Ні СИІТСЯ?

- Ну? Чорію. Правда, прекрасно звучит? («Мина Мазайло»).

Цішріненко Ю. Микола Куліш // Українське слово. — К, 1994. — Ч. 1. — С. 623.

Зрозуміло, що М. Куліш не міг не відбити сподівання й лексику своєї доби. Хитрий і недовірливий селянин не дуже сподівався на здійснення тих перспектив, які перед ним малювала тодішня пропа ганда. Тому в його сприйнятті вони набували дещо карикатурних форм. Так, піч майбутнього малюється як така, що «сама варить, с;і ма й пектиме» («97»). У щоденну мову зайшли такі слова, як екс­пропріація, експлуатація, провокація, кенесе, продподаток, виконком, комтруд, комсомол, робітничий клас, комнезам, червоногвардієць, рев ком, більшовизм, комгрупи, трус, колективізація і под. Кулішеві не ологізми взяті, очевидно, з натури, напр.: Здорові були, герої і ге роїхи («Комуна в степах»); Три роки отак піонерив («Прощай село») Пор. ще: сколективізувати, обхазайнуватися, наколективізував, ро\ колективізує, могоризація, кутчани («жителі кутка») і под. Як і н прозі А. Головка (див. далі), у М. Куліша чимало скорочених сліп до 'дного краю; доведеться, 'мать одкласти; б' одійде земля ваша од вас. Фіксує драматург перекручені слова, які йдуть у щоденну мову з «інтелігентної», але входять у неї в зміненому вигляді або в іншо му лексичному оточенні, напр.: не піднімай премій («97»); оеєдлая ш женщина («Комуна в степах»);... А гості у долоні ляскають — амо дисмирують («Отак загинув Гуска»); І от з'явіть собі — генерал-лей тенант Скобильов під'їздить («97»); Ви взялись за преображеніє люл ства («Прощай село»). Трапляються й звичайні просторічні слот» (А вже мені оце куріння ввірилось — «97»), і недоречно не в своєму значенні ужиті терміни (То чого ж, скажіть, така категорія мені в ш лову впала? («Комуна в степах). Використовує М. Куліш і діалектні слова типу отетеніти «розгубитися», узаміт «без винятку», «п- • підряд», хибка «помилка», дихавично «задушливо» і под. напр.: Попи тарівці ходять і описують усе узаміт («Прощай село»); Промах, їм варишу! Ще одна хибка (Там же).

Церковнослов'янізми використовуються переважно в усталемиї контекстах у мові людей, які учащають до церкви, напр.: нині сні пущаєши рабу твою, владико, по гласу твоєму з миром («Отак ш гинув Гуска»); І вдя. Утіснєніє їм в серці велике (Там же).

Трапляються у творах М. Куліша і латиномовні сентенції, як іій-приклад: Гомо сум ет нігіль гумані а ме аліенум путо — я тика ♦ людина і все людське мені не чуже («Отак загинув Гуска»).

Цікавою є гра на семантичних регістрах: поряд викорік т вується емоційно нейтральне дзеркало і поетичне свічадо: Розбила

і'И найкраще дзеркало! Свічадо, між іншим («Отак загинув Гуска»). Слова з тією самою конотацією — переважно негативною — мо­жуть шикуватися в ряд: Ти дурна, дуреля, дурепаї (Там же).

Фразеологія не традиційна: є тут і суто народні усталені вирази (Дурний ти, як беркові штани — «97»), але є й нові, породжені на початку століття (Могарич — любовна річ).

На початку 20-х років прийшов в українську літературу Т. Ось-Иічка. Перша його збірка «Круча» (1922) засвідчила непересічний поетичний талант. Т. Осьмачка створює гігантські образи навко­лишнього світу. А оточують його насамперед суспільні рухи (соціал-демократ, горожанська війна, експропріятори). Далі це навколишня природа, якій письменник приділяє величезну увагу в високоху­дожніх метафорах, напр.: А бджоли, оси і джмелі тягли через поля тою окрему, гостру і тужливу прекрасну мелодію і теплішу і яснішу ■■Ііть за сонячне гаряче проміння...

