Тема 1. Загальні положення фінансового права України

Розділ 6. Основи ФІНАНСОВОГО ПРАВА

1. Загальна характеристика фінансового права України: поняття, система, фінансово-правові норми, фінансово-правові відносини.

2. Поняття і значення фінансового контролю, органи фінансового контролю.

3. Види і методи фінансового контролю.

4. Поняття податку і збору, їх класифікація.

5. Податкове право і податкові правовідносини.

1. Фінансове право – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в області мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентрализованих фондів (коштів) з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності.

Методом фінансово-правового регулювання є сукупність засобів впливу на учасників фінансово-правових відносин, що характеризується юридичними фактами, з якими пов'язано виникнення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів і розподілом прав та обов'язків між ними, видами санкцій за порушення розпоряджень держави та порядком їх застосування. У фінансовому праві превалює метод владних розпоряджень, хоча актуальності набуває і метод рекомендацій.

Джерелами фінансового права є правові акти органів законодавчої та виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права.

Основним джерелом фінансового права є Конституція України, в якій закріплюються основи фінансової діяльності держави, зокрема, бюджетної діяльності. Також до джерел фінансового права можна віднести нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, органів самоврядування. Особливе місце серед джерел займають акти Міністерства фінансів України та Національного банку України.

Система фінансового права - представляє собою розподіл його норм за окремими фінансовими інститутами відповідно до особливостей фінансових правовідносин, врегульованих цими нормами. Фінансове право розділяють на 2 частини: загальну та особливу.

Загальна частина фінансового права охоплює загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності; правовий статус органів, які керують фінансовою діяльністю, а також норми, що регулюють відносини у галузі фінансового контролю.

Особлива частина фінансового права визначать і регулює фінансові відносини у сфері державного бюджету; позабюджетних державних і комунальних фондів; фінансів державних підприємств; державних і місцевих податків та інших обов'язкових платежів; державного кредиту; державного страхування; державних витрат; банківського кредитування і безготівкових витрат; грошового звернення і валютного регулювання.

Фінансово-правова норма – це встановлене державою загальнообов'язкове правило поведінки компетентних державних органів з приводу утворення, розподілу і використання коштів централізованих і децентрализованных фондів, виражене в категоричній формі та забезпечене примусовою силою держави.

Норми фінансового права можнакласифікувати за наступними підставами: за характером припису, що міститься у нормі (уповноважуючі, зобов’язуючі, забороняючі); за ступенем визначеності припису (імперативні, диспозитивні); за призначенням в механізмі правового регулювання (матеріальні та процесуальні).

Фінансово-правові відносини – це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, що складаються в процесі фінансової діяльності держави і уповноважених нею органів.

Фінансово-правові відносини характеризуються наступними ознаками:

1) одним з обов'язкових суб'єктів є держава, що бере участь або через уповноважені нею фінансові або кредитні органи;

2) об'єктом є гроші або грошові зобов'язання у зв'язку зі створенням, розподілом та використанням централізованих або децентрализованных грошових фондів;

3) виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин передбачене законом, оскільки права і обов'язки суб'єктів визначаються законом або підзаконними актами.

2. Фінансовий контроль – це діяльність законодавчих і виконавчих органів влади і недержавних організацій, спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентрализованных грошових фондів держави з метою найбільш ефективного соціально-економічного розвитку всіх суб'єктів фінансових відносин.

Основними завданнями фінансового контролю є: забезпечення своєчасного, найбільш ефективного збору грошових коштів; сприяння їх збільшенню; допомога в пошуку нових джерел прибутку.

Відповідно до чинного законодавства фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади, спеціальними контрольними органами, недержавними організаціями.

Згідно ст. 85 Конституцій України Верховна Рада України безпосередньо і через свої органи має право вирішувати будь-які питання, пов'язані з фінансовою діяльністю держави. Вона здійснює фінансовий контроль при розгляді і затвердженні проекту Державного бюджету і його виконанні, заслуховує звіти Кабінету Міністрів. У Верховній Раді України створено два спеціалізовані комітети: Комітет з питань бюджету і Комітет з питань фінансів та банківської діяльності, які здійснюють безперервний парламентський контроль над станом та рухом державних фінансів. Також в Україні створена Рахункова Палата, яка від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України.

Кабінет Міністрів України також здійснює комплексний фінансовий контроль в процесі реалізації фінансової політики держави, реалізації загальнодержавних і міждержавних економічних програм створення і діяльності різних фондів. Згідно ст. 96 Конституцій України Кабінет Міністрів України подає у Верховну Раду України проект бюджету наступного року, а також звіт про його виконання.

Органи місцевого самоврядування здійснюють фінансовий контроль при розгляді і затвердженні проектів бюджетів, вносять до них зміни під час виконання і звіту про виконання, при заслуховуванні звітів голів постійних комісій, інших органів по питаннях фінансової діяльності.

Виконавчі комітети організовують виконання бюджету і позабюджетних коштів, контролюють дотримання зобов'язань внесення платежів до місцевих бюджетів підприємствами, установами і організаціями, законність витрачання бюджетних коштів організаціями і установами, що знаходяться на їх території, здійснюють контроль за станом обліку та звітності на підприємствах, установах, організаціях, що відносяться до комунальної власності.

