Тема 1. Загальні положення трудового права

Розділ 8. ОСНОВИ ТрудовОГО правА

1. Поняття трудового права та його предмет.

2. Джерела трудового права.

3. Конституція України та трудові права громадян.

4. Характеристика трудових правовідносин.

1. Трудове право є самостійною галуззю права, яка відрізняється від інших галузей права своїм специфічним предметом і методом правового регулювання. Воно регулює працю, без якої суспільство не може існувати.

Однак трудове право регулює не всі відносини, пов'язані з працею, а тільки певне їх коло:

1. Суспільні трудові відносини, які виникають у зв'язку із застосуванням праці громадян.

Трудовим відношенням є відношення працівника з роботодавцем з використання його здатності до праці. Трудове право регулює порядок виникнення, зміни й припинення трудових відносин працівників, робочий час і час відпочинку, питання нормування і оплати праці, основи внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарну відповідальність працівників і ін. Ці трудові відносини складають основну, однак, не єдину групу відносин, які регулюються трудовим правом.

2. Трудове право регулює також інші відносини, які безпосередньо пов'язані з працею,з суспільними трудовими відносинами і є похідними від них. До них належать:

а) відносини з працевлаштування, які передують трудовим відносинам (вони регулюються Законом України “Про зайнятість населення”);

б) колективні правові відносини, які випливають з трудових відносин; трудове право регулює порядок укладення, зміст колективних договорів та угод, які укладаються з метою регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працюючих, власників і уповноважених ними органів; регулюють також відповідальність за порушення цих договорів і угод;

в) відносини з матеріальної відповідальності учасників трудового відношення за заподіяну шкоду;

г) відносини з вирішення трудових спорів (індивідуальних і колективних);

д) відносини з нагляду і контролю за охороною праці і за дотриманням трудового законодавства.

Раніше до предмета трудового права також належали:

1) відносини соціального страхування, які випливають з трудових правовідносин, тобто питання матеріального забезпечення у разі тимчасової непрацездатності працівників;

2) пенсійні відносини, які приходять на зміну трудовим відносинам. Однак у цей час ці відносини є предметом самостійних галузей права.

З урахуванням викладеного, предметом трудового права є комплекс суспільних відносин з праці, головними з яких є трудові відносини працівників і роботодавців.

Для виділення галузі права в самостійну галузь важливе значення має метод правового регулювання, тобто спосіб впливу на суспільні відносини. У трудовому праві застосовуються такі методи правового регулювання праці:

1) дозвіл (наприклад, сторонам дозволяється на свій розсуд встановлювати строк трудового договору, передбачати неповну тривалість робочого часу і та ін.);

2) імперативний метод:

а) наказ; він містить у собі розпорядження, які є обов'язковими для обох сторін трудових правовідносин (наприклад, питання охорони праці, в т. ч. жінок і неповнолітніх, обмеження понаднормових робіт і та ін.);

б) заборона (заборона застосування праці неповнолітніх на тяжких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах; заборона залучати неповнолітніх до нічних, понаднормових робіт і та ін.);

3) рекомендація (законодавчі акти містять рекомендації сторонам самим врегулювати певні відносини, однак ці рекомендації не є обов'язковими для них).

Крім того, методи правового регулювання поділяються на:

1) державно-нормативні (регулювання відносин державними нормативними актами);

2) колективно-договірні (локальний), тобто регулювання відносин за угодою сторін. Таке регулювання може здійснюватися колективним договором, який укладається між власником (або уповноваженим ним органом) і профспілковим або іншим органом, уповноваженим на це трудовим колективом, правилами внутрішнього трудового розпорядку, положеннями про преміювання і та ін.

Суб'єктами трудового права (тобто учасниками суспільних відносин, регульованих трудовим правом) є: громадяни (працівники), власники або уповноважені ними органи, підприємства, установи і організації (роботодавці), трудові колективи, профспілкові органи, а також державні органи, які здійснюють контроль і нагляд за дотриманням законодавства про працю.