І хоч в його уяві промайнуло, як звістовник усяких лих [сич] кри­лом ударився об хрест на церкві, і від цього порвалася та павутина, ики ириникала місяць до хреста, і стала скорочуватися, неначе стру-ІШ, луснувши на скрипці..; А день за вікном над вишнями, над тином і н;ід горобцями, згинаючися ніс до заходу велике та гаряче сонце...

Є її Т. Осьмачки чимало оригінальних слів. Деякі з них у сучас-Мик словниках не знаходять поки що витлумачення. Це, скажімо, ібіясник, бательня; окремі ж можуть бути пояснені не так, як їх ро-іуміс автор. Сюди належать дан («стовп», «стояк»), хоч у Т. Осьмач-Кіі цс скоріше «дарунок», скивиця (можливо, «вулиця»), гасовка «га-ІОНіі лампа» і под. Трапляються слова, що були прийняті кількома іТоліттями раніше, напр., зочити «побачити» (Це Зілько все в мить МИііую зочив оком розгаряченим — «Круча»). Є в нього й незвич-N поєднання слів і композити: статечно гавкав, парубочий ненасит. Ні цурається Т. Осьмачка й галицизмів, напр.: злютувати «з'єдна­ні», неприявність «відсутність», споготовлювати стіл, дворурна руш-МіПін, ш мною сочити «стежити» і под. Трапляються перекручені |Лші (московська закуція «екзекуція»), дещо застарілі морфологічні фирмн (поможіте, ідіте). Складнопідрядні речення часто поєднува­вши сполучником /: / час ішов, / нікому було його спостерігати, / ІІІ сонце було спущене на Рахмистрівські поля... / над ними небе-і піднімали червону розпечену пащеку заходу. Фразеологія у

Т. Осьмачки цілком оригінальна: Чи не понюхали часом смаленого хвоста в кнура? Чи ви німиці наїлися?

Кінець 20-х років ознаменувався також випуском кількох збірок поезій, збірника оповідань і роману Гео Шкурупія «Двері в день»: у нього, як правило, оригінальні метафори, нерідко з філософським підґрунтям, напр.: Треба кинути все і піти під золоті сузір'я, що бли щать над містом, над фабриками, копальнями і над життям; у міси спека. Місто, одягнене в камінь, розпечене сонцем, потіє, мету шиться («Двері в день»). Проте трапляються й зношені метафори.

До «Вапліте» належав М. Бажан, а формально й П. Тичина. Як неокласик М. Рильський, так і ваплітяни П. Тичина й М. Бажан по режили страшні 30-ті роки, Другу світову війну і продовжили свою творчість і вдосконалення української літературної мови у по воєнний час.

Як виміряти значення творчості М. Бажана для розвитку ук раїнської мови? Для відомих поетів звичні методи літературно-мом ної оцінки непридатні. І все ж спробуймо відповісти на одне з най складніших питань: чому поезія М. Бажана виділяється з-поміж вір шів таких його високообдарованих сучасників і соратників, як П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра? Творчість кожного з цієї вели кої четвірки, яка пліч-о-пліч пройшла всі етапи української підрадяп ської літератури, по-своєму неповторна. Завдяки літературно-худож ній діяльності цих майстрів, її громадянській спрямованості, завдяки вихованим з допомогою цих корифеїв новим когортам український поетів, прозаїків і драматургів, завдяки їх постійному втручанню 1 літературно-мовні процеси українська література постала перед світом як оригінальна громадсько-естетична цінність, а українська Літератур* на мова як досконале знаряддя для втілення художніх задумів.

Творчий почерк М. Бажана пізнається одразу. Кожен його тмір позначений глибиною філософського узагальнення суспільний явищ, виразністю образів і своєрідним ритмом, що є організаційним началом мовного матеріалу.

Ритм невіддільний від віршового розміру. М. Бажан в епічних тиси рах віддає перевагу ямбу, в лірико-філософських нерідко звертас 11 - І до амфібрахія. Разом з тим і ямб і амфібрахій у цього поета макуя свої специфічні ознаки. У кожному рядку чотиристопного ямба НІН як правило, лишає ненаголошені «просвіти». Залежно від поста нл## ної мети ці «просвіти» можуть займати постійне місце в рядку, уіиш

рїоючи своєрідну цезуру у всій строфі, або ж рухатися в строфі від!• шия першого рядка до початку останнього чи навпаки - від почат-і у першого рядка до середини чи кінця останнього. Порівняймо:

