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

2. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб є підставоюдля виникнення прав та обов'язків подружжя.

Не є підставоюдля виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя:

- проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу;

- релігійний обряд шлюбу.

Умови укладення шлюбу:

1) досягнення особами, які бажають зареєструвати шлюб, шлюбного віку. Відповідно до Сімейного кодексу України право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюбний вікдля жінки становить сімнадцять, а для чоловіка - вісімнадцять років. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

2) добровільність шлюбу. Відповідно до Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

3) одношлюбність.

Не допускається реєстрація шлюбу:

- з особою, визнаною недієздатною;

- з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

- між особами, які є родичами прямої лінії споріднення;

- між рідними (повнорідними, неповнорідними) братом і сестрою;

- між двоюрідними братом і сестрою, рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею;

- між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною. Шлюб між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише у разі скасування усиновлення. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

Відповідно до сімейного законодавства шлюб укладається шляхом його реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану (РАЦС).

Державна реєстрація шлюбувстановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу проводиться урочисто.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто до будь-якого державного органу РАЦС за їхнім вибором.

Орган РАЦС зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнє подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб, але спричиняють певні майнові обов'язки.

Шлюб реєструється через місяць від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник державного органу РАЦС дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.

Шлюб реєструється у приміщенні державного органу РАЦС. За заявою наречених реєстрація шлюбу в урочистій обстановці може бути проведена в іншому місці. Також за заявою наречених реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до державного органу РАЦС.

Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.

Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до Сімейного кодексу України підставами припинення шлюбу є:

- смерть одного з подружжя або оголошення його померлим;

- розірвання шлюбу.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:

1) за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу РАЦС;

2) за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду;

3) за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Позов про розірвання шлюбу не можебути пред'явлений протягом вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли:

- один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини;

- батьківство зачатої дитини визнане іншою особою;

- батьківство щодо дитини, яка не досягла одного року, визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Згідно з Сімейним кодексом розірвання шлюбу проводиться державним органом РАЦС або судом.

Розірвання шлюбу державним органом РАЦС здійснюється у наступних випадках:

1) за спільною заявою подружжя, яке не має дітей. Державний орган РАЦС виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Шлюб в цьому випадку розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

2) за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

а) визнаний безвісно відсутнім;

б) визнаний недієздатним;

У цьому випадку шлюб також розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Розірвання шлюбу у судовому порядку здійснюється у наступних випадках:

1) за спільною заявою подружжя, яке має дітей. Заява про розірвання шлюбу подається подружжям до суду разом з письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений;

2) за позовом одного з подружжя.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Момент припинення шлюбу у разі його розірвання:

- у разі розірвання шлюбу державним органом РАЦС шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови;

- у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Це рішення має бути зареєстроване в державному органі РАЦС за заявою колишньої дружини або чоловіка.

Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб.

Підставою недійсностішлюбу є порушення вимог, встановлених ст. 22, 24-26 Сімейного кодексу України.

Недійсним є шлюб, зареєстрований:

1) з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

2) між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

3) з особою, яка визнана недієздатною.

За заявою заінтересованої особи орган РАЦС анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з вказаними особами.

Шлюб визнається недійсним за рішенням суду:

1) якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка;

2) у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним з них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя.

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:

1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною;

2) між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою, дядьком і племінником, племінницею;

3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.

У випадках, передбачених законом, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

Від недійсного шлюбу потрібно відрізняти шлюб неукладений, тобто зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого. Запис про такий шлюб у державному органі РАЦС анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

3. Права та обов'язки подружжя виникають з моменту реєстрації шлюбу і поділяються на особисті та майнові.

До особистих немайнових прав подружжя відносяться:

1) право на материнство і батьківство;

2) право на повагу до своєї індивідуальності;

3) право на фізичний та духовний розвиток;

4) право на зміну прізвища;

5) право на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї;

6) право на особисту свободу.

До особистих немайнових обов'язків подружжя закон відносить:

1) обов'язок спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

2) обов'язок утверджувати в сім'ї повагу до матері і батька;

3) обов'язок спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї;

4) дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.

До майнових прав та обов'язків подружжя відносяться права та обов'язки подружжя щодо майна, а також права і обов’язки щодо надання матеріального утримання.