Трудове право має певну систему, структуру, тобто його норми об'єднуються в певні групи:

1 ) загальна частина трудового права: до неї відносяться норми, які є спільними для всіх трудових відносин і визначають принципи правового регулювання, джерела, суб'єкти трудового права, правове положення профспілок і трудових колективів, порядок підготовки і укладення колективного договору і та ін.;

2) особлива частина включає норми, які регулюють певні питання, що входять до предмета трудового права: порядок виникнення, зміни і припинення трудових відносин, оплату праці, робочий час і час відпочинку, внутрішній трудовий розпорядок, дисциплінарну і матеріальну відповідальність працівників, охорону праці, порядок розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів і та ін.

2. Джерела права - це конкретні форми правових приписів, спосіб вираження норм права.

До джерел трудового права належать різні нормативно-правові акти:

1. Конституція України. Вона має найвищу юридичну силу, тому інші закони і нормативні акти не повинні суперечити їй.

2. Інші закони України, Постанови Верховної Ради України (наприклад, Кодекс законів про працю, Закони “Про зайнятість населення”, “Про колективні договори і угоди”, “Про оплату праці”, “Про охорону праці”, “Про відпустки” та ін.).

3. Підзаконні акти:

а) укази і розпорядження Президента України (наприклад, указ “Про невідкладні заходи по забезпеченню своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат” від 12 травня 1996 р., “Про службові відрядження за кордон посадових осіб органів державної виконавчої влади” від 28 серпня 1993 р., “Про додаткові заходи з матеріального і морального заохочення працівників вугільної промисловості” від 9 січня 1996 р. та ін.);

б) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (наприклад, постанови від 19 березня 1993 р. “Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, яке є загальнодержавною власністю”; від 3 квітня 1993 р. “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” і та ін.);

в) інструкції, положення, накази міністерств і відомств (наприклад, “Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій”, затверджене наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції і Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р.; “Інструкція про порядок організації і проведення оплачуваних громадських робіт”, затверджена наказом Міністерства праці України від 31 серпня 1993 р., “Рекомендації про нормування праці в галузях народного господарства”, затверджені Постановою Міністерства праці України від 19 травня 1995 р. і т.п.);

г) накази і розпорядження нормативного характеру глав місцевої державної адміністрації, рішення органів місцевого самоврядування.

4. Соціально-партнерські угоди на державному, галузевому і регіональному рівнях.

5. Локальні (місцеві) правові акти є специфічним джерелом трудового права. Вони приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях за погодженням між власником (або уповноваженим ним органом) і трудовим колективом або виборним органом первинної профспілкової організації. Локальна нормотворчість здійснюється з питань, визначених законом, і конкретизує загальні норми з урахуванням специфіки конкретного підприємства. При цьому локальні норми не можуть погіршувати положення працюючих в порівнянні з чинним законодавством про працю або суперечити цьому законодавству. До локальних актів відносяться колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про структурні підрозділи підприємств, положення про преміювання, інструкцію з охорони праці і та ін.

6. Відповідно до Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. У зв'язку з цим одним з джерел трудового права є норми міжнародного права: міжнародні договори, угоди, конвенції, ратифіковані Україною (наприклад, Конвенції Міжнародної Організації Праці, “Угода про співпрацю в області трудової міграції і соціального захисту працівників-мігрантів”, укладена 1994 р. країнами СНД; “Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, працюючих за межами своїх країн” від 14 січня 1993 р. і та ін.). Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, ратифікованими Україною, встановлені інші правила в порівнянні із законодавством України, то повинні застосовуватися правила міжнародного договору або угоди.

3. Конституція України проголосила, що людина, її життя, здоров'я і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Ствердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави (ст. 3).

Конституція України закріплює принцип рівності трудових прав громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового положення, місця проживання, мовних або інших ознак. У Конституції закріплена рівність прав жінок і чоловіків, яка, зокрема, забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей в отриманні освіти і професійної підготовки, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами з охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати роботу з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям (ст. 24).

Конституція (ст. 36, 42-46) закріпляє такі основні трудові права і свободи громадян:

1) право на працю і свободу праці - означає можливість заробляти собі на життя працею, яку громадянин вільно обирає або на яку вільно погоджується; в той же час заборонене використання примусової праці;

2) право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом;

3) право на заробітну плату не нижчу за ту, яка визначена законом, і право на своєчасне отримання винагороди за працю;

4) право на належні, безпечні та здорові умови праці;

5) право на відпочинок;

6) право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;

7) право на соціальний захист, яке включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з обставин, які не залежать від них, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

8) право громадян на об'єднання в професійні спілки та участь у них з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів; профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.