1 той акант — не лавр на голові державця

І брами щедрої ніхто не розчиняв,

Колонки електричних гроз Щоб бранців пропустить

Н дротах прогримотіли. з подоланих держав,

І лопає тривалий трос Бо шлях звитяг крізь браму

Як лопаються жили («Будівлі»). не прослався («Будівлі»),

О безконечні дні в нетопленій хатині,

Картоплі мерзла слизь, крутий землистий хліб,

Розквітла по кутках на вибіленій глині

Зелена, мокра цвіль і рудуватий гриб! («Батьки й сини»). Користуючись амфібрахієм, М. Бажан додає інколи до однієї із ще по два ненаголошені склади, навмисне порушуючи ритм. Дли чого це робиться? Для того, щоб підкреслити певне відхилення мііі норми в описуваній ситуації. Чи не нагадує рух самописця • м'міологічного апарата ритм, що супроводжує нічні роздуми старо-іп майстра:

Зигзаги свистків паровозних,

залізні розгони дороги, і буферів брязкіт,

і оклик

заблуканої машини, Удаваність супокою. Притлумлений трепет тривоги І втома

принизлива втома зістарілої людини

(«Нічні роздуми старого майстра»).

Тут не ставиться завдання дослідити всю складну метрику Бажа нової поезії. Відхилення від класичних розмірів, прагнення до тонічного вірша було особливістю багатьох українських поетів. Туї звертається увага на те, що М. Бажан, винятковий майстер ритму, свідомо й послідовно вдавався до неакцентованих стоп. І в зв'язку і цим виникає питання, як це йому вдавалося. Адже кожне слово на шої мови має обов'язково один наголошений склад. Виняток станом лять односкладові слова, але й вони в мовленнєвому потоці акценту ються (пор.: на бік і набік, під ліс, без рук і т. ін.). Таємниця Бажано вої майстерності криється в тому, що він сміливо і щедро вводить V поезію багатоскладові слова. Якщо середня довжина слова у літерах и поезії В. Сосюри дорівнює 4,1, у А. Малишка — 4,9, то в М. Бажана вона сягає 5,2. Отже, можливості варіювання ритму постають не як самоціль поета, а як величина, підпорядкована доборові ваговитою, І характерного для епохи науково-технічної революції слова.

На відміну від поетів-ліриків, М. Бажан не зупиняється перед ній роким введенням у поезію численних науково-технічних термінів: ви терпас, відбійний молоток, газолін, горно, дамба, електростанція, КО при, крепіж, куб, лебідка, остружок, палі, парабола, спіраль, трос, цеп трифуга, терикон, трансформатор, турбіна, шурф та ін. Якщо скласти словопокажчик до творів поета, то можна дістати уявлення, коли і и якій послідовності науково-технічна термінологія входила в нашу ш<> денну мову. Гось ці буденні прозаїзми під сміливою рукою майстра стають ознакою високої поезії:

І манна надземності,

манна гуманності

Змінила свій хімічний склад.

Та й прізвище інше учені їй видали,

Як дару сучасного неба і слід, -

Звучить голосніше за герцогські титули:

Дихлорліетилсульфід.

Поряд з науково-технічною термінологією в поезію М. Бажпііи енергійно вривається суспільно-політична, особливо філософськи абстракція, безсмертя, безкрайність, людяність, людство, поапуА світобудова, творчість та ін. Абстрактна лексика виступи* двоєдиній суті: як відображення сил добра (велич, відданість, пцщ довіра, дружба, єдність, майбутнє, святиня, ствердження) і зла (бійі біль, ганьба, злидні, зненависть, небуття, підозра, самотність, літи)

Поєднання двох термінологічних струменів — науково-технічно-іо і суспільного — несе в собі величезний значеннєвий заряд: прог-МС людства полягає в пізнанні матеріального світу, поєднаному з духовним самопізнанням.

Між цими двома термінологічними пластами пролягає третій — Музична термінологія: акорд, арпеджіо, гама, клавіатура, мотив, но­на, октава, ораторія, прелюд, симфонія, тон, хорал, хуга і т. ін.; сю-ші належать і назви музичних інструментів та їх частин: валторна, Щ)іі_} клавіші, кобза, корнет-а-пістон, струна, тромбон, флейта, фор-шті 'яно та ін. Музика ніби поєднує собою два світи - внутрішньо-'іищський, духовний і зовнішньолюдський, рукотворний, ще раз рішуче підкреслюючи необхідність гармонії між ними: І котяться важкі акорди сил, Широких спин і мускулястих тіл З залізної клавіатури.

