Виробничий менеджмент. Місце та специфіка виробничого менеджменту міжнародної фірми

Завдання для всіх підрозділів менеджменту міжнародної фірми полягає в тому, щоб добитися поставленої мети якомога ефективніше і продуктивніше, ніж її конкуренти. Продуктивність пронизує весь управлінський процес. Але найбільше вплив на продуктивність проявляється в трьох галузях управління: інноваціями, безпосередніми операціями (виробничою діяльністю) та трудовими ресурсами. Виробничий менеджмент охоплює ці три тісно взаємопов'язані галузі управління фірмою.

Основна мета виробничого менеджменту полягає в тому, щоб ефективно й економно забезпечити за допомогою виробництва перетворення вихідних ресурсів у кінцевий продукт (чи послугу) для задоволення потреб споживачів. Визначення того, які саме потреби є метою діяльності фірми - це є стратегічним рішенням вищого керівництва фірми, при якому повинні враховуватись дані з усіх функціональних галузей.

В галузі виробничої діяльності до стратегічних рішень відносяться рішення про те, як, коли і де виробляти товари чи надавати послуги, щоб підтримати конкурентоспроможність продукції, тобто залучати і зберігати споживачів.

Рішення цих завдань включає в себе такі моменти:

• розробку та реалізацію загальної стратегії і напрямків операційної діяльності фірми;

• розробку і впровадження операційної системи, що включає розробку виробничого процесу, рішення про місце розташування виробничих потужностей, проектування підприємства і продукту, введення стандартів і норм на виконання робіт;

• планування, контроль і забезпечення ефективності поточного функціонування операційної системи.

Ефективність операційної системи визначається як вартість виготовленої продукції (послуг), поділена на загальну величину витрат. Вона залежить від кількості продукції (послуг), відповідності її асортименту існуючому попитові, якості, своєчасності випуску продукції і доставлення її споживачеві, гнучкості виробничої системи при задоволенні вимог різних контингентів споживачів.

Стратегія виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність міжнародної фірми, має специфіку у порівнянні зі стратегією і методами, які застосовуються фірмами, що працюють на внутрішній ринок.

Справа в тому, що міжнародна фірма повинна погоджувати свої рішення про те, "як, коли і де" не лише з вітчизняними та світовими критеріями ефективності, нормами витрат, стандартами якості і дизайну тощо, й з специфічними умовами виробництва і станом ринку різних країн. Для міжнародного виробничого менеджменту критично важливого значення для підтримання світового конкурентного рівня продуктивності набувають такі чинники, як: а) оптимальне розміщення виробничих операцій; б) застосування адекватної технології; в) організація виробництва за принципом "точно вчасно" як умова лідерства за мінімумом витрат; г) комплексний контроль якості і комплексне профілактичне обслуговування; д) гнучке регулювання обсягу виробництва у відповідності з попитом; е) соціальна спрямованість управління трудовими ресурсами.

Стратегія ТНК з розміщення виробництва і збуту Фундаментальною передумовою ефективності виробництва ТНК є оптимальний вибір місцеперебування своїх підприємств-філій.

А відтак після прийняття рішення про цілі фірми, наступний крок у створенні операційної системи полягає в прийнятті рішень про місцезнаходження підприємств, розміри їх виробничих потужностей та технологічних параметрів. Для виробничого менеджменту ТНК схвалення рішення про місцеперебування підприємств має складний багаточинниковий характер. Щоб досягти оптимального розміщення виробничих операцій, необхідно оцінити різні країни, враховуючи численність чинників: ємкість ринку; джерела та транспортні витрати доставки матеріалів, які потрібні для операційної системи; кількість, якість та вартість трудових ресурсів, податкова політика і стимули, що пропонуються місцевими владами; порівняльні розміри мита на комплектуючі та готову продукцію; валютний ризик; репутація країни тощо.

ТНК діють у виключно складній системі поділу виробництва. Фірма може виготовляти або збирати компоненти в одній чи декількох країнах для ринків, що знаходяться в будь-якій частині світу. Вона може розгорнути виробництво в ряді країн для обслуговування їхніх ринків. Останнім часом у багатьох країнах зростає виробництво проміжної продукції типу комплектуючих виробів, які потім відвантажуються на термінові конвеєри інших країн, де продається виготовлена продукція (наприклад, автомобілі).

З таблиці видно, що компанії мають численність варіантів розміщення виробництва для обслуговування ринків у будь-якій частині світу. Наприклад, можливі такі варіанти розміщення джерел постачання:

перший варіант - організація виробництва комплектуючих там же, де здійснюється остаточне складання;

другий варіант - виробництво комплектуючих у країні базування, а складання - у країні ринку;

третій варіант - виробництво комплектуючих у різних країнах світу.

Цілком природно, що таке диверсифіковане розміщення виробництва вимагає високого рівня координації діяльності головної компанії і зв'язаних з нею компаній в різних країнах. Для кожного конкретного ринку виробничий менеджмент повинен вирішувати, де виготовляти комплектуючі, а де складати продукцію і на яких ринках її збувати. Ось один з варіантів стратегії "Форд Моторс Компані": складання автомобіля в Мексиці при використанні комплектуючих американських та мексиканських компаній і відвантаження їх у США та інші країни.

В принципі не існує універсального способу організації виробничого процесу ТНК. Це може бути стратегія "одиночного підприємства" ("одиночного джерела"), коли вся продукція експортується з країни базування фірми або виготовляється її філіями за рубежем, безпосередньо в країні ринку. Це може бути і стратегія створення численних підприємств з організацією виробничого взаємообміну. Прикладом такої стратегії є стратегія глобального розміщення виробництва і джерел постачання і принципу виробничого взаємообміну, використана фірмою "Форд" у виробництві моделі "Форд-ескорт" (для Європи): комплектуючі виготовляються на заводах в п'ятнадцяти країнах, а складання автомобілей - в Англії та Німеччині.

Як ми вже говорили, основними причинами зовнішнього розміщення джерел постачання є прагнення до зниження виробничих витрат і підвищення якості продукції. Особливо це стосується фірм, у яких вартість матеріалів становить значну частину виробничих витрат. Вирішуючи проблему зовнішнього розміщення джерел постачання, виробничий менеджмент повинен враховувати витрати і ступінь ризику такого розміщення в тій чи іншій країні, зв'язаних з протяжністю ліній постачання, завищенням рівня запасів, коливанням валютних курсів.

Протягом останніх років ефективним засобом підвищення конкуретоспроможності стало офшорне виробництво (виробництво за межами конкретної країни) в країнах з низькими виробничими витратами, головним чином, з низькою вартістю робочої сили, дешевизною деталей і комплектуючих і близькістю до великих ринків. Так, у 60-70-х роках офшорне виробництво стало швидко розвиватись в електроніці, коли фірми США і Західної Європи почали відкривати підприємства в Сінгапурі, на Тайвані, а потім в інших "дешевих" країнах Азії та Латинської Америки. Мексика стала одним з найбільших центрів офшорного виробництва для американських і японських фірм завдяки створенню "маквіладорської" промисловості. "Маквіладора" - це спосіб діяльності, в рамках якого американські комплектуючі безмитне завозяться до Мексики на складальні конвеєри, а готова продукція складається мексиканськими робітниками і реекспортується в США або інші країни за пільговими тарифами. Американські мита справляються лише з доданої в Мексиці вартості. Оскільки робоча сила в Мексиці дешева, додана вартість незначна. Аналогічні підприємства є і в країнах Карибського басейну: Коста-Ріці, Сальвадорі, Ямайці, Панамі та ін.

Дата добавления: 2014-11-18