Ці конституційні положення знаходять свій подальший розвиток і конкретизацію в нормах трудового права.

Конституція не тільки закріпила вказані права громадян, але й встановила порядок їх захисту, в тому числі судовий (ст. 55).

У Конституції визначено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, основи регулювання праці та зайнятості визначаються виключно законами України. А Кабінет Міністрів України вживає заходів до забезпечення цих прав і свобод, забезпечує проведення політики в сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту і та ін.

4. Зміст відносин, які виникають з найманої праці, визначають самі учасники цих відносин. Однак цей зміст регулюється і спрямовується правовими нормами, які надають відносинам правову форму. Фактичні суспільні відносини, урегульовані нормами трудового права, стають трудовими правовідносинами. Вони виникають з моменту, коли працівник уклав з власником або уповноваженою ним особою трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції.

Трудові правовідносини - це двосторонні відносини працівника і роботодавця (власника або підприємства, установи, організації, що створюється ним,) з виконання за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою. Ці правовідносини є формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків: працівник зобов'язується виконувати визначену трудовою угодою роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудові правовідносини складаються з трьох елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту.

Суб'єктами трудового права (тобто учасниками суспільних відносин, регульованих трудовим правом) є: громадяни, іноземні громадяни (працівники), які володіють трудовою право- і дієздатністю, власники підприємства, установи, чи організації або уповноважений ними орган чи фізична особа (роботодавці), трудові колективи, профспілкові органи, а також державні органи, які здійснюють контроль і нагляд за дотриманням законодавства про працю.

Трудова правоздатність - це визнана державою здатність громадян мати трудові права і обов'язки; вона є рівною для всіх і визначається тільки особистою здатністю до праці. Трудова правоздатність, як правило, виникає з досягненням 16-річного віку. Як виняток, із згоди батьків на роботу можуть прийматися особи, які досягли 15 років. А у вільний від навчання час із згоди батьків допускається прийом на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних закладів, які досягли 14 років. Законом передбачена можливість обмеження трудової правоздатності; наприклад, за здійснення певних видів злочинів за вироком суду особа може бути позбавлена права займати певні посади або займатися певною діяльністю (на строк від 2 до 5 років). Однак повне позбавлення права працювати не допускається.

Трудова дієздатність - це здатність громадянина і юридичної особи своїми діями здійснювати трудові права і обов'язки. Трудова дієздатність наступає з того ж віку, що і правоздатність. Обмеження і позбавлення дієздатності допускається тільки в судовому порядку.

Об'єктом трудових правовідносин є відносини працівника з роботодавцем щодо використання його праці.

Змістом трудових правовідносин є конкретні суб'єктивні права і юридичні обов'язки кожної зі сторін, які визначені трудовим законодавством і взаємною угодою сторін.

Підставами виникнення трудових правовідносин є юридичні факти, тобто такі обставини, з якими закон пов'язує правові наслідки (виникнення, зміну і припинення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків). Юридичними фактами в трудовому праві виступають: трудовий договір (він є головною підставою виникнення трудових правовідносин), вибори на посаду, адміністративні акти призначення на посаду, адміністративні акти розподілу на роботу молодих робітників і молодих фахівців після закінчення деяких видів навчальних закладів і та ін. (в трьох останніх випадках вказані акти приймаються не стороною виникаючих трудових відносин).

Питання для самоконтролю:

1) Які відносини складають предмет трудового права?

2) Які особливості має метод трудового права?

3) Яке значення має Конституція України для трудового права? Визначте місце Конституції серед інших джерел трудового права.

4) Дайте загальну характеристику структури КЗпП України.

5) Які джерела трудового права носять локальний характер?

6) Дайте характеристику суб'єктів трудових правовідносин. З якого віку громадяни мають право на працю?

7) Що є об'єктом трудових правовідносин?

Дата добавления: 2014-10-31