Активне використання науково-технічної, суспільно-політичної І Музичної термінології дозволяє авторові досягати передбачуваних художніх рішень. Особливістю бажанівського світовідтворення є використання абстрактної, зокрема й термінологічної лексики для Иіреоніфікації, побудови метафор: Інша грань нову межу затисла; ІШікрайність і кінець прядуть єдину сталь; Ти з нами і для нас, то-Щіришу Життя!; Багрово-чорні сполохи блукали по зомлілій від жаху І/И///; Тьмяне й гірке мистецтво дивного майстра з Вінчі... дивиться ЩМ у вічі і под.

І рппляється, що одна метафора проходить як організуюче нача-й крізь увесь твір. Наприклад, у вірші «На вулиці» з циклу •Київські етюди» такою наскрізною метафорою є порівняння зруй-ріїних війною будівель з покаліченою людиною: Голосом любові і скорботи Нам кричать румовища німі. Простягнувши перебиті руки,

Зяючи проломами голів, Зводяться над смрадним сміттям бруку Постаті замучених домів.

V центрі більшості поетичних побудов, в яких відображається мичмий зв'язок речей, ознак та дій і в матеріальному світі, і в світі ІІИ, перебувають поняття труда і творчості — це і є межа всіх ЛІ змагань:

Чуття єдинств — чуття безсмерть. Тоді

Між творчістю й трудом розтрощено різницю,

І в творчім захваті всеможний труд таїться,

І творчий захват - в кожному труді.

І жить - це значить жить,

зречевлювати труд,

Зречевлювати мисль,

утілювати слово

В строфі поем, в пропорції споруд,

У ритмах пильного і впевненого кову,

Нового людства творячи статут («І сонце таке прозоре»). Сучасний поет намагається знайти свіже слово для втілення но вої думки. Таким є і М. Бажан. Не відмовляється він і від класич ної спадщини. Майстром літературних ремінісценцій, як уже було сказано, є, звичайно, М. Рильський. Але знав, відчував і цінував си лу поетичного перегуку епох і М. Бажан. В його поезіях пушкінські «в багрец и золото одетьіе леса» оживають у «пурпурі й золоті яр перемоги», шевченківська «Сибір неісходима» обертається «неісхо димою путтю»; ведучи наступ на фашистські зграї, що відкочували ся на захід, наші воїни згадують образи з улюбленого твору В. Сб сюри «Червона зима»: В далині

Уже їм мріло над Дінцем Лисиче

І Харкова огроми кам'яні («Битва»).

Інколи з'являються в поезії М. Бажана й іншомовні вкрапленим Згадуючи тупоголових німецьких генералів, що перебували НІ службі в російській армії часів російсько-французької війни 1812 рй ку, описаних Л. Толстим у «Війні і мирі», поет вкладає їх ретрогрп накази в уста німецько-фашистських завойовників:

Він простору прагне. Він прагне поширень.

Хрипко вигаркує: Уопуіігіб! Скрикує дико: 8іе§!

Егзіе Коіоппе... 2луєііє Коіоппе...

Огіііе Коіоппе тагесНіегеп!.. («Нічні концерти»).

Давньоруська ратна лексика природно входить у мовну тканину «Данила Галицького». Стародавні воїни — списники, мечмииИі лучники, озброєні стрілами, харалужними мечами, шестоперимй клюгами, піднісши княжу хоругов, стають на ратне діло протії кр№ жовників, пересікають «німецьку кість крізь лати і щити» і шоломи, як череп'я, з чол, розламуються ґратки заборол».

М. Бажан не милується барвами, ми не зустрінемо в нього рай­дужних переливів. В його поезії переважають червоний і чорний кольори, як в українській вишиванці. Інші барви зливаються в нього з предметами, яким вони притаманні. З'являються типово ійжанівські новотвори: багроцвітний, злотобородий, пташино-жов­тий, тьмяноводий і под.