Сімейний кодекс України передбачає два режими власності подружжя: право особистої приватної власності дружини, чоловіка і право спільної сумісної власності подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії, нагороди, одержані за особисті заслуги;

6) кошти, одержані як відшкодування матеріальної або моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням;

8) плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Той з подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Відповідно до ст. 75 Сімейного кодексу України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Як правило, цей обов'язок виконується добровільно і в передбачених законом випадках зберігається після розірвання шлюбу. Сімейний кодекс визначаєкатегорії осіб, які мають право на утримання (аліменти):

1) право на утримання має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Один з подружжя є таким, який потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

2) дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності;

3) дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку - до досягнення дитиною шести років).

4) чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини - матері дитини до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку - до досягнення дитиною шести років).

5) один з подружжя, зокрема і працездатний, що проживає з дитиною-інвалідом.

Права на утримання не маєтой з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

Рішенням суду один з подружжя може бути позбавлений права на утримання або обмежений в цьому праві, якщо:

1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;

2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;

3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;

4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках:

1) поновлення його працездатності;

2) реєстрації з ним повторного шлюбу;

3) якщо одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;

4) якщо платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на жилий будинок, квартиру або інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних з хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

4. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них. Цей юридичний факт засвідчується державним органом РАЦС і фіксується у Свідоцтві про народження дитини.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Права і обов'язки батьків і дітей поділяються на особисті немайнові та майнові.

Особисті немайнові права батьків:

1) переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам;

2) право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства;

3) право матері, батька і дитини на безперешкодне спілкування;

4) право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина; на звернення до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування і громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини як її законні представники;

5) на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків; дитини, яка досягла десяти років - за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою;

6) право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Батьки зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я; визначити прізвище, ім'я та по батькові дитини, і невідкладно, не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі РАЦС.

До інших особистих немайнових обов'язків батьків потрібно віднести:

1) обов'язок виховувати дитину з повагою до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї, свого народу, своєї Батьківщини;

2) обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

3) обов'язок забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

4) обов'язок поважати дитину.

Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Крім особистих немайнових прав та обов'язків батьки і діти мають також майнові права та обов'язки, які пов'язані з власністю і матеріальним утриманням.

Батьки і діти, зокрема, ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Майном малолітньої дитини управляють батьки.

Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Власністю дитиниє майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо).

Права та обов'язки батьків і дітей щодо надання матеріального утримання є взаємними. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей, які продовжують навчання (до 23 років), повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги. З іншого боку повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги.

Як правило, обов'язки щодо матеріального утримання виконуються добровільно. У разі ухилення від цього обов'язку і з батьків, і з дітей у судовому порядку можуть бути стягнуті аліменти.

При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених законом.

Аліменти підлягають щомісячній виплаті. Крім того, батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, які викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Повнолітні дочка, син зобов'язаніутримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Такий обов'язок не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і ці права не поновлені.

Суд визначає розмір аліментів на батьків в твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав здійснюється тільки в судовому порядку. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Разом з тим, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, які були підставою для позбавлення батьківських прав, і виносить рішення відповідно до інтересів дитини. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.

Поновлення батьківських прав неможливе, якщо:

- дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом;

- на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

5. Опіка та піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.

Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених законом.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування -над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

Не може бутиопікуном, піклувальником дитини:

1) особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами;

2) особа, позбавлена батьківських прав;

3) особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.

Орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку або піклування.

Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право:

1) на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;

2) на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;

3) на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;

4) на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

Встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.

Опікун, піклувальник зобов'язанийвиховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.

Опікун, піклувальник має право:

- самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування;

- вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Опікун, піклувальник не має праваперешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Обов'язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно.

За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.

На передачу дитини у сім’ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити.

За виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування.

Патронатний вихователь зобов'язаний:

1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;

2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;

3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень.

Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

До призначення дитині нового вихователя або передання дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину.

Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.

Питання для самоконтролю

1. Які правовідносини регулює сімейне законодавство?

2. Які умови і порядок висновку браку?

3. За яких умов брак може бути визнаний недійсним, і які юридичні наслідки такого визнання?

4. Який порядок розірвання браку?

5. Які особисті права і обов'язки подружжя передбачені законодавством?

6. Які особисті права і обов'язки батьків і дітей передбачені законом?

7. Хто має право на аліментні виплати? Хто і в яких випадках зобов'язаний платити аліменти?

8. Як оформляються і стягаються аліменти?

9. В яких випадках і якому порядку батьки можуть бути позбавлений батьківських прав?

10. В чому полягає відмінність опіки, опікування і патронату?

Дата добавления: 2014-10-31