Особливе місце в здійсненні фінансового контролю належить органам фінансово-банківської системи.

Установи банків контролюють підприємства, організації в процесі кредитування і розрахунків, видачі коштів для заробітної плати; при фінансуванні та кредитуванні капітальних вкладень.

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює державний контроль над витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням і, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, одержуючих кошти з бюджетів всіх рівнів і державних валютних фондів; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх надалі.

Державне казначейство організовує виконання державного бюджету України і здійснює контроль за цим; здійснює управління коштами державного бюджету, що є в наявності; здійснює фінансування витрат державного бюджету; здійснює управління внутрішнім і зовнішнім боргом і так далі.

Незалежний фінансовий контроль здійснюють спеціалізовані фірми і служби, змістом їх діяльності є аудит, тобто організація і проведення перевірок і пов'язаних з ними експертиз, консультацій з фінансових питань, аналіз фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

3. Види фінансового контролю:

1) залежно від характеру взаємовідносин і суб'єкта фі­нансовий контроль можна поділити на внутрішній і зовнішній. При внутрішньому контролі суб'єкт і об'єкт належать до однієї системи, а при зовнішньому суб'єктом контролю є орган, що на­лежить до іншої системи, ніж об'єкт. Внутрішній фінансовий контроль — це самоконтроль організацій, підприємств, установ як за власною фінансовою діяльністю, так і за фінансовою ді­яльністю підрозділів, що входять до їх складу. Він є елементом управління організацією і тому проводиться на її розсуд на осно­ві рішень даної організації. Зокрема, внутрішнім контролем мож­на назвати внутрішній аудит.

Відповідно, зовнішній контроль здійснює сторонній орган, уповноважений на компетентні дії у сфері перевірки стану дотри­мання фінансової дисципліни окремими учасниками фінансо­вих відносин. У його проведенні беруть участь як органи загаль­ної компетенції, так і спеціальної у сфері фінансових відносин.

2) За часом проведення фінансовий контроль поділяється на попередній, поточний, подальший.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії розгляду і ухвалення рішень щодо фінансових питань.

Поточний фінансовий контроль здійснюється фінансовими органами. Це контроль за оперативною поточною діяльністю. Він полягає в регулятивній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання фінансових норм і нормативів, а також встановлених показників платежів до бюджету і державних позабюджетних фондів.

Подальший фінансовий контроль – це контроль фінансових результатів діяльності, проводиться до настання звітного періоду або до завершення певних етапів діяльності з метою виявлення її ефективності.

3) за формами проведення фінансовий контроль поділяють на ініціативний та обов'язковий. Ініціативний фінансовий кон­троль здійснюють на підставі рішень суб'єктів господарювання як власними силами, так і за участю сторонніх органів, перед­усім аудиторських організацій. Його метою є перевірка дотри­мання суб'єктом господарювання фінансової дисципліни й оптимізація руху фінансових потоків, економія ресурсів та, як правило, мінімізація оподаткування.

Обов'язковий фінансовий контроль проводять переважно за участю органів державної або місцевої влади, хоча в деяких випадках він може передбачати участь і недержавних фінансо­вих контролерів (особливо у сфері діяльності фінансово-кредит­них установ). Контроль здійснюють на підставі встановлених чинним законодавством вимог та компетенції уповноважених органів (наприклад, органів Державної податкової служби або Контрольно-ревізійної служби України, для яких, зокрема, пе­редбачено терміни проведення перевірок та ревізій залежно від обсягів господарської діяльності підконтрольних суб'єктів). Під­ставою проведення обов'язкового контролю можуть бути і рі­шення компетентних державних органів (суду, прокуратури, ін­ших органів держави) з метою з'ясувати дотримання законності, встановити істину під час судового слідства тощо.

Основними методами фінансового контролю є ревізія і перевірка.

Ревізія – метод документального контролю над фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального виявлення недостач, розтрати, привласнення і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка – це дослідження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Результати перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

4. Відповідно до Конституції України (ст. 67) кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового Кодексу України.

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Податку як виду обов'язкового платежу до бюджету характерні наступні ознаки:

1) податком є відчуження частини власності суб'єктів на користь держави при внесенні податкових платежів до бюджету;

2) законність встановлення і введення податку, тобто його встановлення і стягування здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

3) ознака обов'язковості забезпечується правовими гарантіями, що полягають у встановленні відповідальності платників податків за порушення термінів сплати, заниження розмірів суми податку, ухилення від сплати податку у формі застосування фінансових санкцій. Крім того, посадові особи можуть притягуватися до адміністративної, а в окремих випадках і до кримінальної відповідальності.

4) податки – це абстрактні платежі, які при внесенні їх до бюджету не мають цільового призначення;

5) безоплатність сплати податку, яка характеризується однобічністю, безповоротністю податків.

Суть податку виявляється в наступних функціях: фіскальній (забезпечення держави джерелом грошових коштів), регулюючій (робота впливу на здатність вирішення різних завдань шляхом використання податкових ставок і податкових пільг), контролюючій (держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю юридичних і фізичних осіб, а також за джерелом доходів і витрат).

Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Податковим кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з Податковим кодексом.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

Дата добавления: 2014-10-31