М. Бажана приваблюють слова високого звучання, вживані кла-і иками української літератури. Він дає в українській літературній МОВІ друге життя словам псалма (й готичний розцвітав трилисник, м<ж хрест, мов квіт, мов псалма і мов сон — «Будівлі»), офіра (Вже /имін його упав помалу, Мов мідний шаг, офіри мідний шаг — •Вудівлі»), стигма (І роззявлявсь собор, немов солодка стигма Без-ІШіьної й самітної землі — «Будівлі»), шарлат (Одягнені в шарлат, іилі здвигав свої дзвіниці злотокуті, Мов пишні бунчуки бундюч­ний гетьманат — «Будівлі»), торжище (До їхніх торжищ, пристаней їй Прам Зі всіх країв купці привозять крам - «Данило Галицький»), шчн-ть (Згоріла персть, пробиті віадуки, Зубці руїни, кіптява по­леж - «Роки»), поєдинний (Де кожен сам, самітній, поєдинчий, — грибне в ревіння, в хаос, в хлань — «Політ крізь бурю») та ін.

На відміну від П. Тичини та навіть і М. Рильського, М. Бажан цілко вдавався до творення неологізмів. Коли вони в нього й трапля-ініші, то їхня структура настільки прозора, що вони зрозумілі й по-N1 контекстом. Це слова типу врозпаш (пор.: вроздріб, врозбрід, врозтіч, щюітяж), горещі (пор.: радощі, любощі), зречевлювати (увійшло в літе-(игіурну мову поряд із поширенішим уречевлювати), зубрій (пор.: орлій, тій), кругойдучість (пор.: кругойдучий, кругозір), мідноллятий, не-шЬижпий, прямокуття і под.

Повернімося ще до Бажанового ритму. Карбованість його по-•інчиого рядка підкреслюється нагромадженням називних і про-їііііх поширених речень:

Тривожних коней храп. Людей тяжкі колони.

Снарядні ящики. Бляшанки бомб. Харчі («Батьки й сипи»);

■ Земля диміла. Починалось літо.

1>уи день грози. Був сорок другий рік («Сталіні радський зошит»). (унорий карбований ритм супроводжує лунка алітерація: у віршах І Ниє мах М. Бажана частіше, ніж у поезіях інших його сучасників, зву- розкотисте /р/: «А в небі раною горів Червоний карб пожеж»

(«Колискова»); «Багрові, як в кузні, жахтять вечори, Пурпурні, як присок, ряхтять реп'яхи» («Уманські спогади»). Удається поет і до слів-паронімів, які додають до звукопису ще й приховане зіставлення

Пора пожарів. Пора покари

віщує спалах

гуде на сполох («Уманські спогади»).

Порівняймо ще: «Плющать удари. Плещуть пожари» («Нічні ком церти»), «Цей струм прелюду жданий і жаданий» («Уманські споїм ди») та ін. Навіть не звук, а форма літери може бути використанії і художньою метою. Недалекого, босякуватого командира з розформо ваного полку часів громадянської війни, впевненого в собі, одягнено го з претензією на моду, поет порівнює з літерою ф. А далі підбирл ються для характеристики цієї людини відповідні слова, що містять \ собі звук, а відповідно й літеру ф:

Розпишавсь він фанфароном,

Розфуфиривсь фертом-фатом,

Всіх фартових франтів шеф («Уманські спогади»). Широкий кругозір, енциклопедична освіченість, загостреми чуйне сприйняття світу, свіжість думки у всі роки творчості М. Ііи жана йшли поруч із його поетичним баченням, шанобою до слоні умінням улити новий зміст у старі слова і знайти нове слово лий сформованого змісту.

До «Гарту» якийсь час входив Володимир Сосюра. Він відомий насамперед як тонкий лірик. Навіть його епічні твори, як наприї лад «Червона зима», «1871 рік», «Осінні зорі», «Оксана» та інші пройняті ліризмом. Василь Гришко написав про поета статтю \ чм рактерною назвою «Серце «другого Володьки» і заборонена любо;»»' Про що йдеться? Про те, про що писав сам В. Сосюра:

...Рвали душу мою

два Володьки в бою,

і обидва, як я, кароокі,

і в обох ще незнаний, невиданий хист.

Рвали душу мою —

комунар

Дата добавления: 2014-11-20